Рішення

від 01.10.2020 по справі 380/1905/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/1905/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,

представник позивача Москаль Д.М.,

представника відповідача Сахман П.В.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю СВІСС КРОНО до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю СВІСС КРОНО (80400, Львівська область, м. Кам`янка-Бузька, вул. Я. Мудрого,62; код ЄДРПОУ 31147999) до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська,11г; код ЄДРПОУ 43141471) з вимогами:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 07.02.2020 № 0000765212, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств на 195432,00грн., в тому числі за податковим зобов`язанням в бік збільшення в сумі 130288,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 65144,00грн.;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 07.02.2020 № 0000745212, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 306145,01 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням в бік збільшення в сумі 204096,67грн. та за штрафними санкціями в сумі 102048,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами документальної виїзної планової перевірки позивача з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2016 по 30.06.2019, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 30.06.2019, оскільки під час перевірки були надані всі документи у відповідності до вимог законодавства, оформлені належним чином, а операції, по яких сформовані податкові зобов`язання з податку на додану вартість, пов`язані з власною господарською діяльністю позивача. Крім цього, діяльність контрагентів у позивача не викликала сумнівів, керівниками надавались статутні та реєстраційні документи, які свідчили про те, що останній є добросовісним суб`єктом господарської діяльності. Протиправними, на думку позивача, слід вважати доводи контролюючого органу з посиланням на акт іншої податкової інспекції, оскільки в зазначеному акті не були досліджено господарські операції між позивачем та даним контрагентами, по яких формувався податковий кредит та валові витрати, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операцій позивача з його контрагентам. Позивач зазначає, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ними господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди ТзОВ СВІСС КРОНО . Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника (продавця) на праві оренди чи з інших цивільно-правових підстав. Також, позивач вважає, що не можуть братися до уваги посилання відповідача на наявну в нього податкову інформацію (Узагальнена податкова інформація ГУ ДПС у Херсонській області від 07.07.2018 №67/21-22-1406/33860841 щодо ПП Світлохім та Узагальнена податкова інформація ГУ ДПС у Харківській області від 01.04.2019№324/20-40-14-21/40689483 щодо ТОВ ХСМ-2016 ) щодо контрагентів позивача як на підставу для висновків про нереальність господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) платника податку-покупця від перебування його контрагента та/або контрагентів подальших ланок за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру поставки товарів, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником або його контрагентами, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Таким чином, позивач зазначає, що відповідач не довів неможливість здійснення господарських операцій, у зв`язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення прийнято неправомірно та підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 11.03.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі.

21.04.2020 за вх. № 20598 на заперечення позовних вимог від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що господарські операції, які відображені позивачем з контрагентами ПП Світлохім , ТОВ ХСМ-2016 в досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості, фактичного здійснення господарських операцій. Вважає, що така діяльність спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту. Також зазначив, що при перевірці позивачем не доведена реальність господарських операцій, не підтверджується реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності. Крім цього, зазначає, що укладені угоди з ПП Світлохім , ТОВ ХСМ-2016 є нікчемними правочинами та не створюють реальних наслідків, що свідчить про відсутність в даному випадку як бази, так і об`єкта оподаткування та про відсутність наміру створення правових наслідків, а також невідповідність дійсності відомостей, наданих позивачем, первинним документам та документам бухгалтерського обліку. Тому у ТзОВ СВІСС КРОНО відсутні правові підстави для віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат коштів по господарських операціях з вказаними контрагентами. Стверджує, що висновки акту перевірки ТзОВ СВІСС КРОНО зроблені на підставі відомостей акту перевірки його контрагентів та відсутності належним чином оформлених первинних документів. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

У свою чергу, позивач подав відповідь на відзив 07.05.2020 за вх. № 23044, де зазначає, що фактичне виконання господарських зобов`язань позивачем підтверджується первинними документами, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті позивача, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів. Також позивач покликається на те, що не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його покупцем правил оподаткування.

Ухвалою суду від 25.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, наведених у письмовому запереченні. Просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, судом встановлено.

Позивач ТзОВ СВІСС КРОНО зареєстроване 07.12.2000 в Кам`янко-Бузькій районній державній адміністрації Львівській області, свідоцтво про державну реєстрацію від 07.12.2000 №14001050004000002, код ЄДРПОУ 31147999, місцезнаходження: 80400, Львівська область, м. Кам`янка-Бузька, вул. Ярослава Мудрого, 62, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 08.12.2000 за №02-205, станом на 23.01.2020 перебуває на обліку у Львівському управлінні Офісу ВПП ДПС.

У період, що перевірявся, ТзОВ СВІСС КРОНО було платником наступних податків і зборів: податку на прибуток; податку на доходи нерезидентів; податку на додану вартість; податку з доходів фізичних осіб; податку за землю; орендної плати за землю; екологічного податку; плати за використання радіочастотного ресурсу; збору за спеціальне водокористування; плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

ТзОВ СВІСС КРОНО мало у своєму складі територіально відокремлені структурні підрозділи, а саме: Брошнівська філія ТзОВ Кроно-Україна ; Солоницівська філія ТзОВ Кроно-Україна .

12.09.2019 відповідачем прийнято наказ №90 Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТзОВ СВІСС КРОНО , яким у відповідності до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20, п. 77.4. ст. 77, п. 82.1. ст.82 Податкового кодексу України вирішено провести документальну планову виїзну перевірки ТзОВ СВІСС КРОНО з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2016 по 30.06.2019, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 30.06.2019, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатами перевірки складено акт від 23.01.2020 №16/28-10-52-12/31147999, згідно із якого встановлено порушення:

-п .134.1 ст.134, п.135.1 ст.135. п.140.4.2 п.140.4 ст.140 Податкового кодексу України від 02.12.201 0№2755-VI (із змінами і доповненнями); п.6, п.7, п.8, п.11 Наказу Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати (із змінами і доповненнями); Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV (із змінами та доповненнями); Наказу Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 за №336/22868 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 Загальні вимоги до фінансової звітності (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 130288,00грн. за 2 кв. 2018 року;

- п.189.1 ст.189, п.198.1, п.198.3. п.198.5, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010№2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 665138,88 грн., у тому числі за листопад 2016 в сумі 461042,21 грн.. червень 2017 в сумі 144763,34 грн. та жовтень 2018 в сумі 59333,33грн.;

- п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010№2755-VI (із змінами і доповненнями), підприємством не складено та не зареєстровано в єдиному реєстрі податкових накладних протягом граничного строку, передбаченого ст.201 цього Кодексу, податкову накладну на загальну суму 2766253,26грн.(в тому числі ПДВ 461042,21грн.);

- р.ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за №111/26556, та б п. 176.2 ст.176 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року (з внесеними змінами та доповненнями), щодо подання відомостей з недостовірними даними - неповідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей №1-ДФ про доходи фізичних осіб підприємців за період з 3 кв. 2016 по 1 кв. 2019 включно;

- п.2 ст.6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а саме порушено порядок нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що призвело до заниження нарахування єдиного внеску за період з липня 2015 по лютий 2019 на загальну суму 11889,95грн.

На підставі акта перевірки від 23.01.2020 №16/28-10-52-12/31147999 відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення:

- №0000765212 від 07.02.2020, яким встановлено порушення п.134.1 ст.134, п. 135.1 ст.135, п.140.4.2 п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами і доповненнями); п.6, п.7, п.8, п.11 Наказу Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати (із змінами та доповненнями); Наказу Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №273 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 1 Загальні вимоги до фінансової звітності (Із змінами та доповненнями), у зв`язку з чим згідно з пп.54.3.2. п. 54.3 ст.54, п.58.1. ст.58 Податкового кодексу України ТзОВ СВІСС КРОНО збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств на 195432,00грн., в тому числі за податковим зобов`язанням в бік збільшення в сумі 130288,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 65144,00 грн.;

- №0000745212 від 07.02.2020, яким встановлено порушення п.189.1. ст.189, п.198.1., п.198.3., п.198.5, п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами і доповненнями), та застосовано штрафні санкції (нараховано пеню) на підставі п.123.1. статті 123 розділу II Податкового кодексу, у зв`язку з чим згідно з пп. 54.3.2. п.54.3 ста.54, п. 58.1. ст.58 Податкового кодексу України ТзОВ СВІСС КРОНО збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 997708,32 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням в бік збільшення в сумі 665138,88 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 332569,44 грн.

