Постанова

від 18.11.2020 по справі 450/1726/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 450/1726/16-ц

провадження № 61-20736св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Боллод Галина Антонівна, регіональний сервісний центр у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року в складі судді: Кукси Д. А., та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А., регіональний сервісний центр у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України, про поділ спільного майна подружжя, визнання майна об`єктами спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним договору, визнання права власності та стягнення компенсації, поділ одержаних доходів із вкладів до статутного фонду господарських товариств, поділ в натурі часток та визнання права власності на частки в статутному капіталі господарських товариств.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 липня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, про що у МВ ДРАЦС РС Львівського МУЮ складено запис за № 1162.

У спільній сумісній власності подружжя перебувають:

земельна ділянка площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області;

транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 I, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ;

транспортний засіб марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 ;

об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

частки в статутному капіталі товариств ТОВ Техноклас ( Технології клімату та автоматизації систем) ЄДР 36767497, ТОВ ЮБТ ГРУП ЄДР 40171330, ТОВ АЛЬФА-КОМ ЛТД ЄДР 38369766.

Позивач намагалася у позасудовому порядку досягнути з відповідачем згоди щодо поділу набутого за час шлюбу майна, однак, домовленості про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, не було досягнуто.

Крім цього, позивачеві стало відомо, що у липні 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01 липня 2011 року було укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111. Такий договір фіктивний, вчинений без наміру створити правові наслідки, а подароване майно є спільною сумісною власністю подружжя та фактично вибуло з володіння позивача поза її дійсною волею. Укладенням цього правочину ОСОБА_2 фактично мав на меті уникнути накладення штрафних санкцій за результатами документальної позапланової перевірки органами державної податкової інспекції фінансово-господарської діяльності ТОВ Альфа-Ком , засновником якого є ОСОБА_2 , за результатами якої в подальшому на вказану юридичну особу накладені штрафні санкції на загальну суму 788 298 грн. Обдаровуваний всупереч вимогам пунктів 8, 9 оспорюваного договору, статей 125, 126 ЗК України, статті 182 ЦК України державної реєстрації права власності на земельну ділянку не здійснив, а тому не є власником вказаного майна.

Позивачеві з листа Регіонального сервісного центру у Львівській області від 27 жовтня 2016 року №31/13-9036 стало відомо, що транспортний засіб марки SUBARU FORESTER. 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 зареєстровано за ОСОБА_4 . Згоди на відчуження вказаного транспортного засобу позивач відповідачам не надавала. За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було створено декілька господарських товариств, а саме ТОВ Техноклас ( Технології клімату та автоматизації систем) ЄДРПОУ 36767497, ТОВ ЮБТ ГРУП ЄДРПОУ 40171330, ТОВ АЛЬФА-КОМ ЛТД ЄДРПОУ 38369766. Вкладом до статутного капіталу усіх зазначених товариств були грошові кошти, що були спільним майном подружжя.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

визнати земельну ділянку площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 1, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , транспортний засіб марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ Технологій клімату та автоматизація систем , код 36767497, у розмірі 375 грн, що становить 37,5% статутного капіталу; частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ ЮБТ ГРУП , код 40171330, в розмірі 1005 грн, що становить 33,5 % статутного капіталу; частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ Альфа-Ком ЛТД , код 38369766 в розмipi 340 грн, що становить 34 % статутного капіталу; доходи від господарської діяльності господарських товариств ТОВ Технології клімату та автоматизація систем ЄДР 36767497, ТОВ ЮБТ ГРУП ЄДР 40171330, ТОВ АЛЬФА-КОМ ЛТД ЄДР 38369766, з моменту створення товариств - об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0, 0598 га кадастровий номер: 4623686400:01:005:0111, що знаходиться за адресою: Львівська область, с. Сокільники Пустомитівського району, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 01 липня 2011 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А. за реєстровим № 835;

визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0, 0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості транспортного засобу марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_5 ;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості транспортного засобу марки OPEL VECTRA SEDAN 1.81, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_2 ;

поділити одержані ОСОБА_2 доходи з вкладів до статутного капіталу господарських товариств ТОВ ТЕХНОКЛАС ( Технології клімату та автоматизація систем) ЄДР 36767497, ТОВ ЮБТ ГРУП ЄДР 40171330, ТЗОВ АЛЬФА-КОМ ЛТД ЄДРПОУ 38369766, з моменту створення товариств;

поділити в натурі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :

частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ Технології клімату та автоматизація систем (ТзОВ Техноклас ), код 36767497, у розмірі 375 грн, що становить 37,5 % статутного капіталу;

частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ ЮБТ ГРУП , код 40171330, в розмірі 1005 грн, що становить 33,5 % статутного капіталу;

частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ Альфа-Ком ЛТД , код 38369766 в розмірі 340 грн, що становить 34 % статутного капіталу;

визнати за ОСОБА_1 право власності на частку в статутному капіталі: ТОВ Технології клімату та автоматизація систем (ТзОВ Техноклас ), код 36767497, у розмірі 87,5 грн, що становить 18,75 % статутного капіталу; ТОВ ЮБТ ГРУП , код 40171330, у розмірі 502,5 грн, що становить 16,75 %; ТОВ Альфа Ком ЛТД , код 38369766, у розмірі 170 грн, що становить 17 % статутного капіталу;

стягнути з ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 I, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 29 березня 2017 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року. За час перебування сторін у шлюбі, відповідачем ОСОБА_2 придбано і оформлено на своє ім`я земельну ділянку загальною площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 вересня 2005 року серія ВСМ № 644172. В подальшому на підставі рішення 4-ї сесії 5-го скликання Сокільницької сільської ради № 48 від 11 серпня 2006 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку із зміною цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель. 01 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. за № 835. Під час укладення оспорюваного договору приватним нотаріусом відібрано у ОСОБА_1 заяву про надання згоди на відчуження ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. В судовому засідання судом оглядався оригінал вказаної заяви, який також надавався для огляду сторонам по справі. Позивачка ОСОБА_1 повідомила суду про те, що підпис у даній заяві їй не належить, у зв`язку з чим суд роз`яснив сторонам, що вони вправі клопотати перед судом про призначення почеркознавчої експертизи, однак такого клопотання до суду так і не було подано. Згодом ОСОБА_1 повідомила суду, що не впевнена в тому, що це не її підпис, цілком ймовірно, що підпис на заяві-згоді може їй належати. Таким чином, позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факт надання згоди на відчуження спірної земельної ділянки, тому суд зробив висновок, що така вибула з володіння подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 правомірно, а тому не є об`єктом поділу майна подружжя. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б були отримані та відповідали вимогам статей 76, 77, 81, 234 ЦПК України, які б свідчили про те, що укладаючи договір дарування обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі і такий оспорюваний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. А тому немає підстав для визнання договору дарування недійсним, оскільки будь-які дані про те, що такий договір містить ознаки фіктивного, в розумінні статті 234 ЦК України, відсутні. Як наслідок позов в частині визнання договору дарування земельної ділянки загальною площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції вказав, що наведені ОСОБА_1 обставини щодо участі у проведенні будівництва та затрати коштів на спірний об`єкт незавершеного будівництва, не були доведені в судовому засіданні, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази цього. Натомість в матеріалах справи містяться копії довідок Сокільницької сільської ради. Так, відповідно до довідки № 541 від 10 червня 2011 року вбачається, що на момент дарування 01 липня 2011 року вказаної вище спірної земельної ділянки, остання була вільна від забудов. В свою чергу, у довідці № 904 від 17 серпня 2016 року зазначено, що на даний час на спірній земельній ділянці ведеться будівництво. Позивач не спростувала належними та допустимими доказами інформацію, що міститься у довідках сільради та не підтвердила ту обставину, що до моменту вибуття на вказаній земельній ділянці велось будівництво за спільні кошти подружжя. Суду також не було надано доказів про ступінь готовності об`єкту незавершеного будівництва та чи є таке будівництво самовільним або ж розпочатим на підставі відповідного дозволу. А відтак вимога позивача про визнання незавершеного будівництва об`єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділ між подружжям не підлягає задоволенню за безпідставністю вимог.

Суд першої інстанції зазначив, що транспортний засіб марки SUBARU FORESTER, 2003 випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , вибув з володіння відповідача ОСОБА_2 у володіння ОСОБА_4 на законних підставах, та рішення про визнання вказаного транспортного засобу завдасть шкоду власнику даного майна, який є стороною у справі, зокрема призведе до порушення його охоронюваних законом майнових прав на володіння, користування, володіння та розпоряджання належним йому майном. Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 заперечує позовну вимогу щодо визнання спірних транспортних засобів спільним сумісним майном подружжя, а ОСОБА_1 в свою чергу не доведено того, що вказаний автомобіль вибув з володіння подружжя поза її волею, суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання транспортного засобу марки SUBARU FORESTER, об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідно не підлягає до задоволення і позовна вимога про стягнення не користь позивача 1/2 вартості вказаного автомобіля, також і з огляду на те, що суду не надано доказів про визначення вартості такого автомобіля. Транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.81 на момент звернення із позовом належав відповідачу ОСОБА_2 , а отже, виходячи із норм статей 59, 60, 61 СК України є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і така вимога позивача підлягає задоволенню. Проте суду не надано доказів про визначення вартості даного автомобіля, а тому суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивача 1/2 вартості транспортного засобу марки OPEL VECTRA SEDAN 1.81 за безпідставністю вимог.

Суд першої інстанції вказав, що відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про поділ в натурі часток відповідача у статутному капіталі господарських товариств та визнання права власності на частки в статутному капіталі, так як в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя об`єктом поділу може бути вартість внесеного майна до статутного капіталу або отриманий дохід від діяльності юридичної особи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортного засобу марки SUBARU FORESTER та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошової компенсацію 1/2 ринкової вартості цього транспортного засобу та поділ в натурі часток в статутних капіталах господарських товариств скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Боллод Г. А., регіональний сервісний центр у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортного засобу марки SUBARU FORESTER та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсацію 1/2 ринкової вартості цього транспортного засобу, поділ часток в статутних капіталах господарських товариств задоволено частково.

Визнано транспортний засіб марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості цього транспортного засобу в сумі 67 500 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію Ѕ вартості частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ Технологій клімату та автоматизація систем (ТОВ Техноклас ) код 36767497, у розмірі 187,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію Ѕ вартості частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ ЮБТ ГРУП , код 40171330 у розмірі 502,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію Ѕ вартості частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ Альфа-Ком ЛТД , код 38369766 в розмipi 170 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання об`єктом права спільної власності колишнього подружжя земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та про визнання за позивачем права власності на Ѕ частини цієї земельної ділянки, суд першої інстанції, встановивши, що позивачкою добровільно надано нотаріально засвідчену згоду на укладення своїм колишнім чоловіком оспорюваного в подальшому нею договору, прийшов до вірного висновку, що відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог, оскільки спірне майно, станом на час розгляду справи не належить колишньому подружжю, вибуло з їхньої власності на підставі договору дарування, докази на підтвердження фіктивності такого позивачкою не надано. Питання про визнання цього договору недійсним під час перебування у шлюбі з відповідачем позивач не ставила. На думку колегії суддів, позивач, подаючи під час укладення договору дарування приватному нотаріусу заяву про надання згоди на відчуження ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, усвідомлювала та погоджувала факт розпорядження своїм колишнім чоловіком їх спільною власністю. Факт надання цієї заяви позивачем не спростовано.

Апеляційний суд вказав, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак, до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Такий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2710цс15 та від 07 вересня 2016 року в справі № 6-47цс16. Об`єкт незавершеного будівництва - це об`єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства. Позивачем не доведено обставин існування об`єкту незавершеного будівництва, не заперечується, що даний об`єкт побудований без належно оформлених дозвільних документів, в експлуатацію не зданий, державна реєстрація такого не відбулась, а фактично такий є самочинним будівництвом. З урахуванням наведених вище норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду України, від яких не відійшов і Верховний Суд, та фактичних обставин справи, а саме: що предметом спору є об`єкт, який не має правового статусу об`єкту незавершеного будівництва, оскільки його будівництво розпочато не у встановленому законом порядку, такий не прийнятий в експлуатацію, і на нього відсутня державна реєстрація права власності, яка для виникнення права власності на нерухоме майно в силу закону є обов`язковою, колегія суддів зробила висновок про те, що право спільної сумісної власності подружжя, право власності позивача власності на частину цього об`єкта в судовому порядку, як просить позивач у своєму позові, визнавати не можна, що не перешкоджає позивачеві за наявності належних та допустимих доказів про її участь в такому будівництві та понесені у зв`язку з цим витрати звертатись до суду з вимогою, зокрема, про поділ будівельних матеріалів затрачених на зведення цього об`єкта. А за відсутності таких позовних вимог ні у суду першої, ні у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для задоволення клопотання позивача про призначення експертизи щодо спірного об`єкту. Тому вірними є висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання об`єктом права спільної власності колишнього подружжя незавершеного будівництвом житлового будинку та про визнання за позивачем права власності на Ѕ його частини.

Апеляційний суд зазначив, що спірний автомобіль марки SUBARU FORESTER набутий подружжям під час шлюбу, а ця обставина відповідачем не спростована за допомогою належних та допустимих доказів, однак на час розгляду справи такий відчужено, на час відчуження сторони хоч і перебували в зареєстрованому шлюбі, однак вже разом не проживали, що вбачається із судового рішення про розірвання шлюбу, докази про направлення коштів від продажу автомобіля на потреби сім`ї відповідачем не надані та в матеріалах справи відсутні, позовна вимога про визнання його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя підлягає до задоволення. Оскільки такий автомобіль відчужено проти волі позивача, проте з вартістю його відчуження відповідачем вона погодилась (т. 2, а. с. 27), іншої вартості, станом на час розгляду справи суду не надала, на її користь з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація належної позивачу Ѕ частки у спірному автомобілі, що складає 67 500,00 грн. Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). В ході апеляційного перегляду оскарженого рішення, колегією суддів встановлено, що позивач наполягає на задоволенні позовних вимог про визнання часток об`єктами права спільної сумісної власності, про визнання права власності за нею на половину таких та про поділ одержаних відповідачем доходів iз вкладів до статутного фонду господарських товариств, з моменту створення товариств.

Якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15. З огляду на те, що частки одноосібно належать лише відповідачу і ці частки не можуть бути об`єктом поділу у спосіб їх фактичного поділу та визнання учасником товариства позивача (всупереч волі інших учасників), належним та ефективним способом захисту та кінцевого вирішення спору у цій частині позовних вимог буде, на думку колегії суддів, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача половини вартості внесених відповідачем спільних коштів подружжя, як вкладів до статутних капіталів згаданих господарських товариств. Стосовно позовної вимоги про поділ одержаних відповідачем доходів з вкладів до статутного фонду господарських товариств з моменту їх створення, у задоволенні такої вимоги суд першої інстанції відмовив вірно, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів про такі доходи.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - об`єктами права спільної сумісної власності подружжя; визнання недійсним договору дарування від 01 липня 2011 року земельної ділянки площею 0,0598 га, кадастровий номер: 4623686400:01:005:0111 визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111; визнання за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що як стало відомо позивачу у липні 2016 року, між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01 липня 2011 року було укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111. У пункті 8 вказаного договору передбачено, що у відповідності до статті 722 ЦК України право власності на земельну ділянку, що подарована за цим договором, виникає в обдаровуваного з моменту прийняття ним дарунку. Прийняттям дарунку вважається державна реєстрація обдаровуваним права власності на земельну ділянку, що відчужується. А відтак, обдаровуваний у період 2011-2016 роках не здійснивши державної реєстрації права власності на подароване майно, фактично такого не прийняв та наміру приймати і не мав, що свідчить про фіктивність укладеної угоди з листа-відповіді відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі від 22 квітня 2016 року № 29-1315-0.6-2166/2-16, згідно даних державного земельного кадастру ОСОБА_2 володіє земельною ділянкою кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 площею 0,0598 га на території с. Сокільники, цільове призначення будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських будівель (державний акт на право власності ЯД №489284 від 25 грудня 2006 року). Відомості щодо земельних ділянок ОСОБА_3 в автоматизованій базі Пустомитівського району відсутні. Обдаровуваний всупереч вимогам пунктів 8,9 оспорюваного договору, статей 125, 126 ЗК України, статті 182 ЦК України державної реєстрації права власності на земельну ділянку не здійснив, а відтак не є власником вказаного майна, обдаровуваним впродовж 2011-2016 років не вчинено жодних дій на виконання даного правочину, що свідчить про фіктивність такої угоди та, вчиненням такої з умислом на приховання належного ОСОБА_2 майна, у зв`язку з чим даний договір є недійсним. Таким чином, вказаний договір є фіктивним, вчиненим без наміру створити правові наслідки, які обумовлюються цим правочином, а подароване майно є спільною сумісною власністю подружжя, заяви-згоди на дарування вказаної земельної ділянки позивач не надавала та такого наміру не мала, оскільки на такій ними з чоловіком було збудовано житловий будинок, у якому після завершення внутрішніх оздоблювальних робіт ОСОБА_1 та ОСОБА_2 планували проживати. Відповідачем ОСОБА_2 не надано жодних документів, передбачених статей 125, 126 ЗК України, які б підтверджували перехід права власності спірною земельною ділянкою до ОСОБА_3 .

Вказує, що судами безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань сторони позивача як з приводу виклику свідків так і щодо призначення судової інженерно-технічної експертизи, а з приводу неодноразового грубого порушення норм матеріального та процесуального права позивач була змушена заявляти відвід суду першої та апеляційної інстанції. Позивачем як у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції заявлялося клопотання про призначення судової інженерно-технічної експертизи. Суд першої інстанції взагалі не навів мотивів та обґрунтування відмови позивачу у задоволенні вказаного клопотання, а суд апеляційної інстанції, прийшов до необґрунтованих висновків про відсутність у позивача перешкод, за наявності належних та допустимих доказів про участь у такому будівництві та понесені у зв`язку з цим витрати, звертатись до суду з вимогою, зокрема, про поділ будівельних матеріалів затрачених на зведення цього об`єкта, хоча у клопотанні, поданому до судів як першої, так і в апеляційній інстанції позивачем у повному обсязі викладено зміст усіх питань з метою чіткої ідентифікації та конкретизації спірного об`єкта, в тому числі чи є спірний об`єкт нерухомим майном, яка ступінь готовності вказаного об`єкту, яка вартість будівельних матеріалів тощо. Позивачем було надано письмові документи щодо реєстрації відповідача (колишнього чоловіка) абонентом (споживачем) електроенергії та інших послуг за адресою спірної земельної ділянки та об`єкту будівництва, а відтак висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність такого об`єкту, а також відсутність у позивача перешкод у поділі будівельних матеріалів (як вказує суд апеляційної інстанції -при наявності доказів про участь позивача у такому будівництві та понесені у зв`язку з цим витрати) є безпідставними, такими, що суперечать фактичним матеріалам справи (в тому числі долученим фото таблицям, на яких відображені усі дії по будівництву спірного майна, зокрема зображені позивач разом зі своєю сім`єю -чоловіком та донькою), суди не дослідили повністю зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили усі клопотання про витребування, дослідження доказів, призначення експертизи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а спірна ділянка, а також об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок залишилася та є у складі об`єктів спільної сумісної власності подружжя, а судом першої та апеляційної інстанції безпідставно зроблено висновок про нібито не представлення ОСОБА_1 доказів неправомірності вибуття спірної ділянки з спільної сумісної власності, нібито не надання доказів ступеня готовності об`єкту незавершеного будівництва та не доведення ведення будівництва за спільні кошти подружжя.

Аналіз доводів та вимог касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - об`єктами права спільної сумісної власності подружжя; визнання недійсним договору дарування від 01 липня 2011 року земельної ділянки площею 0,0598 га, кадастровий номер: 4623686400:01:005:0111; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111; визнання за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

У квітні 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржені рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги.

Зазначає, що приватним нотаріусом було відібрано у ОСОБА_1 , як дружини відчужувача, заяву від 01 липня 2011 року про надання згоди на відчуження ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. Договір дарування № 835 було зареєстровано приватним нотаріусом Баллод Г. А. в Реєстрі правочинів 01 липня 2011 року за № 4518676. На підтвердження факту реєстрації було видано витяг з Державного реєстру правочинів № 10076213 від 01 липня 2011 року, копія якого міститься в матеріалах справи. Суд першої інстанції обґрунтовано та з врахуванням усіх наявних у справі доказів прийшов переконання про те, що така земельна ділянка площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 вибула з володіння подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 правомірно, за їх спільною згодою, а відтак немає жодних підстав для визнання такої об`єктом поділу майна подружжя.

Вказує, що саме з 01 липня 2011 року вказана земельна ділянка перестала бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а позивачу достеменно відомо про цю обставину. В статті 334 ЦК України, в редакції станом на 01 липня 2011 року, яка говорить саме про момент набуття права власності на нерухоме майно за договором, зазначено наступне: 3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. 4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації . Отже, станом на 01 липня 2011 року право власності на нерухоме майно за договором відчуження виникало у набувача з моменту державної реєстрації самого договору (який перед такою реєстрацією посвідчувався нотаріусом), а не з моменту державної реєстрації права власності. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (державна реєстрація права власності) є лише підтвердженням державою факту виникнення права власності, запис про це вноситься у відповідний реєстр: Реєстр прав власності на нерухоме майно чи реєстр Держкомзему (до 01 січня 2013 року) чи Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (після 01 січня 2013 року). Саме ж право власності до 01 січня 2013 року виникало в особи з моменту державної реєстрації договору/правочину (частина четверта статті 334 ЦК). Обмеження в часі для внесення запису у відповідний реєстр (права власності чи після 01 січня 2013 року - речових прав) на підставі правочину, який внесений в реєстр правочинів, не існує, законом не передбачено. Отже, ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 0,0598 га, кадастровий номер 4623686400:01:005:0111, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, ще 01 липня 2011 року. Позивач не надала суду жодних доказів наявності умислу в діях сторін договору дарування від 01 липня 2011 року, так само як і не довела належними та допустимими доказами, що укладаючи договір дарування сторони переслідували інші цілі, аніж передбачені самим правочином, або намагались вести в оману якусь третю сторону. Оскільки позивачем не було доведено здійснення будівництва на подарованій ділянці протягом періоду перебування у шлюбі чи за спільні кошти подружжя, існування такого будівництва станом на 01 липня 2011 року, що також заперечувалось відповідачами, у суду були відсутні підстави для визначення способу поділу землі, незавершеного будівництва. За тих самих обставин, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання про визначення вартості будівельних матеріалів, більш того судами попередніх інстанції вірно зазначено, що до предмету позову не входила позовна вимога про визнання права власності на будівельні матеріали.

У квітні 2020 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржені рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що в матеріалах справи і звукозаписом судових засідань під час яких судами було встановлено факт того, що під час укладення оспорюваного договору приватним нотаріусом було відібрано у ОСОБА_1 заяву від 01 липня 2011 року про надання згоди на відчуження ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. В судовому засідання судом оглядався оригінал вказаної заяви, який також надавався для огляду сторонам по справі. Посилання на цю заяву-згоду також міститься і в пункті 7 договору дарування. Цей доказ в повній мірі спростовує позицію ОСОБА_1 щодо ненадання згоди на відчуження спірної земельної ділянки. Належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував факт підписання саме правочину, може бути висновок почеркознавчої експертизи. Клопотання про призначення почеркознавчої чи будь-якої іншої експертизи позивачем не заявлялось, як і не було подано жодного іншого доказу на спростування факту надання особистої згоди на відчуження земельної ділянки.

Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що в ОСОБА_3 не виникло право власності на вказану земельну ділянку, оскільки останній не зареєстрував право власності на таку є безпідставними, адже обґрунтовуючи позов, позивач повинна довести саме факт не вибуття (чи незаконного вибуття) майна із власності подружжя, чого останньою не було здійснено. Більш того, ОСОБА_3 дар прийняв, про що чітко зазначено в пункті 8 Договору дарування, а отже у обдаровуваного виникло право власності на дарунок, тобто земельну ділянку (частина перша статті 722 ЦК України). Окрім того ОСОБА_3 прийняв документ, що посвідчує право власності, а саме Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 489284 від 25 грудня 2006 року, чим знову ж таки підтвердив прийняття дарунку. Підтвердженням факту прийняття відповідачем ОСОБА_3 в дар спірної земельної ділянки є те, що на подарованій йому земельній ділянці ним було розпочато будівництво житлового будинку, що підтверджується довідкою Сокільницької сільської ради від № 541 від 10 червня 2011 року в якій зазначено, що на момент дарування 01 липня 2011 року вказаної вище спірної земельної ділянки, остання була вільна від забудов. Позивач не надала суду жодних доказів наявності умислу в діях сторін договору дарування, так само як і не довела належними та допустимими доказами, що укладаючи договір дарування сторони переслідували інші цілі, аніж передбачені самим правочином, або намагались вести в оману якусь третю сторону.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала письмові пояснення, в яких просить в оскарженій частині судові рішення скасувати та направити в цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Звертає увагу, що ОСОБА_3 всупереч вимогам пунктів 8, 9 оспорюваного договору, статей 125, 126 ЗК України, статті 182 ЦК України державної реєстрації права власності на земельну ділянку не здійснив, а відтак не є власником вказаного майна, обдаровуваним впродовж 2011-2016 років не вчинено жодних дій на виконання даного правочину, що свідчить про фіктивність такої угоди та, вчиненням такої з умислом на приховання належного ОСОБА_2 майна, у зв`язку з чим договір є недійсним. Отже, істотні умови договору дарування земельної ділянки не дотримані. Власником земельної ділянки за даними Держгеокадастру у Пустомитівському районі є ОСОБА_2 . Подані представниками відповідачів відзиви на касаційну скаргу не містяться дійсного та правового обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, та жодним чином не спростовують доводів та обставин, викладених у касаційній скарзі.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що законодавцем до 01 січня 2013 року встановлювалися різні правові режими для договору дарування та договору купівлі-продажу земельної ділянки. Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягав і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Право власності на земельну ділянку виникало з моменту здійснення державної реєстрації договору купівлі-продажу (частина четверта статті 334 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Договір дарування земельної ділянки підлягав тільки нотаріальному посвідченню. Право власності на земельну ділянку виникало з моменту здійснення нотаріального посвідчення договору дарування (частина третя статті 334 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У зв`язку з наведеним колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу повернуто колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року.

Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що у даній та у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) міститься різний предмет та підстави позовів, суди встановили різні фактичні обставини справи, в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним, а спірні правовідносини у цих справах не є подібними. Отже, Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що з 17 липня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 29 березня 2017 року, що набрало законної сили 04 листопада 2017 року.

Під час перебування у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 вересня 2005 року ОСОБА_2 придбано земельну ділянку загальною площею 0,0598 га (кадастровий номер 4623686400:01:005:0111) для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, на яку на підставі рішення 4-ї сесії 5-го скликання Сокільницької сільської ради № 48 від 11 серпня 2006 року ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку із зміною цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

01 липня 2011 року спірна земельна ділянка була подарована ОСОБА_2 ОСОБА_3 на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А. за № 835. Під час укладення оспорюваного договору приватним нотаріусом відібрано у ОСОБА_1 заяву про надання згоди на відчуження ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що ОСОБА_1 не довела підстав, передбачених статтею 234 ЦК України для визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Посилання у касаційній скарзі про те, що обдаровуваний у період 2011-2016 роках не здійснивши державної реєстрації права власності на подароване майно, фактично такого не прийняв та наміру приймати і не мав, що свідчить про фіктивність укладеної угоди, колегія суддів відхиляє. Оскільки відсутність державної реєстрації права власності на подароване майно у період 2011-2016 роках не є підставою для визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу . Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує .

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19) вказано, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок, що законодавство у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачало обов`язкове подання для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення таких прав, та визначало приблизний (майже виключний) перелік таких документів. Водночас при розгляді питання стосовно визначення документів, якими посвідчуються речові права на земельну ділянки, поряд із законодавством з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно слід керуватися положеннями спеціального законодавства у сфері земельних відносин. Для одержання у власність земельної ділянки у 2007 році, яка є нерухомим майном, недостатньо було лише факту укладення договору дарування, для виникнення такого права обдаровуваний повинен був одержати документ, що посвідчує право власності - державний акт, та здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Сама по собі реєстрація договору дарування, здійснена 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом у Державному реєстрі правочинів, не підтверджувала виникнення права власності на нерухоме майно, а тільки містила інформацію про правочин, оскільки згідно із частинами другою, шостою Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, який втратив чинність 01 січня 2013 року, Державний реєстр правочинів - єдина комп`ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням. Крім того, на час укладення договору дарування (26 жовтня 2007 року) чинним був Закон № 1952-IV, який, зокрема, був спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість та передбачав здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. А тому ОСОБА_1, яка не отримала державний акт на земельну ділянку, не здійснила державну реєстрацію права на нерухоме майно, не була наділена правами власника на розпорядження цим майном .

Суди встановили, що ОСОБА_3 (обдаровуваний) не здійснив державної реєстрації права власності на подароване майно такого. Сама по собі реєстрація договору дарування, здійснена 01 липня 2011 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А., не підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно. За таких обставин спірна земельна ділянка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 зроблено висновок, що новостворене нерухоме майно набуває правового режиму житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Суди встановили, що згідно копій довідки Сокільницької сільської ради № 541 від 10 червня 2011 року на момент дарування 01 липня 2011 року спірної земельної ділянки, вона була вільна від забудов. У довідці Сокільницької сільської ради № 904 від 17 серпня 2016 року зазначено, що на цей час на спірній земельній ділянці ведеться будівництво.

Проте суди при розгляді справи: відмовили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 із взаємовиключних підстав (позивач не спростувала належними та допустимими доказами інформацію, що міститься у довідках сільради та не підтвердила ту обставину, що до моменту вибуття на вказаній земельній ділянці велось будівництво за спільні кошти подружжя; предметом спору є об`єкт, який не має правового режиму об`єкту незавершеного будівництва, оскільки його будівництво розпочато не у встановленому законом порядку, такий не прийнятий в експлуатацію, і на нього відсутня державна реєстрація права власності); не врахували, що обдаровуваний не здійснив державної реєстрації права власності на подароване майно й сама по собі реєстрація договору дарування не підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно; не звернули уваги на те, що спірна земельна ділянка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відсутність правових підстав для визнання земельної ділянки та об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та визнання права на 1/2 частки в праві спільної власності.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування від 01 липня 2011 року ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки та об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та визнання права на 1/2 частки в праві спільної власності

ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки та об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та визнання права на 1/2 частки в праві спільної власності скасувати та справу в цій частині передати а рішення апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування від 01 липня 2011 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 410, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111, визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати.

Передати справу № 450/1726/16-ц в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111, визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування від 01 липня 2011 року земельної ділянки площею 0,0598 га, кадастровий номер: 4623686400:01:005:0111, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого 01 липня 2011 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Галиною Антонівною за реєстровим № 835, залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року та постанова Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук