Постанова

від 28.09.2020 по справі 371/1540/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 371/1540/16-ц

провадження № 61-1512св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Київській області,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 30 липня 2018 року у складі судді Поліщука А. С. та на постанову Київського апеляційного суду

від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц.,

Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання незаконними (недійсними) наказів, договору оренди та скасування державної реєстрації договору.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 21 серпня 2014 року за результатами розгляду його заяви Головним управлінням Держземагентства у Київській області видано наказ, яким надано позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 44,6957 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Ємчиської сільської ради Миронівського району.

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області

від 17 жовтня 2014 року було затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 44,6957 га для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 21 рік.

17 листопада 2014 року було укладено договір оренди земельної ділянки,

а 26 травня 2015 року право оренди зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом із тим, позивач дізнався, що відносно земельної ділянки із цим же кадастровим номером Головним управлінням Держземагентства у Київській області видано наказ від 22 вересня 2014 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та наказ від 30 грудня 2014 року про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 .

Вважав, що зазначені накази видані з порушенням норм чинного законодавства України та права ОСОБА_1 на оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про збільшення позовних вимог (а. с. 177-185, т. 1), з урахуванням якої остаточно просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 22 вересня 2014 року

№ 10-9523/15-14-сг про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 44,6957 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності;

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 30 грудня 2014 року

№ 10-15820/15-14-сг про затвердження документації землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області, яким надано в оренду ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 4 4,6957 га (кадастровий номер 3222981800:01:005:0001) для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 21 рік, розташовану на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області;

- визнати недійсним договір оренди землі від 26 грудня 2016 року, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_2 про надання в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 44,6957 га, яка знаходиться на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області, строком на 7 років;

- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за цим договором, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 30 липня

2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 11 грудня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 26 грудня

2016 року, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_2 , скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за договором оренди земельної ділянки

від 26 грудня 2016 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових втрат.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору оренди, укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_2 , та скасування його державної реєстрації, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 17 жовтня 2014 року було затверджено документацію із землеустрою, прийнято рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки, укладено договір оренди цієї земельної ділянки, право оренди 26 травня 2015 року було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, а тому договір оренди земельної ділянки

від 26 грудня 2016 року, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_2 щодо тієї самої ж земельної ділянки, порушує законне право ОСОБА_1 на користування цією земельною ділянкою.

Відхиляючи доводи відповідача щодо його переважного права на користування спірною земельною ділянкою, суд першої інстанції посилався на рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 лютого 2016 року у справі № 371/1969/15-ц, з висновком якого погодився Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 27 вересня 2017 року, у якому, зокрема, зроблено висновок про те, що попередні договори від 21 червня 2012 року, 08 червня 2013 року

та 26 березня 2014 року не пройшли державної реєстрації, відповідно не створюють юридичних наслідків та не призводять до виникнення

у ОСОБА_2 переважного права на поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України Про оренду землі .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині визнання незаконними (недійсними) та скасування наказів Головного управління Держземагенства у Київській області від 22 вересня 2014 року

№ 10-9523/15-14-сг та від 30 грудня 2014 року № 10-15820/15-14-сг, суди вважали, що вказані накази є ненормативним актом органу державної влади, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а скасування таких актів не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 січня 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Миронівського районного суду Київської області від 30 липня 2018 року та на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня

2018 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_2 оскаржує в касаційному порядку рішення Миронівського районного суду Київської області від 30 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року лише в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 26 грудня

2016 року, укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_2 , та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за договором оренди земельної ділянки

від 26 грудня 2016 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У березні 2019 року справу № 371/1540/16-ц передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2019 року справу призначено

судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено суддів, які входять до складу колегії.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, та дійшли помилкового висновку про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації, оскільки вказаним договором, на думку ОСОБА_2 , права позивача не порушені.

Суди не звернули належної правової уваги на те, що спірна земельна ділянка була передана в користування ОСОБА_1 без затвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що свідчить про недійсність договору оренди, укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_1 . Зазначені обставини досліджуються у справі № 371/1969/15-ц.

Крім того, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки позивач та його представник жодного разу не з`явився до суду, представник позивача подавала до суду клопотання про розгляд за відсутності позивача та його представника саме клопотання про об`єднання однорідних позовів, а не справи, а тому суд повинен був застосувати положення статті 257 ЦПК України та залишити позов без розгляду.

Доводи інших учасників справи

14 березня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Посилання на недійсність договору оренди, укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_1 , є безпідставними, оскільки цей договір не є предметом спору у справі.

Доводи касаційної скарги про відсутність порушеного права позивача не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки прийняття рішення стосовно однієї і тієї ж земельної ділянки свідчить про недобросовісну поведінку державного органу стосовно ОСОБА_1 , як орендаря.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 19 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Київській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 44,6957 га для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення, розташованої на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області.

Наказом від 21 серпня 2014 року № 10-4842/15-14-сг Головного управління Держземагентства у Київській області ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області, з орієнтовним розміром 44,6957 га, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства. (а. с. 9, т. 1)

28 серпня 2014 року ОСОБА_2 також звернувся до Головного управління Держземагентства у Київській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 44,6 га (рілля), яка розташована за межами населеного пункту села Ємчиха Миронівського району Київської області, в оренду для ведення фермерського господарства.

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області

від 22 вересня 2014 року № 10-9523/15-14-сг ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. (а. с. 10, т. 1)

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області

від 17 жовтня 2014 року № 10-8607/15-14-сг Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки , яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області та передано в оренду земельну ділянку загальною площею 44,6957 га (кадастровий номер 32229881800:01:005:0001) для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 21 рік, розташовану на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області. (а. с. 11, т. 1)

17 листопада 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 44,6957 га (кадастровий номер 32229881800:01:005:0001), розташовану на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області, строком на 21 рік. (а. с. 13-14, т. 1)

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області

від 30 грудня 2014 року № 10-15820/15-14-сг про затвердження документації землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області, яким надано в оренду

ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 4 4,6957 га. (кадастровий номер 3222981800:01:005:0001) для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 21 рік, розташовану на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області. (а. с. 12, т. 1)

29 травня 2015 року проведено державну реєстрацію речового права на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 на підставі договору оренди земельної ділянки від 17 листопада 2014 року, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права. (а. с. 16, т. 1)

Рішенням державного реєстратора від 18 вересня 2015 року № 24567046 ОСОБА_2 відмовлено у реєстрації оренди земельної ділянки з підстав, що заявлене право вже зареєстроване за ОСОБА_1

26 грудня 2016 року між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки площею 44,6957 га (кадастровий номер 32229881800:01:005:0001), розташованої на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області, строком на 7 років. (а. с. 216-219, т. 1)

Між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_2 укладено акт прийому-передачі об`єкта оренди без дати.

(а. с. 220, т. 1)

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказаний договір оренди зареєстровано 26 грудня 2016 року. (а. с. 221, т. 1)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом: визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Аналіз статей 125, 126 ЗК України свідчить про те, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на момент звернення сторін із заявами про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до статті 7 Закону України Про фермерське господарство

(у редакції, чинній на момент звернення сторін із заявами про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства), для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Отже, спеціальний Закон України Про фермерське господарство визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України Про фермерське господарство ).

Порядок надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства не передбачає його проведення спочатку у разі, якщо на одну й ту ж саму земельну ділянку претендують кілька осіб-заявників, але щодо однієї з них, яка звернулася раніше й на момент звернення не мала конкурентів, вже прийнято рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки.

У справі, що переглядається, встановлено, що на момент звернення

28 серпня 2014 року ОСОБА_2 із заявою про надання йому спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства вже було прийнято рішення (21 серпня 2014 року) про надання дозволу

ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки.

Отже, за вказаних обставин виникла ситуація, за якою на одну й ту ж саму земельну ділянку претендують дві особи. При цьому, як встановлено судами та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Київській області з відповідною заявою раніше, ніж відповідач ОСОБА_2 , його дії щодо оформлення земельної ділянки були послідовними, своєчасними, з дотриманням вимог законодавства, а тому правомірними.

Заяву ОСОБА_1 про надання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства було розглянуто і задоволено із наданням згоди на підготовку землевпорядною організацією проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ще до моменту звернення

ОСОБА_2 із заявою про надання йому спірної земельної ділянки.

Розгляд заяв про надання такого дозволу іншим заявникам після прийняття рішення відносно особи-заявника, яка звернулася раніше за відсутності інших претендентів, законом не передбачено.

Таким чином, з урахуванням зазначених обставин справи, приймаючи рішення щодо надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (наказ

від 22 вересня 2014 року), Головне управління Держземагентства у Київській області не звернуло увагу на те, що ним вже приймалося рішення щодо розроблення проекту землеустрою та відведення в оренду спірної земельної ділянки іншій особі - ОСОБА_1 (наказ від 21 серпня 2014 року), чим порушено право останнього.

Вирішуючи питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, затвердження документації землеустрою та передачу землі в оренду для ведення фермерського господарства, а в подальшому - укладання договорів оренди з ОСОБА_1 (договір від 17 листопада 2014 року) та ОСОБА_2 (договір оренди від 26 грудня 2016 року), предметом яких є одна і та сама земельна ділянка, свідчить про недобросовісну поведінку Головного управління Держземагентства у Київській області щодо позивача, як законного орендаря цієї земельної ділянки.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Встановлено, що 17 листопада 2014 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 44,6957 га, кадастровий номер 3222981800:01:005:0001, розташованої на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області, строком на 21 рік між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_1 , який із дотриманням вимог статей 125, 126 ЗК України зареєстрував своє право оренди 26 травня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права під записом № 9860923.

Таким чином, позивач 26 травня 2015 року набув право оренди земельної ділянки загальною площею 44,6957 га з кадастровим номером 3222981800:01:005:0001 для ведення фермерського господарства строком на 21 рік, розташованої на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що вказаний договір є недійсним у зв`язку з тим, що земельна ділянка була передана в користування ОСОБА_1 без затвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки, оскільки цей правочин не є предметом спору у цій справі.

Дійсність договору оренди від 17 листопада 2014 року, укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та

ОСОБА_1 , була предметом розгляду справи № 371/1969/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними наказу та договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди землі.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 16 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року вказані рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 14 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

У зазначеній справі встановлено, що заяву ОСОБА_1 про надання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства було розглянуто і задоволено із наданням згоди на підготовку землевпорядною організацією проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки до звернення ОСОБА_2 із заявою про надання йому спірної земельної ділянки, а тому відсутнє порушення права позивача.

Крім того, надано правову оцінку переважному праву ОСОБА_2 на укладання договору оренди та встановлено, що попередні договори

від 21 червня 2012 року, 08 червня 2013 року та 26 березня 2014 року не пройшли державної реєстрації, відповідно не створюють юридичних наслідків, зокрема, не призводять до виникнення у ОСОБА_2 переважного права на поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України Про оренду землі . Крім того, вказані попередні договори визнано нікчемними рішенням Миронівського районного суду Київської області від 20 липня 2018 року в справі № 371/479/17, яке не було оскаржене та набрало законної сили.

Таким чином, договір оренди землі, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_1 , є дійсним, а отже, відповідно до статті 204 ЦК України усі інші особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов`язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак, не повинні порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов`язків.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно вважав, що укладення між відповідачами - ОСОБА_2 та Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області договору оренди цієї ж самої земельної ділянки та державна реєстрація права користування нею, порушує законне право позивача на користування спірною земельною ділянкою, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновками судів, не відповідають дійсним обставинам справи та на правильність висновків судів по суті спору не впливають.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, допущені помилки судів на правильність висновків по суті спору не впливають, а тому відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_2 оскаржує рішення Миронівського районного суду Київської області від 30 липня

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня

2018 року лише в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 26 грудня 2016 року, укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_2 , та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за договором оренди земельної ділянки від 26 грудня 2016 року, а тому в іншій частині оскаржувані судові рішення Верховним Судом не переглядаються.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної

інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 30 липня

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко