Постанова

від 21.10.2020 по справі 904/1167/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2020 р. Справа№ 904/1167/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020

у справі №904/1167/20 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія КАНА

до: 1. Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна

2. Центрального регіонального управління Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна

про стягнення 176 202,70 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія КАНА (далі - ТОВ Компанія КАНА , позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна (далі - ПрАТ СК ПЗУ Україна , відповідач-1) та Центрального регіонального управління ПрАТ СК ПЗУ Україна (далі - відповідач-2) про стягнення з ПрАТ СК ПЗУ Україна 175 266,70 грн суми невиплаченого страхового відшкодування та 936,00 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровського області від 04.03.2020 у справі №904/1167/20 матеріали позовної заяви направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі №904/1167/20 позовні вимоги задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі договору про надання транспортних послуг з перевезення вантажів територією України № 16022017 від 16.02.2017 позивачем було надано ТОВ КОРСА послуги з перевезення вантажу (побутова техніка), належного ТОВ САВ-ДІСТРИБЬЮШН , однак, під час перевезення вантаж було викрадено невідомою особою, у зв`язку з чим ТОВ КОРСА надіслало позивачеві претензію про сплату збитків внаслідок пошкодження та нестачі товару (вантажу); позивачем здійснено відшкодування ТОВ КОРСА шкоди, що складає 175 266,70 грн на підставі угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.10.2019, якою було здійснено залік грошових вимог; у свою чергу, позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про настання збитку, проте, останнім відмовлено у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на те, що по заявленому випадку позивач безпосередньо здійснював перевезення вантажу, а не надавав послуги експедитора щодо організації перевезення, у зв`язку з чим у нього відсутні підстави для виплати страхового відшкодування на підставі укладеного між ними договору добровільного страхування відповідальності експедитора; враховуючи, що вказаний договір не містить застережень щодо виконання експедитором функцій перевізника, а також з огляду на те, що позивачем фактично було надано послуги з експедирування за договором про надання транспортних послуг з перевезення вантажів територією України, що свідчить про змішану форму останнього, суд дійшов висновку про неправомірність відмови відповідача-1 у виплаті страхового відшкодування, у зв`язку з чим визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 страхового відшкодування обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 клопотання ТОВ Компанія КАНА про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено повністю, стягнуто з ПрАТ СК ПЗУ Україна на користь ТОВ Компанія КАНА 11 700,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи вказане додаткове рішення, суд виходив з того, що у зв`язку із задоволенням позову у повному обсязі, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судові витрати позивача на професійну правничу допомогу, розмір яких підтверджений належними та допустимими доказами, за відсутності заперечень відповідача щодо співмірності заявлених позивачем витрат зі складністю справи та наданими адвокатом послугами, покладаються на ПрАТ СК ПЗУ Україна .

Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями, ПрАТ СК ПЗУ Україна звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення суду прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, невідповідності викладених у рішенні висновків суду обставинам справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник наголошував на тому, що укладений між позивачем та ТОВ КОРСА договір перевезення за своїм предметом та визначеними в ньому зобов`язаннями сторін не містить ознак договору експедирування та не встановлює обов`язку позивача здійснювати організацію виконання транспортно-експедиторських послуг за дорученням клієнтів; позивачем не доведено здійснення ним послуг з експедирування та виконання обов`язків експедитора за укладеним з ТОВ КОРСА договором перевезення; суд дійшов помилкового висновку щодо змішаної форми договору перевезення, відповідно до якої позивачем фактично виконувалися обов`язки експедитора; обсяг відповідальності позивача, передбачений договором страхування як страхові ризики, підтверджує укладення ПрАТ СК ПЗУ України з ТОВ Компанія КАНА саме договору добровільного страхування експедитора, а не перевізника; всупереч п. 9.1.8. договору страхування, без отримання згоди страховика позивачем укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.10.2019, якою здійснено залік грошових вимог у сумі 175 266,70 грн за претензією ТОВ КОРСА , у зв`язку з чим позивач безпідставно взяв на себе відповідальність за псування вантажу та виплату власнику вантажу зазначеної суми коштів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 поновлено ПрАТ СК ПЗУ Україна пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі №904/1167/20, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, призначено до розгляду на 21.10.2020, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі №904/1167/20.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що договором страхування визначено страхові ризики та страхові випадки, до яких входить, зокрема, відповідальність експедитора за надання послуг по перевезенню; умовами п. 3.2 договору страхування сторони визначили його предмет, у тому числі майнові інтереси страхувальника при здійсненні внутрішніх перевезень; дії позивача по відшкодуванню шкоди є такими, що здійснені на підставі договору про надання транспортних послуг з перевезення вантажів територією України (п. 2.2.16) та Закону, зокрема, ст. 314 Господарського кодексу України, що спростовує посилання апелянта на порушення умов п. 9.1.8. договору страхування; позивачем як експедитором самостійно було надано послуги з перевезення та фактично отримано збитки, які договором страхування віднесено до страхових ризиків, а відтак, суд дійшов обґрунтованого висновку про незаконність відмови відповідача-1 у виплаті страхового відшкодування позивачеві, оскільки такі дії страховика є односторонньою відмовою від виконання умов договору.

16.10.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про призначення та здійснення подальшого розгляду справи №904/1167/20 в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ Компанія КАНА про призначення та здійснення подальшого розгляду справи №904/1167/20 в режимі відеоконференції.

У судове засідання відповідач-2 явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача-2, явка якого у судове засідання обов`язковою не визначалась, заслухавши думку представників позивача та відповідача-1, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без його участі.

У судовому засіданні представник відповідача-1 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв`язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача-1 - без задоволення.

21.10.2020 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 26.02.2019 між ПрАТ СК ПЗУ Україна (у тексті договору - страховик) та ТОВ Компанія КАНА (у тексті договору - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування відповідальності експедитора №312.994161262.2043 (надалі - Договір страхування), за умовами якого (п. 3.1) страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику, а страхувальник зобов`язується сплатити страхові платежі у розмірі та у строки зазначені в договорі.

Згідно з п. 3.2 Договору страхування предметом останнього є майнові інтереси страхувальника і пов`язані з відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної третім особам або їхньому майну, а також шкоди, заподіяної юридичним особам у зв`язку з наданням послуг по перевезенню вантажів.

Відповідно до п. 4.1.1 Договору страхування, страхуванню на умовах цього договору підлягають ризики: відповідальність за вантаж прийнятий до перевезення - настання відповідальності страхувальника за втрату, нестачу, ушкодження або псування вантажу під час доставки.

У Розділі 1 Особливих умов страхування (далі - ОУС) до Договору страхування вказані страхові ризики, зокрема, відповідальність експедитора та відповідальність автомобільного перевізника.

Розділом 2 ОУС до Договору страхування сторонами погоджено, що ліміт відповідальності за майно складає 1 000 000,00 грн.

Згідно з Розділом 6 ОУС до Договору страхування строк його дії встановлено з 00:00 01.03.2019 по 24:00 29.02.2020.

Як встановлено судом першої інстанції, Договір страхування підписано уповноваженими особами сторін та скріплено їх печатками, договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що 11.08.2019 на підставі договору про надання транспортних послуг з перевезення вантажів територією України № 16022017 від 16.02.2017 (далі - Договір № 16022017 від 16.02.2017) та Заявки № 000003574 на перевезення вантажів до вказаного договору, позивачем було надано ТОВ КОРСА послуги з перевезення вантажу (побутова техніка), що підтверджується товарно-транспортною накладною (ТТН) №10819-1157541-192 від 11.08.2019 та Накладною №110819-1157541-192 від 09.08.2019.

ТОВ КОРСА здійснювало організацію перевезення автомобілем позивача Рено преміум , д.н.з. НОМЕР_1 , вантажу, що належав ТОВ САВ-ДІСТРИБЬЮШН , на підставі Заявки/транспортного завдання № 2120552 від 11.08.2019.

У період часу з 11.08.2019 до 02:10 год. 12.08.2019, невстановлена особа, з автомобіля Рено преміум д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався з м. Київ до м. Дніпро, таємно скоїла крадіжку товару ТОВ САВ-ДІСТРІБЬЮШН , відсутність якого було виявлено 02:10 год. 12.08.2019 біля буд. 30 по вул. Кринична, у м. Дніпро, спричинивши перевізнику ТОВ Компанія Кана матеріальну шкоду у розмірі 175 267,70 грн.

Відомості про вказану подію внесено до ЄРДР за №1201904066001547 за ч. 1 ст.185 КК України, що підтверджується довідкою Індустріального ВП Дніпропетровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області 45.2/СВ222к від 01.11.19.

Позивач отримав від ТОВ КОРСА претензію №1800-юр від 23.08.2019 про сплату збитків внаслідок пошкодження та нестачі товару (вантажу) під час перевезення згідно умов Договору № 160220017 від 16.02.2017 на суму 175 266,70 грн. До вказаної претензії було додано протокол взаємозаліку зустрічних однорідних грошових вимог від 09.09.2019, складений між ТОВ КОРСА та ТОВ САВ-ДІСТРІБЬЮШН , з реєстром претензій №09/09-19 (№ТЕ-18) від 09.09.2019.

Крім того, ТОВ КОРСА повідомило про задоволення трьох претензій-вимог за №№ 180701, 180702, 180703 від 13.08.2019 ТОВ САВ-ДІСТРИБЬЮШН , як безпосереднього вантажоодержувача (власника) вантажу, що перевозився позивачем за ТТН №10819-1157541-192 від 11.08.2019 та Накладною №110819-1157541-192 від 09.08.2019 у загальному розмірі, що складає 175 266,70 грн на підставі Протоколу взаємозаліку зустрічних однорідних грошових вимог від 09.09.2019.

03.10.2019 між ТОВ Компанія КАНА та ТОВ КОРСА було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог якою було здійснено залік грошових вимог в сумі 175 266,70 грн за претензією ТОВ КОРСА від 23.08.2019 № 1800-юр.

Таким чином, позивачем 03.10.19 здійснено відшкодування шкоди ТОВ КОРСА за вищевказаною подією від 11.08.2019.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2019 позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про настання збитку, надавши необхідні для відшкодування документи, однак, за результатами її розгляду відповідачем-1 листом №9528-31 від 17.12.2019 відмовлено у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що по заявленому випадку позивач безпосередньо здійснював перевезення вантажу, а не надавав послуги експедитора щодо організації перевезення, у зв`язку з чим у нього відсутні підстави для виплати страхового відшкодування.

Не погоджуючись із вказаною відмовою ПрАТ СК ПЗУ Україна від виплати ТОВ Компанія КАНА страхового відшкодування на умовах укладеного між ними Договору добровільного страхування, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого господарського суду про задоволення позову, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ч. 1 ст. 352 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб`єктів господарювання (страховиків), пов`язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 979 ЦК України та ч. 1 ст. 16 Закону України Про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Частиною 1 статті 8 Закону України Про страхування передбачено, що страховим ризиком визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України Про страхування є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, апелянтом не заперечуються обставини щодо настання події з викрадення вантажу, який перевозився позивачем на підставі договору № 16022017 від 16.02.2017 та Заявки №000003574 на перевезення вантажів до вказаного договору, а також щодо відшкодування позивачем шкоди ТОВ КОРСА за вищевказаною подією у розмірі 175 266,70 грн.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що позивач у правовідносинах з ТОВ КОРСА щодо перевезення вантажу не здійснював обов`язків експедитора, а виконував функції лише перевізника, відповідальність якого не була предметом страхування за Договором добровільного страхування, укладеним з відповідачем-1.

Враховуючи доводи апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції підлягає перевірці законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зокрема, щодо з`ясування останнім обсягу відповідальності відповідача-1 за Договором страхування, настання страхового випадку у зв`язку з наданням позивачем ТОВ КОРСА послуг на підставі договору № 16022017 від 16.02.2017, обставини звернення позивача до відповідача-1 із заявою про виплату страхового відшкодування та встановлення правомірності результату її розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2017 між ТОВ КОРСА та позивачем було укладено договір про надання транспортних послуг з перевезення вантажів територією України № 16022017, на підставі якого останній надавав послуги по перевезенню вантажу (побутова техніка), що підтверджується ТТН №10819-1157541-192 від 11.08.2019.

Колегія суддів зазначає, що укладений між ТОВ КОРСА та позивачем Договір № 16022017 від 16.02.2017 є підставою для виникнення у сторін вказаного правочину майново-господарських зобов`язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

На переконання колегії суддів, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору, місцевий господарський суд правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою містить у собі як елементи договору перевезення, так і елементи договору транспортного експедирування, тобто є змішаним.

Статтею 929 ЦК України, що кореспондується зі ст. 316 ГК України, визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Статтею 1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність визначено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За змістом ст. 4 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб`єкти господарювання.

Частиною 13 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність визначено, що факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

При цьому, транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, а є комплексом заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Разом з тим, відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

З викладеного вбачається, що на відміну від договору транспортного експедирування, договір перевезення включає до обов`язків перевізника лише доставлення довіреного вантажу до пункту призначення та його видача особі. В той час, як договір транспортного експедирування покладає на експедитора більш розширені обов`язки, тобто надання відповідних транспортних послуг.

Так, умовами договору про надання транспортних послуг з перевезення вантажів територією України № 16022017 від 16.02.2017, укладеного між позивачем та ТОВ КОРСА , на позивача покладено права та додаткові обов`язки, які виходять за межі договору перевезення, зокрема: п. 1.3. - визначення маршруту руху позивача замовником; п. 1.6. право перевізника залучати до виконання перевезення інших перевізників; п. 2.1.2. - забезпечення позивачем вірного оформлення товаросупровідних документів; п. 2.2.2. - визначення позивачем типу та кількості автомобілів, необхідних для перевезення вантажу; п. 2.2.5. - забезпечення позивачем розміщення та кріплення вантажу на платформі; п. 2.2.6. - інформування позивачем замовника про всі випадки затримки транспортних засобів; п. 2.2.7 - повідомлення позивачем замовника про всі недоліки отриманої інформації; п. 2.2.10. - забезпечення позивачем присутності водія під час завантаження, огляд зовнішнього стану вантажу, виявлення пошкоджень під час пакування, складання відповідних актів, внесення зауважень до ТТН.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

За приписами ст. 13 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність експедитор здійснює страхування вантажу та своєї відповідальності згідно із законом та договором транспортного експедирування.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що транспортно-експедиторська діяльність є видом господарської діяльності експедитора, яка здійснюється ним на власний ризик та полягає у виконанні або організації виконання визначених договором транспортно-експедиційних послуг за дорученням клієнта та за його рахунок. При цьому, експедитор вправі застрахувати свою цивільно-правову відповідальність, пов`язану з ризиками втрати, знищення, пошкодження чи нестачі вантажу, переданого йому для перевезення замовником.

Як було зазначено вище, 26.02.2019 позивачем, як страхувальником, було укладено з відповідачем-1, як страховиком, договір добровільного страхування відповідальності експедитора №312.994161262.2043, згідно з яким застраховано майнові інтереси, пов`язані з відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної третім особам або їхньому майну, а також шкоди, заподіяної юридичним особам у зв`язку з наданням послуг по перевезенню вантажів (п. 3.2 Договору страхування).

У Розділі 1 ОУС до Договору страхування вказані страхові ризики, зокрема, відповідальність експедитора та відповідальність автомобільного перевізника.

Відповідно до п. 4.1.1 Договору страхування, страхуванню на умовах цього договору підлягають такі ризики, як відповідальність за вантаж прийнятий до перевезення - настання відповідальності страхувальника за втрату, нестачу, ушкодження або псування вантажу під час доставки.

При цьому, Договір страхування не містить застережень щодо виконання експедитором функцій перевізника.

Враховуючи вищевказані положення Договору страхування та ст. 1 Закону України Про автомобільний транспорт , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що дія даного договору розповсюджується на випадки, в яких експедитор надає як послуги з перевезення, так і послуги з експедирування.

Посилання відповідача-1 на те, що спірне перевезення було виконане самим позивачем без залучення іншого перевізника, правомірно відхилено місцевим господарським судом, оскільки за змістом ч. 1 ст. 929 ЦК України експедитор може самостійно виконати перевезення, а Договір страхування не містить положень про те, що перевізником має бути третя особа.

Статтею 990 ЦК України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про страхування страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про страхування страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Дана норма узгоджується зі ст. 988 ЦК України, за змістом якої виплата страховиком страхувальнику страхового відшкодування є обов`язком страховика за договором.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України Про страхування здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

За приписами статей 509, 525, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 11.1 Договору страхування страховик відшкодовує збитки страхувальника після фактичної оплати страхувальником або його представником претензій, отриманих від третіх осіб.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

З огляду на вимоги законодавства та враховуючи погоджені сторонами умови Договору страхування, колегія суддів вважає, що за результатами розгляду заяви позивача про настання страхового збитку від 12.08.2019, відповідачем-1 було неправомірно відмовлено у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що по заявленому випадку позивач безпосередньо здійснював перевезення вантажу, а не надавав послуги експедитора щодо організації перевезення, оскільки такі дії страховика є односторонньою відмовою від виконання умов договору.

Доводи апелянта про те, що всупереч п. 9.1.8. Договору страхування, без отримання згоди страховика позивачем було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.10.2019, якою здійснено залік грошових вимог у сумі 175 266,70 грн за претензією ТОВ КОРСА , у зв`язку з чим позивач безпідставно взяв на себе відповідальність за псування вантажу та виплату власнику вантажу зазначеної суми коштів, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Страхувальник зобов`язаний з моменту настання події, що має ознаки страхового випадку не сплачувати відшкодування, не визнавати частково або повністю вимоги, що пред`явлені страхувальнику у зв`язку з настанням події, що має ознаки страхового випадку, не відмовлятися від них, не підписувати жодних документів, а також не приймати на себе будь-яких прямих та непрямих зобов`язань по врегулюванню таких вимог без згоди страховика, крім випадків, коли обов`язок страхувальника виконати вимоги випливає з Закону або на підставі рішень компетентних органів, які є обов`язковими для виконання на території України.

Разом з тим, відповідно до ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

У п 2.2.16 Договору № 16022017 від 16.02.2017 передбачено, що перевізник зобов`язується нести відповідальність за всі випадки втрати або пошкодження вантажу.

Таким чином, дії позивача по відшкодуванню шкоди замовнику за Договором № 16022017 від 16.02.2017 є такими, що здійснені на підставі умов даного договору та на виконання обов`язку, встановленого Законом, а саме, ст. 314 ГК України, що спростовує посилання апелянта на порушення умов п. 9.1.8. Договору страхування.

Враховуючи встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, з огляду на те, що позивачем, як експедитором, самостійно було надано послуги з перевезення та фактично отримано збитки, які договором страхування віднесено до страхових ризиків, а відповідачем-1, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором страхування, не було здійснено страхової виплати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 страхового відшкодування у розмірі 175 266,70 грн.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем-1 грошового зобов`язання щодо своєчасної виплати суми страхового відшкодування позивачем заявлено вимогу до стягнення 936,00 грн 3 % річних, нарахованих за період з 17.12.2019 (дата відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування) по 20.02.2020.

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи прострочення відповідачем-1 виконання грошового зобов`язання, стягнення з відповідача-1 на користь позивача процентів річних та інфляційних втрат є правомірним.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі є правильними, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 936,00 грн 3 % річних.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з ПрАТ СК ПЗУ Україна на користь ТОВ Компанія КАНА 175 266,70 грн страхового відшкодування та 936,00 грн 3% річних.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими вимоги апеляційної скарги про скасування додаткового рішення у справі, оскільки апелянтом не наведено жодних доводів щодо його неправомірності, а в судовому засіданні представник відповідача-1 зазначив про необхідність скасування оскаржуваного додаткового рішення у разі скасування рішення суду про задоволення позовних вимог.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За приписами ч. 1, п. п. 1, 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

В якості доказів понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем надано суду копію договору про надання правової допомоги від 05.02.2020; детальний опис робіт (наданих послуг) від 13.07.2020; рахунки №№ 05/02/20 від 05.02.2020, 06/07/20 від 06.07.2020; копії платіжних доручень № 8863 від 07.02.2020, №9467 від 09.07.2020 на загальну суму 11 700,00 грн.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з тим, за приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу, зокрема вказавши, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи .

Надалі об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила цей висновок у постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та у постанові від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, зазначивши, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

У постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважила, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 правова позиція має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.

При цьому, колегія суддів наголошує, що за приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оцінивши надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу, враховуючи відсутність заперечень відповідача-1 щодо відшкодування за його рахунок таких витрат місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір судових витрат позивача в частині витрат на правничу допомогу документально підтверджений та становить 11 700,00 грн.

Враховуючи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у даній справі позовні вимоги задоволено повністю, з огляду на приписи ч. 4 ст.129 ГПК України та наявні в матеріалах справи докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні додаткового рішення від 05.08.2020 у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі №904/1167/20 прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ПрАТ СК ПЗУ Україна має бути залишена без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

При цьому, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача про стягнення з відповідача-1 витрат на професійну правничу допомогу, надану йому адвокатом під час апеляційного провадження у справі в сумі 10 000,00 грн, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які понесено ним та які він планує понести у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, становить відповідно 10 000,00 грн та 15 000,00 грн.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем додано детальний опис робіт (наданих послуг) від 12.10.2020, рахунок №15/09/20 від 15.09.2020 та платіжне доручення №5700 від 24.09.2020 на суму 10 000,00 грн.

Вказані докази на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу були направлені разом із відзивом на апеляційну скаргу відповідачам у справі.

Також в матеріалах справи наявна копія договору про надання правової допомоги від 05.02.2020, укладеного між ТОВ Компанія КАНА (у тексті договору - Клієнт) та Адвокатським бюро Віталія Гурського (у тексті договору - Бюро), відповідно до якого Клієнт доручає, а Бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Бюро, на підставі звернення Клієнта, представляє у встановленому порядку інтереси Клієнта, зокрема, в господарських судах. Вартість юридичної допомоги, що надається Бюро Клієнту, встановлюється у гривнях та складає за одну судову інстанції 10 000,00 грн за правовий аналіз проблеми Клієнта, підготування документів для судового розгляду та документів під час судового розгляду. Окрім вказаної суми, окремо сплачується 1 700,00 грн за кожне судове засідання, в якому адвокат від імені Бюро приймає участь.

Як вбачається з детального опису робіт (наданих послуг) від 12.10.2020 Адвокатським Бюро Віталія Гурського в процесі надання правничої допомоги за договором про надання правової допомоги від 05.02.2020 ТОВ Компанія КАНА під час розгляду справи №904/1167/20 в Північному апеляційному господарському суді надані наступні послуги:

- правовий аналіз апеляційної скарги, аналіз судової практики з урахуванням положень викладених в апеляційній скарзі - 1 500,00 грн;

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу, його формування з додатками та поїздка до відділу поштового зв`язку для направлення його копії іншій стороні та в суд - 8 500,00 грн.

Отже, вищевказаними доказами підтверджується надання адвокатом Адвокатського бюро Віталія Гурського позивачеві послуг з професійної правничої допомоги у погодженому між адвокатом та клієнтом розмірі під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а також здійснення оплати за вказані послуги останнім у сумі 10 000,00 грн.

При цьому, до закінчення судових дебатів у справі, в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, представником позивача не було заявлено про намір подати додаткові докази протягом встановленого строку після ухвалення судового рішення.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, розумну необхідність витрат для даної справи у суді апеляційної інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, а також відсутність клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, з відповідача-1 на користь позивача підлягають стягненню 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі №904/1167/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі №904/1167/20 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі №904/1167/20 залишити без змін.

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі №904/1167/20.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців,40, ідентифікаційний код 20782312) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія КАНА (49033, м. Дніпро, пр-т Богдана Хмельницького, 122А; ідентифікаційний код 37621425) 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

7. Матеріали справи №904/1167/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 26.10.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз