Рішення

від 02.11.2020 по справі 335/8756/19

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/8756/19 2/335/384/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., за участю секретаря судового засідання Єфремової О.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Погрібної С.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВАДИМ про стягнення заробітної плати та інших виплат при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ Фірма Вадим про стягнення заробітної плати, інших виплат при звільненні, моральної шкоди, в якому зазначив наступне.

Позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ Фірма Вадим з 25.04.2006 по 14.01.2013; працював на посадах виконроб, заступника директора по будівництву; 14.01.2013 був звільнений з ТОВ Фірма Вадим за власним бажанням. Позивач стверджував, що починаючи з листопада 2011 року до моменту звільнення, роботодавцем йому не виплачувалась заробітна плата. Оскільки в позасудовому порядку ОСОБА_1 не вдалось вирішити спір з ТОВ Фірма Вадим , позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав і інтересів та просив суд стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату, середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати по день подання позовної заяви, компенсацію втрати частини заробітної плати, та компенсацію моральної шкоди.

Ухвалою суду від 09 вересня 2019 року відкрито провадження у вищезазначеній справі.

Позивач, представник позивача в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, просили суд їх задовольнити.

Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені; надавали до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи, однак своїм правом подання відзиву на позовну заяву не скористались.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондує обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період часу з 25.04.2006 по 01.06.2006, з 11.10.2006 по 31.12.2006, з 04.04.2008 по 14.01.2013 працював у ТОВ Фірма Вадим на посадах виконроб та заступника директора по будівництву, що підтверджується записами у його трудовій книжці.

Наказом від 13.01.2013 № 01-К позивача було звільнено з підприємства за власним бажанням за ст. 38 Кодексу законів про працю України.

За період роботи позивача йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, однак починаючи з листопада 2011 року до моменту звільнення, відповідач перестав виплачувати заробітну плату позивачу, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу по формі ОК-3 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, виданими Правобережним об`єднаним управлінням м. Запоріжжя Пенсійного фонду України.

У зв`язку з відсутністю інформації про розмір нарахованої позивачу заробітної плати за вказані періоди, розрахунок суми заборгованості по заробітній платі був здійснений з використанням даних середньої заробітної плати в галузі економічної діяльності Будівництво , взятих з офіційного сайту Держстату України (Додаток1, Додаток2, Додаток3): http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/gdn/Zarp_ek_m/Zp_ek_m_u/arh_zpm_u.html.

Загальна сума заборгованості по невиплаченій заробітній платі починаючи з листопада 2011 року по 14 січня 2013 року склала 36 210,57 грн..

На теперішній час заборгованість по заробітній платі перед позивачем не сплачена.

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Як вказано у ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення працівником вимоги про розрахунок.

З урахуванням наведенного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 36 210,57 грн. підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, оскільки з моменту звільнення позивача (14.01.2013) та на момент його звернення із позовом до суду (06.08.2019) у ТОВ Фірма Вадим існувала заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, то підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки.

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Оскільки, під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, було встановлено, що працівникові ОСОБА_1 не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України, прийшов до висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку (в даному випадку по день подання позову до суду, як просить про це позивач), оскільки відповідач не довів відсутності в цьому своєї вини. При цьому суд зауважує, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова від 03.07.2013у справі № 6-64цс13, постанова від 05.04.2018 справа № 639/7242/16-ц) на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати .

Абзацом 2 пункту 8 даного Порядку передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до п.5 р. IV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі ( календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п. 8 Порядку).

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі №6-648цс15, від 01.03.2017 справа №635/2084/16-ц у спорах про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно норм закону викладених вище.

Час затримки належних ОСОБА_1 сум заробітної плати складає період з 15.01.2013 (наступний день після звільнення) по 31.07.2019 (таку дату позивач визначив як день звернення до суду). Кількість днів прострочення становить 1629 дні.

Середньоденну заробітну плату позивачем визначено діленням заробітної плати у загальному розмірі 5 307,00 грн. (листопад 2012 року - 2586,00 грн.; грудень 2012 року - 2721,00 грн., дані середньої заробітної плати в галузі економічної діяльності Будівництво , взяті з офіційного сайту Держстату України (Додаток1, Додаток2, Додаток3): http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/gdn/Zarp_ek_m/Zp_ek_m_u/arh_zpm_u.html) на фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні - 43 (листопад 2012 року - 22 дні, грудень 2012 року - 21 дні) та вона складає 123,42 грн..

Розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку (день, наступний після звільнення по день подання позову включно 31.07.2019) становить: 1629 днів х 123,42 грн. = 201 051,42 грн..

Таким чином, суд, враховуючи вимоги ч.1 ст.13 ЦПК України, згідно яких суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 201 051,42 грн. в межах заявлених ним вимог.

Компенсація втрати частини заробітної плати регламентується ст. 34 Закону України Про оплату праці , ст.ст 1, 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Позивачем розраховані індекси споживчих цін з місяця, наступного після звільнення по день подання позовної заяви. Розрахунок проводився шляхом множення щорічних середніх індексів інфляції за даними Держкомстату: 1,003 (середній індекс за 2013 рік без січня 2013 року) х 1,249 (середній індекс за 2014 рік) х 1,433 (середній індекс за 2015 рік) х 1,124 (середній індекс за 2016 рік) х 1,137 (середній індекс за 2017 рік) х 1,098 (середній індекс за 2018 рік) х 1,036 (середній індекс за 2019 рік по червень включно) = 260,97.

Приріст споживчих цін розраховується 260,97-100=160,97.

Таким чином, компенсація втрати частини заробітної плати розраховується як добуток суми боргу по зарплаті на приріст індексу споживчих цін: 36 210,57 грн. х 160,97, що становить 58 288,15 грн.

Відповідачу надавався строк для надіслання (надання) до суду відзиву на позовну заяву і всіх доказів, які можливо доставити до суду, що підтверджують заперечення проти позову, але відзив до суду не надходив. Відповідачем не спростовано факт наявності заборгованості по заробітній платі перед позивачем та факту затримки у розрахунку з позивачем, також відповідач не спростував надані позивачем розрахунки.

Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Позивач вважав, що в зв`язку з не виплатою йому заробітної плати в повному обсязі а також не відрахуванням із щомісячних сум заробітної плати страхових пенсійних внесків, це вплинуло на розмір його пенсії, що призвело до моральних страждань, однак в чому саме проявлялись такі страждання позивач не пояснив, належними доказами спричиненої відповідачем йому моральної шкоди - не довів.

Тому суд вважає, що в даній справі заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн. не підлягають задоволенню.

Стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 36 210,57 грн. разом із компенсацією втрати частини заробітної плати в сумі 58 288,15 грн., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в сумі 201 051,42 грн. є достатніми для сприяння відновлення порушених прав позивача.

Окрім того, на підставі положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача, ТОВ Фірма Вадим , на користь позивача сплачений за подання позовної заяви судовий збір в сумі 2010,51 в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Окрім того, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн. за позовну вимогу про стягнення заробітної плати, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12-13, 76-82, 141, 169, 259, 263 - 265 ЦПК України , суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВАДИМ про стягнення заробітної плати та інших виплат при звільненні,- задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВАДИМ (69035, м.Запоріжжя, пров.Котельний,2, ЄДРПОУ 19267148) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_1 ) не отриману заробітну плату в сумі 36 210,57 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати в сумі 58 288,15 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 201 051,42 грн., судовий збір у розмірі 2010 грн.51 коп., всього стягнути: 297 560 (двісті дев`яносто сім тисяч п`ятсот шістдесят) гривень 65 коп.

У задоволенні інших позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВАДИМ (69035, м.Запоріжжя, пров.Котельний,2, ЄДРПОУ 19267148) на користь держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн.40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06.11.2020 року.

Суддя Рибалко Н.І.