Постанова

від 07.10.2020 по справі 205/6645/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7501/20 Справа № 205/6645/19 Суддя у 1-й інстанції - Шавула В. С. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бондаренко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2020 року по справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 , виконавчого комітету Дніпровської міської ради, треті особи Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю АВЕНТОС , Новокодацька районна у місті Дніпрі рада про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, скасування записів про державну реєстрацію речових прав, витребування майна, -

В С Т А Н О В И Л А:

02 серпня 2018 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 , виконавчого комітету Дніпровської міської ради, треті особи Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ТОВ АВЕНТОС , Новокодацька районна у місті Дніпрі рада про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, скасування записів про державну реєстрацію речових прав, витребування майна. Позивач просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, яке видане 09.09.1993 року виконавчим комітетом міської ради народних депутатів міста Дніпропетровська розпорядженням № 72-387 на ім`я ОСОБА_3 ; скасувати записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 , Товариством з обмеженою відповідальністю АВЕНТОС та ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 37,0 кв.м., житловою площею 18,0 кв.м., що складається з кімнати житловою площею 18,0 кв.м., кухня площею 7,6 кв.м., туалет площею 1,2 кв.м., ванна кімната площею 2,0 кв.м., коридор площею 3,7 кв.м., кладова площею 0,4 кв.м., лоджія площею 3,7 кв.м. ; витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру та судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2020 року в задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 , виконавчого комітету Дніпровської міської ради, треті особи Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ТОВ АВЕНТОС , Новокодацька районна у місті Дніпрі рада про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, скасування записів про державну реєстрацію речових прав, витребування майна, - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, Дніпровська міська рада звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі ордеру № 203 виданого виконавчим комітетом Ленінської районної ради міста Дніпропетровська 17 грудня 1976 року ОСОБА_4 надано у користування квартиру АДРЕСА_1 (а.с.26)

Згідно картки квартиронаймача у спірній квартирі проживав ОСОБА_3 (а.с.27), помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За даними органу приватизації, яким на час виникнення спору є Департамент Житлового господарства Дніпровської міської ради, квартира не приватизована та перебуває на балансі комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Південне" Дніпропетровської міської ради (а.с.17,25)

На підставі сфальсифікованого невідомими особами свідоцтва про право власності від 09 вересня 1993 року (а.с.16) та рішення державного реєстратора Чумаківської сільської ради Дніпровського району, індексний номер : 44807578 від 24.12.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за померлим ОСОБА_3 офіційно зареєстровано право власності на спірну квартиру.

В подальшому на підставі акту приймання-передачі до статутного капіталу 03.01.2019 року право власності на спірну квартиру рішенням державного реєстратора Нивотрудівської сільської ради Дніпропетровської області індексний номер: 44953888 від 03.01.2019 було зареєстровано за ТОВ АВЕНТОС . Згідно акту приймання-передачі від 04.01.2019 року нерухоме майно перейшло у власність ОСОБА_2 , про що державним реєстратором Нивотрудівської сільської ради Дніпропетровської області до Державного реєстру речових прав також було вчинено відповідний запис за № 29776185 (а.с.14-15).

На підставі нотаріально посвідченого 14.03.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міссіяж О.А. договору дарування серія та номер:55, укладеного за згодою органу опіки та піклування Новокодацької районної у місті Дніпрі ради на підставі рішення № 23 від 25.01.2019 року ОСОБА_2 подарував спірну квартиру своєму підопічному - позбавленому батьківського піклування малолітньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.119-125).

Відмовляючи в задоволені позовних вимог в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, яке видане 09.09.1993 року виконавчим комітетом міської ради народних депутатів міста Дніпропетровська розпорядженням № 72-387 на ім`я ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що дане свідоцтво є сфальсифікованим і не створює а ні змісту правочину, а ні правових наслідків його вчинення. При вирішенні іншої частини позовних вимог суд виходив із того, що виправлення помилки тривалого недотримання органом місцевого самоврядування принципу належного урядування шляхом задоволення вимог позивача у спосіб витребування майна у добросовісного набувача, порушить принцип справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи, втручання у майнові права якої може бути визнано правомірним виключно за умови надання їй справедливої компенсації збитків (рішення у справі Федоренко проти України ) та не призведе до дійсного задоволення суспільних інтересів територіальної громади.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 8 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (далі Закон № 280/97-ВР) право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є міськрада.

При цьому ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста як власник спірного об`єкта нерухомості делегує міськраді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Презумпція правомірності володіння (ч. 2 ст. 328 ЦК) територіальною громадою м. Дніпропетровська спірною квартирою не оспорюється сторонами, а незаконність вибуття не з їхньої волі доведено належним доказами.

Таким чином, суд першої інстанції вірно вважав доведеними з боку позивача факт належності спірного об`єкту нерухомості до власності територіальної громади м. Дніпро та вибуття його із володіння територіальної громади на користь добросовісного набувача ОСОБА_1 .

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину, тому не може бути визнаний судом недійсним правочин, який фактично не вчинено.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, яке видане 09.09.1993 року виконавчим комітетом міської ради народних депутатів міста Дніпропетровська розпорядженням № 72-387 на ім`я ОСОБА_3 , оскільки дане свідоцтво є сфальсифікованим і не створює а ні змісту правочину, а ні правових наслідків його вчинення.

У зв`язку з чим, доводи Дніпровської міської ради, викладені в апеляційній скарзі щодо недійсності свідоцтва, є необґрунтованими та спростовуються викладеним.

Щодо позовних вимог про витребування майна.

Відповідно до ст.387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з п. 3 ч. 1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом наведеної норми випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст 32 Конвенції), неодноразово наголошував на тому, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Адже, здійснюючи свої визначені законом повноваження щодо управління та контролю за майном, якими державні органи наділені відповідно до абзацу 2 Статті 1 Протоколу, вони повинні також діяти своєчасно, у належний спосіб та послідовно, аби не допускати порушення законних прав та інтересів власника.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Стала практика Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Потреба виправити колишню помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Рисовський проти України , Лелас проти Хорватії , Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки , Трґо проти Хорватії ).

З урахуванням вищенаведеного, з`ясовуючи підстави для представництва інтересів Дніпровської міської ради та суспільну значимість усунення наслідків допущеного порушення, що залежить не лише від змісту суб`єктивного права, за захистом якого в інтересах територіальної громади звернулась Дніпровська міська рада, але і від характеру його порушення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виправлення помилки тривалого недотримання органом місцевого самоврядування принципу належного урядування шляхом задоволення вимог позивача у спосіб витребування майна у добросовісного набувача, порушить принцип справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи, втручання у майнові права якої може бути визнано правомірним виключно за умови надання їй справедливої компенсації збитків (рішення у справі Федоренко проти України ) та не призведе до дійсного задоволення суспільних інтересів територіальної громади.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Докази та обставини, на які посилається Дніпровська міська рада в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 259, 367, 369, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: