Ухвала

від 09.10.2020 по справі 911/2939/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/2939/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства Будмакс

на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020

у справі № 911/2939/19

за позовом Білоцерківського національного аграрного університету

до Приватного підприємства Будмакс (далі - ПП Будмакс , скаржник)

про стягнення 776 905,50 грн. попередньої оплати згідно з договором від 24.06.2019 №1,

ВСТАНОВИВ:

ПП Будмакс 18.09.2020 (згідно із поштовими відмітками на конверті) звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі №911/2939/19, ухвали нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Дослідивши касаційну скаргу ПП Будмакс у контексті оскаржуваних судових рішень Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Білоцерківський національний аграрний університет звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до ПП Будмакс про стягнення 776 905,50 грн. попередньої оплати згідно з договором 24.06.2019 №1 (далі - Договір).

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 Капітальний ремонт фасаду навчального корпусу № 1 Технолого-економічного коледжу Білоцерківського національного аграрного університету по вул. Ярослава Мудрого, 21/2 в м. Біла Церква Київської області (коригування) (За кодом CPV за ДК 021:2015-45453000-7 капітальний ремонт і реставрація) , у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача невикористаний аванс у сумі 776 905,50 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.03.2020 року у справі № 911/2939/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства Будмакс на користь Білоцерківського національного аграрного університету 776 905, 50 грн. попередньої оплати.

Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідач, у порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором, не виконав всі роботи, встановлені Договором, залишок передоплати замовнику не повернув, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 776 905,50 грн. неповернутої передоплати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Окрім того, господарськими судами враховано, що сторонами в Договорі погоджено чіткі строки реалізації відповідачем суми авансу, встановлено певний порядок дій щодо такої реалізації та механізм підтвердження їх виконання. Також за умовами Договору єдиними доказами, що підтверджують обставини виконання відповідачем умов Договору, а саме - використання ним суми авансу, є акти приймання виконаних робіт та довідки за відповідними формами.

При цьому відзначено, що надані відповідачем видаткові накладні про закупівлю матеріалів не є належними доказами на підтвердження фактичного використання ПП Будмакс суми авансу, сплаченого позивачем (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 922/1119/18).

Судами попередніх інстанцій також враховано ту обставину, що придбання відповідачем будівельних матеріалів, на підтвердження чого ним надані видаткові накладні, відбувалося у липні 2019 року, водночас зазначений факт не був відображений належним чином в оформлених та підписаних актах приймання виконаних робіт та довідці за встановленими Договором формами.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ПП Будмакс звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського Київської області та постанову Північного апеляційного господарського суду у повному обсязі. При цьому скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій помилково врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.01.2019 у справі №922/1119/18.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, Верховний Суд виходить з такого.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України (в редакції чинній від 08.02.2020) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Предметом позову в даній справі є стягнення 776 905,50 грн., а, отже, ціна позову у справі № 911/2939/19 не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Водночас ПП Будмакс у поданій касаційній скарзі не вказує конкретний підпункт (підпункти) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України як підставу (підстави) для відкриття касаційного провадження у справі №911/2939/19 з належним обґрунтуванням необхідності такого відкриття. При цьому самого лише посилання та дослівного цитування всього пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України без належного аргументованого обґрунтування колегія суддів не сприймає як підставу (підстави) для відкриття касаційного провадження.

При цьому наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають Суду підстав для висновку про те, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника тощо.

Зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до власного трактування Закону та до власного викладення обставин справи стороною по справі та оцінки доказів, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій. Скаржник у касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також вирішувати питання щодо достовірності доказів, додатково перевіряти докази, що виходить за межі повноважень Верховного Суду згідно з положеннями статті 300 ГПК України, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: винятковість значення справи для скаржника , суспільний інтерес , значення для формування єдиної правозастосовчої практики , малозначні справи тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду .

Слід врахувати і те, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як суду права , дану категорію справ.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №911/2939/19, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства Будмакс на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі №911/2939/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос