Постанова

від 07.10.2020 по справі 636/57/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 636/57/19 Головуючий суддя І інстанції Карімов І. В.

Провадження № 22-ц/818/4029/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: -Бурлака І.В., Котелевець А.В.,

за участю секретаря : Семикрас О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 червня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Карімова І.В., по цивільній справі № 636/57/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_2 про порушення конституційних прав,

встановив:

11 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про порушення її конституційних прав на користування земельною ділянкою та їх відновлення шляхом визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 03.10.2017 року за № 18174-СГ, яким було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (зареєстровано право власності) за громадянином України ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 6325483400:03:000:0992 , площею 2,00 га, дата державної реєстрації земельної ділянки - 12.09.2017, орган реєстрації - Міськрайонне управління у Чугуївському районі та м. Чугуєві Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення.

Позовна заява мотивована тим, що вищезазначений наказ видано всупереч положенням Земельного кодексу України, Законів України Про державний контроль за використанням та охороною земель , Про землеустрій та Про особисте селянське господарство та унеможливлює реалізацію на отримання нею дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність зазначеної земельної ділянки, орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Іванівської сільської ради Чугуївського району Харківської області, яка використовувалася нею (позивачем) з 1999 року згідно чинного законодавства, оскільки сплачувала податок на землю.

Зазначила, що вказана земельна ділянка була надана її родині згідно рішення виконавчого комітету Іванівської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 09.03.1999 року №11, яким її батько ОСОБА_3 отримав у приватну власність 0,72 га. Вона як спадкоємець після смерті батька не відмовлялася від спадщини, добросовісно заволоділа цим майном відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України та користувалася земельною ділянкою відкрито на протязі понад 50 років, тому мала пріоритет в отриманні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 11 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Вказала, що сторона не надала жодного доказу щодо зайняття спірної земельної ділянки. Рішенням виконавчого комітету Іванівської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 09.03.1999 року №11, яким її батько ОСОБА_3 отримав у приватну власність 0,72 га. Вона як спадкоємець після смерті батька не відмовлялася від спадщини, добросовісно заволоділа цим майном відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України та користувалася земельною ділянкою відкрито на протязі понад 50 років.

Зазначила, що суд не звернув уваги на те, що управління Держгеокадастру у Харківській області взагалі не існувало, коли виникло у неї право на земельну ділянку, а існували Ради народних депутатів, які і розпоряджалися земельними ділянками. На її неодноразові звернення до управління з відповідним пакетом документів вона отримувала лише відписки.

Відповідачу ОСОБА_2 на підставі поданої ним заяви до начальника управління Держгеокадастру у Харківській області на отримання ним безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, отримав її, хоча вона не була у його постійному користуванні і ніколи ним не використовувалася.

Вказала, що є людиною похилого віку, та згідно із Законом України Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні статус громадян похилого віку та гарантії їх соціального захисту відповідно до ст.29 надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва-громадяни похилого віку забезпечуються земельними ділянками для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва в розмірах та порядку, встановленому законодавством України.

Зазначила, що вона не ставить на меті забрати у ОСОБА_2 всю земельну ділянку з кадастровим номером 6325483400:03:000:0992, її метою є лише повернення майна, землі загальною площею 0,72 га.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просить скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

На обґрунтування вказано, що позивач ОСОБА_1 на порушення вимог ст.ст. 76-81,83 ЦПК України не надала доказів на підтвердження набуття нею або її батьком права користування або права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6325483400:03:000:0992 відповідно до вимог ЗК України, а також переходу права власності на земельну ділянку в порядку спадкування відповідно до норм ЦК України.

Зазначає, що позивачем у позові не оскаржуються дії або бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Харківській області як відповідача по цій справі, а також не зазначено, яку норму та якого закону було порушено Головним управлінням, щоб визначити його статус в якості відповідача по даній справі.

Вказав, що суд прийшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про порушення її конституційних прав на користування земельною ділянкою та їх відновлення шляхом визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 03.10.2017 року за № 18174-СГ, яким було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (зареєстровано право власності) за ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 6325483400:03:000:0992, площею 2,0000 га, не доведені належними та допустимими доказами, тому задоволенню не підлягають.

У відповіді на відзив Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, які надійшли до апеляційного суду 29.09.2020 року, позивач ОСОБА_1 зазначала, що доводи відзиву є безпідставними, оскільки на час звернення ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області спірна земельна ділянка не була в постійному користуванні ОСОБА_2 і ніколи ним не використовувалася, та не була вільною, оскільки була надана її батьку, а потім використовувалася нею з 1999 року й після смерті батька, тому мала пріоритет в отриманні дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки. Також підтвердила доводи свого позову щодо порушення її прав щодо користування земельною ділянкою оспорюваним рішенням відповідача.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, за відсутності інших учасників справи, які були належним чином повідомлені про розгляд справи і з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її подальшому розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам оскаржене рішення суду у повній мірі відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із його недоведеності.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом статті 391 ЦК Українита статті 155 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що селищні ради у галузі земельних відносин на території селищ розпоряджаються землями територіальних громад, передають земельні ділянки комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб та вирішують інші питання у галузі земельних відносин. Вирішення питань регулювання земельних відносин є виключно компетенцією сільських, селищних, міських рад (пункт 34 статті 26 Закону).

Згідно зі статтею 50 Закону України Про землеустрій в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з частиною третьою статті 20 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак межі між сторонами погоджено не було.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК Україниу редакції, чинній на час розгляду справи, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлено статтею 118 ЗК України. Відповідно до ч.6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч.7 та ч.8 ст. 118 цього Кодексу відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до ч.9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06 вересня 2012 року № 5245-VI внесено зміни до ЗК України, які набрали чинності з 01 січня 2013 року, цим Законом змінено суб`єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до Держземагенства України, а згодом - до Держгеокадастру України.

Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Тобто законодавцем змінено компетенцію органів щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення та передано такі функції Держгеокадастру України замість державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що належним суб`єктом, який наділений правом розпорядження державними землями запасу сільськогосподарського призначення, є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

З інформації Міськрайонного управління у Чугуївському районі та м. Чугуєві Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.03.2019 року за № 272/427-19 щодо правового статусу земельних ділянок вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6325483400:03:000:0992 загальною площею 2,0000 га, передана у власність ОСОБА_2 11.10.2017 року. Земельна ділянка з кадастровим номером 6325483404:00:001:0001 за адресою: АДРЕСА_1 (місце проживання позивача) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд має загальну площу 0,2500 га, згідно Поземельних книг зареєстрована як землі комунальної власності, користувач ОСОБА_1 . Зазначені земельні ділянки не є однією і тією ж земельною ділянкою або її частиною.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зверталась до Управління стосовно здійснення державної реєстрації земельної ділянки по АДРЕСА_1 . За результатами розгляду її заяви зареєстровано земельну ділянку кадастровий номер: 6325483404:00:001:0001 для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, загальною площею 0,2500 га, та відповідно надано витяг з державного земельного кадастру.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру в Харківській області вказав, що ОСОБА_2 27.03.2017 року було подано заяву з відповідними документами до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Іванівської сільської ради Чугуївського району Харківської області.

21 квітня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було видано наказ № 6511-СГ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою гр. ОСОБА_2 , а 03 жовтня 2017 року Головним управлінням було видано наказ № 18174-СГ Про затвердження документації землеустрою та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . Згідно відомостей, які містяться в Державному земельному кадастрі, на земельну ділянку з кадастровим номером 6325483400:03:000:0992, зареєстроване речове право на нерухоме майно 11 жовтня 2017 року Чугуївською районною державною адміністрацією Харківської області.

Зазначені обставини узгоджуються із даними, що містяться у витягу НВ-6304898342017 від 12.09.2017 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка кадастровий номер 6325483400:03:000:0992, що розташована: Харківська область, Чугуївський район, Іванівська сільська рада, цільове призначення 16.00 землі запасу, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, форма власності: державна власність, вбачається, що 12.09.2017 Міськрайонним управлінням у Чугуївському районі та м. Чугуєві Головного управління Держгеокадастру у Харківській області зареєстровано проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 21.04.2017 року (а.с.11 т.1).

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності внесено зміни до ч.4 ст. 122 ЗК України, відповідно до яких з 01.01.2013 року центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч.8 цієї статті, у власність або користування для всіх потреб. Відповідно до пунктів 3 та 13 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Харківській області завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області, і до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, яке відповідно до вимог ч.4 ст. 122 ЗК України є органом, уповноваженим передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, і при виданні наказу № 18174-СГ Про затвердження документації землеустрою та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 діяло в межах своїх повноважень.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що її батько ОСОБА_3 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення виконавчого комітету Іванівської сільської ради Чугуївського району Харківської області від 09 березня 1999 року за № 11, і вона (позивач) як спадкоємець батька від спадщини не відмовлялась та використовувала земельну ділянку тривалий час для власних потреб, тому має переважне право (пріоритет) в отриманні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 22 ЗК України від 18.12.1990 року (в редакції, що діяла на момент рішення виконавчого комітету Іванівської сільської ради Чугуївського району Харківської області від 09 березня 1999 року за № 11), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документу, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право користування землею, забороняється.

Відповідно до ст. 23 цього Кодексу право власності або право користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно зі статтями 125,126 ЗК України ( в редакції, чинній на час розгляду справи) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 8 ЦПК України).

Як вбачається з наданої позивачем копії відповіді Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29.12.2017 № П-32998/0/9,1-26508/0/21-17 ОСОБА_1 15.11.2017 року звернулася до Міськрайонного управління у Чугуївському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з заявою щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою на земельні ділянки, що знаходяться біля с. Студенок на території Іванівської сільської ради Чугуївського району Харківської області. Однак згідно Книг записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку, право користування земельною ділянкою, договорів оренди землі правовстановлюючі документи на дані земельні ділянки на ім`я ОСОБА_1 в Управлінні відсутні. Отже зазначені земельні ділянки використовувалися без правовстановлюючих документів (а.с.9 т.1).

Доводи скарги ОСОБА_1 щодо неналежних повноважень Управління, колегією суддів відхиляються, оскільки Головне управління Держгеокадастру в Харківській області відповідно до вимог ч.4 ст. 122 ЗК України є органом, уповноваженим передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, і при виданні наказу № 18174-СГ Про затвердження документації землеустрою та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 діяло в межах своїх повноважень.

Позивач всупереч процесуальному обов`язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України не надавала належних і допустимих письмових доказів на підтвердження набуття ОСОБА_1 або її батьком права користування або права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6325483400:03:000:0992 відповідно до вимог ЗК України, а також щодо набуття позивачем прав власності на земельну ділянку в порядку спадкування відповідно до норм ЦК України.

Судом першої інстанції відповідно до ст.ст. 89, 263 ЦПК України правильно досліджені і оцінені обставини по справі, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростували, то відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, п. 1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 червня 2020 року-залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 09 жовтня 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді І.В.Бурлака.

А.В.Котелевець.