Рішення

від 22.09.2020 по справі 910/4755/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.09.2020Справа № 910/4755/20 Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Фідобанк"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Автоград"

товариства з обмеженою відповідальністю "Автопассаж"

товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма БМТ-Сервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення заборгованості в розмірі 3 000 000,00 грн. в порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

При секретарю судового засідання: Радченко А. А.

Представники сторін:

від позивача: Погодін В.О. - представник за довіреністю № 23 від 30.06.2020;

від відповідача-1: Іванченко О.П. - представник за ордером серія АА №1033195 від 24.06.2020;

від відповідача-2: Іванченко О.П. - представник за ордером серія АА №1035684 від 02.07.2020;

Павленко О.В. - представник за ордером серія АА №1036283 від 07.07.2020 ;

від відповідача-3: Іванченко О.П. - представник за ордером серія АА №1035699 від 02.07.2020;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Заплішна О.Д., представник за довіреністю № 27-534/20 від 13.01.2020.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Автоград", товариства з обмеженою відповідальністю "Автопассаж", товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма БМТ-Сервіс" про стягнення заборгованості в розмірі 3 000 000,00 грн. в порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.04.2020 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

02.06.2020 до канцелярії суду позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви з доданими документами.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 07.07.2020. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

02.07.2020 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву.

В судове засідання 07.07.2020 з`явилися позивач та відповідачі 1,2,3. Третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача не з`явилася, про поважні причини неявки суд не повідомляла, хоча про дату та час судового засідання повідомлена належним чином.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.07.2020 року відкладено підготовче засідання у справі на 11.08.2020 року.

15.07.2020 року до канцелярії суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення, в яких третя особа просить суд задовольнити позов ПАТ Фідобанк в повному обсязі.

11.08.2020 року до канцелярії суду позивачем подано відповідь на відзив.

В судовому засіданні 11.08.2020 року представником ТОВ Автоград подано клопотання про витребування доказів.

Суд відмовив у задоволенні клопотання про витребувангня доказів.

Судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 22.09.2020 року.

09.09.2020 року до канцелярії суду відповідачами подано заперечення на відповідь на відзив, в якому просять суд застосувати у порядку статті 267 ЦК України позовну давність.

В судовому засіданні 22.09.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідачів 1,2,3 заперечував проти позову, зробив заяву щодо спливу строку позовної давності, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник третьої особи підтримала позовні вимоги, просила суд позов задовольнити.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб 1 та 2, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

06.06.2012 року між публічним акціонерним товариством "Ерсте Банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Фідокомбанк", правонаступником якого, в свою чергу, є публічне акціонерне товариство "Фідобанк" (банк/кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Автоград" (позичальник) укладено генеральну кредитну угоду №010/6.2.1.4.0/12223 .

Відповідно до п. 1.1 Генеральної угоди, на умовах цієї Генеральної кредитної угоди та укладених в її рамках кредитних договорів кредитор може надавати позичальнику кредити, а позичальник зобов`язується повернути отримані кредити та платити кредитору винагороду (проценти, комісії) за надання ним банківських послуг за кредитними договорами в рамках цієї Генеральної кредитної угоди, сплатити неустойку (пеню, штрафи) та інші передбачені цією Генеральною кредитною угодою та укладеними в її рамках кредитними договорами платежі.

Відповідно до п. 1.2 Генеральної кредитної угоди, ліміт активних операцій в рамках цієї угоди не може перевищувати 16 032 000,00 грн.

Згідно п. 1.3 Генеральної кредитної угоди, в рамках цієї угоди кредити надаються на строки, встановлені окремими кредитними договорами, однак в будь-якому випадку кінцевий термін повернення кредитних коштів не може перевищувати 05.06.2019.

Кінцевим терміном повернення кредитних коштів вважатиметься також 30-й (тридцятий) день з дня направлення кредитором позичальнику листа-повідомлення (вимоги) відповідно до п. 5.1.5 цієї угоди.

03.04.2013 року між публічним акціонерним товариством "Ерсте Банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Фідокомбанк", правонаступником якого, в свою чергу, є публічне акціонерне товариство "Фідобанк" (банк/кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Автоград" (позичальник-1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Автопассаж" (позичальник-2) укладено додаткову угоду № 1 до Генеральної кредитної угоди, згідно з умовами якої сторони домовилися, що із підписанням цієї додаткової угоди позичальник-2 входить стороною в угоду.

У зв`язку з цим, сторони домовились внести зміни та доповнення до умов Генеральної кредитної угоди, зокрема, визначили, що ліміт активних операцій в рамках цієї угоди не може перевищувати 23 332 000,00 грн., з них:

для позичальника-1 субліміт активних операцій не може перевищувати 16 032 000,00 грн.;

для позичальника-2 субліміт активних операцій не може перевищувати 300 000,00 грн.

Додатковою угодою № 2 до Генеральної кредитної угоди, укладеною 03.07.2013 між банком, позичальником-1 та позичальником-2, сторони домовилися внести зміни та доповнення до умов Генеральної кредитної угоди, зокрема, встановили, що ліміт активних операцій в рамках цієї угоди не може перевищувати 23 332 000,00 грн., з них:

для позичальника-1 субліміт активних операцій не може перевищувати 14 528 800,00 грн.;

для позичальника-2 субліміт активних операцій не може перевищувати 700 000,00 грн.

31.03.2014 банк, позичальник-1 та позичальник-2 уклали додатковий договір № 3 до Генеральної кредитної угоди, згідно з умовами якого сторони домовилися внеси зміни та доповнення до умов Генеральної кредитної угоди.

В рамках Генеральної кредитної угоди, 06.06.2012 між публічним акціонерним товариством "Ерсте Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Автоград" (позичальник-1) укладено кредитний договір № 012/6.2.1.4.0/12224 (невідновлювальна кредитна лінія) (далі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, кредитор, на положеннях та умовах цього договору, в рамках Генеральної кредитної угоди, відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в сумі 15 032 000,00 грн. (ліміт кредитування), зі строком користування кредитними коштами (кредитною лінією) до 05.06.2019 (включно) із сплатою 18,2 процентів річних.

07.06.2012, на виконання умов кредитного договору, банк надав позичальнику-1 кредит в розмірі 15 032 000,00 грн.

В подальшому, сторонами укладено 9 додаткових угод до кредитного договору, якими було внечено низку змін та доповнень.

31.03.2014 року між Банком та товариством з обмеженою відповідальністю Автопассаж (поручитель, відповідач 2) укладено договір поруки №2, згідно якого відповідач-2 взяв на себе зобов`язання виступити солідарним боржником (п.1.4 договору поруки) у разі не виконання позичальником зобов`язання, яке випливає з основного договору, а саме Генеральної кредитної угоди та кредитного договору, а також всі та будь-які додатки та/або додаткові договори до угоди та всі кредитні договори, укладені або такі, що будуть укладені в майбутньому в рамках такої Генеральної кредитної угоди та які є її невід`ємною частиною.

31.03.2014 року між Банком та товариством з обмеженою відповідальністю Фірма БМТ-Сервіс (поручитель, відповідач-3) укладено договір поруки №3, відповідно до умов якого відповідач-3 взяв на себе зобов`язання виступити солідарним боржником (п.1.4 договору поруки) у разі не виконання позичальником зобов`язання, яке випливає з основного договору, а саме Генеральної кредитної угоди та кредитного договору, а також всі та будь-які додатки та/або додаткові договори до угоди та всі кредитні договори, укладені або такі, що будуть укладені в майбутньому в рамках такої Генеральної кредитної угоди та які є її невід`ємною частиною.

03.02.2016 року між публічним акціонерним товариством "Фідобанк" (банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "Автоград" (клієнт) укладено договір про прощення боргу за кредитним договором № 012/6.2.1.4.0/12224 від 06.06.2012 (далі - договір про прощення боргу).

Відповідно до п. 1 договору про прощення боргу клієнт, який являється позичальником за договором кредиту, підтверджує наявність заборгованості перед Банком, що виникла за договором кредиту, яка станом на 03.02.2016, тобто на момент укладення договору прощення боргу, складає загальну суму 11 753 392,63 грн., яка складається з:

строкові проценти за користування кредитом - 311 492,63 грн.;

сума основного боргу за кредитом - 11 441 900,00 грн.

Відповідно до п. 2 договору про прощення боргу, з підписанням цього договору прощення боргу сторони домовились про наступне:

2.1. Клієнт зобов`язаний здійснити погашення заборгованості за договором кредиту в розмірі 8 753 392,63 грн., а саме:

строкові проценти за користування кредитом - 311 492,63 грн.;

сума основного боргу за кредитом - 8 441 900,00 грн.

2.2. Після виконання клієнтом свого зобов`язання, визначеного пунктом 2.1 цього договору прощення боргу:

2.2.1. Банк прощає залишок боргу клієнта за договором кредиту у сумі 3 000 000,00 грн., а саме:

сума основного боргу за кредитом - 3 000 000,00 грн.

2.2.2. Зобов`язання сторін за договором припиняється прощенням боргу відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України.

05.02.2016 року між публічним акціонерним товариством "Фідобанк", товариством з обмеженою відповідальністю "Автоград" (позичальник 1) та товариство з обмеженою відповідальністю "Автопассаж" (позичальник 2) укладено договір про припинення до Генеральної кредитної угоди № 010/6.2.1.4.0/12223 від 06.06.2012, відповідно до якого сторони дійшли згоди про припинення Генеральної кредитної угоди № 010/6.2.1.4.0/12223 від 06.06.2012 з 05.02.2016 (далі - договір про припинення).

Відповідно до п. 2 договору про припинення, у зв`язку з припиненням Генеральної кредитної угоди № 010/6.2.1.4.0/12223 від 06.06.2012, сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками за вказаною угодою.

Сторони не мають одна до одної претензій будь-якого характеру, в тому числі матеріальних (п. 3 договору про припинення).

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12, ст.ст. 34-37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на підставі рішення Правління Національного банку України від 20.05.2016 № 8 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Фідобанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.05.2016 № 783 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ФІДОБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Вказаним рішенням розпочато процедуру виведення публічного акціонерного товариства "Фідобанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 20.05.2016 по 19.06.2016 (включно), призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження адміністратора ПАТ "Фідобанк", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, ст.ст. 37-39 Закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Коваленку Олександру Володимировичу з 20.05.2016 по 19.06.2016.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.06.2016 № 959 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Фідобанк" продовжено строк тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку ПАТ "Фідобанк" з 20.06.2016 по 19.07.2016 (включно) та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Фідобанк", що передбачені ст.ст. 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Коваленку Олександру Володимировичу з 20.06.2016 по 19.07.2016 (включно).

На підставі рішення Правління Національного банку України від 18.07.2016 року № 142-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Фідобанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19.07.2016 № 1265 Про початок процедури ліквідації ПАТ "Фідобанк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства "Фідобанк" з 20.07.2016 до 19.07.2018 включно, призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження ліквідатора ПУАТ "ФІДОБАНК", визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52і, 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Коваленку Олександру Володимировичу з 20.07.2016 до 19.07.2018 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02.07.2018 №2732 продовжені строки здійснення процедури ліквідації ПАТ Фідобанк на два роки з 20.07.2018 по 19.07.2020 (включно).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25.10.2019 №2732 призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ Фідобанк Білій Ірині Володимирівні.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Як зазначено позивачем, на виконання вимог, встановлених ч.2 ст.38 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та п. 1.18 розділу III Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО №2 від 05.07.2012 р., на підставі наказу уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ Фідобанк від 25.05.2016 року №32 Про організаційні заходи щодо перевірки договорів , комісією з перевірки правочинів (інших договорів), укладених ПАТ Фідобанк за період з 20.05.2015 року до 20.05.2016 року, на предмет виявлення правочинів (у тому числі) договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.3 ст.38 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

За результатами перевірки ознак нікчемності правочинів, що проводилась за наказом уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ Фідобанк від 25.05.2016 №32 Про організаційні заходи щодо перевірки договорів , було здійснено перевірку договорів (інших правочинів), укладених ПАТ Фідобанк за період з 20.05.2015 до 20.05.2016, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , було встановлено нікчемність вчинених правочинів, зокрема:

договір про прощення боргу за кредитним договором №021/6.2.1.4.0/12224 від 03.02.2016 року;

договір від 05.02.2016 року про припинення Генеральної кредитної угоди №010/6.2.1.4.0/12223 від 06.06.2012 року.

Укладені договори між ПАТ Фідобанк та ТОВ Автоград і ТОВ Автопассаж є нікчемними за ознаками, визначеними п.1 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

26.07.2016 позивач надіслав ТОВ "Автоград" повідомлення за вих. №2-1-0-3-1/106-КЛ про нікчемність договору, в якому було повідомлено про нікчемність спірних правочинів на підставі п.1 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме на підставі того, що Банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Судом враховано, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 року у справі №910/16929/17 відмовлено в позові публічного акціонерного товариства Фідобанк до товариства з обмеженою відповідальністю Автоград про визнання недійсними нікчемних правочинів, а саме: договору про прощення боргу за кредитним договором № 021/6.2.1.4.0/12224, укладеного 03.02.2016 між ПАТ Фідобанк та ТОВ Автоград , та договору про припинення до генеральної кредитної угоди № 010/6.2.1.4.0/12223 від 06.06.2012.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.20219 року у справі №910/16929/17 рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2018 у справі №910/16929/17 змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2018 у справі №910/16929/17 залишити без змін.

Так, в мотивувальній частині вищезазначеної постанови зазначено, що відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав , оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, позовна вимога публічного акціонерного товариства "Фідобанк" про визнання недійсним нікчемних договорів не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.07.2019 року у справі №№910/16929/17рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2019 у справі № 916/16929/17 залишено без змін.

У вищезазначеній постанові судом зазначено, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів, а визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково вдався до оцінки доводів сторін щодо нікчемності оспорюваних договорів.

Позовні вимоги про визнання недійсними нікчемних правочинів, а саме, договору про прощення боргу від 03.02.2016 за кредитним договором від 06.06.2012 №012/6.2.1.4.0/12224 та договору про припинення від 05.02.2016 до Генеральної кредитної угоди від 06.06.2012 №010/6.2.1.4.0/12223 не можуть бути задоволені, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту. Тому Верховний Суд не перевіряє доводи сторін у частині висновку щодо нікчемності спірних договорів, не підтверджує і не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення позивача до суду з позовом, зазначивши належний спосіб захисту.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ч.2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Так, відповідно до п.1 ч. 3 статіі 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Відповідно до ч.1 статті 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Тобто, кредитору надається право звільнити боржника від його обов`язків.

А, відповідно прощення банком частини кредиту є безоплатним відчуженням активів (майна) банку.

Так, на день підписання договору про прощення боргу (03.02.2016 року) сума зобов`язань по кредитному договору відповідача-1 становила:11 753 392,63 грн., з яких: 311 492,63 грн. -строкові проценти за користування кредитом, 11 441 900,00 грн. - сума основного боргу за кредитом.

Відповідачем 1 було здійснено погашення заборгованості за кредитним договром у розмірі 8 753 392,63 грн., з яких сума основного боргу за кредитом - 8 441 900,00 грн. та строкові проценти за користування кредитом - 311 492,63 грн.

Тобто, сума не погашеного основного боргу по кредитному длоговору склала - 3 000 000,00 грн. та, зазначена сума була прощена банком.

Таким чином, на думку суду, зазначена сума коштів в розмірі 3 000 000,00 грн. була безоплатно банком відчуження на підставі договору про прощення боргу.

Судом врахововано, що незадовільний фінансовий стан ПАТ Фідобанк встановлено державним регулятором банківськоїсистеми - Національним банком України у постанові від 14.01.2016 року №8/БТ, відповідно до якої зобов`язано докапіталізувати ПАТ Фідобанк .

Оскільки укладення договору прощення боргу передбачало безкоштовне відчуження належних Банку активів, застосування подібного способу відчуження активів при наявності потреби в докапіталізації призводило до ще більшого погіршення економічних та фінансових показників Банку, а також порушувало інтереси вкладників та кредиторів Банку. Тому, безкоштовне відчуження активів Банку відповідачу-1 суд розцінює, по-перше, як здійснення банком безоплатного відчуження майна, по-друге, як необгрунтована відмова Банком від власних майнових вимог, в результаті яких виконання Банком грошових зобов`язань перед іншими кредиторами частково, на суму прощення в розмірі 3 000 000 (трьох мільйонів) гривень, стало неможливим.

Таким чином, уклавши договір прощення за вказаних вище обставин та на умовах ПАТ Фідобанк : фактично безоплатно здійснив відчуження майна та відмовився від власних майнових вимог на суму прощення в розмірі 3 000 000 (трьох мільйонів) гривень.

Таким чином, договір про прощення боргу за кредитним договором №021/6.2.1.4.0/12224 від 03.02.2016 року та договір від 05.02.2016 року про припинення Генеральної кредитної угоди №010/6.2.1.4.0/12223 від 06.06.2012 року є нікчемними в силу Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з моменту їх укладення.

Частиною 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч.1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У відповідності до умов Генеральної кредитної угоди №010/6.2.1.4.0/12223 (п.1.3., п 5.1.5.), Кредитного договору №012/6.2.1.4.0./12224 (п.п. 1.1.4.1., п 1.4.) в рамках цієї угоди кредити надаються на строки, встановлені окремими кредитними договорами, однак в будь-якому випадку кінцевий термін повернення кредитних коштів не може перевищувати 05.06.2019 року.

Кінцевим терміном повернення кредитних коштів вважатиметься також 30-й день з дня направлення кредитором позичальнику листа-повідомлення /вимоги).

В зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за Генеральною кредитною угодою та кредитного договору позичальнику 03.03.2017 рокута відповідачам 2 та 3, солідарним боржникам 28.03.2017 року були надіслані вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно, останнім днем повернення кредиту є 02 квітня 2017 року.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1, 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Отже, зважаючи на нікчемність укладених Банком правочинів в силу наведених норм Цивільного кодексу України Банк, як належний кредитор вправі вимагати стягнення заборгованості за кредитним договором, адже нікчемність правочинів не породжує переходу до нового кредитора всіх прав первісного кредитора.

Станом на 31 березня 2020 року позичальник не виконав належним чином умови кредитного договору, внаслідок чого сума заборгованості за кредитним договором №012/6.2.1.4.0/12224 від 05.06.2012р. становить - 3 000 000,00 грн.

Згідно з ч. 1, 2 статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги позивача та в порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину стягнути солідарно заборгованість в сумі 3 000 000, 00 грн. за кредитним договором №012/6.2.1.4.0./12224 від 06.06.2012 р в рамках Генеральної кредитної угоди №010/6.2.1.4.0/12223 від 06.06.2012 р з товариства з обмеженою відповідальністю Автограф , товариства з обмеженою відповідальністю Автопассаж , товариства з обмеженою відповідальністю Фірма БМТ-Сервіс на користь публічного акціонерного товариства Фідобанк .

Відповідачами подано заяву про застосування строків позовної давності.

Так, у відзив на позовну заяву відповідачами зазначено, що як вбачається зі змісту протоколу від 18.07.2016 року комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначено наказом №32 від 25.05.2016, комісією вирішено визнати нікчемними наступні правочини: договір про прощення боргу за кредитним договором №021/6.2.1.4.0/12224 від 03.02.2016 року та договір від 05.02.2016 року про припинення Генеральної кредитної угоди №010/6.2.1.4.0/12223 від 06.06.2012 року. Відтак, перебіг позовної давності за заявленою позивачем вимогою про застосування наслідків нікчемних правочинів (тобто, момент, з якого позивач довідався про порушення свого права та власне мав змогу звернутися за захистом такого порущеного права) розпоячався з 18 липня 2016 року. Станом на дату подання позивачем заяви про стягнення заборгованості у порядку застосування наслідків нікчемних правочинів пройшло 3 роки 264 календарних дні.

У запереченнях на відповідь на відзив, відповідачми зазначено, що перебіг позовної давності розпочався від дня, коли почалося виконання правочинів, про нікчемність яких стверджує позивач. Отже, саме від 03.02.2016 року та 05.02.2016 року розпочався перебіг позовної давності за позовними вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів. Відповідно закінчилася (сплила) позовна давність - 03.02.2019 року та 05.02.2019 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Верховний Суд у своїй постанові від 26.07.2018 року по справі №911/954/16 зазначає, стаття 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб визначає обов`язок Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснити внутрішню перевірку банківської діяльності неплатоспроможного банку, та критерії визначення нікчемними правочинів, укладених банком за період в межах одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. Такі правочини є нікчемними в силу зазначеного Закону, незалежно від моменту виявлення.

У відповідності до ч.ч. 4 та 5 ст.38 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів:

вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за таким и договорами;

має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов 'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

У відповідності до умов Генеральної кредитної угоди №010/6.2.1.4.0/12223 (п.1.3., п 5.1.5.), Кредитного договору №012/6.2.1.4.0./12224 (п.п.1.1.4.1., п 1.4.) в рамках цієї угоди кредити надаються на строки, встановлені окремими кредитними договорами, однак в будь-якому випадку кінцевий термін повернення кредитних коштів не може перевищувати 05.06.2019 року.

Кінцевим терміном повернення кредитних коштів вважатиметься також 30-й день з дня направлення кредитором позичальнику листа-повідомлення (вимоги).

В зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за Генеральною кредитною угодою та Кредитного договору відповідачу-1 03.03.2017 року та відповідачам 2 та 3, як солідарним боржникам 28.03.2017 року були надіслані вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно, останнім днем повернення кредиту є 02 квітня 2017 року .

Крім того, відповідачами були надані відповіді щодо того , що не збираються повертати кредитну заборгованість в розмірі - 3000 000,00 гривень основного боргу. Зазначені відповіді були отримані 11 квітня 2017 року.

Так, ч.5 статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Таким чином, враховуючи вищезазначене позивачем не було пропущено строків позовної давності.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідачів суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ч ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 76, 77, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. В порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину стягнути солідарно заборгованість в сумі 3 000 000 (три мільйона) грн., 00 коп. за кредитним договором №012/6.2.1.4.0./12224 від 06.06.2012 р в рамках Генеральної кредитної угоди №010/6.2.1.4.0/12223 від 06.06.2012 р з товариства з обмеженою відповідальністю Автоград (04655, м. Київ, вул. Богатирська, 1-А, код ЄДРПОУ 30374040), товариства з обмеженою відповідальністю Автопассаж (04655, м. Київ, вул. Богатирська, 1-А, кімната 1, код ЄДРПОУ 38180092), товариства з обмеженою відповідальністю Фірма БМТ-Сервіс (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 21, код ЄДРПОУ 24571753) на користь публічного акціонерного товариства Фідобанк (01601, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 10, код ЄДРПОУ 14351016).

3. Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю Автоград (04655, м. Київ, вул. Богатирська, 1-А, код ЄДРПОУ 30374040), товариства з обмеженою відповідальністю Автопассаж (04655, м. Київ, вул. Богатирська, 1-А, кімната 1, код ЄДРПОУ 38180092), товариства з обмеженою відповідальністю Фірма БМТ-Сервіс (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 21, код ЄДРПОУ 24571753) на користь публічного акціонерного товариства Фідобанк (01601, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 10, код ЄДРПОУ 14351016) судовий збір в розмірі 45 000 (сорок п`ять тисяч) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 08.10.2020 року.

Суддя С.М. Мудрий