Постанова

від 21.09.2020 по справі 755/3264/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2020 року м. Київ

Справа №755/3264/2019

Апеляційне провадження №22-ц/824/2746/2020

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Дроздової Ж.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Астахової О.О. 13 червня 2019 року у м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Палагута Лариса Олександрівна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Київська міська рада про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,

В С Т А Н О В И В

27 лютого 2017 року позивач звернулась до суду із позовом до Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Палагута Лариса Олександрівна, у якому, з урахуванням уточнень від 01 червня 2017 року, просила встановити факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини(т.1 а.с.2-4,88-90).

Позовна заява обґрунтована, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_6 . Після її смерті відкрилась спадщина на майно, що складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини.

Зазначає, що ще за життя діда ОСОБА_7 та баби ОСОБА_6 за їх проханням вона в січні 2009 року переїхала до них на постійне проживання за адресою: АДРЕСА_1 з метою допомагати по господарству і доглядати їх. З того часу, вона постійно проживає у зазначеній квартирі, хоча залишається бути зареєстрованою в квартирі батька ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 . В квартирі АДРЕСА_3 знаходиться все майно позивача та майно її сина ОСОБА_9 , який також постійно проживає в цій квартирі з дня народження ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказує на те, що після смерті ОСОБА_6 вона фактично прийняла спадщину, оскільки з 2009 року проживала у вказаній квартирі, утримувала бабусю до її смерті і вважала, що може отримати свідоцтво про право на спадщину в будь-який час. Однак звернувшись 09 червня 2016 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Палагути Л.О. з письмовою заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, позивачу постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Палагути Л.О. від 14 червня 2016 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом так, як позивачем було пропущено шестимісячний строк для прийняття спадщини, встановлений ст.1270 ЦК України.

З огляду на те, що позивач постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини однією сім`єю з 2009 року, вона вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки із заявою про відмову від прийняття спадщини вона не зверталась. Враховуючи, що право позивача на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом не визнається, вона змушена звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року за клопотанням представника позивача здійснено заміну відповідача Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації на ОСОБА_3 та залучено в якості третьої особи Київську міську раду.

19 червня 2017 року через канцелярію суду від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про визнання позову.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 червня 2017 року відмовлено у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжено судовий розгляд справи, розпочавши його по суті.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року за клопотанням представника позивача залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_4 .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Палагута Лариса Олександрівна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Київська міська рада про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - залишено без задоволення.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факт її проживання однією сім`єю з 2009 року із померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Не погодилась із вищезазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 , нею подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги визнання позову відповідачем ОСОБА_3 і не виніс ухвалу про відмову у їх прийнятті. Зазначає про безпідставне залучення до справи ОСОБА_4 та відсутність в матеріалах справи ухвали про залучення до справи в якості третьої особи ОСОБА_5 , хоча в оскаржуваному рішенні суд посилається на дату 28 листопада 2018 року. Вказує на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують факт родинних відносин з ОСОБА_6 ..

Враховуючи вищевикладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання позивач та її представник не з`явились. 21 вересня 2020 року електронною поштою надійшла заява від представника позивача адвоката Горкавого О.П., в якій він просив розглянути справу у його відсутність, вказавши, що вони підтримують апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просять її задовольнити.

Інші учасники в судове засідання також не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. Тому колегія суддів апеляційного суду, керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Участь в судовому засідання приймали третя особа ОСОБА_10 , яка залучена на стадії апеляційного перегляду справи та її представник адвокат Гоголєва О.А., які заперечували проти доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22 жовтня 1993 року виданого Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_11 (т. 1 а.с.106-107).

Відповідно до умов договору купівлі-продажу нерухомості від 22 вересня 1997 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 21 жовтня 1997 року, про що в книзі здійснено запис д.630-252 за реєстровим № 1212, ОСОБА_11 продала квартиру АДРЕСА_3 , а ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 'янівна купили вказану квартиру (т. 1 а.с.46).

Також дані про належність на праві власності квартири АДРЕСА_3 в рівних долях ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 були зареєстровані в Київському міському бюро технічної інвентаризації, що підтверджується інформаційною довідкою КВ-2016 № 33515 від 26 серпня 2016 року та листом № 062/14-509 від 19 січня 2017 року (т.1 а.с.13,95,108-109,110).

Відповідно до довідки виданої Керуючою дирекцією Дніпровського району м. Києва ЖРЕО № 409 від 20 серпня 2014 року, у квартирі АДРЕСА_3 була зареєстрована ОСОБА_6 з 16 квітня 1998 року та знята з реєстрації у зв`язку із смертю; чоловік ОСОБА_7 , зареєстрований з 16 квітня 1998 року та знятий з реєстрації 28 лютого 2012 року у зв`язку із смертю; дочка ОСОБА_12 зареєстрована з 16 квітня 1998 року та знята з реєстрації 05 січня 2013 року у зв`язку із смертю (т.1 а.с.47).

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 30 липня 2016 року, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 08 лютого 2014 року, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві (т.1 а.с.8,42,99).

ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 08 лютого 2014 року, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві (т.1 а.с.41).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 30 липня 2016 року, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві (т.1 а.с.9,100).

За даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження ОСОБА_6 вказана матір`ю, а ОСОБА_7 вказаний батьком, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.1 а.с.11,39,97).

Також за даними цього реєстру ОСОБА_13 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , її батьком вказаний ОСОБА_7 , дані про матір ОСОБА_6 (т.1 а.с.96).

З витягу із Спадкового реєстру вбачається, що після смерті ОСОБА_6 19 серпня 2014 року відбулась реєстрація спадкової справи (т.1 а.с.10,101). Про відкриття спадкових справ після смерті ОСОБА_7 у спадковому реєстрі інформація відсутня (т.1 а.с.43). Дані про відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_12 в матеріалах справи відсутні.

Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Палагути Л.О. звернулись 19 серпня 2014 року ОСОБА_4 (без зазначення ступеня спорідненості та підстав для спадкування, в поясненнях наданих в ході розгляду справи стверджував про постійне проживання зі спадкодавцем та здійснення її поховання), 09 червня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , як онуки померлої (т. 1 а.с.32, 48, 51).

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , мала дошлюбне прізвище ОСОБА_14 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб виданим 13 жовтня 2012 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції (т.1 а.с.6,55,102). Її батьками згідно зі свідоцтвом про народження є ОСОБА_8 та ОСОБА_13 (т.1 а.с.5,54,103).

ОСОБА_13 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 02 лютого 2012 року, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві (т.1 а.с.7,56,98).

Постановою Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Палагути Л.О. від 14 червня 2016 року позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , оскільки позивачем пропущено строк визначений ст. 1270 ЦК України для звернення із заявою про прийняття спадщини. (т.1 а.с.62).

З таких же підстав постановою нотаріуса від 14 червня 2016 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 і ОСОБА_5 (т. 1 а.с.68).

За даними акта від 20 вересня 2017 року складеного та підписаного майстром технічної дільниці №5 ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у квартирі АДРЕСА_3 проживала ОСОБА_1 зі своєю бабусею ОСОБА_6 по день її смерті і мешкає по сьогоднішній день зі своїм малолітнім сином, 2013 року народження. (т.1 а.с.147).

В листі ТОВ ХЕЛЕН МАРЛЕН від 09 липня 2018 року наданого на запит суду вказано, що при працевлаштуванні 01 квітня 2011 року ОСОБА_2 вказала інформацію про адресу реєстрації: АДРЕСА_2 та адресу фактичного проживання : АДРЕСА_1 (т.2 а.с.4).

Судом першої інстанції була допитана в якості свідка ОСОБА_5 , яка стверджувала, що її сестра ОСОБА_1 з 2009 року проживала з їх бабусею, проживала вона одна, дитину забрала бабуся, а з чоловіком сестра розлучилась (т.1 а.с.115-116, звукозапис судового засідання від 19 червня 2017 року).

Також підтвердив обставини проживання позивача з бабусею у спірній квартирі свідок ОСОБА_17 , він стверджував, що був в цій квартирі декілька разів з ОСОБА_18 та вказував, що позивач проживала в ній разом з дитиною, вік якої він вказати не зміг і про наявність дитячих речей в квартирі він не пам`ятає (т.1 а.с.127-129, звукозапис судового засідання від 14 серпня 2017 року).

Свідок ОСОБА_16 , підтвердила, що вона підписала акт. Вказувала на те, що в цьому будинку проживає її кума і вона часто буває у неї в гостях. З позивачем вони бачились на дитячому майданчику з 2012 року, знає, що її дитина проживає з бабусею так як позивач працює (т.1 а.с.149-150, звукозапис судового засідання від 08 листопада 2017 року).

З довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів вбачається, що на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (т.2 а.с.92).

За даними свідоцтва про право власності на житло від 22 серпня 1994 року виданого органом приватизації державного житлового фонду Київського державного авіаційного заводу, квартира АДРЕСА_3 на праві приватної власності належить відповідачу ОСОБА_3 (т. 1 а.с.78,105). Реєстрація права власності на підставі цього свідоцтва була здійснена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 грудня 2016 року (т.1 а.с.79,91).

В заяві від 17 червня 2017 року адресованій Дніпровському районному суду м. Києва ОСОБА_3 вказує, що він проти позову не заперечує, що він є формальним власником квартири АДРЕСА_3 , яку не приватизовував, а купував наприкінці 2016 року (т.1 а.с.111).

Станом на 15 лютого 2020 року власником квартири АДРЕСА_3 за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є ОСОБА_10 . Дане право за нею зареєстровано з 08 січня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу від 08 січня 2020 року (т.2 а.с.137-138,143).

У абзаці 1 ч. 2 ст. 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

В порядку ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 711/348/17 вказано на те, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для встановлення факту проживання однією сім'єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18) та від 21 березня 2019 року в справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18).

Рішенням Конституційного суду України в справі № 1-8/99 (за конституційними поданнями Служби безпеки України та інших про офіційне тлумачення терміна член сім`ї ) визначено, що до кола членів сім`ї належать дружина (чоловік), їх діти і батьки, проте членами сім`ї можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання і ведення спільного господарства, тобто не лише близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

З наведених обставин справи вбачається наявність родинного зв`язку між позивачем та померлою ОСОБА_6 . Судом залишена пози увагою наявна в матеріалах справи, а саме в наданій суду копії спадкової справи, інша копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження ОСОБА_13 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , її батьком вказаний ОСОБА_7 , дані про матір ОСОБА_6 (т.1 а.с.96). Матеріалами справи підтверджується, і це вказано в постанові приватного нотаріуса, позивач звернулась із заявою про прийняття спадщини з пропуском строку встановленого законом.

Позивач стверджує, що вона в період 2009-2014 років проживала разом ОСОБА_6 за адресою реєстрації останньої, після її смерті продовжила користування її спадковим майном. Проте, обставини спільного проживання та ведення спільного господарства в ході розгляду справи документально не підтверджені. Позивач має інше зареєстроване місце проживання, доказів на підтвердження здійснення нею права користування чи витрат на утримання цього житла у вказаний період матеріали справи не містять.

Наданий стороною позивача Акт про проживання, складений 20 вересня 2017 року, за участю майстра технічної дільниці №5 ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які, як встановлено судом, не проживають у будинку АДРЕСА_4 . У акті вказано про проживання позивача до смерті ОСОБА_6 проте не вказано з якого часу. Даний акт не затверджений у встановленому законом порядку та не містить печатки організації, яка здійснює обслуговування будинку. А отже суд першої інстанції надав вірну оцінку даному доказу як недопустимому, виходячи з положень ст. 78 ЦПК України.

Надані ТОВ ХЕЛЕН МАРЛЕН дані про зазначення позивачем в особовій справі при укладення трудового договору фактичного місця проживання: квартира АДРЕСА_3 , не є достатніми та достовірними, оскільки вони надані без документального підтвердження і були внесені за твердженням позивача.

На підтвердження обставин спільного проживання стороною позивача були заявлені, та судом першої інстанції були допитані три свідки. Однак, покази свідків мають суперечливий характер, зокрема, щодо обставин проживання разом з позивачем її дитини. Також жоден із свідків не вказав на обставини ведення ними спільного побуту, наявності взаємних прав та обов`язків.

Слід звернути увагу, що і сама позивач не вказує на обставини ведення спільного побуту та взаємних прав і обов`язків з ОСОБА_6 , однак це є складовою проживання осіб однією сім`єю. До того ж, враховуючи обставини перебування позивача у шлюбі і народження дитини в 2013 року, її твердження про самостійне проживання з бабусею, без інших членів її сім'ї, не вбачаються переконливими.

Отже, установивши відсутність належних та допустимих доказів про те, що позивач і спадкодавець вели спільний побут і мали взаємні права та обов`язки, що вони проживали однією сім`єю протягом п`яти років на день відкриття спадщини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. При цьому, зазначення судом першої інстанції про недоведеність родинних відносин між ними, не є таким що вплинуло на правильність вирішення справи, так як предметом спору є обставини спільного проживання позивача зі спадкодавцем ОСОБА_6 однією сім`єю протягом п`яти років.

Доводи апеляційної скарги щодо не прийняття до уваги судом першої інстанції визнання позову відповідачем ОСОБА_3 , то його заява не містить чіткого такого твердження, натомість мітить суперечливі дані щодо набуття ним права власності, а особисто він в судове засідання не з`явився. Таким чином, у суду відсутні були підстави для застосування порядку передбаченого процесуальним законом при визнанні позову відповідачем. Залучення судом першої інстанції третіх осіб, які заявили себе як спадкоємці, не є порушенням норм процесуального права, так як рішення суду могло б вплинути на їх права. А отже дані доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які вплинули на правильність вирішення справи по суті не знайшли свого підтвердження.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

В порядку ст. 141 ЦПК України судові витрати понесені ОСОБА_19 компенсації не підлягають.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: Соколова В.В.

Судді: Андрієнко А.М.

Поліщук Н.В.

Повний текст постанови складений 28 вересня 2020 року