Постанова

від 21.09.2020 по справі 607/2780/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 607/2780/16-ц

провадження № 61-10794св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія Коменерго-Тернопіль , публічне акціонерне товариство Укртелеком в особі Тернопільської філії публічного акціонерного товариства Укртелеком ,

представник публічного акціонерного товариства Укртелеком - Олійник Тетяна Петрівна,

представник відповідача - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: виконавчий комітет Тернопільської міської ради, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, у складі судді Ромазана В. В., від 14 січня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

Храпак Т. С, від 02 червня 2020 року .

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія Коменерго-Тернопіль (далі - ТОВ КК Коменерго-Тернопіль), публічного акціонерного товариства Укртелеком (далі - ПАТ Укртелеком ) в особі Тернопільської філії публічного акціонерного товариства Укртелеком , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: виконавчий комітет Тернопільської міської ради, ОСОБА_3 , про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він працював в Тернопільській телеграфно-телефонній станції у період з 02 грудня 1983 року

по 20 листопада 2009 року на посаді електромеханіка. Відповідно до рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 25 жовтня 1985 року

№ 644 Тернопільській телеграфно-телефонній станції надано дозвіл щодо поселення молодих працівників у квартиру в„– НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1 , виділеної під гуртожиток. У зв`язку з цим його було поселено та зареєстровано у вказаній квартирі, в якій він проживає по теперішній час. У цій квартирі також зареєстрована інша

особа - ОСОБА_3 , який є працівником ПАТ Укртелеком та з яким у нього виник спір стосовно прав на проживання у спірній квартирі. 01 квітня

2013 року з інформації, викладеної у листі відділу квартирного обліку та нерухомості Тернопільської міської ради, йому стало відомо про те, що

30 грудня 2011 року між ПАТ Укртелеком та TOB КК Коменерго-Тернопіль було укладено договір оренди житлових приміщень № 03/21, згідно з умовами якого ПАТ Укртелеком орендує квартиру в„– НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1 . Вказував, що зазначена квартира не відноситься до категорії службових приміщень, оскільки рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 25 жовтня 1985 року

№ 644 виділена під гуртожиток. Проте, згідно з інформацією, викладеною у листі відділу квартирного обліку та нерухомості Тернопільської міської ради від 05 червня 2013 року № 4010/06, правовий статус квартири в„– НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1 не визначений. Згідно з інформацією, викладеною у листах виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 12 червня 2013 року № 4219/06 та архівного відділу Тернопільської міської ради від 17 червня 2013 року № 739/23-3.02, Тернопільська міська рада не уповноважувала ТОВ КК Коменерго-Тернопіль укладати угоди стосовно оренди квартири

в„– НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1 . Зазначав, що укладений між

TOB КК Коменерго-Тернопіль та Тернопільською філією ПАТ Укртелеком договір про передачу в оренду спірної квартири порушує його житлові права, оскільки ця квартира передана в оренду для проживання працівників Тернопільської філії ПАТ Укртелеком . Ураховуючи те, що про договір оренди житлових приміщень від 30 грудня 2013 року № 03/21 йому стало відомо 01 квітня 2011 року з інформації, викладеної у листі відділу квартирного обліку та нерухомості Тернопільської міської ради від 01 квітня 2013 року № 1098/11п, вважав, що ним пропущено строк позовної давності з поважних причин.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд поновити строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, визнати недійсним договір оренди житлових приміщень від 30 грудня 2011 року № 03/21, укладений між ТОВ КК Коменерго-Тернопіль та ПАТ Укртелеком .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 14 січня 2020 року у позові ОСОБА_4 відмовлено у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом вже досліджувався спірний договір оренди житлових приміщень від 30 грудня 2011 року № 03/21 у справі № 1915/4613/12, отже позивачу стало відомо про існування спірного договору оренди житлових приміщень під час розгляду цієї справи та ухвалення судового рішення, яке в подальшому ним же оскаржувалось, тобто з 17 серпня 2012 року. Посилаючись на те, що позивач звернувся до суду з цим позовом лише у березні 2016 року, районний суд дійшов висновку, що останнім пропущено строк позовної давності, а тому відмовив у задоволенні позову із наведених підстав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 14 січня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_4 відмовлено з інших правових підстав. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено порушення його житлових прав оспорюваним правочином. Суд апеляційної інстанції зазначив, що умови договору оренди, який не був оспорений його сторонами, дія якого припинена 31 грудня 2012 року, що визнано сторонами договору, на обсяг житлових прав та обов`язків ОСОБА_4 не впливають.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 січня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження доказів (пункт 4 частини третьої

статті 411 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що у справі № 1915/4613/12 предметом позову було втрата користування житловим приміщенням на підставі статей 71, 72 ЖК УРСР, спірний договір оренди на предмет його недійсності судами у зазначеній справі не перевірявся, а позивач надав належні та допустимі докази на спростування встановлених у цій справі обставин. Стверджує, що суди не встановили чи є гуртожитком спірне приміщення, чи перебуває будинок, в якому розміщена спірна квартира, у віданні керуючої компанії, чи побудований він як гуртожиток та зареєстрований у органах місцевого самоврядування. Суди не надали оцінку поясненням представника виконавчого комітету Тернопільської міської ради про те, що міська рада не уповноважувала ТОВ КК Коменерго-Тернопіль на укладання спірного договору оренди. Заявник вважає, що висновок апеляційного суду про відсутність порушення його прав є необґрунтованим.

Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ Укртелеком просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. ПАТ Укртелеком вказує, що судами попередніх інстанцій встановлено у повному обсязі фактичні обставини справи на підставі досліджених судами допустимих доказів.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів порушення його житлових прав оспорюваним правочином.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 грудня 1983 року ОСОБА_4 був прийнятий на роботу на посаду електромонтера Тернопільської телеграфно-телефонної станції, правонаступником якої є ПАТ Укртелеком . 20 листопада 2009 року він був звільнений із займаної посади за власним бажанням на підставі

статті 38 КЗпП України згідно з №587/к.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів від 25 жовтня 1985 року № 644 Про надання квартир, взяття на квартирний облік та розгляд заяв громадян задоволено клопотання керівництва телеграфно-телефонної станції про поселення молодих працівників організації у квартири в„– НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , виділені під гуртожиток по АДРЕСА_1 , в які вирішено заселити, зокрема у квартиру в„– НОМЕР_2 , житловою площею 19,5 кв. м, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Також зобов`язано начальника ЖЕК-6 укласти договір на орендну плату за виділені під гуртожиток квартири.

ОСОБА_3 був поселений у квартиру

в„– НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 , яка відноситься до гуртожитку

ПАТ Укртелеком , як працівник зазначеного товариства з 19 жовтня

1988 року. Місце його проживання зареєстровано у вказаній квартирі.

ОСОБА_4 був поселений у квартиру в„– НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 - гуртожиток ПАТ Укртелеком - як працівник зазначеного товариства з 07 лютого 2002 року. Позивач на час розгляду справи судами проживав у зазначеній квартирі.

30 грудня 2011 року між ТОВ КК Коменерго-Тернопіль (орендодавець) та ПАТ Укртелеком в особі Тернопільської філії ПАТ Укртелеком (орендар) було укладено договір оренди житлових приміщень № 03/21, згідно з умовами якого на підставі рішення Тернопільської міської ради народних депутатів від 25 жовтня 1985 року № 644 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування приміщення квартир № № НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4,

НОМЕР_5 у гуртожитку, який знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 148 кв. м, для проживання працівників Тернопільської філії ПАТ Укртелеком .

Пунктом 3.1 зазначеного договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі діючої Методики розрахунку орендної плати, затвердженої органом місцевого самоврядування.

Пунктами 7.1, 7.3 спірного договору передбачено, що він діє з моменту підписання та до 31 грудня 2012 року. В разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до акту приймання-передачі ТОВ КК Коменерго-Тернопіль передало, а ПАТ Укртелеком в особі Тернопільської філії ПАТ Укртелеком прийняло згідно договору оренди від 30 грудня 2011 року № 03/21 приміщення квартир в„– НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4, НОМЕР_5 у гуртожитку по

АДРЕСА_1 , загальною площею 148 кв. м, для проживання працівників ПАТ Укртелеком .

На підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради

від 10 серпня 2011 року № 1362 Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій , визначено ТОВ КК Коменерго-Тернопіль виконавцем житлово-комунальних послуг з утримання будинків, споруд, прибудинкових територій та балансоутримувачем будинків згідно з додатком, у тому числі - житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 17 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2012 року, у справі № 1915/4613/12 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, у позові ОСОБА_4 відмовлено.

Під час розгляду справи № 1915/4613/12 судамивстановлено наступні обставини.

Будинок АДРЕСА_1 є комунальною власністю та перебуває на балансі ТОВ КК Коменерго-Тернопіль , що підтверджується довідкою ТОВ КК Коменерго-Тернопіль від 05 вересня 2011 року.

Згідно з архівним витягом протоколу № 20 засідання виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 25 жовтня 1985 року № 644 квартира в„– НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1 була виділена під гуртожиток телеграфно-телефонній станції м. Тернополя для проживання молодих спеціалістів.

Згідно з довідкою ТОВ КК Коменерго-Тернопіль від 05 вересня 2011 року у вказаній квартирі зареєстровані: з 07 лютого 2002 року - ОСОБА_4 , з 28 травня 1988 року - ОСОБА_9 , з 04 березня 1986 року - ОСОБА_7 , з 19 жовтня 1988 року - ОСОБА_3 .

У трудових відносинах з ПАТ Укртелеком перебував лише ОСОБА_3 .

ОСОБА_4 з 20 листопада 2009 року не працює в ПАТ Укртелеком .

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Стаття 15 Цивільного кодексу України та частина перша статті 4 ЦПК України передбачають право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма встановлює об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

Положеннями статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його дійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на зазначені приписи, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом має право власності чи речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК україни обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, врахувавши вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваним договором оренди житлових приміщень, укладеним 30 грудня 2011 року між

ПАТ Укртелеком та ТОВ КК Коменерго-Тернопіль , строк дії якого закінчився 31 грудня 2012 року, що було визнано його сторонами, були порушені його права та інтереси. Судами встановлено, що позивач проживає у квартирі в„– НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1 , яка має статус гуртожитку. Спір між позивачем та іншими особами,

які зареєстровані в зазначеній квартирі, було вирішено у судовому порядку під час розгляду справи № 1915/4613/12, в результаті розгляду якої

ОСОБА_4 у позові було вімовлено. Судовими рішеннями у справі

№ 1915/4613/12 встановлено, що позивачем не доведено факту порушення його права користування жилою площею в гуртожитку у зв`язку з наявністю в інших осіб самостійного права користування цим же жилим приміщенням. Сторони оспорюваного договору, а також Тернопільська міська рада,

яка є власником спірного будинку, в судовому порядку дійсність цього договору та відповідність його умов положенням чинного законодавства не оспорювали.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскарженого судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді апеляційної інстанції не встановлено, оцінка доказів зроблена судом апеляційної інстанцій у відповідності з положеннями ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович