Рішення

від 24.09.2020 по справі 908/1355/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/67/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2020 справа № 908/1355/20

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТА-ТРЕЙД» (69098, м.Запоріжжя, вул. Полякова, буд. 11, кв. 69, 70)

до відповідача товариства з додатковою відповідальністю «АВТОПАРК» (69123, м.Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, буд. 3)

про стягнення 1313714,03 грн.

господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.

при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.

учасники справи:

від позивача: Касянок В.В., директор, наказ № 8-к від 21.11.2018, паспорт СА 999754 від 26.06.1999; Железняк О.В., довіреність № 10 від 07.07.2020

від відповідача: Бичківський О.О., ордер АР № 1020842 від 05.08.2020 (на оголошенні вступної та резолютивної частини рішення був відсутній)

Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТА-ТРЕЙД» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з товариства з додатковою відповідальністю «АВТОПАРК» 1623749,03 грн., які складаються з 927035,00 грн. основного боргу за договором поставки № 03012019 від 03.01.2019, 327666,56 грн. пені, 284131,20 грн. штрафу, 44511,61 3% річних, 40404,66 грн. інфляційних втрат.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2020 справу № 908/1355/20 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 09.06.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі №908/1355/20, присвоєно справі номер провадження 18/67/20, підготовче засідання призначено на 08.07.2020; підготовче засідання відкладалось до 06.08.2020; ухвалою від 06.08.2020 підготовче засідання закрито, розгляд справи по суті призначено на 24.09.2020.

В судовому засіданні 24.09.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що господарські відносини сторін врегульовані договором поставки №03012019 від 03.01.2019, за умовами якого позивач зобов`язався поставити відповідачу дизельне пальне, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити вказаний товар. Позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 4629984,00 грн. Відповідач свої зобов`язання з оплати поставленої продукції належним чином не виконав, станом на 15.04.2020 заборгованість за поставлену продукцію становила 927035,00 грн. Порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо дотримання строків оплати, за доводами позивача, є підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат. Посилаючись на приписи ст.ст. 6, 264, 526, 530, 549, 625, 627, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 218, 231 ГК України, позивач просив позов задовольнити.

Представники позивача у судовому засіданні 24.09.2020 позовні вимоги підтримали з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Позивачем неодноразово подавались заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Заявою від 23.09.2020 позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 1313714,03 грн., які складаються з 650000,00 грн. основного боргу, 294666,56 грн. пені, 284131,20 грн. штрафу, 40404,66 грн. інфляційних втрат та 44511,61 грн. 3% річних.

Також від позивача 24.09.2020 надійшла заява про повернення судового збору від 23.09.2020, в якій позивач просить повернути 4650,53 грн. судового збору у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог.

Відповідно до ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог подана до початку розгляду справи по суті, тому прийнята судом до розгляду.

Розглядаються вимоги про стягнення з відповідача 1313714,03 грн., які складаються з 650000,00 грн. основного боргу, 294666,56 грн. пені, 284131,20 грн. штрафу, 40404,66 грн. інфляційних втрат та 44511,61 грн. 3% річних.

Відповідач письмового відзиву по позов не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.09.2020 проти заявлених позовних вимог заперечив в частині одночасного стягнення пені та штрафу. Посилаючись на ст. 61 Конституції України вважає це притягненням до подвійної відповідальності. Проти заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог не заперечив та підтримав надане 24.09.2020 клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Суд клопотання про долучення доказі відхилив, оскільки поважності причин неподання доказів до закриття підготовчого засідання відповідач не обґрунтував, проте документи прийнято до матеріалів справи.

Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.

Законом України № 540-IХ від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» доповнено розділ Х «Прикінцеві положення» ГПК України пунктом 4, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду справи по суті продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом COVID-19 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася (востаннє по 01.10.2020) та наразі не припинена.

З урахуванням викладеного, процесуальні строки є продовженими на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-2019).

З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» , яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За період дії карантину та протягом 20-денного строку з дня набрання чинності Законом України №731-ІХ звернень щодо необхідності реалізації своїх прав від учасників справи не надходило.

