Постанова

від 12.11.2020 по справі 826/9185/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 826/9185/15

адміністративне провадження № К/9901/27204/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Іщука І.О. від 16 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Троян Н.М., суддів Бужак Н.П., Твердохліб В.А. від 10 листопада 2016 року у справі за позовом Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 05 травня 2015 року: №0003202207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 761540,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 190385,00 грн.; №0003212207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі-ПДВ) у розмірі 835289,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 203822,00 грн.

Предметом перевірки судів у цій справі були рішення контролюючого органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та ПДВ за наслідками господарської діяльності Підприємства з ТОВ Ремсервіс Плюс (код ЄДРПОУ 38896301) за період з 01 листопада 2013 року по 31 жовтня 2014 року.

Оскаржуючи рішення Інспекції про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеним контрагентом, Підприємство послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки від 15 квітня 2015 року №161/2213/34966254, на підставі якого прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, у задоволені вищевказаного адміністративного позову відмовлено.

Постановляючи рішення, суди, з`ясувавши обставини у справі, які підтверджені дослідженими ними (судами) доказами, надавши їм правову оцінку, визнали обґрунтованими доводи контролюючого органу, що операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ Ремсервіс Плюс за період з 01 листопада 2013 року по 31 жовтня 2014 року щодо виконання останнім підрядних робіт та поставки товарів не мали реального характеру й не можуть слугувати підставою для формування Підприємством витрат та податкового кредиту з ПДВ за наслідками таких відносин; надані позивачем документи не є належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання робіт (товарів, послуг), адже контрагент позивача був зареєстрований на підставну особу, яка заперечила свою участь у створенні та діяльності товариства, у тому числі під час її допиту в судовому засіданні як свідка.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

У доводах касаційної скарги порушує питання щодо неправильного застосування судами норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з податку на прибуток і ПДВ. Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про безпідставність позовних вимог, адже не зважили на фактичні обставини справи та підтверджуючі їх докази, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентом проведені та документально оформлені й Підприємством дотримано передбачені податковим законодавством умови для формування витрат та податкового кредиту з ПДВ. На думку позивача, покупець не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на отримання податкової вигоди за можливі порушення підприємством-постачальником правил оподаткування при здійсненні господарської діяльності.

Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ Ремсервіс плюс (код ЄДРПОУ 38896301) за період з 01 листопада 2013 року по 31 жовтня 2014 року, за наслідками якої складено акт від 15 квітня 2015 року №161/2213/34966254, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 761540,00 грн. та ПДВ всього в сумі 835288,84 грн.

Відповідач у акті перевірки вказує на формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями із ТОВ Ремсервіс плюс без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це фіктивністю контрагента Підприємства як суб`єкта господарювання, адже в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32014100010000250 встановлено, що ТОВ Ремсервіс Плюс було зареєстровано без наміру здійснення фінансово-господарської діяльності з метою прикриття незаконної діяльності з надання податкової вигоди іншим суб`єктам підприємницької діяльності; заявою від 07 жовтня 2014 року громадянка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка згідно первинних документів зазначена директором ТОВ Ремсервіс Плюс , повідомила слідчий орган про те, що вона жодного відношення до фінансово-господарської діяльності цього підприємства не має, жодних документів не складала й не підписувала, нікому не видавала та нікого на це не уповноважувала, розрахунків з постачальниками не здійснювала.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у 2013-2014 роках) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-ХІV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

В ході розгляду справи судами встановлено, що у періоді, який перевірявся, між позивачем (замовник) та ТОВ Ремсервіс Плюс (виконавець) укладено ряд договорів на виконання останнім на користь Підприємства підрядних робіт на об`єктах у Шевченківському районі м. Києва; на виконання робіт по виготовленню та влаштуванню металевих дверей машинних приміщень ліфтів житлових будинків; на виконання робіт по монтажу, демонтажу, програмуванню, пусконалагодженню та підготовці приладів та іншого обладнання дахової котельні; на виконання робіт з вивозу сміття з прибудинкової території Шевченківського району.

Також, між позивачем та ТОВ Ремсервіс Плюс укладено договір купівлі-продажу та договір постачання, у відповідності до яких останній зобов`язувався поставити Підприємству товарно-матеріальні цінності.

Згаданим контрагентом на адресу позивача виписані податкові накладні, на підставі яких суми ПДВ включені Підприємством до складу податкового кредиту у відповідному періоді.

Як стверджував позивач, у ході перевірки позивачем подана необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентом, а також того, що укладені договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Судами ж попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем документи у даному випадку не є достатніми для висновку щодо виконання передбачених договорами робіт (надання послуг, поставки товарів) саме його контрагентом - ТОВ Ремсервіс Плюс , а отже не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Такого висновку суди дійшли, зокрема, з огляду на те, що у деяких актах здачі-приймання робіт (виконання послуг) та видаткових накладних відсутні дані, що дають змогу визначити осіб, які брали участь у здійсненні таких господарських операцій; акти здачі-приймання робіт (виконання послуг) не містять конкретних відомостей, які б дали можливість ідентифікувати адреси, за якими здійснювався вивіз та періодичність такого вивезення сміття, що загалом не узгоджується із вимогами Закону №996-XIV.

Також суди виходили з того, що ні під час перевірки, ні у ході розгляду справи позивачем не надано: актів пусконалагоджувальних робіт, які проводили члени комісії у складі працівників спеціалістів позивача; акти доступу на об`єкт для проведення ремонтних робіт із зазначенням працівників виконавця, яким було надано такий доступ; акти про проведення інструктажу стосовно виконання вимог техніки безпеки робітниками виконавця на об`єктах позивача; специфікацій, рахунків-фактур, замовлень на підтвердження виконання поставки товарно-матеріальних цінностей тощо.

Наведене не надало судам першої та апеляційної інстанцій можливості дійти висновку про рух активів на шляху до позивача у справі, участь контрагента у такому ланцюгу, реальні зміни майнового стану Підприємства внаслідок таких відносин, його власному капіталі.

Більше того судами встановлено, що зі сторони ТОВ Ремсервіс Плюс всі договори, видаткові та податкові накладні, акти здачі-приймання робіт (виконання послуг) підписані директором ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції було викликано до суду та допитано як свідка ОСОБА_1 , яка повідомила, що жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ Ремсервіс Плюс не має, фінансово-господарських документів від імені цього підприємства не складала та не підписувала, нікому не видавала та нікого на це не уповноважувала; розрахунків з постачальниками ТОВ Ремсервіс Плюс не здійснювала та нікому цього не доручала; на договорах, податкових накладних, видаткових накладних та актах приймання виконаних будівельних робіт від імені ТОВ Ремсервіс Плюс виконаний підпис від імені ОСОБА_1 їй не належить.

Зважаючи на зазначене, суди дійшли висновку, що первинні документи, надані позивачу ТОВ Ремсервіс Плюс , не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами та, як наслідок, визнаватись такими, що посвідчують факт придбання робіт (товарів, послуг), адже підписані особою, яка заперечує такі обставини.

Оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що надані позивачем документи не відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх змісту та оформлення, що унеможливлює, з огляду на приписи Закону №996-XIV, розцінювати їх як належні, достатні та достовірні докази. Наведені обставини у сукупності та взаємозв`язку були цілком об`єктивно розцінені судами як доказ безтоварності спірних операцій, що виключає відображення таких у обліку підприємства й підстави для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за такими відносинами.

Наведене, а також зміст встановлених фактичних обставин свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі прийняті за правильного застосування вказаних норм матеріального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко