Окрема думка

від 15.09.2020 по справі 5017/1221/2012

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.

справа № 5017/1221/2012 (провадження № 12-49 гс 20)

15 вересня 2020 року

м. Київ

Велика Палата Верхового Суду ухвалою від 15 веренся 2020 року повернула для розгляду відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Промтоварний ринок , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області, Компанія Паррокс Корпорейшн Лімітед , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю Віктор Д , Товариство з обмеженою відповідальністю Капітал Фінанс М , Компанія Кіттеп Лімітед , про визнання недійсними рішень та статутів товариства за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22 січня 2020 року.

Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу погодитися з огляду на таке.

1. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 25 червня 2020 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи за необхідне відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду про застосування підпункту д пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (у редакції, чинній з 17 червня 2018 року) щодо належного способу захисту корпоративних прав, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88 гс 19), та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у цій справі № 5017/1221/2012, шляхом його уточнення.

2. Мотивуючи ухвалу колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що у своїй постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88 гс 19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що позовні вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, статуту товариства чи змін до нього (якщо позовні вимоги зводяться до відновлення складу учасників товариства та їх часток, який існував до прийняття загальними зборами учасників товариства спірних рішень) не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; у статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань міститься вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю та відповідно до підпункту д пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (у редакції, чинній з 17 червня 2018 року) належним способом захисту є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства, а відповідачами за таким позовом є господарське товариство та учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про те, що, якщо рішення загальних зборів про розміри часток учасників, про виключення учасника з товариства не можна оскаржити до суду з огляду на неналежність цього способу захисту згідно з висновком Великої Палати, викладеними у постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12?88 гс 19), виникає ситуація, за якої з одного боку існує чинне (не визнане судом недійсним) рішення загальних зборів учасників товариства, яке створює для кола осіб, яких воно стосується, певні правові наслідки та в силу презумпції його дійсності є підставою для проведення реєстраційних дій згідно з підпунктами а , б пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , а з іншого боку існує судове рішення про визначення розміру статутного капіталу та розміру часток учасників або про стягнення частки у статутному капіталі товариства, яке також є підставою для проведення реєстраційних дій згідно з підпунктами д , е пункту 3 частини п`ятої статті 17 зазначеного Закону. Тобто існують два рішення: дійсне рішення органу управління товариства та чинне судове рішення, що набрало законної сили, які кожен окремо є підставами для проведення державної реєстрації змін до відомостей щодо товариства та можуть бути використані зацікавленими особами для державної реєстрації.

4. Обставини існування цих двох рішень, які фактично суперечать один одному та можуть використовуватися різними зацікавленими особами у своїх інтересах для державної реєстрації, на практиці спричинить наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань суперечливих відомостей, не буде сприяти відновленню в повному обсязі порушених прав учасників товариства та спричинить подання скарг та/або позовів на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора відповідно до статті 34 Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань .

5. З огляду на викладене Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що у випадку, коли підставою для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про склад учасників, розмір статутного капіталу, розподілення його між учасниками, було рішення вищого органу управління товариства, учасник товариства у разі незгоди з таким рішенням, порушення цим рішенням його прав та інтересів може оскаржити це рішення до суду. При цьому одним зі способів захисту порушеного права має бути саме вимога про визнання цього рішення недійсним, що, крім іншого узгоджується з нормами пункту 2 частини першої статті 25 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , які не були враховані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88 гс 19).

6. Велика Палата Верховного Суду приймаючи рішення про повернення для розгляду відповідній колегії Касаційного господарського у складі Верховного Суду цієї справи зазначила, що у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 315 ГПК України).

7. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

8. За змістом вищевказаної частини четвертої статті 302 ГПК України суд передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

9. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

10. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

11. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.

12. Наведені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в ухвалі від 25 червня 2020 року мотиви для відступу від правової позиції Великої Палати не містять ознак необхідності, тож підстав для висновку про необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у її постанові від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16 (провадження № 12-88 гс 19) у подібних правовідносинах, щодо застосування підпункту д пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (у вищевказаній редакції) до правовідносин, які виникли до набрання чинності цією редакцією Закону, щодо визначення належних способів захисту корпоративних прав, предмету позову у корпоративних відносинах шляхом уточнення цих висновків з мотивів, наведених в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не вбачається.

13. Однак частина четверта статті 302 ГПК України визначає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

14. Це свідчить про те, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не наділений повноваженнями самостійно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати не передаючи таку справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

15. Разом із цим Законом України Про судоустрій і статус суддів визначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

16. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

17. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (пункт 6 частини другої статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

18. За приписами статті 45 цього ж Закону Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду яка у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

19. Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішує, головним чином, справи, в яких під загрозу може бути поставлене однакове застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, а також для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

20. Окрім цього частиною п`ятою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

21. Таким чином ні Закон України Про судоустрій і статус суддів , ні ГПК України не наділяє Велику Палату Верховного Суду повноваженнями роз`яснювати порядок застосування власних висновків та вирішувати питання про наявність чи відсутність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, під час вирішення питання про прийняття справи для продовження розгляду, відповідні питання повинні вирішуватися під час розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене вважаю помилковим та неприпустимим ухилення Великої Палати Верховного Суду від виконання своїх основних повноважень щодо забезпечення єдності судової практики шляхом розгляду справ, які Верховним Судом у складі касаційного суду передані їй на розгляд з підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду було б постановлення ухвали про прийняття та призначення цієї справи до розгляду та у разі, якщо немає необхідності у відступі від висновків щодо застосування норм права висловлених раніше Великою Палатою Верховного Суду, наголосити на цьому саме у постанові Великої Палати Верховного Суду, прийнятій за результатами розгляду справи по суті.

Суддя В. В. Пророк

Окрема думка складена 15 жовтня 2020 року