ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" жовтня 2020 р. Справа№ 910/10735/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Попікової О.В.
Євсікова О.О.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтер-Сервіс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2019
у справі №910/10735/19 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Державної установи "Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтер-Сервіс"
про стягнення 90 000,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
Державна установа "Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України" (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтер-Сервіс" (надалі - відповідач) про стягнення 90 000,00 грн. штрафних санкцій, з яких 20 011,20 грн пені та 69988,80 грн. штрафу.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем договору про закупівлю від 30.10.2018 №4251-69Т, зокрема в частині строку поставки товару, у зв`язку з чим у останнього на підставі п. 10.2.2 виник обов`язок щодо сплати пені та штрафу за прострочення поставки товару.
Матеріально - правовою підставою позову позивач обрав ст.ст. 11, 509, 526, 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та встановлено строк для подання відповідачу відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви їого прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 у справі №910/10735/19 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтер-Сервіс" на користь Державної установи "Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України" 90 000 грн штрафних санкцій, 28 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також 1 921 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним факт поставки товару з простроченням, тому позовні вимоги є доведеними і обґрунтованими, виходячи з умов договору наявні правові підстави для стягнення штрафу та пені.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінтер-Сервіс" звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 у справі №910/10735/19 скасувати в частині стягнення штрафу у розмірі 69 988,8 грн та прийняти нове судове рішення яким задовольнити лише вимоги зі сплати пені у розмірі 20 011,20 грн та стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 4 173,00 грн.
Відтак, фактично рішення суду оскаржено в частині стягнення штрафу у сумі 69 988,8 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, у доводах апеляційного оскарження відповідач посилається на те, що про наявність судового провадження йому стало відомо тільки після відкриття виконавчого провадження у даній справі. Оскільки йому не було відомо про відкриття провадження, його фактично було позбавлено права подати відзив на позов та інші докази необхідні у цій справі, які звільняють його від обов`язку сплатити штраф.
Скаржник посилається на наявність форс-мажорних обставин, які за його твердженням полягають у тому, що на півночі Італії, звідки поставлявся товар, в жовтні-листопаді 2018 року трапилася руйнівна повінь, що зумовило затримку поставки товару. Крім того, в підтвердження даних аргументів, до апеляційної скарги відповідач долучив лист, адресований директору ТОВ "Вінтер-Сервіс" за підписом директора ТОВ Сан-айс за змістом якого, викладено прохання прийняти до уваги форс-мажорні обставини щодо затримки поставки товару з Італіїї.
Поміж тим, факт прострочення поставки товару не зумовило понесення збитків позивачем.
Крім того, відповідач вказав про недопустимість застосування до боржника подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те ж саме порушення строків виконання грошового зобов`язання.
Також відповідач вказує на те, що задоволений розмір витрат на правничу допомогу адвоката є неспівмірним з ціною позову, та зазначає про відсутність детального опису наданих адвокатських послуг.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Позивач у відзиві просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін. При цьому, посилається на те, що прийняте судове рішення є обґрунтованим та законним, судом надано вірну правову оцінку всім фактичним обставинам справи. Позивач наголосив, що стягнення штрафу та пені за прострочення поставки товару не суперечать приписам статті 61 Конституції України щодо неможливості застосування до порушника подвійної відповідальності за одне і теж правопорушення, зокрема, у сфері господарських відносин. Крім того, заперечив щодо наданого відповідачем листа в підтвердження обставин форс-мажору, зазначив, що неможливо встановити його дату та відсутні докази щодо надання такого листа позивачу.
Крім того, позивач зазначив, що розмір понесених витрат на правову допомогу є обґрунтованим та доведеним, зокрема до обсягу правничої допомоги включено надання правового аналізу, усні консультації, підготовка претензії, збір доказів та подання позовної заяви.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Попікова О.В., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтер-Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 у справі №910/10735/19 залишено без руху. Запропоновано скаржнику у встановлений судом строк надати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з наведенням належним чином обгрунтованих підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження з відповідними доказами.
Після усунення недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2020 Відновити Товариству з обмеженою відповідальністю "Вінтер-Сервіс" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 у справі №910/10735/19. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтер-Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 у справі №910/10735/19 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 16.09.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 16.09.2020. Зупинено дію оскаржуваного рішення до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення 90 000,00 грн, вказана справа, у відповідності до приписів ГПК України, відноситься до малозначних справ.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та обґрунтування відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
30.10.2018 між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, укладено договір № 4251-69Т про закупівлю, за умовами якого останній зобов`язався передати позивачу товари, а саме: теплообмінники, кондиціонери повітря, холодильне обладнання та фільтрувальні пристрої (ДК 021:2015:42510000-4) (холодильна машина), а позивач зобов`язався прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, відповідно до специфікації (додаток 1 до договору), яка є його невід`ємною частиною.
Згідно з пунктом 2.1 договору загальна вартість договору складає 999 840 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 166 640 грн.
Строк поставки відповідно до пункту 5.1 договору - 30.10.2018 (або з дати підписання договору) до 09.11.2018.
Датою поставки є дата видаткової накладної, підписаної сторонами (пункт 5.4 договору).
Товар було передано позивачу 13.12.2018, що підтверджується видатковою накладною від 13.12.2018 №РН-000038, яка містить підписи та скріплена печатками обох сторін.
Відповідно до пункту 10.2.2 договору за порушення строків виконання зобов`язань за договором з продавця стягується згідно з пунктом 3 частини 2 статті 231 ГКУ пеня у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % зазначеної вартості.
Оскільки відповідач поставку товару здійснив лише 13.12.2018, позивач звертався до відповідача з вимогою від 19.02.2019 №01-05/210 про сплату передбачених договором санкцій, а саме згідно з рахунком від 18.02.2019 №ІС0000000033 на суму 102 983,52 грн, з яких: 32 994,72 грн пені та 69 988,80 грн штрафу.
Із матеріалів справи вбачається, що 01.03.2019 відповідач сплатив на рахунок позивача 12 983,52 грн у рахунок часткової сплати пені за рахунком від 18.02.2019 №ІС0000000033.
Після часткової оплати відповідача, 25.03.2019 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою № 01-05/421 сплатити штрафні санкції за договором на суму 90 000,00 грн. Однак, за твердженням позивача, вказана вимога залишена судом без відповіді та задоволення.
Ці обставини слугували підставою звернення із даним позовом до суду.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення пені та штрафу через несвоєчасне виконання поставки товару.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 625, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правовою природою укладений між сторонами договір є змінашаним договором, який містить елементи договору поставки та купівлі-продажу.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки. На підставі укладеного сторонами договору, позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар - теплообмінники, кондиціонери повітря, холодильне обладнання та фільтрувальні пристрої (ДК 021:2015:42510000-4) (холодильна машина), а позивач зобов`язався прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, відповідно до специфікації (додаток 1 до договору), яка є його невід`ємною частиною.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач поставки товару в установлений п. 5.1 договором строк до 30.10.2018 (або з дати підписання договору) до 09.11.2018 не здійснив, що слугувало підставою для застосування до нього штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених пунктом 10.2.2 договору. При цьому, відповідач 01.03.2019 відповідач здійснив часткову оплату нарахованих санкцій, а саме сплатив на рахунок позивача 12 983,52 грн у рахунок часткової сплати пені за рахунком від 18.02.2019 №ІС0000000033. У зв`язку з чим залишок несплаченої частини становить 90 000,00 грн.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Згідно з частинами 2, 3 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до частини 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до пункту 10.2.2 договору за порушення строків виконання зобов`язань за договором з продавця стягується згідно з пунктом 3 частини 2 статті 231 ГКУ пеня у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % зазначеної вартості.
Здійснивши арифметичний перерахунок штрафних санкцій, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у розмірі 90 000,00 грн.
У доводах апеляційного оскарження відповідач не заперечує обставини поставки товару з простроченням, просить рішення суду скасувати в частині стягнення штрафу у розмірі 69 988,8 грн та прийняти нове судове рішення яким задовольнити лише вимоги зі сплати пені у розмірі 20 011,20 грн.
Тобто, фактично рішення суду відповідачем оскаржено в частині стягнення штрафу у розмірі 69 988,8 грн.
Відповідач, обґрунтовуючи відсутність підстав для стягнення штрафу у заявленому розмірі посилається на наявність форс-мажорних обставин, які за його твердженням полягають у тому, що на півночі Італії, звідки поставлявся товар, в жовтні-листопаді 2018 року трапилася руйнівна повінь, що зумовило затримку поставки товару. Відповідач вважає, що ці обставини в силу ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомими та не потребують доказування.
В підтвердження даних аргументів, до апеляційної скарги відповідач долучив лист, адресований директору ТОВ "Вінтер-Сервіс" за підписом директора ТОВ Сан-айс за змістом якого, викладено прохання прийняти до уваги форс-мажорні обставини щодо затримки поставки товару з Італії.
З приводу зазначеного листа колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи, що відповідач додав цей лист під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оскарженого рішення суд першої інстанції в своєму розпорядження його не мав, при винесені оскарженого рішення правова оцінка йому не надавалась.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 у справі № 910/19776/17, від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.
Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В обґрунтування неможливості подачі вказаних доказів до суду першої інстанції, відповідач вказав, що з причин, які об`єктивно не залежали від нього, він не зміг подати відзив на позов, оскільки про наявність судового провадження дізнався вже після прийняття рішення судом першої інстанції, в процесі виконавчого провадження.
В той же час, звертаючись з апеляційною скаргою у своєму клопотанні про відновлення строку на апеляційне оскарження відповідач посилався на ту обставину, що процесуальні документи суду були направлені на юридичну адресу відповідача, однак всі документи які надходять на адресу товариства вже тривалий час переадресовуються співробітниками поштового відділення на поштову скриньку, яка знаходиться в приміщенні поштового відділення по вул. Ірпінська, 76.
В підтвердження обставин доставки / вручення поштових відправлень на адресу по вул. Ірпінська, 76 відповідач надав до справи договір від 30.12.2018, укладений між відповідачем та ПАТ Укрпошта . (п.1.1 договору).
Посилаючись на викладене, відповідач зазначив, що з незрозумілих для відповідача причин, судова кореспонденція не була скерована на абонентську скриньку відповідача, що унеможливило своєчасне ознайомлення з судовими актами, та відповідно позбавило його можливості подати відзив на позов та докази у справі.
При цьому, спір у даній справі розглянуто в порядку спрощеного провадження без виклику представників сторін, а про наявність судового рішення стало відомо тільки після того, як на абонентську скриньку надійшла постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.
Так, з матеріалів справи слідує, що ухвалу від 25.10.2019 про відкриття провадження у справі Господарським судом міста Києва було надіслано відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення з позначкою "Судова повістка" на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03179, м. Київ, вул. Ушакова, 14, кв. 97. Проте, конверт із копією вищенаведеної ухвали повернуто на адресу суду підприємством поштового зв`язку без вручення відповідачу у зв`язку із закінченням терміну зберігання даного відправлення.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Надаючи оцінку зазначеним аргументам, колегією суддів окрім іншого, враховано, що за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення за закінченням терміну зберігання не свідчить про відмову сторони від одержання повістки, не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі №127/2871/16-ц, п. 48 постанови від 12 грудня 2018 року справа № 752/11896/17, пункт 53 постанови від 10 квітня 2019 року справа № 461/10610/13-ц).
Таким чином, враховуючи зазначені обставини в сукупності, з огляду на приписи частини третьої статті 269 ГПК України, колегія суддів в межах повноважень апеляційного суду, дійшла висновку прийняти до уваги названий лист відповідача, як доказ у справі та вважає за можливе надати йому оцінку по суті.
Користуючись правами суду першої інстанції в межах повноважень, наданих апеляційному господарському суду процесуальним законом, суд апеляційної інстанції, з метою здійснення апеляційного перегляду та дотримання принципів справедливості та балансу інтересів, дійшов висновку прийняти до уваги названий лист відповідача, як доказ у справі, та надати йому правову оцінку по суті.
Так, за змістом листа, адресованого директору ТОВ "Вінтер-Сервіс" за підписом директора ТОВ Сан-айс , вбачається інформація про те, що між компанією ТОВ "Вінтер-Сервіс" та ТОВ Сан-айс , укладено договір на поставку обладнання, однак обладнання буде поставлено з порушенням термінів, що визначені у договорі. При цьому, у листі вказано, що порушення термінів виготовлення та поставки обладнання пояснюється форс-мажорними обставинами, через повені і безперервні зливи в Італії, тому був закритий рух автомобільних доріг та, що викликало збої роботи логістичних компаній і збої поставок сировини та комплектуючих на виробництво в Італії. Орієнтовний термін поставки обладнання у Київ - 10.12.2018 року. У листі викладено прохання прийняті до уваги ці форс-мажорні обставини.
Колегія суддів, дослідивши цей лист, а також доводи апеляційної скарги про наявність обставин форс-мажору вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного. Розділом ХІ договору передбачено вимоги щодо форс-мажорних обставин. Пунктом 11.2 визначено, що настання непереборної сили має бути засвідчено компетентним органом, що визначений чинним законодавством України. Відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що виключно торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. (ст. 14-1 Закону)
Таким чином, за висновком колегії суддів, наданий відповідачем лист, не є належним доказом форс-мажорних обставин у відповідності до вимог діючого законодавства та положень 11.2 договору.
Крім того, в силу п. 11.3 договору, сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру існуючих перешкод повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору.
Колегією суддів установлено, що відповідний лист не містить дати його складання, а також відповідачем не подано належних та допустимих доказів щодо надсилання його позивачу. У той же час, подані ксерокопії конверту не є доказом надсилання цього листа позивачу, оскільки інформація на конверті свідчить про те, що за даною кореспонденцією здійснювалось поштове відправлення саме позивачем адресоване відповідачу. Інших доказів відповідачем не надано.
Відтак, докази повідомлення позивача про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору у матеріалах справи відсутні. Тому доводи апеляційного оскарження про наявність форс-мажорних обставин є необґрунтованими та непідтвердженими.
Аргументи відповідача про порушення конституційного принципу та недопустимість застосування подвійної юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення до особи порушника, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані, з огляду на наступне.
За змістом частини 2 статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини 1 статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Пеня як вид забезпечення виконання зобов`язання та її розмір визначена частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 та частиною 6 статті 232 ГК України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.
При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи договору, встановленим статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а в силу статей 217, 230 ГК України штраф та пеня визначені як види штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Відтак, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відповідно до пункту 10.2.2 договору за порушення строків виконання зобов`язань за договором з продавця стягується згідно з пунктом 3 частини 2 статті 231 ГКУ пеня у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % зазначеної вартості.
Наведений пункт договору відповідає вимогам статей 549, 627 ЦК, статей 230, 231 ГК України та не визнано недійсними як такий, що суперечить статті 61 Конституції України.
З огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної поставки товару позивачу є доведеним, тобто мало місце порушення відповідачем строків поставки товару, встановлених в договорі, врахувавши те, що в договорі передбачено право позивача на нарахування штрафних санкцій (пені, штрафу), як захід відповідальності постачальника за порушення строків виконання зобов`язання, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу заявлені обґрунтовано та правомірно. При цьому, заявлений до стягнення розмір штрафу та пені позивач визначив правильно.
Відтак, стягнення штрафу та пені за прострочення поставки товару не суперечать приписам статті 61 Конституції України щодо неможливості застосування до порушника подвійної відповідальності за одне і теж правопорушення, зокрема, у сфері господарських відносин.
Доводи апеляційної скарги про те, що порушення зобов`язання з поставки товару не завдало шкоди контрагенту, збитки яких зазнав позивач відсутні, а також відсутні докази про можливе погіршення фінансового стану позивача, не спростовують установлених обставин порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо строків поставки товару та не слугують підставою для скасування рішення суду в частині стягнення штрафу. При цьому клопотання в порядку статті 551 Цивільного кодексу України і статті 233 Господарського кодексу України відповідачем у разі наявності правових підстав для зменшення розміру неустойки не заявлялося.
Аргументи відповідача про те, що договірні штрафні санкції в розмірі 7 % стягуються лише при одночасному порушенні строку поставки на строк понад місяць та порушенні вимог комплектності/якості товару, а в даному випадку зауваження щодо якості товару відсутні, колегія суддів оцінює критично. Скаржник безпідставно ототожнює різні види відповідальності передбачені договором, а саме п. 10.2.1 - за порушення умов щодо якості та/або комплектності товару, та п. 10.2.2. - за порушення строків поставки товару. В той час, коли в межах даної справи спір пред`явлено саме за порушення строків поставки товару з посиланням на п. 10.2.2 договору.
Більш того, п. 10.2.2 договору визначає, що штраф та пеня за порушення строків поставки товару розраховуються виходячи з вартості товару. З умов договору (п.2.1) та видаткової накладної від 13.12.2018 вбачається, що вартістю товару є 999 840,00 грн. Відтак, твердження відповідача про те, що договір закупівлі не містить визначення вартості колегія суддів відхиляє та зазначає, що такі аргументи в цілому зводяться до власного тлумачення скаржником умов договору.
Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка
Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Процесуальні права сторін при розгляді справи судом першої інстанції не порушено.
Щодо оскарження відповідачем рішення в частині витрат на професійну правничу допомогу адвоката колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції в цій частині зазначив, що понесені позивачем витрати по оплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідно до статтей 126, 129 ГПК України покладаються на відповідача. При цьому, судом ураховано відсутність відповідного клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Тому, за висновком суду, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача у розмірі 28 000 грн.
У доводах апеляційного оскарження відповідач вказує на те, що справа була розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження без виклику представників сторін в судове засідання. Тобто, лише за підготовку позовної заяви, подачі її до суду та подальшого подання заяви про усунення допущених при подачі позову недоліків ДУ "Інститут серця МОЗ України" сплатив адвокату 28 000,00 грн, тобто майже сім мінімальних зарплат за 4 сторінки (аркуші) позовної заяви. Така вартість правових послуг складає майже третину (31,1%) від ціни позову, а їхній розмір є явно завищеним та нічим не обґрунтованим.
За твердженням відповідача, заявлені витрати на адвоката не є співмірними зі складністю справи, а детальний опис робіт та часові витрати адвоката на надання послуг в матеріалах справи відсутні. Відтак, апелянт просить суд апеляційної інстанції зменшити витрати на професійну допомогу адвоката до розміру однієї мінімальної місячної зарплати в Україні в 2019 році, тобто до 4 173,00 грн, що, на його думку, є достатнім грошовим еквівалентом затрачених часових зусиль фахівця в галузі права.
Колегія суддів, враховуючи аргументи сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, вважає висновки суду про обґрунтованість та доведеність розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката передчасними, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Положеннями частини 1 статті 1 зазначеного Закону унормовано, що договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно з приписами статті 30 наведеного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");
(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. (Аналогічна правова позицію наведено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України".
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії " зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно орієнтовного розрахунку позивача, що міститься у позові, сума витрат на правничу допомогу, які останній очікував понести у зв`язку із розглядом справи, складала 28 500,00 грн.
Відповідно до положень частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 25.10.2019 розгляд даної справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Як свідчать матеріали справи, позивач до прийняття судового рішення у справі, 05.11.2019 зробив заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій послався на договір про надання правової допомоги від 03.06.2019 №06/19 і додаткову угоду від 18.07.2019 №2 до цього договору. Крім того, додав платіжне доручення №775 від 05.12.2019 на суму 28 000,00 грн. Також у справі є ордер серія КС №658816 від 06.08.2019, наданий адвокатом Бабич О.І.
Так, розділом 4 договору про надання правової допомоги від 03.06.2019 №06/19, зокрема п. 4.2 визначено, напрямок (вид) правової допомоги (доручення), яка надається на підставі Договору, вартість правової допомоги, порядок та строк її оплати визначається сторонами в додаткових угодах до даного договору. Пунктом 4.6 узгоджено, що клієнт проводить оплату наданих послуг згідно з Актом наданих послуг протягом 3-х банківських днів з дати підписання даного Акту. Розрахунки за надані послуги здійснюються відповідно до Бюджетного кодексу України за фактом виконання на підставі акту наданих послуг.
Пунктами 3, 4 додаткової угоди до довоговору (а.с. 60) визначено, що до обсягу юридичних дій, що доручається клієнтом бюро відноситься зокрема, але не виключно: здійснення правового аналізу документів, усне консультування клієнта, підготування претензії, позову, складання всіх необхідних процесуальних документів, представництво інтересів клієнта в будь-яких державних та правоохоронних органах, в т.ч. судах всіх інстанцій та юрисдикцій, Господарському суді міста Києва, а також перед третіми особами та вчиняти інші дії, які, на думку бюро, будуть доцільними та необхідними для належного виконання доручення (надання правової допомоги). Сторони погодили, що оплата за надання правової допомоги, яка надається Бюро на підставі Договору та цієї Додаткової угоди (до моменту винесення рішення суду першої інстанції) становить 28 000,00 грн.без ПДВ. Оплата здійснюється у національній валюті України, протягом (трьох) банківських днів з дати підписання Акту наданих послуг.
В той же час, виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналіз поданих позивачем договору та додаткової угоди свідчить про те, що сторонами цих угод узгоджено фіксований розмір винагороди адвоката у сумі 28 000,00 грн, за конкретно визначений обсяг послуг, який надає адвокат, передбачений у додатковій угоді, а саме: здійснення правового аналізу документів, усне консультування клієнта, підготування претензії, позову, складання всіх необхідних процесуальних документів, представництво інтересів клієнта в будь-яких державних та правоохоронних органах, в т.ч. судах всіх інстанцій та юрисдикцій, Господарському суді міста Києва, а також перед третіми особами та вчиняти інші дії, які, на думку бюро, будуть доцільними та необхідними для належного виконання доручення (надання правової допомоги).
При цьому, п. 4.6 договору, так і п. 3 додаткової угоди сторони узгодили, що клієнт проводить оплату наданих послуг згідно з Актом наданих послуг протягом 3-х банківських днів з дати підписання даного Акту та оплата здійснюється у національній валюті України, протягом (трьох) банківських днів з дати підписання Акту наданих послуг.
Отже, з умов договору вбачається, що сторонами підписується акт наданих послуг на підставі якого здійснюється оплата послуг. Тому, для оплати послуг, визначених у пункті 2 додаткової угоди, вони мають бути фактично наданими, що, узгоджено у пунктах 4.6 договору та п. 3 додаткової угоди та вбачається зі змісту положень Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
В той же час, позивач не подав до матеріалів справи відповідного підписаного сторонами акту наданих послуг, з описом фактично виконаних робіт відповідно та їх вартості. Визначальним у даному випадку є те, що виходячи з узгодженого сторонами договірного порядку, додатковою угодою визначено обсяг загальних правничих послуг, які можуть надаватись адвокатом та їх вартість 28 000,00 грн.
Разом з тим, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За відсутності підписаного сторонами акту наданих послуг, у суду відсутня можливість перевірити, які саме з названого переліку послуги було фактично надано адвокатом та яка їх вартість. Іншого доказу який би підтвердив надання адвокатом послуг в межах даної судової справи суду не надано.
Наявність платіжного доручення №775 від 05.12.2019 на суму 28 000,00 грн, у призначенні якого міситься посилання за правову допомогу; зг.дог.№06/19від03.06.19д.у.№2від18.07.2019акт№2від04.12.19р.; без ПДВ , також не дозволяє суду встановити які саме послуги з вказаного у п. 2 додаткової угоди переліку було надано.
Колегія суддів констатує, що надані послуги мають бути підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність наданих послуг, які є підставою для їх оплати.
Таким чином, підставою оплати наданої правничої допомоги клієнту за умовами договору є фактичне її надання, що має бути підтверджено належними та допустимими доказами, які б підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону наданих послуг, їх справжність, економічну вигоду й ділову мету. Без цього неможливо перевірити факт надання правової допомоги та встановити обґрунтованість і правомірність її оплати. (Наведена правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №916/1830/19)
Поміж тим, звертає на себе увагу та обставина, що предметом позову є стягнення суми 90 000,00 грн, розмір заявлених витрат - 28 000,00 грн, що складає майже 30% від ціни позову. Тому, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, зважаючи на складність справи, та те, що сам позов складає три арк., а справа розглянута у за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), суд зобов`язаний дослідити доведеність наданих послуг, їх співрозмірність з витраченим адвокатом часу, з урахуванням критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу.
Серед іншого, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на те, що договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази, повинні бути пов`язаними з розглядом конкретної судової справи.
В цій частині суд апеляційної інстанції звертається до практики Верховного Суду, зокрема, послуговується прововою позицією, що викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19.
Натомість, подані позивачем договір про надання правової допомоги від 03.06.2019 №06/19, зокрема і додаткова угода від 18.07.2019 №2 до цього договору, не містить жодних посилань на конкретну судову справу в межах якої адвокатом надавалися послуги. Так само, відсутня така інформація і у платіжному дорученні №775 від 05.12.2019 на суму 28 000,00 грн.
Зазначене в сукупності, за висновком колегії суддів свідчить про те, що позивач не подав належних та допустимих доказів у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Згідно з вимогами частини 8 статті 129 ГПК України у разі неподання доказів понесення витрат на правову допомогу протягом встановленого законом строку, така заява залишається судом без розгляду.
Відтак, заява позивача, подана 05.11.2019 про стягнення з відповідача 28 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції залишається без розгляду. У даному випадку підставою для залишення заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу без розгляду, стало те, що позивач не надав доказів фактичного понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у визначеному законом порядку саме під час розгляду даної справи.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів дійшла висновку рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати, заяву позивача про стягнення з відповідача 28 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції - залишити без розгляду на підставі ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на відповідача (скаржника).
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 у справі №910/10735/19 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 28 000,00 грн скасувати, прийняти в цій частині нове рішення, яким заяву представника Державної установи "Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтер-Сервіс" витрат на професійну правничу допомогу у сумі 28 000,00 грн, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, залишити без розгляду.
В іншій частині рішення залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.В. Попікова
О.О. Євсіков
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 15.10.2020 |
Оприлюднено | 19.10.2020 |
Номер документу | 92250382 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Корсак В.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні