Постанова

від 03.11.2020 по справі 761/38802/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/38802/16-ц Головуючий у І інстанції Волошин В.О.

Провадження №22-ц/824/4617 /2020 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розглядуцивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В.,

за участі секретаря Тимошевської С.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомост , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості із суми невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку зі звільненим працівником, заборгованості по розрахунках з підзвітними особами в національній валюті, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

у листопаді 2016 р. позивач ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ Енергомост , в якому просив суд, з урахуванням поданих пізніше заяв про уточнення та збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача на свою користь:

- заборгованість по нарахованій та невиплаченій заробітній платі та невикористаній щорічній відпустці за період часу з 01 квітня 2015 р. по 04 жовтня 2016р. у розмірі 366 147,43 грн.;

- середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні - 346 974,8 грн.;

- інфляційні збитки за період з 01 квітня 2015р. по 01 жовтня 2016р. в сумі 7 057,89 грн.;

- 3,0 % річних за період часу з 01 квітня 2015р. по 01 жовтня 2016р. в розмірі 1 052,02 грн.;

- 15 967,63 грн. підзвітних коштів на підставі довідки № 26/09 від 26 вересня 2016р.;

- у відшкодування моральної шкоди 110 000,00 грн.;

- судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 31 грудня 2007р. по 04 жовтня 2016 р. він працював у відповідача на посаді директора та був звільнений з роботи за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України). В день його звільнення йому не було виплачено заробітну плату за попередньо відпрацьованій період в сумі 366 147,43 грн., а також 15 967,63 грн. підзвітних коштів на підставі довідки № 26/09 від 26 вересня 2016р.

Протягом вказаного періоду часу позивач не мав коштів на утримання своєї сім 'ї, не міг оплачувати своє навчання в університеті. При цьому, позивач являється єдиним годувальником в сім`ї, оскільки його дружина перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною. У зв`язку з порушенням відповідачем трудових прав позивача, пов`язаних з невиплатою заробітної плати, позивач не мав можливості вчасно сплачувати комунальні послуги. Все це призвело до значних моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя та життя членів своєї сім 'ї.

Враховуючи тривалість часу невиконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем щодо своєчасної виплати заробітної плати, розмір завданої моральної шкоди ним оцінено в сумі 110 000,00 грн.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 рокупозов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомост на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі у розмірі 252 760 грн. 26 коп. без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів; у відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомост на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомост на користь держави судовий збір у розмірі 2 527 грн. 60 коп.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні заявлених позовних вимог, позивач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального і процесуального права, просить в оскаржуваній частині рішення скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Серед доводів апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції необґрунтовано не дав належної оцінки доказам, які підтверджують розмір заборгованості по заробітній платі, зокрема: банківські виписки по розрахунковому рахунку ТОВ Енергомост в Райффайзен Банк Аваль за період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року, з яких видно, що 29 вересня 2015 року відбулось погашення заборгованості відповідача перед позивачем з заробітної плати за попередній період, тобто з грудня 2014 року по березень 2015 року. Крім того, судом безпідставно не взято до уваги довідку ТОВ Енергомост від 04 жовтня 2016 року, підписану ним, як директором товариства, а також головним бухгалтером.

Вважає також незаконним та необґрунтованим рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Відмовляючи в задоволенні вимог в цій частині, суд дійшов помилкових висновків про відсутність вини підприємства у виплаті заборгованості, ґрунтуючи їх на припущеннях щодо не передання позивачем новопризначеному директору товариства бухгалтерської та фінансово-господарської документації.

Крім того, на думку апелянта, безпідставною є також відмова в задоволенні вимог про стягнення 15 967,63 гривень підзвітних коштів на підставі довідки № 26/09 від 26 вересня 2016 року, оскільки на підтвердження заявленої вимоги суду було надано достатньо доказів.

Щодо розміру моральної шкоди стягнутої судом з ТОВ Енергомост на користь позивача, вважає, що його має бути збільшено.

Відзивів на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому статтею 360 ЦПК України до суду апеляційної інстанції не надходило.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Відповідач ТОВ Енергомост свого представника для участі в судовому засіданні не направив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Третя особа - ОСОБА_2 , в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_2 заявив клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №761/40120/17 за позовом ОСОБА_3 до ТОВ Енергомост , в особі представництва ВАТ Євро-Азіатська Будівельна Корпорація Євраскон , треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус КИНО Яремчук М.В. про визнання недійсним протоколу загальних зборів учасників ТОВ Енергомост від 20.09.2016 року №3. В обґрунтування поданої заяви зазначив, що вважає неможливим вирішення питання про стягнення на користь ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі, невикористаної щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до розгляду вказаної справи.

Заслухавши думку сторін з приводу заявленого клопотання, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на відсутність передбачених п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України обов`язкових підстав для зупинення провадження по справі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що в день звільнення ОСОБА_3 з посади директора ТОВ Енергомост з ним не було проведено розрахунку та не виплачено заборгованість по заробітній платі за період з ІV квартала 2015 року по ІІІ квартал 2016 року в сумі 252760,26 грн.

В той же час, суд дійшов висновку про відсутність правовихпідстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробіткуза час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на відсутність вини відповідача.

Колегія суддів повністюпогодитися з такими висновками не може з наступних підстав.

Так, згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Так, судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивач працював на посаді директора ТОВ Енергомост з 31 грудня 2007р.

20 вересня 2016р. позивачем було подано учасникам ТОВ Енергомост заяву про звільнення за власним бажанням з 04 жовтня 2016р.

Наказом № 04/10 від 04 жовтня 2016р. позивач звільнив себе з роботи з посади директора за власним бажанням та визначив виплатити собі компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 15 березня 2015р. по 03 жовтня 2016р. терміном 37 календарних днів (а.с. 14).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи (а.с. 116) рішенням Загальних зборів ТОВ Енергомост від 20 вересня 2016р., позивача було звільнено з роботи з посади директора ТОВ Енергомост з 20 вересня 2016р. і призначено на посаду директора товариства третю особу - ОСОБА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2017р. по цивільній справі № 761/7713/17, яке набрало законної сили, визнано звільнення ОСОБА_3 з посади директора ТОВ Енергомост з 20 вересня 2016р. незаконним.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що днем звільнення ОСОБА_3 з посади директора ТОВ Енергомост є 04 жовтня 2016р.

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач наголошував, що з 01 квітня 2015р. по 04 жовтня 2016р. відповідач нараховував та не сплачував йому заробітну плату у сумі 366 147,43 грн., в обґрунтування чого позивач посилався на складену ним, як директором ТОВ Енергомості довідку від 04 жовтня 2016р. № 04/10 (а.с. 12).

Частиною четвертою статті 43 Конституції Українипередбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі частиною1 статтею 1 Закону України "Про оплату праці"заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 110 КЗпП Українивстановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень Закону України "Про оплату праці", заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Відповідно до статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно зі статтею 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не було надано суду жодних доказів для встановлення обставин щодо наявності заборгованості по заробітній платі чи іншим виплатам перед позивачем, а також щодо розміру такої заборгованості.

З огляду на вказане, єдиним належним доказом, на підставі якого суд може встановити розмір заборгованості відповідача перед позивачем по невиплаченій заробітній платі є Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період 2015-2016 роки (том 1 а.с. 71-72)

Згідно даних зазначених відомостей, у 2015 році ТОВ Енергомост було нараховано позивачу ОСОБА_3 :

- за І квартал 2015р. - 64261,79 грн.

- за ІІ квартал 2015 р. - 85324,85 грн.

- за ІІІ квартал 2015 р. - 67757,67 грн., а всього 217 344,31 грн.

При цьому, виплачено позивачу у І кварталі - 36747,79 грн., а у ІІІ кварталі 212 350,52 грн., що в сумі становить 246 025,31 грн.

З пояснень, які були надані позивачем в суді апеляційної інстанції вбачається, що виплата заборгованості по заробітній платі, отримана ним у ІІІ кварталі 2015 року стосувалась погашення заборгованості за 2014 рік. Однак, належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеної обставини суду не було надано. Виписки по рахунку ПАТ Райффайзен Банк Аваль (том 1 а.с. 80-93) таких доводів позивача не підтверджують.

Таким чином, перевіряючи обставини щодо розміру заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог за період з ІVквартал 2015 року по ІІІ квартал 2016 року включно.

Так, згідно вказаних вище Відомостей, ТОВ Енергомост було нараховано позивачу ОСОБА_3 :

- за ІV квартал 2015 року 68408,55 грн.

- за І квартал 2015р. - 68666,24 грн.

- за ІІ квартал 2015 р. - 69140,17 грн.

- за ІІІ квартал 2015 р. - 46545,30 грн., а всього 252 760,26 грн.

При цьому, виплат по заробітній платі у зазначений період позивачу здійснено не було, таким чином, судом першої інстанції вірно розраховано суму заборгованості ТОВ Енергомост перед ОСОБА_3 по заробітній платі в розмірі 252 760,26 грн., без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів

В той же час, колегія суддів апеляційного суду не погоджується із висновками місцевого суду в частині відсутності підстав для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до положень статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму .

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.

За змістом наведених норм відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване не на покарання роботодавця, а на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні.

При цьому обов`язковою умовою для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є наявність у його діях вини за несвоєчасний розрахунок, про що прямо зазначено у ст.117 КЗпП України.

Аналогічні роз`яснення містить п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", згідно якого суд на підставі ст. 117 КЗпП України вправі стягнути на користь працівника середній заробіток за час затримки розрахунку, лише якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність вини роботодавця у нездійсненні вчасного розрахунку з позивачем з огляду на те, що сам позивач, як директор товариства, у день звільнення визначив виплатити лише компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 15 березня 2015р. по 03 жовтня 2016р. терміном 37 календарних днів, без зазначення заборгованості по заробітній платі. Крім того, суд першої інстанції вважав встановленими обставини щодо не передання позивачем фінансового - господарських та бухгалтерських документів новопризначеному директору, у зв`язку з чим роботодавець взагалі був позбавлений можливості провести будь-які розрахунки належних до виплат позивачу сум і здійснити їх виплату.

В той же час, належних доказів на підтвердження зазначених обставин матеріали справи не містять.

З пояснень, наданих третьою особою - ОСОБА_2 у суді першої інстанції вбачається, що виписку про стан поточного рахунку ТОВ Енергомост останній, як новопризначений директор товариства, отримав 25.10.2016 року та того ж дня листом повідомив позивача про отримання 641,32 грн., як частини боргу по заробітній платі. (том 1 а.с. 141)

Відсутність грошових коштів на поточних рахунках ТОВ Енергомост , на яку посилався ОСОБА_2 , не виключає вини роботодавця у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє його від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Позивач стверджував, що через невиплату йому у день звільнення заборгованості по заробітній платі за період з квітня 2015 року по 04 жовтня 2016 року відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки відповідного розрахунку, а саме з 04 жовтня 2016 року до дня ухвалення судового рішення включно.

Відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими розд. 2 абз. 3 постанови КМУ Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995р № 100, а також згідно п. 32 Постанови пленуму ВСУ за №9 від 06.11.1992 р. - обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачу до моменту звільнення була нарахована заробітна плата за липень 2016 року у розмірі 23 272,65 грн., та за серпень 2016 року у розмірі 23 272,65 грн. У вересні 2016 року заробітна плата ОСОБА_3 не нараховувалась.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу , яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Таким чином, з рахуванням розміру середньоденного заробітку позивача, кількості робочих днів період затримки розрахунку при звільненні, до стягнення з відповідача підлягає сума середнього за час затримки розрахунку при звільненні 1 103 006,36 грн., виходячи з розрахунку 1082,44 грн. (середньоденна заробітна плата) х 1019 робочих днів (за період з 04.10.2016 року по 02.11.2020 року).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

З огляду на наведені мотиви, Верховний Суд у постанові від 05 липня 2020 року у справі № 569/13794/18 прийшов до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, не в залежності від наявності спору між працівником та роботодавцем щодо належних до виплати сум.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на вказане, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, оскільки сума невиплачених позивачу при звільненні сум становила 252 760, 26 грн., що є у чотири рази меншим від визначеної суми середнього заробітку позивача за час затримки виплати при звільненні ( 1 103 006,36 .).

Апеляційний суд вважає, що стягнення з відповідача такої значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, з урахуванням правовідносин, що виникли між сторонами, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 200 000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих його втрат, які розумно можна було би передбачити.

Інші доводи апеляційної скарги, зокрема щодо безпідставної відмови у стягненні15 967,63 грн. підзвітних коштів, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону та не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні таких вимог з огляду на їх недоведеність

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вказане, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та підлягає скасуванню із ухваленням у вказані частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року - скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомост на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 06 листопада 2020 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Ігнатченко Н.В.