Ухвала

від 25.09.2020 по справі 915/1153/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

25 вересня 2020 року Справа № 915/1153/20

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О.

розглянувши заяву №146 від 23.09.2020 Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» про забезпечення позову у справі

за позовом: Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» , 57107, Миколаївська область, Миколаївський район, с.Степове, вул.Козацька, 39

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомаркет-I» , 54001, м.Миколаїв, вул.Спаська, 62, офіс 2

про: визнання недійсним договору №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції від 10.03.2020

Державне підприємство «Племрепродуктор «Степове» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №138 від 07.09.2020 в якій просить суд визнати недійсним Договір №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції від 10.03.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Неомаркет-I» та Державним підприємством «Племрепродуктор «Степове» з моменту його укладення.

Позивач вважає, що Договір №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції від 10.03.2020 є протиправним, укладеним з перевищенням повноважень та без дотримання вимог чинного законодавства, а тому є таким, що підлягає визнанню недійсним. В обґрунтування зазначає, що виконуючий обов`язки директора Теник В.В. не був уповноважений на укладання значного господарського зобов`язання (укладення спірного договору) без погодження на його укладання з Уповноваженим органом управління, Теник В.В. перевищив свої повноваження, які обмежені Статутом, Господарським кодексом України та Законом України Про приватизацію державного і комунального майна .

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21 жовтня 2020 року о 13 год. 00 хв.

23 вересня 2020 року Державне підприємство «Племрепродуктор «Степове» до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надало заяву про забезпечення позову в якій просить суд

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю Неомаркет-І (ЄДРПОУ 43281757, м. Миколаїв, вул. Спаська, 62, оф. 2) здійснювати збирання врожаю насіння соняшника з земельних ділянок кадастровий номер 4824284000:05:000:0001,4824284000:11:000:0001, 4824284000:13:000:0002, 4824284000:10:000:0002, 4824284000:09:000:0002 загальною площею 895,36 га та кукурудзи з земельної ділянки кадастровий номер 4824284000:10:000:0002 загальною площею 108 га до набрання рішенням у справі законної сили, про що постановити відповідну ухвалу.

24 вересня 2020 року Державне підприємство «Племрепродуктор «Степове» до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надало заяву №148 від 24.09.2020 про уточнення вимог заяви про забезпечення позову в якій просить суд:

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю Неомаркет-І (ЄДРПОУ 43281757, м. Миколаїв, вул. Спаська, 62, оф. 2) та іншим особам за дорученням, довіреності або будь-яким договором здійснювати збирання врожаю насіння соняшника з земельних ділянок кадастровий номер 4824284000:05:000:0001,4824284000:11:000:0001, 4824284000:13:000:0002, 4824284000:10:000:0002, 4824284000:09:000:0002 загальною площею 895,36 га та кукурудзи з земельної ділянки кадастровий номер 4824284000:10:000:0002 загальною площею 108 га до набрання рішенням у справі законної сили, про що постановити відповідну ухвалу.

В обґрунтування заяви зазначає, що існує ймовірність, того, що до закінчення розгляду даної справи, відповідач здійснить збирання врожаю соняшника та кукурудзи, розташованого на земельних ділянках, що перебувають у постійному користуванні позивача та в подальшому реалізує його а кошти від реалізації перерахує іншим особам, що фактично призведе до позбавлення можливості позивача здійснити захист своїх порушених прав, щодо відшкодування коштів отриманих від реалізації врожаю соняшника та кукурудзи.

Розглянувши заяву про забезпечення позову суд зазначає наступне.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із ч.1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

- накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

- зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

- зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

- арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

- іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, і доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; чи спроможний такій захід забезпечити фактичне виконання рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на існування ймовірності, що відповідач здійснить збирання врожаю соняшника, кукурудзи та у подальшому реалізує його, а кошти від реалізації перечислить іншим особам без наведення відповідного обґрунтування та доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення .

За таких обставин, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд, в першу чергу, повинен оцінити доводи заявника на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання недійсним Договору №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції від 10.03.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Неомаркет-I» та Державним підприємством «Племрепродуктор «Степове» з моменту його укладення, оскільки він є протиправним, укладеним з перевищенням повноважень та без дотримання вимог чинного законодавства.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС у складі ВС від 08.10.2018 у справі №913/257/18).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правомірність правочину презюмується .

Закріплена зазначеною статтею Цивільного Кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована , зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню .

Згідно п.2.3 Договору №10/03 від 10.03.2020 сторони погодили, що збирання врожаю проводиться Товариством з обмеженою відповідальністю Неомаркет-I .

З метою фіксації кількості та якості зібраного урожаю сторони забезпечують присутність своїх представників при його збиранні (п.2.4 Договору №10/03 від 10.03.2020 ).

Згідно п .2.5 Договору №10/03 від 10.03.2020, зберігання готової продукції може здійснюватись Державним підприємством «Племрепродуктор «Степове» на умовах, що визначаються Додатковою угодою до цього договору .

Пунктом 4.1.11 Договору №10/03 від 10.03.2020 визначено, що Державне підприємство «Племрепродуктор «Степове» зобов`язано сприяти Товариству з обмеженою відповідальністю Неомаркет-I та не чинити перешкод під час збирання врожаю .

Згідно з частинами 1,3 статті 215 Цивільного Колексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона Товариству з обмеженою відповідальністю «Неомаркет-I» та іншим особам здійснювати збирання врожаю насіння соняшника з земельних ділянок кадастровий номер 4824284000:05:000:0001,4824284000:11:000:0001, 4824284000:13:000:0002, 4824284000:10:000:0002, 4824284000:09:000:0002 загальною площею 895,36 га та кукурудзи з земельної ділянки кадастровий номер 4824284000:10:000:0002 загальною площею 108 га., фактично призводить до перешкод у виконанні відповідачем робіт по збиранню врожаю, як то визначено та узгоджено сторонами в п.2.3 та п.4.1.11 Договору та за умови недоведеності позивачем обставин щодо вчинення відповідачем та іншими особами дій щодо реалізації майна (насіння соняшника та кукурудзи) чи здійснення підготовчих дій до його реалізації свідчитиме про його неспіврозмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін у справі.

Також, суд зазначає, що позивач мав довести на підставі належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статті 73 ГПК України наявність зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обґрунтувати яким чином заходи забезпечення позову забезпечать реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача.

Суд вказує, що відповідно до ч.2 ст. 16, ст.215 Цивільного кодексу України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З наявних матеріалів справи не вбачається існування реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав чи інтересів позивача, оскільки у даному випадку Державне підприємство «Племрепродуктор «Степове» звернулось до суду з позовними вимогами немайного характеру, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання.

Наявність обставин, з якими позивач пов`язує необхідність застосування заходів забезпечення позову, підлягає обґрунтуванню та доведенню на загальних підставах, визначених ГПК України.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. (ст. 74 ГПК України).

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Однак, всупереч положенням Господарського процесуального кодексу України позивачем у заяві про забезпечення позову не обґрунтовано яким чином його невжиття унеможливить виконання рішення у разі задоволення позовних вимог.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник жодного доказу в обгрунтування заяви до суду не надав.

Саме лише посилання в заяві на існування ймовірності, що відповідач або інша особа здійснить збирання та реалізацію врожаю соняшника та кукурудзи на підставі договору про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції №10/03 від 10.03.2020, правомірність якого за приписами Цивільного Кодексу України призюмується, не є достатньою підставою для задоволення заяви.

З огляду на вищевикладені обставини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви №146 від 23.09.2020 (з урахуванням уточнень №148 від 24.09.2020) Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» про забезпечення позову.

Крім того, суд зазначає, що згідно із приписами ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Відповідно до ст.140 ГПК України (розгляд заяви про забезпечення позову) заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76, 77, 78, 79, 136, 137, 138, 140, 232, 234, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви №146 від 23.09.2020 (з урахуванням уточнень №148 від 24.09.2020) Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» про забезпечення позову - відмовити повністю.

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України набирає законної сили 25.09.2020.

Ухвала може бути оскаржена у відповідності п.4 ч.1 ст.255 ГПК України.

Ухвала господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя Н.О. Семенчук