Позивач податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку не оскаржував.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про нереальності господарських операцій по взаємовідносинах між:

-ТзОВ СВІСС КРОНО та ПП Світлохім (код ЄДРПОУ 33860841) щодо поставки товару (хімічних сполук) за грудень 2016 року (ПДВ в сумі 144763,34грн.), за наслідками отримання Львівським управління ОВПП ДПС Узагальненої податкової Інформації ГУ ДПС у Херсонській області від 07.07.2018 №67/21-22-14-06/33860841 щодо ПП Світлохім за звітні періоди декларування ПДВ березень, квітень, грудень 2016 року;

-ТзОВ СВІСС КРОНО та ТОВ ХСМ-2016 (код ЄДРПОУ 40689483) щодо поставки товару (фрезерного верстата) за вересень 2018року (ПДВ в сумі 59333,33грн.) за наслідками отримання Львівським управління ОВПП ДПС Узагальненої податкової інформації ГУ ДПС у Харківській області від 01.04.2019 №324/20-40-14-21/40689483 щодо ТОВ ХСМ-2016 за звітні періоди декларування ПДВ вересень, листопад 2018 року.

Позивач не погодився з такими податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Суд при вирішенні спору по суті виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Податковий кодекс України).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

За приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 200 Податкового кодексу України визначається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам необхідно враховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Крім того, необхідно зазначити, що згідно з правової позиції Верховного Суду України, викладеній в Постанові від 26.09.2006 правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до Листа від 02.06.2011 №742/11/13-11 встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з`ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв`язку із здійсненням цих господарських операцій при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток та сум податку на додану вартість при визначенні об`єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Також, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Доводи ж податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 №168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Так, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З врахуванням вказаної позиції суд досліджує обставини щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентами - ПП Світлохім , ТОВ ХСМ-2016 .

Щодо господарських операцій між ТОВ СВІСС КРОНО та ПП Світлохім , суд зазначає таке.

Згідно з договором поставки товару №4 від 03.01.2014, укладеного між ТзОВ СВІСС КРОНО (покупець) та ПП Світлохім (код ЄДРПОУ 33860841) (постачальник), із змінами в редакції додаткової угоди №23 від 04.01.2016 (пролонгація дії договору на 2016рік), постачальник зобов`язується поставити лабораторне обладнання, хімічну продукцію, покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату (п.1.1. договору).

Згідно з п.2.2 договору поставки відвантаження товару здійснюється на умовах поставки товару СРТ згідно з Правил Інкотермс-2010.

Згідно з п.2.3 договору поставки разом з товаром постачальник відправляє наступні оригінали документів: видаткову накладну, рахунок-фактуру, податкову накладну.

Згідно з п.2.5 договору поставки датою поставки товару вважається дата на видатковій накладній на кожну окрему партію.

ТзОВ СВІСС КРОНО включило у встановленому

законодавством порядку до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), ТМЦ (хімічну продукцію) згідно з накладних, виписаних (складених) ПП Світлохім , а саме: видаткову накладну №1189 від 05.12.2016 на загальну суму 233290,00грн.; видаткову накладну №1225 від 19.12.2016 на загальну суму 233290,00грн.; видаткову накладну №1220 від 14.12.2016 на загальну суму 201000,00грн.; видаткову накладну №1231 від 26.12.2016 на загальну суму 201000,00 грн.

Також суду надано товарно-транспортні накладні, а саме: № 1189 від 05.12.2016 (перевезення амонію хлористого); №1220 від 14.12.2016 (перевезення сульфатуамонію); ТТН № 1225 від 19.12.2016 (перевезення амонію хлористого); №1231 від 26.12.2016 (перевезення сульфату амонію), що підтверджували поставку зазначених вище партій товарів на товарний склад підприємства за місцем знаходженням його структурних підрозділів (смт. Брошнів-Осада, Рожнятівський р-н, Івано-Франківська обл./ м. Солоницівка, Харківська обл.), в яких зокрема зазначено: автомобільний перевізник: ПП Хімпостачавто ; замовник (платник): ПП Світлохім ; вантажовідправник: ПП Світлохім ; пункт навантаження: Кіровоградська обл., м. Світловодськ, смт. Власівка; пункт розвантаження: смт. Брошнів-Осада, Рожнятівський р-н, Івано-Франківська обл./м. Солоницівка, Харківська обл.

З первиної документації судом встановлено, що зазначені у видаткових накладних за грудень 2016 року, складених ПП Світлохім (код ЄДРПОУ 33860841) ТМЦ (Амоній хлористий (Китай); Сульфат амонію (Імп.) відображено у бухгалтерському обліку проведенням Дт201 Кт631 у сумі 723817,00грн. Дт644 Кт631 у сумі 144763,34грн. Дт631 Кт311 у сумі 868580,00грн. (201 Сировина і матеріали , 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками , 644 Податковий кредит , 311 Поточні рахунки в національній валюті ). Станом на 31.12.2016р. відсутня заборгованість ТОВ СВІСС КРОНО перед постачальником ТМЦ ГІП Світлохім . Вартість ТМЦ згідно видаткових накладних виписаних (складених) ПП Світлохім було включено до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) в 2016 році у сумі 723817,00грн. в рядок 2050 Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) Звіту про фінансові результати за 2016 рік.

ПП Світлохім виписало на користь ТОВ СВІСС КРОНО та зареєструвало в Єдиному реєстрі податкових накладних такі податкові накладні:

- податкова накладна від 05.12.2016 № 17 (амоній хлористий) на суму 233290,00грн., в тому числі ПДВ 38 881,67 грн;

- податкова накладна від 14.12.2016 № 52 (сульфат амонію) на суму 201000,00грн., в тому числі ПДВ 33 500,00 грн;

- податкова накладна від 19.12.2016 № 66 (амоній хлористий) на суму 233290,00грн., в тому числі ПДВ 38 881,67грн;

- податкова накладна від 26.12.2016 №974 (сульфат амонію) на суму 201000,00грн., в тому числі ПДВ 33 500,00 грн.

ТзОВ СВІСС КРОНО відобразило суму ПДВ 144763,30грн. з вартості придбаного товару згідно податкових накладних, що були виписані ПП Світлохім , у складі податкового кредиту з ПДВ за грудень 2016року.

Щодо взаємовідносин із ТОВ`ХСМ .

Згідно договору поставки товару №ПТ-2018/322 від 11.09.2018 укладеного між ТОВ СВІСС КРОНО та ТОВ ХСМ-2016 , постачальник зобов`язувався поставити покупцю фрезерні, токарні верстати, тощо, а покупець зобов`язується прийняти цей товар згідно умов договору і своєчасно здійснити оплату. На виконання умов договору ТОВ ХСМ виписало податкову накладну №425 від 25.09.2018 на верстат фрезерний, яку зареєстровано в Єдиному реєстрі накладних на суму загальну 356000 грн. (ПДВ 59333,33 грн.) До матеріалів справи позивачем долучено договір, додаток до договору №1 від ПТ-2018/322, видаткову накладну №253 від 26.09.2018; податкову накладну №425 від 25.09.2018; прихідну накладну від 26.09.2018 і дебетове повідомлення про переказ коштів. Також подано і договір на перевезення із ФОП ОСОБА_1 від 01.06.2018, акт здачі прийняття робіт по перевезенню і докази оплати та товарно-транспортну накладну. Як встановлено із податкової інформації Єдиного реєстру податкових накладних контролюючим органом встановлено пересорт товарів по всьому ланцюгу постачання від постачальників ТОВ ХСМ-2016 і до ТОВ СВІС КРОНО . Як вбачається із проаналізованої судом інформації позивачем безпідставно включено суму до податкового кредиту по взаємовідносинах із ТОВ ХСМ -2016.

Відповідно до пункту 4.25 Концептуальної основи фінансової звітності, що була видана РМСБО у вересні 2010 (надалі Концептуальна основа), елементи доходу та витрат визначаються так:

а) дохід - це збільшення економічних вигід протягом облікового періоду у вигляді надходження чи збільшення корисності активів або у вигляді зменшення зобов`язань, результатом чого є збільшення власного капіталу, за винятком збільшення, пов`язаного з внесками учасників.

б) витрати - це зменшення економічних вигід протягом облікового періоду у вигляді вибуття чи амортизації активів або у вигляді виникнення зобов`язань, результатом чого є зменшення власного капіталу, за винятком зменшення, пов`язаного з виплатами учасникам.

Визначення доходу включає дохід від звичайної діяльності і прибуток від інших операцій (п. 4.29 Концептуальної основи).

Дохід визнається у звіті про прибутки та збитки, коли виникає зростання майбутніх економічних вигід, пов`язаних зі збільшенням активу або зі зменшенням зобов`язання, і його можна достовірно виміряти. Це, власне, означає, що визнання доходу відбувається одночасно з визнанням збільшення активів або зменшення зобов`язань (п. 4.47 Концептуальної основи).

Активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому (ст. 1 Закону № 996, п. 4.4 Концептуальної основи).

Економічною вигодою вважається потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів (ст. 1 Закону № 996).

Актив визнається в балансі, коли є ймовірним надходження майбутніх економічних вигід до суб`єкта господарювання і актив має собівартість або вартість, яку можна достовірно виміряти (п. 4.44 Концептуальної основи).

Пункт 4.13 Концептуальної основи передбачає, що суб`єкти господарювання, як правило, отримують активи шляхом їх придбання або виробництва; проте інші операції або події також генерують активи.

Відповідно до пункту 4.14 Концептуальної основи, існує тісний зв`язок між понесенням витрат і створенням активів, але обидва процеси не обов`язково збігаються. Наприклад, об`єкти, передані суб`єктові господарювання безкоштовно, можуть відповідати визначенню активів.

Таким чином, об`єкти товари (роботи, послуги), передані суб`єктові господарювання безкоштовно призводять до збільшення активу та зростання майбутніх економічних вигод, і відповідно визнаються доходом.

Поряд із цим одним із принципів, на яких ґрунтуються бухгалтерський облік та фінансова звітність, є превалювання сутності над формою, який передбачає облік операцій відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Враховуючи норми ч.1 ст.9 Закону №996, будь-який документ щодо ідентифікованого товару (робіт, послуг) має силу первинного документу лише в разі фактичного здійснення господарської операції, що в свою чергу має підтверджуватися, в тому числі, реальним джерелом походження (виробництва) певного товару (робіт, послуг) в обсязі, зазначеному у первинному документі та податковій накладній.

За відсутності факту підтвердження надання робіт (послуг)/придбання товару, відповідні суми ПДВ не можуть включатися до складу податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок їх юридична дефектність не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню у бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулася, при наявності первинних документів, що підтверджують таку господарську операцію.

Враховуючи характер спірних відносин, суд звертає увагу, що Порядок прийомки товару по кількості та якості, умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей регламентується:

- Інструкцією про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку по кількості, затвердженою постановою Державного арбітражу СРСР від 16.06.65 № П-6;

- Інструкцією про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку по якості, затвердженою постановою Державного арбітражу СРСР від 25.04.66 № П-7;

- Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України від 16.05.96 N 99 та зареєстрованою в Мін`юсті України 12.06.96 за №293/1318.

Вказані Інструкції є діючими у відповідності з постановою Верховної Ради України від 12.09.91 №1545-ХП Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР .

Інструкції мають універсальний характер та регулюють процедуру прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку по кількості та якості у всіх випадках, якщо стандартами, технічними умовами або іншими правилами не встановлено інший порядок прийомки.

Згідно п. 23 Інструкції про порядок продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку по кількості, затвердженою постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 16.06.65 №П-6 (надалі - Інструкція №П-6), особи, які здійснюють прийомку продукції по кількості, вправі засвідчувати своїм підписом тільки ті факти, які були встановлені за їх участю.

Згідно п. 21 Інструкції № П-6 представнику, який виділений для участі в прийомці продукції по кількості, видається належним чином оформлене та завірене печаткою підприємства разове посвідчення за підписом керівника підприємства (організації) або його заступника. Посвідчення видається на право участі в прийомки конкретної партії продукції.

Згідно п. 13 Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку по якості, затвердженою постановою Державного арбітражу СРСР від 25.04.66 №П-7 (надалі - Інструкція № П-7) прийомка продукції здійснюється уповноваженими на то керівником підприємства-отримувача або його заступника компетентними особами.

Згідно п. 14 Інструкція № П-7 прийомка продукції по якості та комплектності здійснюється в точній відповідності з стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами поставки, іншими обов`язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, які засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т.п.).

Разом з тим, як встановлено судом, під час проведення перевірки позивача та складання акту перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення - рішення, за взаємовідносинами позивача у досліджуваний період з ПП Світлохім , ТОВ ХСМ-2016 сертифікати якості на продукцію до перевірки не надавались, так як і посвідчення на осіб, які приймали товар.

Вимогами п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

З урахуванням вищезазначених норм законодавства України, підприємство має обов`язок щодо підтвердження задекларованих показників сум ПДВ та витрат в бухгалтерському та податковому обліках первинними бухгалтерськими документами.

Наведені в акті перевірки висновки, щодо не підтвердження реальності взаємовідносин позивача із зазначеними контрагентами-постачальниками зроблені за сукупністю обставин, встановлених в ході перевірок, у тому числі, на підставі аналізу наданих до перевірки паперових носіїв за формою первинних документів, договорів, відомчих баз даних та інформації.

Відповідно до п.71.1 ст.71 Податкового кодексу України, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

У п. 74.1 ст. 74 Податкового кодексу України зазначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Інформаційні системи і засоби їх забезпечення, розроблені, виготовлені або придбані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є державною власністю. Система захисту податкової інформації, що зберігається в базах даних Інформаційних систем, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючим органом, визначеним п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 цього Кодексу, а також контролюючим органом, визначеним п.п.41.1.2 п.41.1 ст. 41 цього Кодексу, в порядку інформаційної взаємодії відповідно до п.41.2 ст.41 цього Кодексу.

Пунктом 74.3 вказаної статті визначено, що зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової політики.

Отже, можливість використання інформаційних баз даних відповідачем прямо передбачена Податковим кодексом України.

Слід зазначити, що, дійсно, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак, несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету.

У разі недобросовісності контрагента покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, в силу вимог податкового законодавства, позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит. Застосувавши принцип належної податкової обачності, платник податку має проявити розумну обережність при виборі контрагента - постачальника. За звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови правочину та їх комерційна привабливість, але й ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та досвіду.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюється суб`єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Свідченням належної податкової обачності є не лише подання стандартного переліку документів, але й обґрунтування мотивів вибору постачальника та пояснення обставин укладення та виконання договору з контрагентом з урахуванням звичаїв ділового обороту у відповідній сфері. Фактично підприємство завжди має бути готово пояснити, чому обрало певного контрагента. Задля цього підприємство використовує внутрішню тендерну процедуру і документацію, яка підтвердить вибір між різних пропозицій від потенційних постачальників. У контрагента повинні бути можливості для виготовлення товару/виконання робіт/надання послуг, що є змістом господарської операції. Тобто, він має бути або виробником, або продавцем такого товару, мати у штаті персонал для надання послуг/виконання робіт і т.д.

Отже, платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів, беззаперечно має керуватись належною обачністю, оскільки саме від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування. Крім того, прояв такої обачності й обережності при виборі постачальника послуг та вчинення будь-яких дій на предмет перевірки податкової "доброчесності" контрагента, зокрема за доступними електронними базами даних на сайті контролюючого органу (база платників ПДВ, база анульованих свідоцтв, база недобросовісних платників, база місць масової реєстрації платників, отримання завірених копій статутних та реєстраційних документів, копій паспорта особи, яка підписуватиме договір, довідку про кількість співробітників контрагента тощо), перевірки наявності кримінальних проваджень за участю контрагента, в подальшому свідчитимуть на користь висновку, що платником податків вжито належні і достатні дії щодо його обізнаності на предмет податкової надійності такого контрагента та вказуватимуть на правомірність формування податкового обліку за господарськими операціями з ним.

Щодо принципу обачності суд зазначає, що у отриманні права на податковий кредит може бути відмовлено у разі, якщо податковим органом буде доведено, що платник податку діяв без належної обачності та, виходячи із умов та обставин здійснення відповідної угоди, знав або міг знати про зазначення контрагентом недостовірних відомостей чи про надання документів підписаних особою, що не є керівником контрагента чи про те, що контрагентом по договору є особа, яка не здійснювала реальної підприємницької діяльності та не декларувала свої податкові зобов`язання.

Під час судового розгляду справи позивачем документально не підтверджено отримання ТМЦ, робіт та послуг від підприємств - контрагентів, взаємовідносини з якими досліджені в акті перевірки позивача.

Тобто, перевіркою встановлені факти невідповідності наданих до перевірки документів на підтвердження реальності господарських операцій встановленим вимогам, що позбавляє їх юридичної сили та доказовості.

Суд наголошує, що висновки про реальність здійсненних підприємством господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит, слід формувати з фактичним дослідженням обставин, що стосуються правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентами.

Відповідно позиції Вищого адміністративного суду України при вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов`язання).

При цьому, отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою.

Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь якому з етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Як зазначалося вище, в ході проведення перевірки встановлено відсутність реально вчиненої господарської операції позивача по взаємовідносинах з вказаними в акті перевірки контрагентами-постачальниками та, як наслідок, недостовірність даних відповідних первинних документів за змістом п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, що не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку учасників відповідної операції.

Фактично, з урахуванням встановлених під час судового розгляду справи обставин, зокрема, щодо відсутності деяких документів на підтвердження реальності господарських операцій, а також численних протиріч безпосередньо у змісті наданих документів (дати, підписи, тощо), суд констатує, що позивачем не надано доказу, щодо проведення можливих дій щодо встановлення податкової сумлінності при виборі контрагентів-постачальників та виконавців робіт.

Усі доводи позивача зводяться до наведення положень законодавства та судової практики про індивідуалізацію відповідальності платника податків, проте, по суті виявлених порушень жодних спростувань не наведено.

Суд вкотре звертає увагу, що документи, які мали бути надані позивачем під час судового розгляду справи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з досліджуваними контрагентами у досліджуваний період (сертифікати якості, посвідчення, довіреності на отримання товару, сертифікати якості, тощо) до суду не надійшли або надійшли не у повному обсязі.

Так, під час судового розгляду справи, позивачем не надано сертифікати, паспорти на ТМЦ, які реалізовані/придбані/використані у т. ч. під час проведення робіт, а надані позивачем документи на підтвердження реальності спірних господарських операцій, зокрема, в частині відслідковування шляху придбаних ТМЦ у досліджуваних контрагентів в перевіряємий період, не дозволяють суду зробити однозначний висновок, що йдеться про одні й ті ж самі ТМЦ/роботу у кожному конкретному випадку за кожним з контрагентів.

Відповідно до п.2 ст.662 Цивільного кодексу України, продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства постачальниками не підтверджено документально відповідність ТМЦ сертифікатами якості (відповідності) заводу-виробника або паспортами на товар, такі документи і контролюючому орагну не надавалися.

Приписами ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено застосування судами принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

При вирішенні спору суд враховує, що на державні органи та органи місцевого самоврядування покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.

Державні органи та органи місцевого самоврядування, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення Європейського суду з прав людини у справі Лелас проти Хорватії).

Також у справі Рисовський проти України Суд наголосив, що принцип належного урядування, зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

З урахуванням встановлених під час судового розгляду обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Підсумовуючи викладене, досліджені судом взаємовідносини між контрагентами та позивачем свідчать про невідповідність задекларованим даним учасників цих господарських операцій, тобто, судом встановлено ряд обставин, які у сукупності дозволяють зробити висновок про недостовірність відомостей у первинних документах, на підставі яких платником сформовано дані бухгалтерського та податкового обліку, отже, суд дійшов висновку, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову вигоду у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції не є реальними у тому числі виходячи й з того, що надані позивачем до суду первинні документи хоча й відповідають зовнішнім формальним ознакам, проте не відображають факту реального виконання робіт, придбання ТМЦ для позивача, а пояснення надані представником позивача не свідчать про безумовну достовірність наданих ним доказів.

Також суд звертає увагу, що надання первинних документів до суду не підтверджують їх надання до перевірки у тому ж самому обсязі відповідачу.

Верховний Суд у постанові від 17.01.2018 №К/9901/2529/18 дійшов висновку про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема:

- фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій;

- документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду;

- наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності;

- наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної;

-наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, як викладені у його постановах від 30.01.2018 №К/9901/2803/18 (у справі N 820/11856/13-а), від 31.01.2018 №К/9901/5557/18 (у справі №826/245/14), від 06.02.2018 № К/9901/7258/18 (у справі № 810/6695/14), 04.04.2018 № К/9901/27694/18 (у справі №808/2519/15).

Водночас, на думку суду, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Сам факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 № К/9901/554/18).

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

В даному випадку таким критеріям відповідають контрагенти позивача.

У постанові від 26.06.2018 (справа №816/1422/17) Верховний Суд зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування з податку на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції та наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та витрат.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність факту підтвердження вчинених господарських операцій, у зв`язку із чим відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що в свою чергу вказує на правомірність складених відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи та заперечення учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують висновків контролюючого органу.

Оцінивши надані позивачем копії документів по спірних господарських операціях за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про те, що зазначені первинні та інші документи не підтверджують реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Вказана позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.05.2019 у справі № 816/4537/14.

Після внесення з 01.01.2018 змін у ст.1 і 9 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» , первинні документи втратили свій доказовий статус підтвердження факту здійснення операції. Доведення реальності здійснення будь-яких господарських операцій прийняло дещо інший характер: платнику податків тепер недостатньо надати суду документи, що підтверджують відображення такої операції у своєму обліку.

Так, в ухвалі ВАСУ від 20.01.2015 у справі № К/800/15312/13 наведено відмінність господарських операцій від угод і господарських зобов`язань: «…господарські операції, здійснені на виконання угод, є самостійним поняттям, відмінним від угод або господарських зобов`язань, а дотримання норм цивільного або господарського права не означає автоматично реальності здійснення господарської операції» .

Водночас предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, які підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення валових витрат позивача.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Суд прийшов до переконання, що задекларовані позивачем господарські операції з ПП Світлохім та ТОВ «ХСМ-2016» , як продавцями продукції, були відсутні з огляду на проаналізовану податкову інформацію, яка зафіксована в акті перевірки. Щодо ПП Світлохім свідоцтво платника податків анульовано з 25.07.2018 у зв`язку із відсутністю поставок і ненадання декларацій протягом року; згідно узагальнюючої інформації ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі судом з`ясовано, що місце реєстрації ПП Світлохім багатоповерховий житловий будинок, а товар який реалізований ТзОВ СВІС КРОНО вибухонебезпечний і необхідні належні умови його зберігання і перевезення, згідно інформаційної довідки з реєстру речивих прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно відомості відсутні як про власне майно так і про орендоване. В ланцюгу контрагентів позивача вбачається, що ПП ОСОБА_2 відображало зміни у первинних документах, що не призводило до зміни його майнового стану, окрім того і наявний вирок на одного ж із контрагентів ПП Світлохім у якого останній придбавав товар, який в подальшому ніби продав позивачу. У контрагента відсутні трудові ресурси, майно як власне так і орендоване, відсутність за місцезнаходженням, керівник згідно податкової інформації ОСОБА_3 , згідно долучених до матеріалів справи договорів - ОСОБА_4 , все у сукупності не дає можливості дійти висновку про добросовісність контрагента обраного позивачем для придбання продукції.

Щодо контрагента позивача ТзОВ ХСМ -2016 в ході судового розгляду встановлено, що даний верстат і не був придбаний продавцем у розрізі його контрагентів про яких викладено в узагальнюючій довідці контролюючого орагу і по зареєстрованих накладних, сам продавець не є виробником і не є офіційним продавцем продажу такого роду продукції, так як про таке не значиться у видах діяльності підприємства. Узагальнена інформація підтверджує неможливість реалізації верстату фрезерного, оскільки такий не придбавався контрагентом позивача. Відсутність складських приміщень, відсутність власного майна, основних засобів підтверджує і неможливість здійснення підприємницької діяльності.

Суд додатково звертає увагу, що згідно із ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є документи визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи. Податкова інформація і підтверджує, що саме обрані контрагенти позвача дану продукцію не продавали . Окрім того, у накладних відсутні прізвища осіб, що приймали товар, відсутнє підтвердження таких осіб у штатті підприємства, а також відсутні довіреності на право прийняття такими особами поставленого товару і що саме вони є матеріально відповідальними особами, прихідні накладні теж без прізвищ осіб і невстановлено хто саме отримував товар, сертифікат відповідності верстату не долучено органу контролюючому. Тобто зібрана інформація контролючого орагну жодним чином не спростовує доводи позивача по вибору контрагентів продавців продукції і з покликанням в засіданні суду на економічну доцільність у підборі контрагентів і часту співпрацю на ринку послуг, так як така інформація по співпраці відсутня.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відтак, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України та, як наслідок, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на відмову в адміністративному позові підстави для присудження на користь позивача понесених ним судових витрат - відсутні.

Керуючись ст.ст. 14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІСС КРОНО» (80400, Львівська область, м. Кам`янка-Бузька, вул. Я. Мудрого,62; код ЄДРПОУ 31147999) до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська,11г; код ЄДРПОУ 43141471) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, - відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення складено та підписано 07 жовтня 2020 року