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд дійшов висновку про прийняття рішення у справі у судовому засіданні 24.09.2020 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «НАФТА-ТРЕЙД» (постачальником, позивачем у справі) та товариством з додатковою відповідальністю «АВТОПАРК» (покупцем, відповідачем у справі) 03.01.2019 укладено договір поставки № 03012019 (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити дизельне пальне, надалі іменоване товар, у повному обсязі на умовах та в порядку, визначених цим договором (п. 1.1 Договору).

За умовами п. 1.3 Договору загальна вартість договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього договору згідно накладних, що є невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначається в видаткових накладних.

Пунктом п. 5.2 Договору передбачено, що розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту поставки товару або у інший строк, попередньо домовлений між сторонами, про що сторонами укладається додаткова угода.

Відповідно до пунктів 7.2, 7.3 Договору за несвоєчасну оплату за даним договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє покупця від сплати основної суми заборгованості. Крім пені, передбаченої п. 7.2, у випадку несвоєчасної оплати товару понад 10 (десять) календарних днів, покупець зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Пунктом 8.1 Договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання діє до 31 грудня 2019 року.

Згідно із п. 8.2 Договору в разі, якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, про що сторона повинна повідомити іншу сторону письмово під розпис або рекомендованим листом, то дія договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах без обмеження кількості таких пролонгацій.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору протягом періоду з 17.01.2019 по 06.12.2019 поставлено передбачений договором товар на загальну суму 4629984,00 грн., що підтверджується видатковим накладними:

- № 1 від 17.01.2019 на суму 354960,00 грн. з ПДВ;

- № 4 від 06.02.2019 на суму 353328,00 грн. з ПДВ;

- № 6 від 22.02.2019 на суму 358224,00 грн. з ПДВ;

- № 8 від 21.03.2019 на суму 359856,00 грн. з ПДВ;

- № 12 від 15.04.2019 на суму 362304,00 грн. з ПДВ;

- № 15 від 14.05.2019 на суму 375360,00 грн. з ПДВ;

- № 18 від 12.06.2019 на суму 367200,00 грн. з ПДВ;

- № 20 від 24.06.2019 на суму 362304,00 грн. з ПДВ;

- № 24 від 06.08.2019 на суму 350064,00 грн. з ПДВ;

- № 28 від 06.09.2019 на суму 336192,00 грн. з ПДВ;

- № 30 від 04.10.2019 на суму 366384,00 грн. з ПДВ;

- № 33 від 07.11.2019 на суму 343536,00 грн. з ПДВ;

- № 36 від 06.12.2019 на суму 340272,00 грн. з ПДВ.

Видаткові накладні підписані повноважним представником відповідача на підставі відповідних довіреностей без зауважень.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого товару у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Долучені до матеріалі справи накладні, на підставі яких виникла заборгованість відповідача у спірний період, підписані з боку покупця без зауважень.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строк оплати отриманої продукції визначено у п 5.2 Договору: протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту поставки товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наданими до матеріалів справи підтверджується, що відповідач здійснював оплати за поставками невчасно та не в повному обсязі. Станом на момент розгляду справи заборгованість за отриманий товар складає 650000,00 грн. Стосовно сум поставок та дат часткової оплати спір між сторонами відсутній. Відповідач щодо порушення строків оплати отриманого товару також не заперечує. Заперечення відповідача стосуються лише того, що одночасне нарахування пені та штрафу є подвійним притягненням до відповідальності і не відповідає вимогам чинного законодавства. Розмір нарахованих позивачем санкцій відповідач не оспорює.

Частиною 1 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зважаючи на те, що відповідачем вартість отриманого від позивача за спірними видатковими накладними товару та здійснення оплати з затриманням не заперечується, а також відсутність у суду сумнівів щодо достовірності обставин справи, суд дійшов висновку, що визнані учасниками справи обставини, не потребують додаткового доведення.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов`язанням термін вартості отриманого товару є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 650000,00 грн. основного боргу за договором заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім зазначеної вимоги про стягнення суми основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 294666,56 грн. пені, 284131,20 грн. штрафу, 40404,66 грн. інфляційних втрат та 44511,61 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З урахуванням прийнятої судом зави про зменшення розміру позовних вимог позивачем вимога про стягнення 294666,56 грн. пені заявлена за видатковими накладними №№ 8, 12, 15, 18, 20, 24, 28, 30, 33, 36 за загальний період з 06.04.2019 по 01.06.2020 на підставі п. 7.2 Договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» суд визнав його правильним за видатковим накладними №№ 8, 12, 15, 18, 20, 24, 33. При розрахунку пені за видатковими накладними №№ 28, 30, 36 позивачем не враховано вихідних днів, на які припадає строк виконання зобов`язання, тому за заявлений позивачем період до стягнення підлягає 293786,48 грн. і в цій сумі судом задовольняється вимога про стягнення пені. В решті вимоги про стягнення 880,08 грн. пені суд відмовляє через необґрунтованість.

Вимога про стягнення з відповідача 284131,20 грн. штрафу заявлена позивачем на підставі п.7.3 Договору.

Враховуючи прострочення відповідачем зобов`язання по оплаті більш ніж на десять днів, суд визнав нарахування відповідачу 10% штрафу обґрунтованим, розрахунок правильним.

Отже, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 7.3 Договору, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 284131,20 грн. штрафу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за всіма видатковими накладними за загальний період з 02.02.2019 по 01.06.2020 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» , виходячи з прострочених сум вартості поставленої продукції за кожною окремо видатковою накладною, суд встановив, що розрахунок виконано неправильно (не враховано вихідних днів, на які припадає строк виконання зобов`язання), до стягнення підлягає сума 44155,75 грн. В решті вимоги про стягнення 3% річних (355,86 грн. 3% річних) суд відмовляє як заявленої необґрунтовано.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство , враховуючи заявлений позивачем загальний період з лютого 2019 року по квітень 2020 року, суд встановив, що втрати від інфляції підлягають застосуванню за загальний період з лютого 2019 року по квітень 2020 року та їх сума складає 38629,86 грн. (арифметична помилка), тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат задовольняється судом частково в наведеній сумі, в решті заявлених вимог про стягнення 1774,80 грн. інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов`язання по оплаті отриманого товару в повному обсязі та у визначений договором строк, не надав.

Доводи відповідача щодо покладення на нього подвійної відповідальності у вигляді одночасного стягнення пені та штрафу суд визнає безпідставними та зазначає наступне.

Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 650000,00 грн. основного боргу, 293786,48 грн. пені, 284131,20 грн. штрафу, 44155,75 грн. 3% річних та 38629,86 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (880,08 грн. пені, 355,86 грн. 3% річних та 1774,80 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 19660,55 грн. судового збору.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України «Про судовий збір» . Так, пунктом 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, судом розглянуті вимоги про стягнення з відповідача 1313714,03 грн., тобто, предметом розгляду даної справи є вимога майнового характеру, за яку належить до сплати 19705,71 грн.

Згідно наданого до позову платіжного доручення № 2997 від 01.06.2020 позивачем сплачено 24356,24 грн., отже, сума зайво сплаченого судового збору складає 4650,53 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України сума зайво сплаченого судового збору в розмірі 4650,53 грн., про що з огляду на наявність відповідної заяви позивача, суд приймає відповідну ухвалу.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 42, 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «АВТОПАРК» (69123, м.Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, буд. 3, ідентифікаційний код 00184939) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТА-ТРЕЙД» (69098, м.Запоріжжя, вул. Полякова, буд. 11, кв. 69, 70, ідентифікаційний код 31105173) 650000,00 грн. (шістсот п`ятдесят тисяч грн. 00 коп.) основного боргу, 293786,48 грн. (двісті дев`яносто три тисячі сімсот вісімдесят шість грн. 48 коп.) пені, 284131,20 грн. (двісті вісімдесят чотири тисячі сто тридцять одну грн. 20 коп.) штрафу, 44155,75 грн. (сорок чотири тисячі сто п`ятдесят п`ять грн. 75 коп.) 3% річних, 38629,86 грн. (тридцять вісім тисяч шістсот двадцять дев`ять грн. 86 коп.) інфляційних втрат та 19660,55 грн. (дев`ятнадцять тисяч шістсот шістдесят грн. 55 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 05.10.2020.

Суддя В.В. Левкут