Постанова

від 24.09.2020 по справі 400/1849/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1849/20 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В., судді -Джабурія О.В., судді -Ступакової І.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Фінансів Новоодеської районної державної адміністрації на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Фінансів Новоодеської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

В травні 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Фінансів Новоодеської районної державної адміністрації (надалі - відповідач, Управління), в якому заявила наступні позовні вимоги:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 02.03.2020 року №10-ОС Про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити позивача на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та господарського забезпечення - головного бухгалтера фінансового управління Новоодеської районної державної адміністрації з 14.04.2020 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.04.2020 року до дня поновлення на роботі;

- стягнути з відповідача на користь позивача грошову допомогу при наданні щорічної відпустки в розмірі 9850,00 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача не виплачену суму вихідної допомоги при звільненні в розмірі 3886,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що наказ про її звільнення у зв`язку із скороченням штату є протиправним, оскільки відповідачем не виконано вимоги чинного законодавства щодо запропонування їй іншої роботи в цій же установі. Також, відповідач не в повній мірі здійснив виплату вихідної допомоги при звільненні, не доплативши 3886,54 грн., а також взагалі не виплатив їй грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка виплачується до основної щорічної відпустки, правом на яку вона скористалась перед звільненням.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 року позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ відповідача від 02.03.2020 року №10-ОС Про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновлено позивача на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та господарського забезпечення - головного бухгалтера фінансового управління Новоодеської районної державної адміністрації з 14.04.2020 року;

- стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.04.2020 року по 22.07.2020 року в сумі 36878,14 грн., грошову допомогу при наданні щорічної відпустки в розмірі 9850,00 грн. та не виплачену суму вихідної допомоги при звільненні в розмірі 3886,54 грн.;

- в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти по справі нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 16.11.2006 року працювала на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та господарського забезпечення - головного бухгалтера фінансового управління Новоодеської районної державної адміністрації, та була державним службовцем, і з 01.06.2019 року мала 4й ранг державної служби в межах категорії Б .

Постановою Кабінету міністрів України від 03.11.2019 року №926 Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій було зменшено граничну чисельність працівників місцевих держаних адміністрацій на всій території України.

На виконання вказаної постанови КМУ №926 від 03.11.2019 року розпорядженням голови Миколаївської обласної адміністрації від 26.11.2019 року №539-р зменшено граничну чисельність працівників Новоодеської районної державної адміністрації на 35 штатних одиниць.

На виконання вищезазначеного розпорядження прийнято розпорядження голови Новоодеської районної державної адміністрації від 06.12.2019 року №287-р Про упорядкування структури Новоодеської районної державної адміністрації , яким затверджена нова структура Новоодеської районної державної адміністрації, а саме - зменшено, зокрема, штатну чисельність фінансового управління на 3,5 штатних одиниць.

Цим же розпорядженням у структурі районної державної адміністрації передбачено реорганізацію фінансового управління Новоодеської районної державної адміністрації шляхом перетворення у відділ фінансів Новоодеської районної державної адміністрації.

12.12.2019 року відповідачем попереджено працівників фінансового управління про наступне вивільнення, у тому числі і позивача, про що свідчить підпис позивача на відповідному письмовому повідомленні (а.с.50).

Посаду позивача, начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та господарського забезпечення - головного бухгалтера фінансового управління Новоодеської районної державної адміністрації було скорочено, а ведення бухгалтерського облік покладено на 1 штатну одиницю головного бухгалтера - ОСОБА_2 , яка не могла розглядатись як кандидат на звільнення відповідно до ст.184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, одинока мати, що виховує восьмирічну дитину).

Наказом від 02.03.2020 року №10-ОС позивача звільнено з 14.04.2020 року з посади начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та господарського забезпечення - головного бухгалтера фінансового управління Новоодеської районної державної адміністрації, у зв`язку із скороченням штату відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу .

Даним наказом також зобов`язано відповідальну особу нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Перед звільненням позивачу на підставі її заяв від 27.01.2020 року та від 29.01.2020 року наказами відповідача від 27.01.2020 року №2-В та №4-В була надана як невикористана відпустка за 2018-2019 роки, так і частина щорічної основної відпустки за період роботи 2019-2020 років.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів суду дотримання ним приписів ч.1 ст.40, ч.ч.1, 3 ст.49-2 КЗпП України стосовно запропонування позивачу будь-якої іншої посади в Новоодеській районній державній адміністрації, та прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог КЗпП України, а тому позивач підлягає поновленню на посаді на підставі статті 235 КЗпП України зі стягненням з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 36878,14 грн. за період з 14.04.2020 року (день звільнення) по 22.07.2020 року (день ухвалення судом рішення) .

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може, виходячи з наступного.

Як вже було зазначено вище, позивач була звільнена з посади саме як державний службовець на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу .

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10.12.2015 року №889-VIII Про державну службу .

Частиною 3 ст.5 Закону України Про державну службу встановлено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтею 87 даного Закону врегульовані відносини припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, у тому числі внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Як на час попередження позивача про звільнення та винесення спірного наказу про звільнення, так і на даний час стаття 87 Закону України Про державну службу діє в редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.09.2019 року №117-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади , які набули чинності з 25.09.2019 року.

Пункт 1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу передбачає, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частина 3 статті цієї статі визначає, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше, ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Слід зазначити, що наведене правове регулювання процедури припинення державної служби внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців суттєво відрізняється від того, яке існувало до 25.09.2019 року, тобто до внесення змін Законом України від 19.09.2019 року №117-IX.

Зокрема, пункт 1 частини першої статті 87 цього ж Закону в редакції до 25.09.2019 року передбачав, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною третьою цієї ж статті в редакції до 25.09.2019 року було визначено наступне:

- процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю;

- звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, або, якщо він відмовляється від такого переведення.

Отже, наведені вище положення статті 87 Закону України Про державну службу в редакції до 25.09.2019 року цілком узгоджувались з тими положеннями Кодексу законів про працю України, якими врегульовані питання звільнення внаслідок скорочення чисельності або штату працівників, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, зокрема ч.1 ст.40, ч.ч.1, 3 ст.49-2, на які посилався суд першої інстанції в обґрунтування своєї позиції.

Так, за правилами ч.ч.1, 2 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Звільнення з вказаних підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із ч.ч.1, 2, 3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників, у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України Про зайнятість населення , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Аналіз наведених вище положень ст.87 Закону України Про державну службу в редакції до та після 25.09.2019 року, а також положень статей 40 та 49-2 КЗпП України свідчить про те, що внаслідок набрання чинності змін, внесених Законом України від 19.09.2019 року №117-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади , відбулась суттєва зміна правового регулювання процедури припинення державної служби внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців.

Суть таких змін полягає в тому, що починаючи з 25.09.2019 року для припинення державної служби внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації або реорганізації державного органу роботодавець (суб`єкт призначення або керівник державної служби) вже не зобов`язаний пропонувати держслужбовцю іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби згідно діючої ч.3 ст.87 Закону України Про державну службу має право, а не зобов`язаний пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Як вже було зазначено вище, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом України Про державну службу .

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки відносини припинення державної служби внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців врегульовані статтею 87 Закону України Про державну службу , яка на відміну від законодавства про працю по-іншому регулює спірні правовідносини, то суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення ч.1 ст.40, ч.ч.1, 3 ст.49-2 КЗпП України, та дійшов помилкового висновку, що відповідач зобов`язаний був запропонувати позивачу будь-яку іншу посаду державної служби в Новоодеській районній державній адміністрації.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не порушено визначеної Законом України Про державну службу процедури звільнення позивача внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців.

При цьому, сам факт скорочення штату державних службовців в Новоодеській районній державній адміністрації, зокрема і в фінансовому управлінні цієї районної адміністрації, сторонами не заперечується та підтверджується вищезазначеними розпорядженнями голови Миколаївської обласної адміністрації та голови Новоодеської районній державній адміністрації.

Відтак, рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Задовольняючи позовну вимогу про стягнення з відповідача грошової допомоги при наданні позивачу щорічної відпустки в розмірі 9850,00 грн., суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що положенням частини 1 статті 57 Закону України Про державну службу встановлений саме обов`язок виплачувати державним службовцям грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати у разі надання їм щорічної основної оплачуваної відпустки, і такий обов`язок не передбачає будь-яких додаткових умов отримання грошової допомоги як-то звернення з відповідною заявою, або оформлення такого волевиявлення в іншій формі та не передбачає будь-якої свободи розсуду уповноваженої особи у питанні виплати грошової допомоги у випадку задоволення заяви державного службовця про надання щорічної основної оплачуваної відпустки.

Оскільки відповідач не виплатив позивачу передбачену частиною 1 статті 57 Закону України Про державну службу грошову допомогу при наданні перед звільненням частини щорічної основної оплачуваної відпустки, то суд першої інстанції цілком обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача таку грошову допомогу в сумі 9850,00 грн., яка дорівнює середньомісячній заробітній платі, і розмір якої не заперечується відповідачем.

Також суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача недоплачену позивачу вихідну допомогу в сумі 3886,54 грн., факт недоплати якої в такому розмірі визнається відповідачем.

При цьому суд не бере до уваги посилання відповідача щодо переплати позивачу відпускних, оскільки правомірність нарахування та виплата відпускних не є предметом даного спору.

Підсумовуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, а в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Фінансів Новоодеської районної державної адміністрації - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року в частині визнання протиправним та скасування наказу Управління Фінансів Новоодеської районної державної адміністрації від 02 березня 2020 року №10-ОС Про звільнення ОСОБА_1 (пункт 2 резолютивної частини), в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та господарського забезпечення - головного бухгалтера фінансового управління Новоодеської районної державної адміністрації з 14 квітня 2020 року (пункт 3 резолютивної частини), в частини стягнення з Управління Фінансів Новоодеської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14 квітня 2020 року по 22 липня 2020 року в сумі 25319,39 грн. (пункт 4 резолютивної частини) та в сумі стягнення за один місяць в розмірі 11558,75 грн. (пункт 5 резолютивної частини), та в частині звернення рішення до негайного виконання (пункт 9 резолютивної частини) - скасувати.

Прийняти в цій частини нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 02 березня 2020 року №10-ОС Про звільнення ОСОБА_1 , поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та господарського забезпечення - головного бухгалтера фінансового управління Новоодеської районної державної адміністрації та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Кравченко К.В. Судді Джабурія О.В. Ступакова І.Г.