Ухвала

від 17.11.2020 по справі 2-450/10

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 2-450/10 Головуючий в І інстанції: Ширінська О.Х.

Номер провадження: №22-ц/819/1578/20 Доповідач: Майданік В.В.

У Х В А Л А

17 листопада 2020 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Майданіка В.В.,

суддів: Кутурланової О.В.,

Орловської Н.В.

секретар Литвиненко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області, у складі судді Ширінської О.Х., від 28 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Новофедорівської сільської ради, Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії ,

В С Т А Н О В И В :

25 грудня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до Новофедорівської сільської ради, Херсонського державного бюро технічної інвентаризації, в якому просив:

--- визнати за ним право власності на нерухоме майно - житловий будинок з встроєним магазином та господарськими спорудами, розташовані за адресою АДРЕСА_1 ;

--- зобов`язати Херсонське державне бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності на житловий будинок з встроєним магазином та господарськими спорудами за ним.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Йому (позивачу) на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0400 га, розташована в АДРЕСА_2 із цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва.

Рішенням виконавчого комітету Новофедорівської сільської ради № 49 від 23 квітня 2008 року було прийнято в експлуатацію побудований ним на зазначеній земельній ділянці індивідуальний дачний будинок по АДРЕСА_1 та видано свідоцтво на право власності на зазначене нерухоме майно.

Рішенням виконкому Новофедорівської сільської ради № 149 від 22 жовтня 2008 року надано дозвіл на розробку проектної документації під житловий будинок з магазином за вказаною адресою. Ним за погодженням контролюючих служб був виготовлений 08.12.2008 року робочий проект житлового будинку з магазином, який було затверджено головним архітектором Голопристанського району.

На його звернення до відповідача та Херсонського БТІ про видачу йому свідоцтва про право власності на житловий будинок з магазином йому безпідставно відмовлено в усній формі.

Посилаючись на вказане, а також на положення ст.ст.331 та 376 ЦК України, просив задовольнити позов.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 грудня 2009 року позов було повністю задоволено.

На вказане рішення суду першої інстанції від 28 грудня 2009 року ОСОБА_1 , як особою, яка не була залучена до участі у справі, подана у липні 2019 року апеляційна скарга, в якій ставиться питання про його скасування й ухвалення нового рішення про відмову в позові. При цьому послався на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на порушення вказаним рішенням його прав. Зокрема, зазначив, що він є власником суміжної із ОСОБА_2 земельної ділянки, однак суд, вирішуючи питання про визнання за позивачем права власності на самочинно збудований ним об`єкт нерухомого майна на земельній ділянці, не призначеній для цієї мети, за відсутності визначених статтею 376 ЦК України умов для цього, суміжного землекористувача, правонаступником якого він є, до участі у зазначеній справі не залучив та не з`ясував, чи порушуються в результаті здійснених позивачем будівельних робіт права суміжних землекористувачів. Крім того, вказав, що судом не враховано того, що належним відповідачем у даному спорі є Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, яка не була залучена до участі у справі.

Справу вдруге було призначено до апеляційного розгляду на 17.11.2020 року об 11-00 годині, однак скаржник ОСОБА_1 чи його представник адвокат Вічна І.М., а також інші учасники справи, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися й жодних заяв не надали. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи та встановлених судом обставин встановлено таке.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Новофедорівської сільської ради 18 червня 2008 року, позивач ОСОБА_2 є власником індивідуального дачного будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.13).

Право власності ОСОБА_2 на зазначене нерухоме майно зареєстровано в установленому законом порядку 18.06.2008 року (а.с.14).

Вказаний дачний будинок розташований на земельній ділянці, придбаній ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2006 року, про що свідчить Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий Голопристанським районним відділом земельних ресурсів 20.09.2006 року, який підтверджує право власності позивача на земельну ділянку площею 0,0400га у межах згідно з планом, що розташована в АДРЕСА_2 із цільовим призначенням (використання) земельної ділянки- для індивідуального дачного будівництва (а.с.9).

В процесі перегляду справи в апеляційному порядку з`ясовано, що в послідуючому рішенням Новофедорівської сільської ради будинку по АДРЕСА_3 присвоєна адреса: АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 22 жовтня 2008 року №149 надано дозвіл на розробку проектної документації об`єктів: ПП ОСОБА_2 на переобладнання першого поверху житлового приміщення під магазин площею 30 кв.м. по АДРЕСА_1 (а.с.11).

Цим же рішенням зобов`язано ПП ОСОБА_2 виготовлену проектну документацію надати виконавчому комітету сільської ради для затвердження до 01.02.2009 року та зазначено про те, що дане рішення не дає право на початок будівництва.

Затверджену органом місцевого самоврядування проектну документацію на переобладнання першого поверху житлового приміщення індивідуального дачного будинку під магазин площею 30 кв.м. по АДРЕСА_1 позивач суду не надав та наявність такої документації не підтвердив, а долучив до позовної заяви копію (належним чином не засвідчену) двох аркушів затвердженого 08 грудня 2008 року головним архітектором Голопристанського району та погодженого начальником управління регіонального розвитку та архітектури Херсонської облдержадміністрації архітектурно-планового завдання №23 на проектування об`єкта архітектури для нового будівництва індивідуального житлового будинку з вбудованим магазином змішаних товарів за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.7-8).

Із змісту наданої позивачем копії вбачається, що рішенням про погодження місця розташування об`єкта архітектури (дозволом на виконання проектно-вишукувальних робіт) є рішення №21 від 26.03.2008 року та №149 від 22.10.2008 року виконавчого комітету Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, а документом, що засвідчує право власності (користування) земельною ділянкою є державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №949725 площею 0,0030га та серії ЯЕ №949724 площею 0,0370 га. Щодо використання земельної ділянки на час видачі архітектурно-планувального завдання вказано, що ділянка вільна від забудови. Як стадійність проектування зазначено робочий проект.

Робочий проект індивідуального жилого будинку з вбудованим магазином змішаних товарів в АДРЕСА_1 (крім копії першої сторінки) суду не надавався.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_2 , який є власником відповідних земельної ділянки та індивідуального дачного будинку, визнаний відповідачем, його вимоги не порушують норм діючого законодавства та інтересів інших осіб, а тому підлягають задоволенню відповідно до положень ст.376 ЦК України

У своїй апеляційній скарзі скаржник, який не був учасником справи при її розгляді судом першої інстанції, наголошує на порушенні оскаржуваним рішенням його прав, свобод та інтересів. При цьому вказав, що він набув право власності на земельну ділянку, що межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , за договором купівлі-продажу, укладеним у липні 2013 року. Тому, вказав, він не міг бути учасником спірних правовідносин, щодо яких приймалося оскаржуване рішення. Однак, зазначив, на момент ухвалення оскаржуваного рішення власником земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 була ОСОБА_3 , яка мала бути залучена до участі у даній справі, оскільки рішення у цій справі безумовно впливало на її права та інтереси. Отже, вважає, що він, як процесуальний правонаступник ОСОБА_3 у спірних правовідносинах, має право на подання цієї апеляційної скарги.

Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь в апеляційному перегляді осіб, які не брали участі у справі.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, стаття 352 ЦПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі п.4 ч. 3 ст.376 ЦПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо права та обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Аналізуючи положення п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України та ч.5 ст.370 вказаного Кодексу, слід дійти висновку, що у даному випадку (подання скарги особою, яка не була залучена до участі у справі) першочерговим є питання з`ясування питання того, чи зачіпає оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо права та обов`язки скаржника.

При перегляді справи апеляційним судом встановлено, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника ОСОБА_1 не вирішувалося.

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 вказував, що став власником суміжної земельної ділянки, з ділянкою позивача, за договором купівлі-продажу від 13 липня 2013 року, у той час, як рішення суду першої інстанції у цій справі було ухвалено 28 грудня 2009 року, тобто більш ніж 3,5 роки до того, як скаржник став суміжним землекористувачем з позивачем.

Тобто, вважається, що питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки скаржника ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 грудня 2009 року не вирішувалося, а тому він не є тією особою, що має право оскаржити це рішення в апеляційному порядку.

Його доводи з цього приводу про його права й дії як процесуального правонаступника ОСОБА_3 , у якої він купив суміжну з позивачем земельну ділянку, не заслуговують на увагу як такі, що не спростовують того висновку, що питання про його права, інтереси та (або) обов`язки зазначений рішенням суду першої інстанції не вирішувалося.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Крім того, апеляційний суд вважає, що у цій справі скаржником, який оскаржив рішення суду першої інстанції у липні 2019 року, належним чином не обґрунтовано необхідність перегляду оскаржуваного рішення суду від 28.12.2009 року у контексті принципу правової визначеності, на дотримання якого неодноразово наголошував ЄСПЛ.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 129-1 Конституції України встановлює, що суд ухвалює рішення іменем України, судові рішення є обов`язковими до виконання.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, про що вказано у статті 9 Конституції України.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Одним з основоположних аспектів верховенства права у розумінні п.1 ст.6 Конвенції є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справах "Устименко проти України", "Марушин проти Росії", "Брумареску проти Румунії").

Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (рішення у справах "Світлана Науменко проти України", "Трегубенко проти України", "Рябих проти Росії"), так і у випадках перегляду справ за нововиявленими обставинами (рішення у справах "Праведна проти Росії", "Желтяков проти України"), ЄСПЛ вважає за доцільне слідувати тому ж правилу та вказує, що цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів, таких як продовження строку на оскарження.

У справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ дійшов висновку про порушення статті 6 Конвенції з тих підстав, що строк на оскарження судового рішення був поновлений за спливом значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі.

У справі "Безрукови проти Росії" ЄСПЛ вказав, що, хоча продовження строку оскарження і проводиться на розсуд національних судів, останні, на думку Суду, повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні щодо тривалості, ні щодо підстав для визначеності нових тимчасових строків.

Відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справах "Проценко проти України", "Кравченко про Росії"). Зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник проти Росії").

Національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для оскарження рішення до вищого суду, проте така свобода розсуду не може бути необмежена.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що у цій справі не встановлено обставин істотного і непереборного характеру, зокрема тих, які мають за мету виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи", які слугують підставою для відступлення від принципу правової визначеності.

Зважаючи на викладене, слід дійти висновку про те, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника ОСОБА_1 не вирішувалося, що відповідно до п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України тягне за собою закриття апеляційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Новофедорівської сільської ради, Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту ухвали - 19 листопада 2020 року .

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська