Рішення

від 17.09.2020 по справі 521/19284/18

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №521/19284/18

Провадження №2/521/251/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Тополевої Ю.В.,

за участю секретарів: Манюка Д.В., Черненко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства закритого типу КАНВІТ , за участю третіх осіб ОСОБА_2 , Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання договору дійсним, визнання права власності на майно та скасування арешту, за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства закритого типу КАНВІТ про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства закритого типу КАНВІТ , в якому просила визнати договір купівлі-продажу від 21 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством закритого типу КАНВІТ дійсним, визнати право власності на 374/1000 нежилих приміщень загальною площею 1098,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 за позивачем, скасувати арешт, накладений Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області на 374/1000 нежилих приміщень загальною площею 1098,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути із відповідача судовий збір у розмірі 4120 грн.

Позов обґрунтований наступними обставинами. В лютому 2007 року на підставі протоколу Зборів учасників Акціонерного товариства закритого типу КАНВІТ № 4 відповідачем прийнято рішення, яким надано згоду на продаж нежитлового приміщення - цеха, загальною площею 1098,7 кв. м., що складає 374/1000 нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 позивачу - ОСОБА_1 за 412000,00 грн. Загальними Зборами АТЗТ КАНВІТ надано згоду на укладення та підпис договору про продаж нежилого приміщення - цеху президенту АТЗТ КАНВІТ ОСОБА_3 21 лютого 2007 року сторони підписали договір купівлі-продажу вказаного нежилого приміщення та позивачу були передані ключі від вказаного нежилого приміщення. Всупереч досягнутої між сторонами домовленості, продавець ухилився від нотаріального посвідчення договору не з`явившись до нотаріуса, відповідно і державної реєстрації договору не відбулося. В свою чергу, позивач належним чином виконала свої зобов`язання щодо перерахування грошових коштів за предмет договору в повному обсязі на рахунок відповідача, що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків від 20.03.2008 року. Позивач зазначає, що вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогами з`явитися до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору, проте всі вимоги проігноровані відповідачем. Таким чином, вимога про нотаріальне посвідчення договору та державну реєстрацію права власності на майно недотримана внаслідок ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору. Крім того, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо про те, що 13.07.2018 року на спірне майно постановою Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області накладено арешт. Арешт накладений в межах виконавчого провадження № 56732872, боржником в якому є АТЗТ КАНВІТ , разом із цим, позивач зазначає, що саме вона є дійсним власником арештованого майна, що є підставою для звернення до суду із відповідним позовом щодо звільнення майна з під арешту.

Ухвалою суду від 22 листопада 2018 року до участі у справі залучено в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 .

18 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до ОСОБА_1 , АТЗТ КАНВІТ про визнання договору купівлі-продажу 374/1000 часток нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 21 лютого 2007 року недійсним.

Позов ОСОБА_2 обґрунтований такими обставинами. В 2012 році ОСОБА_1 та АТЗТ КАНВІТ звернулись до суду із позовом про визнання права власності на 374/1000 часток нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок невиконання умов договору про спільну діяльність. У задоволенні позову їм було відмовлено, в подальшому і сам договір про спільну діяльність було визнано неукладеним. ОСОБА_2 зазначає, що вона не є стороною договору, який просить визнати недійсним, разом із цим, визнання вказаного договору дійсним буде порушувати її права та інтереси. 29 квітня 2010 року Малиновським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу про затвердження мирової угоди між ОСОБА_2 та АТЗТ КАНВІТ про сплату останнім в рахунок погашення боргу за договором позики на користь ОСОБА_2 щомісячно грошових коштів в розмірі 7500 доларів США, а всього в розмірі 90000 доларів США, починаючи з 29 травня 2010 року по 29 квітня 2011 року. В березні 2013 року на виконання ухвали про затвердження мирової угоди було відкрито виконавче провадження, яке по сьогоднішній день не завершено в зв`язку із невиконанням судового рішення АТЗТ КАНВІТ . 09.07.2018 року в межах зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем було накладено арешт на нерухоме майно АТЗТ КАНВІТ за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 вказує на штучний характер спору між ОСОБА_1 та АТЗТ КАНВІТ , так як він виник вже після арешту нерухомого майна, яке належить на праві власності АТЗТ КАНВІТ . ОСОБА_2 вказує на фіктивний договір спірного договору, так як на її думку його укладено з ціллю вивести нерухоме майно АТЗТ КАНВІТ з під стягнення на користь ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 17 січня 2019 року до участі у справі в якості третьої особи було залучено Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

30 січня 2019 року представник ОСОБА_1 подала до суду відзив на позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2 із запереченнями проти його задоволення. В обґрунтування заперечень зазначила, що предметом спору за первісним позовом є визнання дійсним правочину - договору купівлі-продажу від 21.02.2007 року через наявні ознаки нікчемності, а тому, до моменту визнання такого договору дійсним, встановлення його недійсності не допускається, тому обраний ОСОБА_1 спосіб захисту прав та інтересів є неправильним. Договір купівлі-продажу, який визнається дійсним в судовому порядку не може порушувати права та інтереси третьої особи, оскільки права та обов`язки за цим договором не створюють, не змінюють та не припиняють права та обов`язки ОСОБА_2 , а тому жодні правові наслідки для третьої особи за цим договором не настають. Крім того, в обґрунтування відзиву зазначено, що оскільки на виконання договору купівлі-продажу ОСОБА_1 передала грошові кошти в розмірі 412000,00 грн., а АТЗТ КАНІВТ ці гроші отримало, такий договір не може бути визнаний фіктивним.

11 лютого 2019 року ОСОБА_2 подала до суду відповідь на відзив представника ОСОБА_1 , зазначивши про те, що представник ОСОБА_1 неправомірно посилається на передачу майна у вигляді грошових коштів на виконання спірного договору, так як предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно, а не грошові кошти.

10 лютого 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин по справі за позовом ОСОБА_1 до АТЗТ КАНВІТ про визнання договору купівлі-продажу дійсним позовну давність та відмовити ОСОБА_1 у позові на цій підставі.

12 березня 2019 року від представника ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких остання заперечувала проти заяви ОСОБА_2 про застосування позовної давності до первісних позовних вимог ОСОБА_1 , так як за приписами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а ОСОБА_2 має статус третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору та не є стороною у спорі про визнання договору купівлі-продажу дійсним.

ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили, заяву про розгляд справи у їх відсутність до суду не подали.

Представник АТЗТ КАНВІТ в судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи у відсутність представника відповідача до суду не подав.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, однак подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність.

Представник третьої особи Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у відсутність третьої особи.

Суд, вивчивши позовні заяви, заяви по суті справи, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Правовідносини між сторонами виникли внаслідок укладення договору купівлі-продажу та регулюються Главою 16 Розділу ІV Книги першої Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що згідно протоколу Зборів учасників АТЗТ КАНВІТ від 26.02.2007 року надано згоду на продаж нежилого приміщення-цеху, загальною площею 1098,7 кв. м., що складає 374/1000 нежитлових приміщень, за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 за 412000,00 грн. (т. 1 а. с. 12).

21 лютого 2007 року між АТЗТ КАНВІТ та ОСОБА_1 в простій письмові формі укладено договір купівлі-продажу 374/1000 частин нежитлових приміщень, за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 412000,00 грн. (т. 1 а. с. 9-10).

20.03.2008 року між ОСОБА_1 та АТЗТ КАНВІТ підписано акт звірки взаємних розрахунків по договору купівлі-продажу від 21.02.2007 року, відповідно до якого ОСОБА_1 на виконання договору передала АТЗТ КАНВІТ 412899,00 грн. (т. 1 а. с. 11).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положенням ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Обґрунтовуючи позов про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на це майно ОСОБА_1 посилається на відмову АТЗТ КАНВІТ здійснити нотаріальне посвідчення спірного договору для подальшої реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

За приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ст. ст. 209, 210 ЦК України, в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін та підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За приписами статті 657 ЦК України, в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

В той же час частиною першої статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин .

Як роз`яснено у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику у справах розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з`ясувати, чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв`язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

В Постанові від 04.03.2019 № 665/2266/16-ц (61-29416св18) КЦС ВС дійшов висновку, що при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Надаючи правовий аналіз позовним вимогам ОСОБА_1 на предмет їх відповідності законодавству, яке діяло на час виникнення правовідносин, а саме на час укладення договору купівлі-продажу нежилого приміщення, суд вважає неможливим застосування до спірного правочину норму частини другої статті 220 ЦК України, так як на час укладення договору купівлі-продажу законом вимагалося і нотаріальне посвідчення договору і державна реєстрація. Крім того, в ході розгляду справи позивачем ОСОБА_1 не було доведено належними та допустимими доказами факт ухилення з боку АТЗТ КАНВІТ від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, не доведено наявність втрати можливості засвідчити цей договір. Вказані обставини унеможливлюють вирішення спору шляхом визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна, вчиненому у простій письмовій формі дійсним.

За таких обставин і позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на 374/1000 нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та звільнення цього майна з під арешту задоволенню не підлягають, так як в силу ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний (нікчемний) правочин, яким є спірний договір купівлі-продажу, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відмовляючи в позові ОСОБА_1 , суд не вбачає підстав і для задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та АТЗТ КАНВІТ про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилається на те, що спірний договір носить фіктивний характер.

Відповідно до ст. 234 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як роз`яснено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику у справах розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними "для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Разом із цим, суд зауважує на тому, що визнання недійсним нікчемного правочину судом не вимагається, що виключає можливість задоволення позову ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 12-16, 20, 203, 205, 209, 210, 215, 216,220, 234, 640 , ст. ст. 12, 76, 78, 81, 90, 258, 259, 263-265 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 до Акціонерного товариства закритого типу КАНВІТ , код ЄДРПОУ 23987983, м. Одеса, вул. Крісталовського, 40 за участю третіх осіб ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 , Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, код ЄДРПОУ 41405395, 65072, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 42 про визнання договору дійсним, визнання права власності на майно та скасування арешту - залишити без задоволення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства закритого типу КАНВІТ про визнання договору купівлі-продажу недійсним - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду через Малиновський районний суд міста Одеси протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 28 вересня 2020 року.

Суддя: Ю.В. Тополева