Постанова

від 12.10.2020 по справі 2-3297/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 2-3297/11

провадження № 61-5232св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивачі : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - П`ята Харківська державна нотаріальна контора, Харківська міська рада,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Безрук Людмила Миколаївна, та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 31 серпня 2018 року в складі судді Єрмоленко В. Б. та постанову Харківського апеляційного суду

від 05 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_3 , третя особа - П`ята Харківська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним та анулювання свідоцтва про право на спадщину за законом, припинення права власності, анулювання правової реєстрації, визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що його батьки: ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , перебували у шлюбі з 03 березня

1952 року до дня смерті останнього. До 1990 року ОСОБА_2

і ОСОБА_5 проживали у Грузії, а потім батько позивача -

ОСОБА_5 переїхав до України та у подальшому проживав

у м. Харкові, де купив 1/2 частину будинку та оселився в ньому. Останній раз ОСОБА_5 приїжджав у Грузію у 2006 році. Про смерть батька позивач дізнався лише у січні 2009 році.

Проте після звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини позивач дізнався про реєстрацію шлюбу спадкодавця

з ОСОБА_6 та видачу їй свідоцтва про право на спадщину на законом. Разом з тим шлюб ОСОБА_5 з ОСОБА_6 є недійсним, оскільки він весь час перебував у шлюбі з ОСОБА_2 .

ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишила заповіт на ім`я ОСОБА_3 . Вказував, що свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , видане П`ятою Харківською державною нотаріальною конторою 28 жовтня 2008 року на ім`я

ОСОБА_6 , є недійсним, оскільки шлюб між нею та його батьком анульовано. Зазначав, що він є спадкоємцем майна після смерті батька -

ОСОБА_5 .

На підставі викладеного ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: припинити право власності ОСОБА_6 на 1/2 частину вищевказаного будинку та анулювати правову реєстрацію цього майна; визнати за ним право власності на 1/2 частину спірного будинку в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 ,

померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У листопаді 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що з 1982 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 проживали однією сім`єю та за час спільного проживання у 1984 році придбали будинок

АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_6 була впевнена, що ОСОБА_5

у вказаний період часу не перебував в іншому шлюбі. Отже, ОСОБА_6

є законною спадкоємицею спірної частини житлового будинку після смерті ОСОБА_5 , а ОСОБА_3 , відповідно, є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_6 за заповітом.

На підставі викладеного ОСОБА_3 просив: встановити факт проживання однією сім`єю з 1982 року ОСОБА_5 і ОСОБА_7 ; визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку

з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 .

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Харківська міська рада, П`ята Харківська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 1/4 частину домоволодіння з надвірними будівлями, анулювання правової реєстрації права власності на 1/2 частину домоволодіння, визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що вона перебувала

у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 1952 року, шлюб між ними розірваний не був, вони мали чотирьох дітей. У 1984 року ОСОБА_5 придбав нерухомість у м. Харкові, запрошував переїхати до нього, але через хворобу вона не змогла приїхати до чоловіка. Отже вказане нерухоме майно належить їй на праві спільної сумісної власності. Про смерть

ОСОБА_5 вона дізналася лише у 2015 року. У видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом їй було відмовлено.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просила: припинити право власності ОСОБА_6 на 1/2 частину спірного домоволодіння шляхом анулювання правової реєстрації права власності; визнати право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями; надати їй додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її чоловіка.

Вказані позови об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 31 серпня 2018 року у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку поділу майна подружжя.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 спадщину після смерті батька не прийняв. Майно, яке належало спадкодавцю, успадкувала його дружина ОСОБА_6 , яка на той час перебувала з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, шляхом вступу

у фактичне володіння спадковим майном. Проте у подальшому актовий запис про шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було анульовано. Отже, відсутні підстави для визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , а за ОСОБА_2 слід визнати право власності на 1/4 частину спірного житлового будинку в порядку поділу майна подружжя.

Постановою Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 31 серпня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що рішенням суду, яке набрало законної сили, відмовлено ОСОБА_1 у визначенні йому додаткового строку для прийняття спадщини після смерті його батька, тому він не має права вимагати визнання за ним права на спадщину та усунення порушення його прав як спадкоємця, оскільки спадщину після смерті ОСОБА_5 у встановленому законом порядку не прийняв.

Доказів, що ОСОБА_2 пропустила строк для прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 з поважних причин, матеріали справи не містять. Посилання ОСОБА_2 , що протягом 8 років їй не було відомо про смерть чоловіка, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки необізнаність про смерть спадкодавця протягом такого тривалого терміну не може бути визнано поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини.

Разом з тим, спірна частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель на АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , оскільки набуте останнім

у 1984 році за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2

Актовий запис про шлюб між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 анульований та є недійсним. Факт спільного проживання ОСОБА_5 та

ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу на час придбання у 1984 році спірного будинку не є підставою для визнання за нею права на частку

у домоволодінні.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат

Безрук Л. М., просить скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , просить скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат

Безрук Л. М., мотивована тим, що з 1982 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 проживали однією сім`єю та за час спільного проживання у 1984 році придбали будинок АДРЕСА_1 , тому остання має право на половину вказаного майна. Крім того, ОСОБА_6

є законною спадкоємицею спірної частини житлового будинку після смерті ОСОБА_5 , а ОСОБА_3 , відповідно, є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_6 за заповітом.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази перебування ОСОБА_2 і ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі

з 03 березня 1952 року до дня смерті останнього.

Повноваження представника ОСОБА_2 не підтверджені належними та допустимими доказами, а наявні у матеріалах справи довіреності викликають сумніви у їх достовірності. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була живою на час розгляду цієї справи.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , мотивована тим, що ОСОБА_3 незаконним шляхом намагається заволодіти спірним майном, оскільки не є членом сім`ї як ОСОБА_5 , так і ОСОБА_6 . Разом з тим, ОСОБА_5 склав заповіт на користь свого сина, тому саме він і повинен успадкувати спірне майно.

ОСОБА_2 і ОСОБА_5 перебували у шлюбі з 03 березня

1952 року до дня смерті останнього, шлюб між ними не розривався та не скасовувався. ОСОБА_5 працював за кордоном, зокрема і в Україні, проте періодично приїзжав до своєї сім`ї у Грузію. Про укладений з

ОСОБА_6 шлюб ОСОБА_2 не знала, проте вказана обставина не має правого значення, оскільки цей шлюб було анульовано.

Зібраними у справі доказами підтверджено заявлені ОСОБА_2 вимоги, тому вони повинні бути задоволені у повному обсязі.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат

Безрук Л. М., зазначивши, що заявлені ОСОБА_3 вимоги не підтверджені матеріалами справи та ґрунтуються на припущеннях, тому суди правильно відмовили у задоволенні його позову.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу .

02 серпня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 і ОСОБА_5 з 03 березня

1952 року перебували у зареєстрованому шлюбі, місце реєстрації шлюбу -

Грузія.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 і ОСОБА_5 .

Відповідно до довідки Сачхеринської служби агенства цивільного реєстру Міністерства юстиції Грузії від 24 червня 2010 року ОСОБА_2 мешкає в с. Корбоулі Сахчеринського району у Грузії, записи щодо реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з 1952 року відсутні.

У період шлюбу з ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим 17 січня 1984 року державним нотаріусом П`ятої Харківської державної нотаріальної контори, ОСОБА_5 придбав 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель на

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , склав заповіт, яким заповів все своє майно сину ОСОБА_1 , проте останній спадщину не прийняв.

Крім того, ОСОБА_5 04 листопада 2003 року зареєстрував шлюб

з ОСОБА_6 .

Майно, яке належало спадкодавцю - ОСОБА_5 , успадкувала

ОСОБА_6 , яка на час смерті проживала разом з ОСОБА_5

і перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі. Свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складалося з 1/2 частини вищевказаного житлового будинку з надвірними будівлями, видано

ОСОБА_6 28 жовтня 2008 року.

Згідно з довідкою Комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації від 07 липня 2010 року житловий будинок

з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 перебуває

у спільній частковій власності і його 1/2 частина належить ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до договору найму житла, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 15 березня 2009 року, сім`я останнього проживала у двох кімнатах площею 14,9 кв. м та 14,6 кв. м 1/2 частини будинку

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 06 квітня 2010 року склала заповіт, яким заповідала все належне їй майно ОСОБА_3 .

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Висновком Новобаварського районного у м. Харкові відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 05 липня 2017 року анульований актовий запис про шлюб між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , який

є недійсним. Встановлено, що на момент реєстрації шлюбу (04 листопада

2003 року) ОСОБА_5 вже перебував у шлюбі з ОСОБА_2 та надав неправдиві відомості щодо свого сімейного стану, що підтверджено актовим записом про шлюб від 03 березня 1952 року та довідкою

від 14 лютого 2017 року про відсутність актового запису про розірвання шлюбу, виданою Агентством з розвитку державних сервісів Міністерства юстиції Грузії Центральним архівом громадянських актів, повним витягом про відсутність актового запису про розірвання шлюбу від 05 липня 2017 року по Новобаварському районному у м. Харкові відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 28 листопада

2012 року у справі № 2012/7818/2012, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини після смерті його батька - ОСОБА_5 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Правовідносини щодо спільного сумісного майна подружжя

ОСОБА_2 і ОСОБА_5 регулюються нормами КпШС України, оскільки вони виникли до 01 січня 2004 року (1/2 частина спірного домоволодіння придбано ОСОБА_2 17 січня 1984 року).

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Як встановлено вище, у період шлюбу з ОСОБА_2 17 січня 1984 року за договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом П`ятої Харківської державної нотаріальної контори, ОСОБА_5 придбав

1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель на АДРЕСА_1 , тому суди дійшли правильного висновку, що це майно є спільною сумісною власністю зазначених осіб.

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом України у постанові

від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17. З указаним висновком погодився Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц (провадження № 61-39398св18).

Разом з тим, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про відкриття спадщини та наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 703/1560/17 (провадження № 61-7643св18).

Як встановлено вище, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, ОСОБА_2 в обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її чоловіка - ОСОБА_5 , посилалася на ті обставини, що їй не було відомо про смерть спадкодавця.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 в частині вимог про поновлення строку для прийняття спадщини, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивачі не надали належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку про прийняття спадщини. Посилання

ОСОБА_2 , що протягом 8 років їй не було відомо про смерть чоловіка, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки необізнаність про смерть спадкодавця протягом такого тривалого терміну не може бути визнано поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною другою статті 1269 ЦК України визначено, що заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).

Разом з тим, встановивши, що рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 28 листопада 2012 року у справі № 2012/7818/2012, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини після смерті його батька - ОСОБА_5 , суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спадкове майно у порядку спадкування за заповітом.

Крім того, судами правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 207 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України

від 03 березня 2004 року № 20/5 (в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 ), письмова заява про прийняття спадщини та відмову від неї подається спадкоємцем особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або прибути особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою.

Не допускається прийняття заяв про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяв про їх відкликання, складених від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей.

Таким чином, зверненню позивача до суду з позовом як особи, яка, на його думку, прийняла спадщину, мало передувати вирішення питання щодо отримання ним у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину, що у випадку відмови у вчиненні нотаріальної дії - видачі цього свідоцтва, вказувало б на наявність підстав для вирішення питання про порушення або невизнання його права у судовому порядку.

Отже, за відсутності відмови нотаріуса про видачу свідоцтва про права на спадщину, вирішення цього спору в судовому порядку є неможливим.

Разом з тим, вважаючи себе особою, яка прийняла спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, ОСОБА_3 не зазначив про неможливість оформлення спадкових прав у нотаріальній конторі.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що у матеріалах справи відсутні докази звернення

ОСОБА_3 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а також відсутня вмотивована постанова нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість задоволення позовних вимог ОСОБА_3 під час розгляду цієї справи.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Безрук Л. М., що у матеріалах справи відсутні докази перебування ОСОБА_2 і ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі з 03 березня 1952 року до дня смерті останнього, оскільки такі доводи спростовані свідоцтвом про шлюб вказаних осіб (том 1 а. с. 7), довідками Міністерства юстиції Грузії (том 1 а. с. 10, том 3 а. с. 57, том 3 а. с. 230), надісланою Міністерством юстиції Грузії копією запису акта про шлюб (том 3 а. с. 71, 72) тощо, яким судами надана належна правова оцінка у сукупності з іншими доказами.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Безрук Л. М., про відсутність повноважень представника ОСОБА_2 на представництво її інтересів у суді спростовані наявними у матеріалах справи довіреностями (том 3 а. с. 98-100, 220, 250, 251; том 4 а. с. 212), а також іншими доказами, зокрема листами (зверненнями) довірителя (том 4

а. с. 216; том 5 а. с. 195, 228), в яких остання, зокрема, зазначала про наявність у представника відповідних повноважень та надіслання йому певних доказів (документів) з метою доведення заявлених у справі вимог.

Крім того, ОСОБА_2 неодноразово зверталася до суду із заявами, клопотаннями, скаргами, які були нотаріально завірені та перекладені на українську мову (том 3 а. с. 224, 225; том 4 а. с. 5, 6). Також до матеріалів справи долучені довіреності від імені останньої (том 3 а. с. 98-100, 220, 250, 251) та довідки почтової служби про вручення та направлення поштової кореспонденції саме ОСОБА_2 (том 4 а. с. 217-221; том 5 а. с. 229). Крім того, у матеріалах справи знаходиться нотаріальні акти (том 1 а. с. 287, том 3 а. с. 119, том 4 а. с. 195, 222; том 5 а. с. 70), довідки територіальних органів (том 1 а. с. 11), Міністерства праці, здоров`я і соціального захисту, які підтверджують (том 1 а. с. 112) про те, що ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , жива та проживає у Грузії.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , що ОСОБА_5 склав заповіт на користь свого сина, тому саме він і повинен успадкувати спірне майно, оскільки ОСОБА_1 пропустив строк для прийняття спадщини, а поважних причин для пропуску вказаного строку не навів, що встановлено рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 28 листопада

2012 року у справі № 2012/7818/2012, яке набрало законної сили.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої інстанції та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Безрук Людмила Миколаївна, та ОСОБА_2 ,

в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 31 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко