Окрема думка

від 16.09.2020 по справі 450/1726/16-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

16 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 450/1726/16-ц

Провадження № 14-138цс20

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю. стосовно ухвали Великої Палати Верховного Суду від 16 вересня 2020 року, ухваленоїза наслідком перевірки наявності підстав для прийняття касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 4 квітня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Галина Антонівна, Регіональний сервісний центр у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України, про визнання майна об`єктами спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на Ѕ частину майна, стягнення грошової компенсації, поділ одержаних доходів із вкладів до статутного фонду господарських товариств, поділ в натурі часток і визнання права власності на частки в статутному капіталі господарських товариств.

Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний із рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

Зміст рішення судів попередніх інстанцій

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом і з урахуванням уточнення позовних вимог просила:

1) визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

- земельну ділянку площею 0, 0598 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області;

- транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 1 1999 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ;

- транспортний засіб марки SUBARU FORESTER 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ;

- об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- частку ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Техноклас (далі - ТОВ Техноклас ) у розмірі 375 грн, що становить 37,5% статутного капіталу;

- частку ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ЮБТ ГРУП (далі - ТОВ ЮБТ ГРУП у розмірі 1 005 грн, що становить 33,5 % статутного капіталу;

- частку ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Ком ЛТД (далі - ТОВ Альфа-Ком ЛТД ) у розмipi 340 грн, що становить 34 % статутного капіталу;

- прибутки від господарської діяльності господарських товариств ТОВ Техноклас , ТОВ ЮБТ ГРУП , ТОВ Альфа-Ком ЛТД з моменту створення товариств;

2) визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0598 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, с. Сокільники Пустомитівського району, укладений ОСОБА_2 із ОСОБА_3 , посвідчений 1 липня 2011 року приватним нотаріусом Баллод Г. А. за реєстровим № 835;

3) визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0598 га для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області;

4) визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

5) стягнути з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості транспортного засобу марки SUBARU FORESTER 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ;

6) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості транспортного засобу марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 1 1999 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ;

7) поділити одержані ОСОБА_2 доходи з вкладів до статутного капіталу господарських товариств ТОВ Техноклас , ТОВ ЮБТ ГРУП , ТОВ Альфа-Ком ЛТД , з моменту створення товариств;

8) поділити в натурі між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 :

- частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ Техноклас у розмірі 375 грн, що становить 37,5 % статутного капіталу;

- частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ ЮБТ ГРУП у розмірі 1 005 грн, що становить 33,5 % статутного капіталу;

- частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ Альфа-Ком ЛТД у розмірі 340 грн, що становить 34 % статутного капіталу;

9) визнати за ОСОБА_1 право власності на частку в статутному капіталі: ТОВ Техноклас у розмірі 187 грн 50 коп., що становить 18,75 % статутного капіталу; ТОВ ЮБТ ГРУП у розмірі 502 грн 50 коп., що становить 16,75 % статутного капіталу; ТОВ Альфа-Ком ЛТД у розмірі 170 грн, що становить 17 % статутного капіталу.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 4 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 1 1999 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання земельної ділянки площею 0,0598 га, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, об`єктом права спільної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнання недійсним договору дарування вказаної земельної ділянки від 1 липня 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини цієї земельної ділянки, мотивовано тим, що спірне майно станом на час розгляду справи не належить колишньому подружжю, вибуло з їхньої власності на підставі договору дарування. ОСОБА_1 добровільно надала нотаріально посвідчену згоду на укладення її колишнім чоловіком ОСОБА_2 оспорюваного договору дарування. Доказів фіктивності такого договору, на що у позові посилалася ОСОБА_1 , суду надано не було.

Постановою Львівського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 4 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортного засобу марки SUBARU FORESTER та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 ринкової вартості цього транспортного засобу та поділ в натурі часток в статутних капіталах господарських товариств скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення:

- визнано транспортний засіб марки SUBARU FORESTER 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості цього транспортного засобу;

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 вартості частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ Техноклас у розмірі 187 грн 50 коп.;

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 вартості частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ ЮБТ ГРУП у розмірі 502 грн 50 коп.;

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 вартості частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ Альфа-Ком ЛТД у розмipі 170 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання об`єктом права спільної власності колишнього подружжя земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та про визнання за позивачем права власності на 1/2 частини цієї земельної ділянки, суд першої інстанції, встановивши, що позивачкою добровільно надано нотаріально засвідчену згоду на укладення своїм колишнім чоловіком оспорюваного в подальшому нею договору, правильно виснував, що відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог, оскільки спірне майно, станом на час розгляду справи не належить колишньому подружжю, вибуло з їхньої власності на підставі договору дарування, докази на підтвердження фіктивності такого позивачкою не надано. Питання про визнання цього договору недійсним під час перебування у шлюбі з відповідачем позивачка не ставила.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 4 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні її позовних вимог про визнання земельної ділянки, об`єкта незавершеного будівництва - об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки й об`єкта незавершеного будівництва та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення судів не оскаржуються.

Касаційна скарга мотивована тим, що, вирішуючи спір в оскаржуваній частині, суди належно не дослідили та не перевірили наведені позивачкою підстави для визнання недійсним договору дарування. Так, вона зазначила, що у липні 2016 року їй стало відомо про те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 1 липня 2011 року уклали договір дарування спірної земельної ділянки. У пункті 8 цього договору передбачено, що у відповідності до статті 722 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності на земельну ділянку, що подарована за цим договором, виникає в обдаровуваного з моменту прийняття ним дарунку. Прийняттям дарунку вважається державна реєстрація обдаровуваним права власності на земельну ділянку, що відчужується. Тому обдаровуваний ОСОБА_3 , не здійснивши у період 2011-2016 років державної реєстрації права власності на подароване майно, фактично такого не прийняв і наміру приймати не мав, що свідчить про фіктивність укладеної угоди. Також з листа-відповіді відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі від 22 квітня 2016 року № 29-1315-0.6-2166/2-16 вбачається, що згідно з даними державного земельного кадастру спірною земельною ділянкою володіє ОСОБА_2 (державний акт на право власності ЯД №489284 від 25 грудня 2006 року).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 450/1726/16-ц, а ухвалою від 9 вересня 2020 року вказану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України.

Мотивуючи ухвалу, Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначила про необхідність при розгляді цієї справи відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, у якій зазначено про те, що законодавство у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачало обов`язкове подання для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення таких прав, і визначало приблизний (майже виключний) перелік таких документів. Але, визначаючи документи, якими посвідчуються речові права на земельні ділянки, поряд із законодавством з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно слід керуватися положеннями спеціального законодавства у сфері земельних відносин. Для одержання у власність земельної ділянки у 2007 році, яка є нерухомим майном, недостатньо було лише факту укладення договору дарування; для виникнення такого права обдаровуваний повинен був одержати документ, що посвідчує право власності, - державний акт, та здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Сама по собі реєстрація договору дарування, здійснена 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом у Державному реєстрі правочинів, не підтверджувала виникнення права власності на нерухоме майно, а тільки містила інформацію про правочин, оскільки згідно із частинами другою, шостою Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, який втратив чинність 1 січня 2013 року, Державний реєстр правочинів - єдина комп`ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням. Крім того, на час укладення договору дарування (26 жовтня 2007 року) чинним був Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 1 липня 2004 року № 1952-IV, який, зокрема, був спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість та передбачав здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. А тому позивачка, яка не отримала державний акт на земельну ділянку, не здійснила державну реєстрацію права на нерухоме майно, не була наділена правами власника на розпорядження цим майном.

Ухвалою Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2019 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду було передано справу № 696/1693/15-ц за позовом про визнання припиненим договору оренди землі, зокрема, з тих підстав, що сформувати правильний висновок у цій справі є неможливимбез уточнення висновку у подібних правовідносинах щодо застосування статей 125 , 126 Земельного кодексу України, Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо отримання державного акта на право власності на земельну ділянку та обов`язкової державної реєстрації прав на нерухоме майно у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, а саме щодо розмежування моменту, коли законодавство вимагало державну реєстрацію правочину та державну реєстрацію прав. Однак у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-цВелика Палата Верховного Суду не відступила від висновку, зробленого у справі № 755/9215/15-ц.

Обґрунтовуючи необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що законодавець до 1 січня 2013 року встановлював різні правові режими для договору дарування та договору купівлі-продажу земельної ділянки. Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Право власності на земельну ділянку виникало з моменту здійснення державної реєстрації договору купівлі-продажу (частина четверта статті 334 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Договір дарування земельної ділянки підлягав тільки нотаріальному посвідченню. Право власності на земельну ділянку виникало з моменту здійснення нотаріального посвідчення договору дарування (частина третя статті 334 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Висновок Великої Палати Верховного Суду

Ухвалою від 16 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду справу № 450/1726/16-ц разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 4 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року повернула колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду.

Мотивуючи ухвалу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що предметом позову у справі, за результатами якої прийнято постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, було визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку. Тоді як предметом спору у справі № 450/1726/16-цє визнання майна об`єктами спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на Ѕ частину майна, стягнення грошової компенсації, поділ одержаних доходів із вкладів до статутного фонду господарських товариств, поділ в натурі часток і визнання права власності на частки в статутному капіталі господарських товариств.

За висновком Великої Палати Верховного Суду під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З огляду на те, що предмет і підстави позовів у справі № 450/1726/16-ці у справі № 755/9215/15-ц є різними, суди встановили різні фактичні обставини справи, в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним, а спірні правовідносини у цих справах не є подібними. Тому Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц.

Зміст окремої думки

Вважаємо, що висновок Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості прийняти справу № 450/1726/16-ц для вирішення питання відступу від висновку, викладеного у її постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц через відсутність подібності правовідносин у названих справах є помилковим з огляду на таке .

Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Отже, відповідно до вимог ЦПК України Велика Палата Верховного Суду уповноважена відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Тобто, для того, щоб колегія суддів або палати (об`єднаної палати) касаційного суду у складі Верховного Суду могла передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі зазначених приписів процесуального закону, вона повинна встановити таке:

- правовідносини у справі, що розглядається, є подібними до тих правовідносин, які склалися між сторонами у справі, в якій Верховний Суд вже сформулював висновок щодо застосування відповідної норми права;

- норма права, щодо застосування якої надав висновок Верховний Суд, має бути застосована і у справі, яка перебуває на розгляді колегії суддів або палати (об`єднаної палати) Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду;

- колегія суддів або палата (об`єднана палата) Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивовано вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (окрема думка судді Гудими Д. А. щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2018 року у справі № 357/3258/16-ц, пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16).

У справі № 450/1726/16-ц, яка була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, позивачка оскаржила судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій в частині їх відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та визнання за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки. Скаржниця в обґрунтування вказаних вимог зазначила, що, оскільки обдарований всупереч умовам оскарженого договору, статей125, 126 Земельного кодексу України, статті 182 ЦК України не здійснив держаної реєстрації права власності на подароване майно, то він фактично не є власником відповідного майна - спірної земельної ділянки.

Отже, оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій, скаржниця фактично оскаржила правомірність набуття відповідачем спірного майна, що впливає на її права володіння, користування та розпорядження цим майном.

У справі № 755/9215/15-ц про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку, оспорювалась правомірність набуття фізичною особою права власності на земельну ділянку на підставі договору дарування у зв`язку з відсутністю державної реєстрації права власності на цю ділянку.

Отож, як у справі № 450/1726/16-ц , яка була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, так і у справі № 755/9215/15-ц, обставини справи якої порівнюються, мова йде про відсутність державної реєстрації прав як про обставину, з якою пов`язується наявність чи відсутність майнових прав осіб щодо прав володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою. Для вирішення спору необхідно визначити, коли законодавство вимагало державну реєстрацію правочину, а коли - державну реєстрацію прав для виникнення прав на земельну ділянку.

Таким чином, правовідносини й обставини у справах № 755/9215/15-ц і № 450/1726/16-ц є подібними. Розходження у деяких деталях обставин цих справ не може впливати на висновок про подібність правовідносин, оскільки в обох справах для вирішення спору дослідити питання щодо моменту виникнення у фізичних осіб прав на земельну ділянку на підставі договору дарування.

Звісно, правовідносини у цих справах не є аналогічними за усіма критеріями (суб`єктним, об`єктним і змістовним). Однак аналогічність предмету спору, підстав позову, змісту позовних вимог і всіх встановлених обставин, про що вказала Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 16 вересня 2020 року , вказують на тотожність правовідносин, а не на їх подібність. Проте такої вимоги для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як тотожність правовідносин за всіма критеріями для порівняння положення цивільного процесуального законодавства не містять.

Ураховуючи викладене, вважаємо, що є підстави, встановлені частиною четвертою статті 403 ЦПК України, для прийняття та розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 450/1726/16-ц.

Судді: С. В. Бакуліна Ю. Л. Власов Д. А. Гудима В. В. Пророк Л. І. Рогач В. Ю. Уркевич