Постанова

від 24.09.2020 по справі 915/2095/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 915/2095/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України - не з`явився,

відповідача - приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

на рішення господарського суду Миколаївської області від 15.01.2020 (суддя Ржепецький В.О.)

та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 (колегія суддів: Принцевська Н.М. (головуючий), Діброва Г.І., Ярош А.І.)

зі справи № 915/2095/19

за позовом акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України - (далі - Компанія)

до приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль (далі - Товариство)

про стягнення заборгованості.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Компанія звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства про стягнення заборгованості за договором від 27.09.2017 № 6187/1418-ТЕ-22 постачання природного газу у загальній сумі 29 721 149,10 грн. (з них: 23 139 786,67 грн. основного боргу; 3 319 625,67 грн. пені; 1 024 688,37 грн. - 3% річних та 2 237 048,39 грн. інфляційних втрат), у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного договору в частині оплати вартості отриманого товару.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.01.2020 зі справи № 915/2095/19, яке залишено без змін постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020, позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Товариства на користь Компанії 23 139 786,67 грн. - основного боргу, 660 599,88 грн. пені, 1 021 577,41 грн. - 3% річних; 2 201 159,44 грн. інфляційних втрат, 445 817,24 грн. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що позовні вимоги в частині вимоги про стягнення суми основного боргу є обґрунтованими. Разом з тим, місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, задовольнив позовні вимоги у цій частині частково згідно з розрахунком суду. Так, при здійсненні перевірки поданого Компанією розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що окремі нарахування здійснені на суму заборгованості станом на кінець відповідного місяця з включенням до її складу інфляційних втрат за попередній місяць, що чинним законодавством не передбачено. Також, враховуючи клопотання Товариства про зменшення розміру пені, суди на підставі приписів частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зменшили заявлений до стягнення розмір пені на 80%.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині відмови у стягненні інфляційних втрат у заявленому позивачем до стягнення розмірі та у частині зменшення розміру пені , Компанія звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на те, що судами у прийнятті оскаржуваних судових рішень не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у інших справах в частині застосування приписів статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України та в частині нарахування інфляційних втрат, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, з ухваленням нового рішення у скасованій частині про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скаржник вважає, що судами не враховано у вирішенні спору висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у справах № 908/1453/14 та № 918/116/19 (у частині застосування приписів статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах) та у справі № 905/21/19 (у частині нарахування інфляційних втрат).

Також скаржник зазначає про те, що при задоволенні клопотання Товариства про зменшення розміру пені судами не враховано інтереси Компанії.

За твердженням скаржника, судами порушені приписи статті 625 ЦК України в частині порядку здійснення розрахунку інфляційних втрат, оскільки не враховано те, що нарахуванню згідно з інфляційними процесами підлягають не тільки основна сума боргу, а й суми, на які збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Доводи інших учасників справи

Товариство у відзиві на касаційну скаргу просило залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, зазначаючи, зокрема, про їх відповідність чинному законодавству та матеріалам справи.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

27.09.2017 публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (постачальник), правонаступником якого є позивач, та Товариством (споживач) укладено договір постачання природного газу № 6187/1718-ТЕ-22 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (пункт 1.1 Договору).

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.6 Договору розподіл (транспортування) природного газу за цим договором здійснює оператор газорозподільних мереж (газотранспортної системи), а саме: ПАТ Миколаївгаз , з яким споживач уклав відповідний договір.

Згідно з пунктом 3.1 Договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (пункт 3.7 Договору).

Кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 ( пункт 4.1 Договору).

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року № 187.

У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим Договором з дати набрання чинності відповідних змін.

Умовами пункту 5.2 Договору сторони погодили, щ ціна за 1000 куб.м газу на дату укладання договору становить 4942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.

Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 - відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1 Договору).

Відповідно до пункту 8.2 Договору , у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20.

Відповідно до пункту 10.3 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.

За умовами пункту 11.3 Договору сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору:

1) усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі

додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абзаці першому пункту 2.3, пунктах 11.4 та 11.5 цього договору;

2) сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до відносин сторін за цим договором, крім випадків, зазначених у пунктах 2.3, 11.4 та 11.5 цього договору;

3) договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до цього договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору;

4) будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20, протоколи нарад, дво - та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть були використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Відповідно до пункту 12.1 Договору , останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Крім того судами встановлено, що 15.01.2018 сторонами підписано додаткову угоду № 1 до Договору, за умовами якої:

- пункт 6.1 Договору викладено в наступній редакції: Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором ;

- пункт 8.2 Договору викладено у наступній редакції: У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 ;

- підпункт 4 пункту 11.3 Договору викладено у наступній редакції: Будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору .

Додаткова угода № 1 до Договору набирає чинності з дати її підписання сторонами і діє з 01 січня 2018 року.

04.04.2018 сторонами підписано додаткову угоду № 2 до Договору , згідно з якою, зокрема, пункт 12.1 Договору викладено в такій редакції: Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення .

Так, суди встановили, що на виконання умов Договору у період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року включно позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 153 122 168,91 грн.

Відповідачем здійснено оплату за поставлений газ у сумі 129 982 382,24 грн., що підтверджується випискою по операціям згідно Договору за період з 01.10.2016 по 28.02.2019 .

Заборгованість за квітень 2018 року та частково за березень 2018 року у загальній сумі 23 139 786,67 грн. залишилася несплаченою.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором, позивачем нараховано до стягнення 3 319 625,67 грн. пені, 1 024 688,37 грн. - 3% річних та 2 237 048,39 грн. інфляційних втрат.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за Договором з оплати одержаного товару, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача: 23 139 786,67 грн. основного боргу; 3 319 625,67 грн. пені; 1 024 688,37 грн. - 3% річних та 2 237 048,39 грн. інфляційних втрат.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

Предметом касаційного оскарження стала правомірність відмови судами попередніх інстанцій у задоволенні позову в частині вимог про стягнення пені у сумі 2 642 399,50 грн. та інфляційних втрат у розмірі 35 888,95 грн.

Судові рішення попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних жодною із сторін спору не оскаржуються. Крім того сторонами не оскаржуються судові рішення попередніх інстанцій і в частині стягнення суми основного боргу.

В обґрунтування підстав для звернення з касаційною скаргою Компанією зазначено, що судами у прийнятті оскаржуваних судових рішень не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 в частині застосування приписів статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.

Так, місцевим господарським судом за клопотанням відповідача зменшено заявлену позивачем до стягнення суму пені на 80%, відповідно до положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке передбачене частиною третьою статті 551 ЦК України. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності , на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (відповідна правова позиція послідовно викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19).

Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому судами повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 915/2095/19 ухвалені судами без урахування висновків щодо застосування норм права (статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, оскільки висновки в зазначених справах і у справі № 915/2095/19, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є різними, у кожній з зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів , що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, постановою Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, на висновки якої щодо застосування приписів статей 551 ЦК України та 233 ГК України посилається скаржник у касаційній скарзі, залишено без змін рішення господарського суду Запорізької області від 25.05.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 у справі № 908/1453/14. При цьому Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції, врахувавши фінансовий стан позивача та відповідача , дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що в даному випадку суд не може надати перевагу відповідачу, враховує, зокрема, наявність заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг. Отже, з`ясувавши всі обставини справи та взявши до уваги майновий стан обох сторін, суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені .

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі 918/116/19, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими зменшено на 50% розмір заявленої до стягнення пені . При цьому в зазначеній постанові Верховним Судом зазначено, що:

8.17. Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

8.18. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

8.19. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку про те, що зазначені критерії дотримані судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання про зменшення пені та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50%, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги .

З огляду на підстави зменшення розміру пені, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, постанови Верховного Суду у справі № 908/1453/14 та у справі № 918/116/19 ухвалені хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі (у частині стягнення розміру пені), але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у цій справі № 915/2095/19, тобто зазначені справи № 908/1453/14, № 918/116/19 і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками (в частині стягнення пені), що свідчить про неподібність правовідносин у них.

З огляду на викладене Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України та відповідають сформованій судовій практиці судом касаційної інстанції щодо застосування норм права, зокрема, частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, чим спростовуються доводи касаційної скарги в зазначеній частині.

Верховний Суд дійшов висновку, що у розгляді справи № 915/2095/19 суди реалізували надане право та зменшили розмір пені до 80% за наслідками оцінки обставин справи , у той час як повноваження суду касаційної інстанції визначаються з урахуванням меж, встановлених приписами статті 300 ГПК України.

Оскільки постанови Верховного Суду, на які посилався скаржник, ухвалені за іншої фактично - доказової бази, ніж у цій справі, в цій частині наявні підстави для закриття касаційного провадження у справі № 915/2095/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020).

У касаційній скарзі скаржник також не погоджується з частковою відмовою судами у задоволенні вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та задоволенням вказаної вимоги за розрахунком суду.

Так, відмовляючи частково у задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат, місцевий господарський суд зазначив про помилковість наданого Компанією розрахунку, оскільки розрахунок інфляційних втрат на заборгованість у певні періоди помилково здійснено шляхом нарахування інфляції на інфляцію (індекс інфляції Компанією розраховано, виходячи з суми боргу вже з урахуванням інфляції у попередньому періоді).

Проте, Суд не погоджується із зазначеним висновком судів попередніх інстанцій, а також здійсненим місцевим господарським судом перерахунком інфляційних втрат, з огляду на таке.

Так, приписами статті 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - дефляція , то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що вартість грошей з індексом інфляції за попередній період є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю .

У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке Суд вважає за доцільне роз`яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці А на певну суму (до прикладу 100 грн.) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду Х , помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, і-1 ), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

Х * і-1 - 100 грн. = ЗБ ,

де Х - залишок боргу на початок розрахункового періоду, і-1 - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а ЗБ - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ( ЗБ відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ( ЗБ ) перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Отже, при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.

Саме такому алгоритму нарахування інфляційних втрат відповідає розрахунок, наданий Компанією.

З огляду на встановлення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій всіх фактичних обстави справи, з метою процесуальної економії, Суд вважає за можливе ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині нарахованих позивачем інфляційних втрат.

З огляду на викладене, судові акти попередніх інстанцій зі справи в частині відмови у стягненні 35 888,95 грн. інфляційних втрат слід скасувати та ухвалити у скасованій частині нове рішення про задоволення позову.

Доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі в частині оскарження часткової відмови у стягненні інфляційних втрат, є обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України у частині застосування приписів статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах , не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування судових актів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 35 888,95 грн. інфляційних втрат, з ухваленням у скасованій частині нового рішення про задоволення позову.

Судові витрати

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України, у зв`язку з частковим скасуванням судових актів попередніх інстанцій і ухваленням нового рішення у скасованій частині про задоволення позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також підлягають розподілу судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Так, судовий збір, сплачений позивачем за подання позову в частині вимоги про стягнення 35 888,95 грн. інфляційних втрат, а також за подання апеляційної та касаційної скарг (при оскарженні судових актів попередніх інстанцій у частині відмови у стягненні 35 888,95 грн. інфляційних втрат) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 311, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України задовольнити частково.

2. Касаційне провадження у справі № 915/2095/18 за касаційною скаргою акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

3. Рішення господарського суду Миколаївської області від 15.01.2020 та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 зі справи № 915/2095/19 скасувати в частині відмови у стягненні 35 888,95 грн. інфляційних втрат.

4. У скасованій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.

5. Стягнути з приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль на користь акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 35 888,95 грн. інфляційних втрат, 538,33 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

6. У решті рішення господарського суду Миколаївської області від 15.01.2020 та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 зі справи № 915/2095/19 залишити без змін.

7. Стягнути з приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль на користь акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 807,50 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 1 076,66 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

8. Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова