Постанова

від 21.10.2020 по справі 295/4013/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/4013/18 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.

Категорія 29 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого - судді: Миніч Т.І.

суддів: Трояновської Г.С.,

Павицької Т.М.

секретаря

судового засідання Ковальської Я.В.

з участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 26 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Лєдньова Д.М.

у цивільній справі №295/4013/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними,-

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Просила визнати недійсним договір про встановлення режиму особистої приватної власності на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, та виділ майна від 26.05.2015 року; визнати недійсним договір про встановлення особистої приватної власності на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, та виділ майна від 26.05.2015 року, визнати недійсним шлюбний договір від 05.06.2015 року. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що з 15.02.1997 року із відповідачем ОСОБА_2 вона перебувала у шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх доньок. Під час шлюбу подружжя набуло наступне майно:

-будівля магазину непродовольчих товарів роздрібної торгівлі загальною площею 171,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-будівля магазину непродовольчих товарів оптової торгівлі загальною площею 339,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-будівля складу з магазином непродовольчих товарів загальною площею 1283,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельна ділянка для комерційної діяльності площею 0,1204 га, кадастровий номер 1810136300:05:026:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1279 га, кадастровий номер 1822084100:03:002:0282, що розташована за адресою: с. Левків, Житомирського р-ну, Житомирської обл.;

-земельна ділянка площею 0,2226 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 1822084100:03:002:0563, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

-земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1229 га, кадастровий номер1822084100:03:002: 0369, що розташована за адресою: с. Левків, Житомирського р-ну, Житомирської обл.;

-100% статутного капіталу ПП Петрушевський , що знаходиться за адресою: вул. Андріївська, 10, м. Житомир ( ЄДРПОУ 35238382);

-будівля складу непродовольчих товарів площею 602,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

-нежиле приміщення (склад з рампою) площею 355,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

-земельна ділянка площею 0,1831 га, для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, кадастровий номер 1810136600:06:025:0039, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Під час перебування в шлюбі як позивачка, так і відповідач здійснювали підприємницьку діяльність, отриманий дохід витрачали на придбання вказаних вище об`єктів нерухомості.

26.05.2015 року між сторонами укладено договори про встановлення режиму особистої приватної власності на майно, за умовами одного з яких припинено право спільної сумісної власності подружжя на 100% частку в статутному капіталі ПП Петрушевський . При цьому один з подружжя - ОСОБА_1 , відмовляється від прав володіння, користування і розпорядження часткою та будь-якого рухомого та нерухомого майна, яке належить ПП Петрушевський без виплати грошової компенсації.

Аналогічним договором сторони погодили, що набуте майно, а саме: будівля магазину непродовольчих товарів роздрібної торгівлі загальною площею 171,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; будівля магазину непродовольчих товарів оптової торгівлі загальною площею 3339,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; будівля складу з магазином непродовольчих товарів загальною площею 1283,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка для комерційної діяльності площею 0,1204 га, кадастровий номер 1810136300:05:026:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1279 га, кадастровий номер1822084100:03:002:0282, що розташована за адресою: с. Левків, Житомирського р-ну, Житомирської обл.; земельна ділянка площею 0,2226 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 1822084100:03:002:0563, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1229 га, кадастровий номер 1822084100:03:002:0369, що розташована за адресою: с. Левків, Житомирського р-ну, Житомирської обл., - буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. Згідно договору ОСОБА_1 не має права на володіння, користування і розпорядження вказаним майном.

05.06.2015 року між подружжям було укладено шлюбний договір, згідно якого на все майно, набуте за час шлюбу, яке зареєстроване за ОСОБА_2 , в тому числі будівля складу непродовольчих товарів площею 602,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; нежиле приміщення (склад з рампою) площею 355,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; земельна ділянка площею 0,1831 га. для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, кадастровий номер 1810136600:06:025:0039, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , - не поширюються положення ст.60 СК України.

Посилаючись на положення Сімейного кодексу України в частині регулювання майнових відносин між подружжям, вимоги ч.4 ст. 93 даного кодексу, згідно якої шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, а також на зміст ст. 233 ЦК України, що визначає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини, позивачка просила позов задовольнити.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 26 червня 2020 року позов задоволено частково. Визнано недійсним шлюбний договір від 05.06.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 704,80 грн.

У поданій через своїх представників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції правильно оцінив наслідки укладання спірних правочинів - повне збідніння позивача та абсолютне збагачення відповідача, правильно визначив правові засади реголювання даного спору, але помилково не застосував правові норми до визнання недійсними договорів про встановлення режиму особистої приватної власності на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя та виділ майна, на які послався, визнаючи недійсним шлюбний договір, оскільки по своїй суті зазначені правочини є шлюбними договорами. Крім того, на думку апелянта, тлумачення змісту статті 20 СК України дає підстави для висновку, що до вимог про визнання шлюбного договору недійсним позовна давність не застосовується. Аналогічний правовий висновок сформовано Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2015 року у справі №6-230цс14.

У поданій через свого представника ОСОБА_5 апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вказане рішення суду скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позову, в решті рішення суду залишити без змін. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема зазначає, що позивачка необґрунтовано та безпідставно, без надання суду жодних доказів стверджує, що знаходиться в надзвичайно невигідному становищі і внаслідок укладення оскаржуваних договорів вона опинилася у скрутному матеріальному становищі. Крім того, майно, яке було виділено апелянту на підставі оскаржуваного шлюбного договору в особисту приватну власність, в майбутньому стане власністю їх спільної дочки. Тому вважає, що даний факт є підтвердженням того, що відповідач аж ніяким чином не намагається поставити позивачку у невигідне матеріальне становище. На думку апелянта, безпідставним також є висновок суду щодо фактичного наміру сторін змінити за договором міни від 30.12.2015 року режим майна. Позивачка добровільно після укладання договору міни від 30.12.2015 року набула у приватну особисту власність майно, яке за своєю вартісттю суттєво більше ніж майно, яке отримав апелянт. Крім того, ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець, отримувала дохід від підприємницької діяльності, що підтверджується податковими деклараціями, які вона надавала суду. Вказує, що сторони шляхом укладання шлюбного договору врегулювали свої майнові відносини в добровільному порядку, визначивши правовий режим їх майна у разі розірвання шлюбу, незалежно від причин його розірвання. А тому, на думку апелянта, добровільність укладення шлюбного договору та відсутність надзвичайно невигідного становища є підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційних скаргах, суд вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в шлюбі з 15.02.1997 року. Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 04.05.2018 року шлюб розірвано.

26.05.2015 року подружжям укладено договір про встановлення режиму особистої приватної власності на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя та виділ майна.

За умовами цього договору на майно - 100% статутного капіталу ПП Петрушевський , що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Андріївська, 10, код ЄДРПОУ 35238382, не поширюються положення ст.60 СК України.

За змістом п.1.3.2. договору 100% статутного капіталу ПП Петрушевьсикй та будь-яке рухоме та нерухоме майно, що належить ПП Петрушевський , яке набуто під час зареєстрованого шлюбу, буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.

Також, 26.05.2015 року між сторонами було укладено договір про встановлення режиму особистої приватної власності на майно, що є спільної сумісною власністю подружжя та виділ майна, згідно умов якого не поширюються положення ст.60 СК України на майно:

- будівлю магазину непродовольчих товарів роздрібної торгівлі загальною площею 171,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- будівлю магазину непродовольчих товарів оптової торгівлі загальною площею 339,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- будівлю складу з магазином непродовольчих товарів загальною площею 1283,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку для комерційної діяльності площею 0,1204 га, кадастровий номер 1810136300:05:026:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1279 га, кадастровий номер 1822084100:03:002:0282, що розташована за адресою: с. Левків, Житомирського р-ну, Житомирської обл.;

- земельну ділянку площею 0,2226 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 1822084100:03:002:0563, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1229 га, кадастровий номер 1822084100:03:002:0369, розташована за адресою: с. Левків, Житомирського р-ну, Житомирської обл.

За цим договором також визначено, що розпорядження майном, вказаним у ньому, ОСОБА_2 здійснює самостійно без згоди ОСОБА_1 .

Між подружжям також 05.06.2015 року було укладено шлюбний договір, за умовами якого сторони погодили, що на все майно, набуте за час шлюбу, яке зареєстровано та/або буде зареєстроване за ОСОБА_2 , не поширюються положення ст.60 СК України.

Режим особистої приватної власності в тому числі, але не виключно, розповсюджується на наступне майно:

- будівлю складу непродовольчих товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- нежиле приміщення (склад з рампою), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- земельну ділянка площею 0,1831 га, цільове призначення: для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, кадастровий номер 1810136600:06:025:0039, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Сторони домовились, що на все майно, набуте за час шлюбу, яке зареєстроване та/або буде зареєстроване за ОСОБА_1 , поширюються положення ст.60 СК України.

Таким майном в тому числі (але не виключно) є:

- земельна ділянка площею 0,3013 га, що розташована за адресою: с. Левків Житомирського району Житомирської області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1822084100:03:002:0577;

- земельна ділянка площею 0,1662 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1822084100:03:002:0613;

- земельна ділянка площею 0,1200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1822084100:03:002:0564.

Вирішуючи спір, та визнаючи недійсним оспорюваний шлюбний договір, укладений подружжям ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно вважав, що такий договір суперечить вимогам закону та порушує права позивачки.

При цьому суд обгрунтовано виходив з того, що право особистої приватної власності дружини та чоловіка, право спільної сумісної власності подружжя врегульовується главами 7,8 Сімейного кодексу України.

Згідно зі ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки.

Згідно з ч.4 ст.93 СК України шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

У Постанові від 26.02.2020 року по справі № 755/19197/18 Верховний Суд вказав, що категорія надзвичайно невигідне матеріальне становище , вжита у частині четвертій статті 93 СК України , має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України , та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 2002 року здійснювала господарську діяльність як фізична особа-підприємець.

Відповідно до звітів суб`єкта малого підприємництва обсяг виручки ОСОБА_1 від реалізації товарів (робіт, послуг) за період з 01.08.2002 року по 31.12.2011 рік склав 4 143 960 грн.

Згідно відомостей податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2012 рік загальна сума доходу за звітний період склала 619 077,00 грн.

Згідно відомостей податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2014 рік загальна сума доходу за звітний період склала 73 468,00 грн.

Відомостями податкової декларації за 2015 рік підтверджено отримання загальної суми доходу за звітний період 77 193,00 грн.

Видами підприємницької діяльності особи за податковими деклараціями визначено оптову торгівлю будівельними матеріалами, інші види роздрібної торгівлі.

За наведених обставин суд правильно вважав, що вказані відомості підтверджують не лише фактичне здійснення позивачем господарської діяльності, але й отримання суттєвого доходу внаслідок проведення вказаного виду діяльності з оптової реалізації товарів.

Такі доходи, в тому числі, пов`язуються з використанням подружжям майна, визначеного за змістом оспорюваного шлюбного договору як такого, що передано в особисту приватну власність відповідача, а саме: будівлі складу непродовольчих товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; нежилого приміщення (складу з рампою), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; земельної ділянки площею 0,1831 га, цільове призначення: для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, кадастровий номер 1810136600:06:025:0039, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Залишення майна, що є джерелом доходів обох з подружжя, в особистій приватній власності одного з них, без залишення іншого майна, що може використовуватись за відповідним призначенням, як в спільній, так і в особистій власності позивача, виявляє істотне відхилення від принципів, зазначених у ст.ст.7,9 СК України.

Частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України , іншим законам та моральним засадам суспільства.

Крім вищевикладених обставин судом також встановлено, що на час укладення шлюбного договору сторонам на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності від 16.04.2004 року належав житловий будинок з адресою: АДРЕСА_5 .

Умови шлюбного договору передбачають визначення правового режиму спірного майна як особиста приватна власність відповідача ОСОБА_2 .

При цьому інше майно, а саме транспортні засоби: - автомобіль Мерседес Бенц, 1998 року випуску, автомобіль Мерседес Бенц, 1997 року випуску, автомобіль Мерседес Бенц, 1991 року випуску, автомобіль МАЗ, 1991 року випуску, автомобіль Мерседес Бенц, 1992 року випуску, автомобіль Мерседес Бенц, 1996 року випуску, автомобіль Мерседес, 2000 року випуску, автомобіль ЗАЗ, 2008 року випуску, набуття яких в період шлюбу сторонами не заперечується, згідно умов шлюбного договору є спільним сумісним майном подружжя.

Правовий статус вказаного майна позбавляє одного з подружжя можливості самостійного визначення способу його використання, в тому числі для забезпечення господарської діяльності.

На підтвердження факту виникнення невигідного матеріального становищу одного з подружжя (позивача) за наслідками укладення шлюбного договору свідчить також фактичний намір сторін змінити визначений за таким договором режим майна.

Так, згідно договору міни від 30.12.2015 року, укладеного між сторонами, ОСОБА_1 обміняла належні їй на праві власності земельну ділянку площею 0,3013 га, що розташована за адресою: с. Левків Житомирського району Житомирської області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1822084100:03:002:0577; земельну ділянку площею 0,1662 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1822084100:03:002:0613; земельну ділянку площею 0,1200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1822084100:03:002:0564, на належні ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 ; земельну ділянку площею 0,3013 га, призначену для індивідуального садівництва, кадастровий номер ділянки: 1810136300:10:074:0042, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ; земельну ділянку площею 0,079 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер ділянки: 1810136300:10:74:0041, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

Згода відповідача на здійснення такого обміну додатково підкреслює усвідомлення особою необхідності зміни виниклих правових наслідків у формі визначення правового режиму майна.

Положення ч.4 ст.93 СК України передбачають можливість визнання недійсним шлюбного договору за умови, коли спотворення вільного волевиявлення учасника не підтверджується, при цьому, встановлюється істотна нерівність прав одного з учасників як по відношенню до іншого, так і у співвідношенні до вимог законодавства, що врегульовують зміст спільної сумісної власності подружжя.

Як зазначалося вище, поняття надзвичайно невигідне становище є оціночним, підлягає дослідженню за всіма обставинами, які визначають зміст договору, волевиявлення сторони, наслідки для учасника правочину в частині набуття, припинення або зміни майнових прав.

При цьому, невигідне становище не може визначатись лише приблизною вартісною оцінкою переданого за умовами договору майна, а повинно оцінюватись у сукупності з іншими обставинами.

Хоча у спільній сумісній власності позивача за наслідками укладення договору продовжує перебувати інше майно, що зареєстроване за нею, суд обгрунтовано вважав не лише непропорційним, але й таким, що виявляє вкрай невигідне становище даного учасника спільної власності з огляду на припинення права на житловий будинок, припинення можливості використовувати засоби господарської діяльності.

Належність житлового будинку на праві особистої власності позивачу на час розгляду справи в даному випадку не має правого значення в межах спору про визнання недійсним договору, що укладений раніше.

Формулювання договору, згідно якого не все майно, набуте за час шлюбу, яке зареєстроване та/або буде зареєстроване за ОСОБА_2 , не поширюються положення ст.60 СК України, може призводити до зловживання шляхом використання грошових ресурсів, які, як визнано учасниками спору, є більш значними у порівнянні з матеріальною спроможністю позивача, та придбання майна з реєстрацією даним учасником за собою, що в подальшому, на протязі строку дії договору, прогресивно погіршуватиме становище позивача.

Крім того, невигідність становища слід оцінювати також і з врахуванням передбачених перспектив.

Оскільки шлюбний договір є видом цивільного договору то, на нього також розповсюджуються положення статті 13 ЦК України щодо добросовісності поведінки, зловживання правом, дотримання моральних засад суспільства тощо.

Оцінюючи докази за внутрішнім переконанням, суд дійшов обгрунтованого висновку про підтвердження надзвичайно невигідного становища позивача внаслідок укладення шлюбного договору та у зв`язку з цим правильно визнав його недійсним.

Разом з тим, про відсутність достатніх підстав для задоволення позову в іншій частині вимог судом першої інстанції зазначено наступне.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою , п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частин 1-4 ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Проте, як передбачено ч.1 ст.64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Системний аналіз наведених норм Сімейного кодексу України, а також вищевказаних положень ст.ст.6,203 ЦК України дає підстави вважати про можливість врегулювання подружжям на власний розсуд своїх відносин у сфері права власності та виділ майна у спосіб його виокремлення шляхом встановлення режиму, в тому числі віднесенням до об`єктів права особистої приватної власності.

Тому твердження позивача про необхідність визнання недійсними договорів про встановлення режиму особистої приватної власності на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя та виділ майна, зокрема у зв`язку з їх невідповідністю вимогам законодавства (ч.1 ст.203 ЦК України), суд правильно визнав безпідставними.

Пряма заборона на вчинення договорів з викладеним вище врегулюванням відносин будь-якими актами цивільного законодавства не встановлена.

Доводи позивачки в тій частині, що в даному випадку сторони мали право укласти лише шлюбний договір не заслуговують на увагу та обумовлені помилковим тлумаченням положень закону, що зазначені вище.

Крім того, такі доводи спростовуються самою позивачкою, оскільки останньою заявлені вимоги про визнання недійсними договорів про встановлення режиму особистої приватної власності на майно з підстав, передбачених саме ЦК. Тобто, сама позивачка визнає, що оспорювані угоди є цивільно-правовими та обгрунтовувала вимоги в цій частині ст.233 ЦК.

Відповідно до статті 233 ЦК правочин, вчинений під впливом внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

За змістом ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

У свій Постанові від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховний Суд України зазначив, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК , якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до правової позиції, яка міститься у постанові ВСУ від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16, тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини. Основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те, що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст.233 ЦК, необхідним для доведення є 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні.

Оцінивши доводи сторін та надані в цій частині вимог докази, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивачкою не надано переконливих доказів на підтвердження факту укладення оспорюваних угод внаслідок впливу тяжкої обставини.

Будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, висновки суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 26 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий: Судді:

Повний текст постанови складений 23.10.2020 року.