Постанова

від 30.09.2020 по справі 404/7143/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 404/7143/15-ц

провадження № 61-11725св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Суровицької Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення порушення права власності шляхом знесення самочинно збудованого майна, в обґрунтування якого посилався на те, що він на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28 липня 2010 року є власником нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . У серпні 2012 року відповідач набув у власність на підставі договору дарування від 16 серпня 2012 року нежитлову будівлю, розташовану у АДРЕСА_1 . Вказана будівля знаходилася поруч з належним позивачу нежитловим приміщенням на відстані близько 5м від стіни. У 2014 році відповідач розпочав нове будівництво на вищевказаній земельній ділянці. У 2015 році позивач побачив, що відповідачем збудовано новий об`єкт нерухомого майна впритул до стіни приміщення, належного ОСОБА_1 , чим частково було обмежено доступ до майна позивача.

Позивач вважав, що відповідач без належних правових підстав володів земельною ділянкою та здійснював на ній будівництво, яке, на його думку, було самочинним, а також, порушив правила протипожежної безпеки.

На підставі вищенаведеного, позивач просив усунути порушення права власності шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2017 року, позов задоволено повністю.

Усунуто порушення права власності позивача шляхом зобов`язання відповідача знести самочинно збудоване спірне нерухоме майно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що збудована відповідачем будівля порушує права позивача, оскільки останній позбавлений можливості доступу до зовнішньої стіни належної йому будівлі для здійснення поточного або капітального обслуговування вказаної сторони будівлі. Відповідачем під час будівництва об`єкту нерухомого майна було допущено порушення будівельних норм і правил, а перебудова спірного приміщення без його демонтажу неможлива.

Постановою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив у повній мірі зібрані у справі докази, а саме не дослідив постанову Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 липня 2017 року у справі №405/4329/16-а. Крім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що суд першої інстанції не конкретизував у рішенні, які саме об`єкти будівництва слід знести відповідачу за власний рахунок, що унеможливить процес примусового виконання судового рішення для органів державної виконавчої служби.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріалами справи спростовуються підстави для визнання спірного об`єкту нерухомого майна самочинним будівництвом. Крім того, позивачем обрано спосіб захисту, який не враховує інших можливостей для усунення перешкод у користуванні власною нерухомістю без застосування крайнього заходу - знесення нерухомого майна відповідача.

Надходження касаційної скарги та рух скарги в суді касаційної інстанції

17 червня 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року .

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року.

26 вересня 2019 року до суду касаційної інстанції надійшли витребувані матеріали цивільної справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просить суд оскаржувану постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем обрано спосіб захисту, який не враховує інших можливостей для усунення перешкод у користуванні власністю. Натомість суд першої інстанції правильно встановив, що спірний об`єкт нерухомого майна збудований відповідачем впритул до майна позивача, що позбавляє останнього можливості обслуговувати дану сторону належної йому нерухомості. Крім того, відповідно до висновку експертизи, наявного в матеріалах справи, перебудова спірної будівлі неможлива без її попереднього знесення, а суд апеляційної інстанції на це увагу не звернув.

Судом апеляційної інстанції не було надано оцінку доказам, наявним в матеріалах справи щодо наявності істотних порушень будівельних норм і правил при будівництві, що свідчить про те, що висновки суду першої інстанції апеляційним судом не спростовані, а отже є правильними.

Аргументи учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідач оформив право власності на спірну забудову у передбаченому законом порядку та дану забудову введено в експлуатацію, відтак, відсутні підстави вважати спірне нерухоме майно самочинним будівництвом, збудованим з порушенням будівельних норм та правил.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 28 липня 2010 року (а. с. 7 т.1).

ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 16 серпня 2012 року (а. с. 9-11 т.1).

Вказані будівлі розташовані поряд.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 04 вересня 2015 року №105 Кіровоградська міська рада надала в оренду ОСОБА_2 в строкове платне користування земельну ділянку, розташовувану за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення офісу (а. с. 92-97 т.1).

15 вересня 2015 року Управління містобудування та архітектури Кіровоградської міської ради надало відповідачу містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (а. с. 100-102 т.1).

Рішенням Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 12 квітня 2016 року скасовано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 (а. с. 232 т.1).

Постановою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 липня 2017 року у справі №405/4329/16-а визнано незаконним вищевказане рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 12 квітня 2016 року, яка набрала законної сили (а. с. 161-163 т. 2).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 квітня 2016 року призначено судову земельно-технічну експертизу.

У жовтні 2016 року судом отримано висновок експертизи, за яким встановлено невідповідність будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її будівництва вимогам частини першої статті 376 ЦК України, оскільки будівництво цієї будівлі здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил; пункту 3.25* та додатку 3.1 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , оскільки забудовником не дотримано обов`язкової протипожежної відстані між будівлями, яка має становити не менше 8,0 м; пункту 4.1, 4.5 ДБН В.2.6-14-97 Покриття будинків і споруд так як покрівлю даної будівлі не обладнано системою водовідведення, чим додатково порушено вимогу п. 3.25* ДБН 360-92** в частині обов`язковості забезпечення влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що перешкоджають стоку атмосферних опадів з покрівлі будівлі на територію суміжних земельних ділянок. Також експертизою встановлено, що за такого взаєморозташування з будівлею на суміжній земельній ділянці неможливе капітальне обслуговування зовнішньої стіни будівлі за адресою: АДРЕСА_2 . Будь-яка перебудова будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , необхідність в якій викликана усуненням порушень будівельних норм і правил, як конструктивних елементів так і будівлі в цілому без її попереднього знесення (демонтажу) неможлива. За відсутності доступу до ізольованої прибудинкової території будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , встановити чи відповідає фактичне розташування будівлі межам земельної ділянки за цією ж адресою неможливо.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року №460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Даний закон набрав чинності 08 лютого 2020 року. Касаційна скарга отримана Верховним Судом у червні 2019 року, тобто, до набрання чинності вказаним законом, а відтак під час розгляду даної касаційної скарги слід керуватися положеннями процесуального законодавства, чинного станом на день подання касаційної скарги.

Так у даній справі позивачем заявлені позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна за умови відсутності достатніх правових підстав для здійснення такої забудови.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна будівля побудована відповідачем з дотриманням передбачених законом будівельних вимог та правил, зареєстрована відповідачем у встановленому законом порядку та введена в експлуатацію, а відтак не є самочинною та відсутні підстави для втручання у право власності відповідача на спірне майно шляхом його знесення. Крім того, позивачем вибрано спосіб захисту порушеного права, який не враховує інші можливості для усунення перешкод позивачу у користуванні його майном

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що належна на праві власності ОСОБА_2 будівля є самочинною, побудована з порушенням будівельних норм і правил та порушує права позивача.

За правилами частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Таким чином, для захисту права позивача на підставі вимог вищевказаної норми права судам необхідно було перш за все встановити, чи є спірний об`єкт нерухомості самочинним будівництвом.

За правилами частин першої, другої та четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Так, суд апеляційної інстанції, аналізуючи обставини справи, встановив, що відповідач ОСОБА_2 25 січня 2019 року здійснив державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, площею 88,8 кв. м. в АДРЕСА_1 .

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації (частина перша статті 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин ).

Відповідно до частини шостої статті 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю повертають декларацію про готовність об`єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

За правилами частини сьомої цієї ж статті орган державного архітектурно-будівельного контролю відмовляє у видачі сертифіката з таких підстав:

1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката;

2) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

3) невідповідність об`єкта проектній документації на будівництво такого об`єкта та вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил.

Суд апеляційної інстанції правильно посилався на вимоги статті 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , відповідно до якої у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

За правилами статті 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Таким чином, приймаючи об`єкт будівництва в експлуатацію відповідний орган державної влади здійснює перевірку проектної документації на предмет невідповідності вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції встановив факт державної реєстрації відповідачем права на спірний об`єкт будівництва, а тому дійшов правильного висновку з приводу того, що дана будівля не є самочинним будівництвом, а тому позовні вимоги щодо її знесення на підставі вимог статті 376 ЦК України не підлягають задоволенню.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції не перевірив наявні в матеріалах справи докази щодо наявності істотних порушень будівельних норм і правил при будівництві, оскільки зводиться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно предмету спору та до переоцінки доказів.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати в контексті положень статті 400 ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанції, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16 (провадження №14-446цс18).

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем обрано спосіб захисту, який не враховує інших можливостей для усунення перешкод у користуванні власністю, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до статті 376 ЦК України знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб саме самочинною забудовою . Аналізуючи обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що даний об`єкт не є самочинним будівництвом, а тому вказав на необґрунтованість позовних вимог в зв`язку з обранням позивачем неправильного способу захисту.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, оскільки полягають лише в незгоді скаржника з результатом вирішення спору та зводяться до переоцінки висновків суду, що не є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судом було порушено норми процесуального права чи неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

Є. В. Петров