Ухвала

від 10.11.2020 по справі 280/1272/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

10 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 280/1272/19

провадження № 51-4797ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_4 на вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 31 січня 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019060190000414 щодо

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 31 січня 2020 року ОСОБА_5 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, та призначено їй покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин.

Стягнуто із засудженої ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_4 977, 43 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 7000 грн моральної шкоди. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винною та засуджено за те, що 11 липня 2019 року близько 10:00, вона перебуваючи у приміщенні перукарні «Міла» за адресою: вул. Шевченка, 40, м. Коростишів, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_4 , умисно заподіяла тілесні ушкодження останній, а саме: вхопила рукою за волосся, завдала одного удару правою рукою в голову, скинула зі стільця та завдала одного удару правою ногою в ділянку грудної клітки, внаслідок чого потерпіла ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струс головного мозку, гематоми в ділянці лівої молочної залози, синця на лівому передпліччі та ділянці першого пальця правої кисті, які належать до легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров`я.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 03 вересня 2020 року вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 31 січня 2020 року залишив без змін, а апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_4 без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_4 , не оскаржуючи доведеності вини засудженої та юридичної кваліфікації її дій, просить скасувати вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 31 січня 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, потерпіла вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженої внаслідок м`якості, неправильне вирішення її цивільного позову та порушення її прав, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 56 Кримінального процесуального кодексу України(далі КПК). Водночас, на її думку суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів її апеляційної скарги та постановив незаконну ухвалу.

Мотиви Суду

Перевіривши доводи в касаційній скарзі потерпілої ОСОБА_4 та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також того, чи відповідають висновки суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Зазначені обставини були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій і не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог зазначених статей, а отже, під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Аргументи потерпілої щодо допущення судами істотних порушень вимог кримінального процесуального закону зводяться до оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії подій і стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноти судового розгляду, що, виходячи з вимог ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, і правильності кваліфікації її дій у касаційній скарзі потерпіла не оскаржує..

Твердження потерпілої стосовно невідповідності призначеного засудженій ОСОБА_5 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої внаслідок м`якості є необґрунтованими.

Як передбачено статтями 50, 65 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання і тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

При цьому з наданих копій судових рішень Верховним Судом не встановлено обставин, що підтверджують порушення вказаних норм права під час призначення ОСОБА_5 покарання.

Так, обираючи засудженій ОСОБА_5 вид та розмір покарання, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дотримався наведених вимог кримінального закону, урахував положення ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, зважив на ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ч. 2 ст. 12 КК є злочином невеликої тяжкості, позицію потерпілої щодо суворості призначеного покарання, дані про особу обвинуваченої, яка не судима, не одружена, утриманців не має, офіційно не працевлаштована, її ставлення до вчиненого та поведінку під час судового розгляду, яка не була проявом внутрішніх переживань особою того, що сталося, морального засудження своєї поведінки, усвідомлення вини, почуття сорому, докорів сумління. Передбачених статтями 66, 67 КК обставин, які пом`якшують і обтяжують покарання, суд не встановив.

Колегія суддів з таким рішенням погоджується і вважає справедливим призначене засудженій ОСОБА_5 покарання у виді громадських робіт, передбачене санкцією ч. 2 ст. 125 КК, оскільки саме таке покарання відповідатиме меті покарання, буде справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення останньої та попередження вчинення нею нових злочинів.

Не підтверджені й посилання потерпілої щодо порушення її прав, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 56 КПК, оскільки, як вбачається з доданої копії вироку суду першої інстанції, суд взяв до уваги позицію потерпілої щодо суворості призначеного покарання.

Що стосується доводів потерпілої ОСОБА_4 про неправильне вирішення її цивільного позову, то колегія суддів також вважає їх безпідставними.

Як видно з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду, копію якої додано, рішення суду першої інстанції щодо відшкодування шкоди за цивільним позовом потерпілої ОСОБА_4 прийнято судом з урахуванням вимог статей 128, 129 КПК та положень ст. 1166 Цивільного кодексу України і ґрунтується на наявних у матеріалах кримінального провадження документах, що підтверджують заподіяння шкоди. Цивільний позов у частині стягнення моральної шкоди із засудженої на користь потерпілої вирішено на підставі статей 23, 1167 Цивільного кодексу України та з дотриманням вимог чинного законодавства.

Вказані доводи потерпілої про неправильне вирішення її цивільного позову суд апеляційної інстанції належно перевірив, дослідив і вмотивовано спростував із посиланням на матеріали кримінального провадження, навівши відповідні правові підстави.

Отже, переглянувши справу в апеляційному порядку, суд дав належну оцінку доводам потерпілої, викладеними у апеляційній скарзі, які є аналогічними доводам у її касаційній скарзі, та із зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення обґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без змін.

На переконання колегії суддів касаційного суду, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції дотримався приписів ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 , у касаційній скарзі потерпілої ОСОБА_4 не наведено.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_4 необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_4 на вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 31 січня 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019060190000414, щодо ОСОБА_5 .

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3