Постанова

від 17.11.2020 по справі 922/936/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2020 р. Справа № 922/936/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.,

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" (вх.№2156 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у справі №922/936/20, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Ємельяновою О.О., повний текст рішення складено 04.08.2020,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм", м. Харків,

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс", с. Старовірівка Шевченківського району Харківської області,

про стягнення 3973301,95 грн

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у справі №922/936/20 позов задоволено. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" штрафну неустойку у розмірі 2618097,28 грн, 3% річних у розмірі 275453,78 грн, інфляційні збитки у розмірі 1079750,89 грн та 59599,53 грн судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у справі №922/936/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Новакорм" про стягнення коштів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" (вх.№2156 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у справі №922/936/20; призначено справу до розгляду на 06 жовтня 2020 року, про що повідомлено учасників справи в порядку статей 120, 268 Господарського процесуального кодексу України.

21.09.2020 до апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8898), в якому він заперечує проти доводів апелянта, а тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс", залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у справі №922/936/20. Крім того, представник позивача просить надати час протягом п`яти днів з моменту ухвалення рішення судом апеляційної інстанції для подання доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу та розподілити такі витрати. До вказаного відзиву додано попередній розрахунок судових витрат в апеляційному провадженні позивача у справі № 922/936/20 на суму 47230,00 грн (т.5, а.с. 110-116).

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 06.10.2020 з розгляду апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" розпочалось за участю представників сторін. Присутній представник апелянта надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги. Представник позивача зазначив про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду та заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 06.10.2020 відповідно до вимог частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 03.11.2020 до 15:00 години.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2020 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Білоусової Я.О. здійснено повторний розподіл судової справи № 922/936/20 та визначено наступний склад колегії суддів для її розгляду: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.

03.11.2020 до Східного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх. №10580), в якому він просить зупинити провадження у даній справі до розгляду справи № 922/2157/20 за позовом СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" до ТОВ "Новакорм" про визнання недійсним договору поставки. До цього клопотання додано копію ухвали Господарського суду Харківської області від 10.07.2020 у справі №922/2157/20 про відкриття провадження у справі та призначення підготовчого засідання на 29.07.2020.

Вказане клопотання з посиланням на приписи статей 177, 182, п.5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, п.7 ч.1 ст.228 ГПК України обґрунтоване неможливістю розгляду справи за позовом ТОВ "Новакорм" до СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" про стягнення коштів до розгляду справи № 922/2157/20, оскільки у випадку визнання недійсним спірного договору поставки позовні вимоги ТОВ "Новакорм" будуть безпідставними.

В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 03.11.2020 присутні представники позивача заперечували проти клопотання відповідача про зупинення провадження у справі з підстав його необґрунтованості, а також зазначили, що місцевим господарським судом за результатами розгляду справи №922/2157/20 ухвалено судове рішення про залишення позову без розгляду. Також, представники позивача надали пояснення щодо обставин даної справи.

Представник апелянта не прибув, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" про зупинення провадження у справі (вх. № 10580); оголошено перерву в судовому засіданні до 17 листопада 2020 року до 15:00 години, про що повідомлено учасників справи в порядку статей 120, 268 Господарського процесуального кодексу України.

16.11.2020 до Східного апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення (вх. № 11206), в яких викладено заперечення щодо закінчення строку дії спірного договору 31.12.2017, оскільки правовідносини між сторонами не припинилися та продовжували існувати; строк дії спірного договору було продовжено на підставі додаткової угоди від 29.12.2017 №6 до 31.12.2018. Окрім цього, позивач зазначив про те, що у рішенні Господарського суду Харківської області від 11.01.2017 у справі №922/4737/16 здійснено розрахунок суми штрафної неустойки за період по 31.12.2016 включно, 3% річних - з 01.07.2016 по 30.12.2016, а інфляційних збитків - за вересень-листопад 2016 року.

Крім того, 16.11.2020 до суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. № 11207), в якому він просить поновити строк на подання доказів у справі №922/936/20 під час розгляду справи в апеляційному провадженні; долучити копію додаткової угоди від 29.12.2017 №6 до договору поставки від 01.07.2016 №01/07/16-1, якою змінено строк цього договору до 31 грудня 2018 року. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що строк пропущений з поважних причин, а саме у зв`язку з обмеженнями, введеними в організацію роботи позивача під час розгляду справи судом першої інстанції, спрямованими на запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), відсутністю доступу до вказаних документів. Крім того, заявник вказує на те, що подані докази підтверджують законність рішення місцевого господарського суду.

В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 17.11.2020 присутній представник апелянта заявив усне клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв`язку з необхідністю надання часу для підготовки клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для з`ясування питання щодо підписання додаткової угоди від 30.12.2016 б/н до договору поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1, проте клопотання про призначення експертизи не заявив.

Присутній представник позивача заперечував проти заявленого клопотання з підстав його необґрунтованості, зазначивши про вчинення відповідачем дій, спрямованих на затягування судового процесу.

Водночас, представник позивача підтримав заявлене клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме копії додаткової угоди від 29.12.2017 №6 до договору поставки від 01.07.2016 №01/07/16-1, якою продовжено строк дії спірного договору, посилаючись на поважність причин пропуску строку на подання цих доказів.

Представник апелянта заперечував проти вказаного клопотання з підстав неподання цих доказів у встановлений законом строк та недоведеності поважності причин його пропуску.

Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.

Частинами 11, 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Також, Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Тобто, підставою для відкладення апеляційного розгляду справи або оголошення перерви є неявка у судове засідання учасника справи за відсутності доказів його повідомлення та неможливість вирішити спір в судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" (вх.№2156 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у справі №922/936/20 розпочалось за участю представника апелянта, якого завчасно було повідомлено про розгляд даної справи, проте останній не скористався своїм правом на підготовку клопотання про призначення експертизи, передбаченого статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження доводів щодо неукладення додаткової угоди від 30.12.2016 б/н до спірного договору, яка надана позивачем ще до суду першої інстанції та була предметом оцінки судом в оскаржуваному рішенні.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи не було заявлено під час розгляду справи місцевим господарським судом, а також не було подано ані з апеляційною скаргою, ані в судове засідання апеляційної інстанції 06.10.2020, 03.11.2020 та 17.11.2020, хоча про наявність додаткової угоди від 30.12.2016 б/н до спірного договору відповідачеві достеменно було відомо ще під час розгляду справи судом першої інстанції, що свідчить про порушення строків, визначених вимогами процесуального законодавством та встановлених судом апеляційної інстанції для подання відповідних заяв (клопотань), що в сукупності свідчить про безпідставність посилання заявника на необхідність відкладення розгляду даної справи для підготовки такого клопотання з огляду на порушення порядку його подання, визначеного положеннями ст.ст. 81, 99, 269 ГПК України.

При цьому, заявником не наведено обґрунтування неможливості заявлення клопотання про призначення експертизи на стадії розгляду справи судом першої інстанції, стороною відповідача не наведено поважних причин щодо цього.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що висновок за результатами почеркознавчої експертизи є одним із доказів, який оцінює суд, однак в силу приписів статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, відповідних об`єктивних обставин представник відповідача не навів та не надав жодного доказу на підтвердження таких обставин.

Водночас, враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду апеляційної скарги, зважаючи на належне повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції в ході апеляційного розгляду даної справи, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення клопотання представника апелянта про відкладення розгляду апеляційної скарги, у зв`язку з чим відмовляє в його задоволенні.

Окрім того, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, з огляду на таке.

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За змістом статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1-4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

У пункту 74 постанови Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/19 зазначено, що відповідно до частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2020 у цій справі встановлений сторонам строк до 30.09.2020 для подання заяв, клопотань (т.5, а.с. 75-76).

Вказана ухвала отримана позивачем 10.09.2020, що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, а отже у позивача було достатньо часу для надання заяв і клопотань (т.5, а.с. 96).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що: по-перше, до закінчення строку, встановленого судом для подання заяв і клопотань, позивач не звертався з клопотанням про продовження строку на подання клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи; по-друге, в силу приписів статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання додаткових доказів до суду заявник зазначає, що об`єктивними причинами пропуску строку на подання заяви є зокрема, та обставина, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", із врахуванням змін та доповнень, запроваджено на усій території України карантин. А тому, як зазначає заявник, з моменту встановлення обмежувальних заходів згідно названої постанови співробітники бухгалтерії ТОВ "Новакорм" працюють в режимі віддаленого доступу, а представник позивача не мав доступу до відповідних документів. Вказані обставини, на думку заявника, унеможливлювали забезпечення подання доказів у передбачений законом строк та їх направлення до суду.

Проте, при зверненні до суду із заявою про поновлення строку заявником не надано суду апеляційної інстанції будь-яких підтверджуючих доказів поважності причин пропуску процесуального строку, що свідчить про відсутність правових підстав для його задоволення.

Також, колегією суддів враховано той факт, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2" на території України встановлено різного роду обмеження, однак на підтвердження своїх доводів заявником не подано жодних доказів, що останній працює в режимі віддаленого доступу. Також заявником не подано доказів того, що штатні працівники (секретарі, кур`єри, працівники бухгалтерії) останнього переведені у режим дистанційної роботи.

Враховуючи, що клопотання про долучення доказів подано до суду апеляційної інстанції 16.11.2020, тобто з пропуском строку, встановленого ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2020, і заявником не доведено поважності причин пропуску процесуального строку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення вказаного клопотання без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України, однак з долученням до матеріалів справи.

В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 17.11.2020 присутній представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив суд її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у даній справі та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Присутній в судовому засіданні представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 - залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх представників сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, 01.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" (покупець) укладений договір поставки № 01/07/16-1 (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця комбікорма (товар), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору (т.1, а.с. 13-14).

Відповідно до пункту 3.1 договору кількість та асортимент кожної партії товару вказується у видатковій накладній, яка є невід`ємною частиною цього договору та складена на підставі замовлення покупця. Накладні оформляються на кожну партію товару, що поставляється і мають силу специфікацій до цього договору.

Загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках, зроблених згідно оформленим накладним. Загальна сума цього договору визначається як наростаюча сума за всіма поставками, зробленими протягом усього терміну цього договору (п.п. 3.2, 3.3. договору).

Розділом 4 договору визначено умови поставки товару.

Згідно з пунктом 4.1 договору умови поставки згідно Інкотермс 2010 EWX: Харківська область, Чугуївський район, смт Новопокровка, вул. ім. В. Вєсіча, буд.1.

Відповідно до пунктів 4.2, 4.3 договору зобов`язання покупця по поставці товару за даним договором вважаються виконаними з моменту оформлення сторонами накладної на товар; датою поставки партії товару є дата у видаткових накладних або у іншому належним чином оформленому первинному документі, який підписано повноважними представниками сторін.

У розділі 5 договором встановлено порядок розрахунків між сторонами.

Оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець сплачує товар наступним порядком: протягом трьох календарних днів, але загальна сума заборгованості не повинна перевищувати більше ніж 500000,00 грн. Датою оплати вважати дату надходження грошових коштів на рахунки постачальника, відкритих в банківських установах (п.п. 5.1, 5.2 договору).

Згідно з пунктом 7.1 договору за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, у тому числі не отриманий прибуток у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до пункту 7.2 договору у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов даного договору покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього штрафну неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалася від загальної вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання покупцем свого зобов`язання за цим договором.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його повного виконання (п.9.1 договору).

У пункті 9.2 договору сторони домовились, що за даним договором строк позовної давності у зв`язку з недоліками товару та строк позовної давності про стягнення неустойки складає 3 (три) роки.

Згідно з пунктом 9.6 договору будь-які доповнення та зміни до даного договору повинні бути оформлені письмово та завірені уповноваженими представниками сторін в кожному окремому випадку зміни (доповнення).

Також, пунктом 9.13 договору встановлено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2016.

Вказаний договір підписано та скріплено печатками сторін.

В подальшому, 30.12.2016 між ТОВ "Новакорм" (постачальник) та СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" (покупець) укладено додаткову угоду б/н до договору поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1, якою внесено зміни до пункту 9.2 договору та викладено його у такій редакції: сторони домовились встановити строк позовної давності, у томі числі щодо стягнення штрафних санкцій у 10 років та продовжити строк нарахування штрафних санкцій, у тому числі штрафної неустойки до 10 років (т.1, а.с.37).

Також, 30.12.2016 сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1, якою внесено зміни до пункту 3.1 договору, а саме: кількість і асортимент кожної партії товару вказуються у видатковій накладній, яка є невід`ємною частиною цього договору та складена на підставі замовлення покупця. Накладні оформлюються на кожну партію товару, що поставляється і мають силу специфікацій до цього договору. Також, цією додатковою угодою були внесені зміни до пункту 9.11 договору та встановлено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017 (т.4, а.с. 111).

Посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язань в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар, у грудні 2016 року ТОВ "Новакорм" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою від 09.12.2016 (вх. № 4737/16 від 28.12.2016) про стягнення з СТОВ "Старовірівський птахокоплекс" заборгованості за договором поставки від 01.07.2016 №01/07/16-1 у розмірі 8927130,40 грн, що складається з заборгованості за поставку товару в розмірі 7607898,00 грн, пені за прострочення оплати у розмірі 774803,57 грн, 3% річних у розмірі 79428,18 грн, інфляційних втрат у розмірі 465000,65 грн, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 10.01.2017 (т.4, а.с. 135-148, 160-161).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.07.2016-06.12.2016 між ТОВ "Новакорм" та СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" за договором поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 заборгованість відповідача складала 7720264,60 грн; станом на 31.12.2016 заборгованість СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" за договором поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 становила 7607898,00 грн.

Враховуючи невиконання СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару позивачем нараховано на суму заборгованості, з урахуванням здійснених відповідачем часткових проплат, пеню у розмірі 774803,57 грн за період 01.07.2016 по 31.12.2016 (включно), 3% річних у розмірі 79428,18 грн за період 01.07.2016 по 31.12.2016 (включно), інфляційні збитки у розмірі 465000,65 за період вересень-листопад 2016 року, про що свідчить доданий до заяви про збільшення позовних вимог розрахунок (т.4, а.с. 162-170).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2017 у справі №922/4737/16 позов задоволено. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" 7607898,00 грн основного боргу за договором поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1, 774803,57 грн пені, 79428,18 грн 3% річних, 465000,65 грн інфляційних втрат (т.4, а.с.171-175).

Зі змісту рішення місцевого господарського суду вбачається, що судом встановлено наявність заборгованості СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" за договором поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 станом на 31.12.2016 у розмірі 7 607 898,00 грн, а тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу за цим договором. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість нарахування позивачем за порушення строків виконання грошових зобов`язань пені у розмірі 774803,57 грн за період з 01.07.2016 по 30.12.2016, 3% річних у розмірі 79428,18 грн за період з 01.07.2016 по 30.12.2016, інфляційних втрат у розмірі 465000,65 грн за період вересень - листопад 2016 року, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Як свідчать матеріали даної справи, після ухвалення рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2017 у справі №922/4737/16 про стягнення заборгованості за договором поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 між сторонами продовжувались правовідносини з поставки товару за вказаним договором.

На виконання умов договору поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 ТОВ "Новакорм" поставило відповідачу обумовлений договором товар на загальну суму 21438592,22 грн, що підтверджується видатковими накладними за період з 03.01.2017 по 28.02.2018 (т.2. а.с. 212-227, т.3, а.с. 1-226, т.4, а.с. 1-97). Вказані видаткові накладні містять посилання на договір від 01.07.2016 № 01/07/16-1, підписані зі сторони продавця (постачальника) та покупця (одержувача) без зауважень, скріплені печатками товариств.

При цьому, матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що оплата відповідачем за поставлений товар здійснювалась з порушенням встановлених договором строків та заборгованість погашена останнім лише 26.07.2018, що підтверджується долученими до матеріалів справи виписками банку (т.1, а.с. 38-179).

30.03.2020 позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Новакорм", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" штрафну неустойку у розмірі 2618097,28 грн, 3% річних у розмірі 275 453,78 грн, інфляційні збитки у розмірі 1079750,89 грн (т.1, а.с.1-2).

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 11, 202, 526, 530, 610, 611, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару, а саме з порушенням строків визначених пунктом 5.1 цього договору.

Згідно доданого до позовної заяви розрахунку позивачем нараховано на суму заборгованості, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, штрафну неустойку у розмірі 2 618 097,28 грн за період 31.12.2016 по 25.07.2018, 3% річних у розмірі 275 453,78 грн за період 31.12.2016 по 25.07.2018, інфляційні збитки у розмірі 1 079 750,89 за період 30.12.2016 по 25.07.2018 (т.1, а.с. 3-11).

Заперечуючи проти позовних вимог ТОВ "Новакорм", відповідач у відзиві на позов зазначив про такі обставини: неврахування позивачем при здійсненні розрахунку положення пункту 9.2 договору щодо строку позовної давності (3 роки), оскільки останнім нараховано штрафну неустойку з 30.12.2016, а до суду з даним позовом звернувся 30.03.2020, а тому вважає, що позивач пропустив строк позовної давності до вимог про стягнення штрафної неустойки до 30.03.2017; пунктом 9.2 договору передбачено строк позовної давності без уточнення до якої саме неустойки, а тому цей пункт договору не підлягає застосуванню до вимог про стягнення штрафної неустойки; відповідач виконав зобов`язання з оплати товару, що необхідно врахувати під час вирішення питання щодо стягнення неустойки (т.4, а.с.103-110).

Також, щодо вимоги про стягнення інфляційних збитків та 3% річних відповідач вказував на те, що позивачем пропущений строк позовної давності до 30.03.2017, а в частині стягнення з 31.03.2017 по 27.07.2018 такі вимоги є необґрунтованими.

Окрім того, відповідач зазначив про те, що строк дії договору сплинув 31.12.2017, всі подальші відносини відбувались на підставі усних домовленостей, питання оплати не врегульовано, а тому на підставі статті 530 ЦК України строк оплати пов`язаний з моментом виставлення вимоги.

За таких обставин, відповідач просив застосувати позовну давність щодо вимог позивача про стягнення штрафної неустойку у розмірі 2618097,28 грн, 3% річних у розмірі 275453,78 грн, інфляційні збитки у розмірі 1079750,89 грн.

В подальшому, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач поставив під сумнів наявність додаткової угоди від 30.12.2016 б/н, якою збільшено строк позовної давності щодо вимог про стягнення штрафної неустойки до 10 років, у зв`язку з чим звернувся до суду з клопотанням про витребування у ТОВ "Новакорм" оригіналу додаткової угоди від 30.12.2016 №2 до договору поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 для дослідження в судовому засіданні, в якому відмовлено ухвалою суду від 09.07.2020 (т.4, а.с. 186-191, 219-221).

30.07.2020 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову (т.5, а.с.28-36).

Вказане рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статей 11, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 174, 193. 232, 235, 237 Господарського кодексу України мотивоване доведеністю матеріалами справи факту прострочення відповідачем своїх зобов`язань, які виникли на підставі договору поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1, а отже, обґрунтованістю нарахування за порушення строків виконання грошових зобов`язань штрафної неустойки у розмірі 2618097,28 грн за період 31.12.2016 по 25.07.2018, 3% річних у розмірі 275453,78 грн за період 31.12.2016 по 25.07.2018, інфляційних збитків у розмірі 1079750,89 за період за період 30.12.2016 по 25.07.2018.

При цьому, розглянувши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про дотримання позивачем встановленого пунктом 9.2 договору поставки можливого строку нарахування штрафної неустойки, 3% річних та інфляційних витрат за прострочення оплати товару (з урахуванням додаткової угоди від 30.12.2016 б/н), а тому відмовив відповідачу у задоволенні заяви про застосування позовної давності.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову в частині стягнення штрафної неустойки без з`ясування та надання оцінки пункту 9.2 договору, яким передбачено строк позовної давності щодо стягнення неустойки без уточнення якої саме, а тому вважає, що цей пункт договору не підлягає застосуванню до вимог про стягнення штрафної неустойки, яка передбачена пунктом 7.2 договору.

Крім того, апелянт вказує, що судом під час вирішення питання щодо стягнення неустойки не враховано відсутність доказів спричинення позивачеві негативних наслідків у зв`язку з простроченням оплати, оскільки втрати від знецінення коштів компенсуються, зокрема, стягненням інфляційних втрат та 3% річних, виконання зобов`язання з оплати товару у повному обсязі.

До того ж, відповідач посилається на неправильність нарахування інфляційних втрат, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано періоди, де була дефляція.

За твердженням апелянта, строк дії договору закінчився 31.12.2017, а після цього поставка товару здійснювалась на підставі усних домовленостей та відносини між сторонами щодо оплати товару врегульовано статтею 530 ЦК України з моменту виставлення вимоги.

Також, відповідач вважає помилковим посилання суду на додаткову угоду від 30.12.2016 до спірного договору, якою сторони домовились внести зміни до пункту 9.2 договору в частині збільшення строку позовної давності до десяти років, оскільки додатковою угодою від 30.12.2016 № 2 внесено зміни до пункту 3.1 та пункту 9.11 договору, а тому вказує про наявність сумнівів щодо укладення такої угоди.

На думку відповідача, судом першої інстанції не надано оцінки клопотання відповідача про застосування строку позовної давності щодо усіх заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" про стягнення суми штрафної неустойки за поставлений товар згідно договору поставки товару від 01.07.2016 №01/07/16-1, нарахованої відповідно до пункту 7.2 цього договору за порушення строків виконання зобов`язання з оплати товару, а також 3 % річних та інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Виходячи зі статей 626, 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки товару від 01.07.2016 № 01/07/16-1, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, положення частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

У справі, що розглядається спірним, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів відповідача щодо закінчення строку договору, є питання обсягу (кількості) поставленого відповідачу товару за спірним договором поставки від 01.07.2016 №01/07/16-1, та, як результат, суми простроченого боргу за поставлений товар, на яку слід здійснювати нарахування штрафних санкцій, стягнення яких є предметом позову у справі.

Для з`ясування наведених питань, а відтак і правильного вирішення спору, необхідно дослідити умови укладеного між сторонами договору, якими врегульовувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами на підтвердження своїх аргументів щодо позову.

Відповідно до пункту 3.1 договору (у редакції додаткової угоди від 30.12.2016 №2 до договору поставки) кількість і асортимент кожної партії товару вказуються у видатковій накладній, яка є невід`ємною частиною цього договору та складена на підставі замовлення покупця. Накладні оформлюються на кожну партію товару, що поставляється і мають силу специфікацій до цього договору.

Загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках, зроблених згідно оформленим накладним (п.п. 3.2 договору).

Відповідно до пункту 4.2 договору зобов`язання покупця по поставці товару за даним договором вважаються виконаними з моменту оформлення сторонами накладної на товар.

Як вже було зазначено вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2017 у справі №922/4737/16 встановлено наявність заборгованості СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" за договором поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 станом на 31.12.2016 у розмірі 7 607 898,00 грн.

Перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов`язань судом апеляційної інстанції під час розгляду даної справи встановлено, що на виконання умов договору поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1, на підставі видаткових накладних за період з 03.01.2017 по 28.02.2018, які згідно пункту 3.1 цього договору є його невід`ємними частинами, ТОВ "Новакорм" передало (поставило), а СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" прийняло без будь-яких зауважень обумовлений товар на загальну суму 21438592,22 грн. Вказані обставини не заперечуються сторонами.

Отже, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому, строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 ЦК України. Така правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17, від 11.04.2019 у справі № 904/2164/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Вищенаведене спростовує твердження апелянта про те, що питання оплати за поставлений товар на підставі видаткових накладних після 31.12.2017 не врегульовано та строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги на підставі частини 2 статті 530 ЦК України, оскільки строк виконання зобов`язання може бути встановлено як у договорі, так і в законі.

У зв`язку з цим, судом апеляційної інстанції відхиляються доводи скаржника про те, що позивач не вимагав оплати поставленого товару.

Щодо доводів апеляційної скарги про закінчення строку дії договору 31.12.2017, колегія суддів зазначає таке

Згідно з частинами 1, 2 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України)

Відповідно до частини 7 статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Таким чином, досягнувши згоди щодо всіх істотних умов сторони уклали договір, внаслідок чого між ними виникли взаємні права та обов`язки.

Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599 - 601, 604- 609 Цивільного кодексу України.

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19.

Отже, закінчення строку дії двостороннього правочину не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 24.06.2015 у справі №904/5381/14 та від 21.12.2016 у справі №905/2187/13).

У пункті 9.1 договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його повного виконання.

Пунктом 9.11 договору сторонами погоджено, що в даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017 (у редакції додаткової угоди від 30.12.2016 №2 до договору поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1).

Водночас, усі видаткові накладні за період з 03.01.2017 по 28.02.2018 містять посилання на договір від 01.07.2016 № 01/07/16-1, підписані зі сторони продавця (постачальника) та покупця (одержувача) без зауважень, скріплені печатками товариств, а отже посвідчують факт поставки та прийняття товару на підставі спірного договору.

До того ж, з банківських виписок свідчить, що СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" виконуючи зобов`язання щодо оплати поставленого позивачем товару у період з 03.01.2018 по 26.07.2018 визначав призначення цих платежів як оплата за комбікорм згідно договору поставки № 01/07/16-1 від 01.07.2016 , у тому числі здійснений відповідачем останній платіж 26.07.2018 на суму 430 253,33 грн у погашення загальної суми заборгованості за поставлений товар згідно цього договору.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим посилання позивача на підписані обома сторонами після 31.12.2017 видаткові накладні та банківські виписки, в яких визначено підставою поставки товару та здійснення оплати такого товару саме договір поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1, що свідчить про вчинення сторонами фактичних дій на виконання зобов`язань за спірним договором, оскільки за умовами укладеного договору видаткові накладні є невід`ємною частиною цього договору та мають силу специфікацій до нього (п.3.1), загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках, зроблених згідно оформленим накладним (п.3.2), тоді як договір діє до моменту його повного виконання (п.9.1 договору).

Доказів відсутності наміру (волевиявлення) відповідача на продовження договірних відносин матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, які подані стороною на підтвердження прийняття до виконання договору та про виконання зобов`язання щодо поставки товару, а також вчинення відповідачем дій щодо оплати товару на підставі цих документів, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання відповідача щодо припинення зобов`язань сторін за договором поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 після 31.12.2017 у зв`язку з закінченням строку цього договору.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про недоведеність апелянтом твердження щодо здійснення позивачем поставки товару після 31.12.2017 на підставі усної домовленості та відсутності договірних відносин між сторонами.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Апеляційний господарський, враховуючи приписи статті 79 Господарського процесуального кодексу України, вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про доведеність факту поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем за період з 03.01.2018 по 28.02.2018 на підставі договору поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1.

Спір у справі стосується питання наявності (відсутності) підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача штрафної неустойки, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Як вже було зазначено, пунктами 5.1, 5.2 договору встановлено, що оплата товару, який поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника; покупець оплачує товар протягом 3 календарних днів; датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на рахунок постачальника.

Матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем обов`язків за договором в частині своєчасної оплати за отриманий товар за зобов`язаннями з 30.12.2016 по 25.07.2018. Факт прострочення платежів за отриманий товар у вказаний період підтверджується банківськими виписками, розрахунками позивача, а також не заперечується відповідачем.

При цьому, посилання відповідача на невірне визначення суми основної заборгованості є безпідставним, оскільки згідно доданого позивачем розрахунку заявлених сум штрафної неустойки, 3% річних та інфляційних збитків вбачається, що позивачем враховано пункт 5.1 договору щодо строку оплати товару при визначенні суми основної заборгованості та сум простроченої заборгованості за спірний період, з урахуванням здійснення відповідачем часткових оплат за поставлений товар.

Вказаний розрахунок відповідачем не спростований ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду рішення суду; доказів на підтвердження належного виконання обов`язку в частині оплати поставленого товару у встановлений пунктом 5.1 договору строк та відсутності заборгованості за договором поставки від 01.07.2016 №01/07/16-1 за спірний період до матеріалів справи не надано.

Предметом апеляційного оскарження є, зокрема, висновки місцевого господарського суду щодо правомірності задоволення позовної вимоги про стягнення штрафної неустойки.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статі 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі 3-53гс15).

Відповідно до пункту 7.2 договору у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов даного договору покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього штрафну неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалася від загальної вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання покупцем свого зобов`язання за цим договором.

Враховуючи положення статей 193, 230, 231 Господарського кодексу України, статті 549 Цивільного кодексу України, умови пункту 7.2 договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що визначена ТОВ "Новакорм" "штрафна санкція" є пенею, оскільки передбачає санкцію у вигляді нарахування процентів, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, від вартості товару, поставленого з порушенням строку, за кожен день прострочення.

За порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань позивач просив стягнути з відповідача штрафну неустойку у розмірі 2 618 097,28 грн за період з 30.12.2016 по 25.07.2018. Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності здійсненого розрахунку пені.

Оскільки факти порушення строків оплати за поставлений товар підтверджено матеріалами справи, тому висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача за порушення строків оплати товару штрафних санкцій, встановлених договором, у вигляді нарахування та стягнення штрафної неустойки відповідно до умов договору за весь час прострочення поставки товару, є законним та обґрунтованим.

В апеляційній скарзі відповідач заперечує проти розміру заявленої до стягнення позивачем пені, посилаючись на те, що місцевим господарським судом не враховано відсутність доказів спричинення позивачеві негативних наслідків у зв`язку з простроченням оплати, виконання зобов`язання з оплати товару у повному обсязі.

Зокрема, відповідач з посиланням на правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вказує на те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Дослідивши такі твердження апелянта, колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем обставини зводяться до необхідності зменшення розміру неустойки.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, за положенням частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Правовий аналіз статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Отже, зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань. Таке зменшення не є обов`язком суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 зі справи № 904/5770/18, від 14.04.2020 у справі № 916/188/17.

Вимоги скаржника щодо необхідності зменшення неустойки апеляційний господарський суд відхиляє, виходячи з такого: позивач та відповідач є господарюючими суб`єктами, і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності; право на зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів;

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 27.03.2019 у справі №912/1703/18.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про зменшення суми штрафних санкцій та, відповідно, таке питання не було предметом розгляду в суді першої інстанції. Про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач не заявив і в апеляційному господарському суді.

Обставини, що можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій відповідачем не наведені, належні та допустимі докази, які підтверджують такі обставини не надані.

Зважаючи на наведене, за відсутності у суду обов`язку зменшити розмір пені, доводи скаржника щодо незастосування відповідних положень норм матеріального права не може вважатися їх неправильним застосуванням, як підстава для скасування чи зміни судового рішення.

Щодо доводів апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції статті 625 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/1193/19, від 14.01.2020 у справі № 924/532/19, від 20.09.2019 у справі №904/4342/18, від 08.05.2019 у справі №904/2156/18, від 17.10.2018 у справі №916/1883/16.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань в частині оплати поставленого товару за договором поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1, зважаючи на суми боргу з урахуванням дат їх виникнення та строків оплати, перевіривши розрахунок 3% річних, колегія суддів дійшла висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних за період з 30.12.2016 по 25.07.2018 у сумі 275453,78 грн.

Разом з тим, при перевірці правильності нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач при розрахунку заборгованості у період часу, за який здійснено нарахування штрафних санкцій помилково не врахував місяців спірного періоду, у яких мала місце дефляція (серпень 2017 року (0,999) та липень 2018 року (0,993)). Провівши власний розрахунок суми, на яку збільшився борг відповідача внаслідок інфляційних процесів за період нарахування з грудня 2016 року по липень 2018 року, суд апеляційної інстанції встановив їх правомірність в сумі 1071129,09 грн, як таких, що підлягають до задоволення. В частині вимог про стягнення 8621,80 грн інфляційних збитків у позові слід відмовити, у зв`язку з їх безпідставністю.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що в межах справи №922/4737/16 за позовом ТОВ "Новакорм" до СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" про стягнення заборгованості за договором поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 позивач заявляв до стягнення пеню у розмірі 774803,57 грн за період 01.07.2016 по 31.12.2016 (включно), 3% річних у розмірі 79428,18 грн за період 01.07.2016 по 31.12.2016 (включно), інфляційні збитки у розмірі 465000,65 за період вересень-листопад 2016 року. Вказане підтверджується наявними в матеріалах даної справи копіями документів, поданих в межах справи №922/4737/16 (т.4, а.с. 162-170).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2017 у справі №922/4737/16 позов задоволено в повному обсязі; стягнуто з СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" на користь ТОВ "Новакорм", у тому числі 774803,57 грн пені, 79428,18 грн 3% річних (т.4, а.с.171-175).

За таких обставин, рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2017 у справі №922/4737/16 вже було стягнуто з відповідача суму пені (штрафної неустойки) за 30.12.2016-31.12.2016 у розмірі 11237,86 грн, 3% річних за 30.12.2016-31.12.2016 у розмірі 1204,06 грн, які також заявлено позивачем у даній справі.

Вказані обставини було визнано представником позивача в судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 17.11.2020, а також надано відповідні пояснення щодо цього.

Таким чином, враховуючи, що позивачем включено вказані нарахування за період з 30.12.2016 по 31.12.2016 до сум штрафної неустойки та 3% річних у даній справі, то відсутні підстави для задоволення вимог в цій частині.

З огляду на викладене, нез`ясування місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення вказаних обставин, що мають значення для справи, є підставою для зміни рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у справі №922/936/20 у відповідності до підпункту 1 частини 1 статті 277 ГПК України з викладенням його в редакції даної постанови.

Щодо доводів апелянта про незастосування судом першої інстанції позовної давності до позивних вимог про стягнення штрафної неустойки, 3% річних та інфляційних збитків, то колегія суддів зазначає таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

За змістом статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Водночас, частиною першою статті 259 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Оскільки у наведеній нормі міститься загальне правило з якого не встановлено винятків, за змістом цієї статті за домовленістю сторін може бути збільшена, як загальна, так і спеціальна позовна давність.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на підставі статті 259 Цивільного кодексу України у пункті 9.2 договору поставки (у редакції додаткової угоди від 30.12.2016 б\н до договору поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1) сторони домовились встановити строк позовної давності, у томі числі щодо стягнення штрафних санкцій у 10 років та продовжити строк нарахування штрафних санкцій, у тому числі штрафної неустойки до 10 років (т.1, а.с.37).

При цьому, умови щодо сплати штрафної неустойки передбачено пунктом 7.2 договору, згідно якого покупець сплачує постачальнику штрафну неустойку у випадку несвоєчасної оплати товару в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання покупцем свого зобов`язання за цим договором

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про неправомірне застосування судом першої інстанції пункту 9.2 договору до вимог позивача про стягнення суми штрафної неустойки.

Отже, сторони, в передбаченій законом формі домовились про збільшення позовної давності до десяти років, в тому числі за вимогами щодо штрафної неустойки (але не виключно) за порушення строків оплати товару.

Крім того, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, та враховуючи пункт 9.2 договору щодо встановлення строку позовної давності за вимогами щодо порушення строків оплати товару, то позивачем правомірно здійснено таке нарахування за період з 30.12.2016 по 25.07.2018.

З урахуванням викладеного, колегією суддів відхиляються посилання апелянта щодо необхідності застосування позовної давності до вимог про стягнення штрафної неустойки на підставі пункту 7.2 договору поставки, інфляційних збитків і 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки в даній справі позивач звернувся з такими вимогами в межах строку позовної давності.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення штрафної неустойки, 3% річних та інфляційних збитків.

Щодо доводів апелянта про відсутність доказів укладення додаткової угоди від 30.12.2016 б/н, якою збільшено строк позовної давності за порушення зобов`язань за спірним договором.

Судова колегія зазначає, що підстави для зміни договору визначені статтею 651 ЦК України, якою передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (ч.1, 3 ст. 653 ЦК України).

Будь-які доповнення та зміни до даного договору повинні бути оформлені письмово та завірені уповноваженими представниками сторін в кожному окремому випадку зміни (доповнення) (п. 9.6 договору).

Як вже було зазначено вище, додатковою угодою від 30.12.2016 б/н до договору поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 внесено зміни до пункту 9.2 договору та викладено його у такій редакції: сторони домовились встановити строк позовної давності, у томі числі щодо стягнення штрафних санкцій у 10 років та продовжити строк нарахування штрафних санкцій, у тому числі штрафної неустойки до 10 років (т.1, а.с.37).

Статтею 204 ЦК гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Таким чином, особа може, реалізуючи своє право свободи договору (право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства, а достатньо того, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення (такий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Отже, наявність підпису свідчить про волевиявлення сторін договору і саме волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, тоді як підписання договору невстановленою особою не підтверджує його укладення.

З матеріалів справи вбачається, що договір поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 та додаткова угода від 30.12.2016 б/н до договору поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 укладені між ТОВ "Новакорм" в особі директора Костирко Віталія Григоровича та СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" в особі директора Лісіцина Івана Володимировича. Договір поставки від 01.07.2016 № 01/07/16-1 та додаткова угода до нього містять підписи уповноважених осіб та скріплені печатками сторін.

До того ж, у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 17.11.2020 судовою колегією оглянуто оригінал додаткової угоди від 30.12.2016 б/н до договору поставки від 01.07.2016 №01/07/16-1, та встановлено наявність підписів уповноважених осіб та скріплення їх печатками сторін.

Доказів вчинення правочину від імені СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" неуповноваженою або невстановленою особою чи втрату (викрадення) печатки товариства матеріали справи не містять.

Окрім того, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду враховує положення статті 204 ЦК України. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010, від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц, Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 у справі №910/8682/18, від 30.08.2018 у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 у справі №5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі №9017/317/19, від 09.07.2019 у справі №903/849/17).

Зважаючи на встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд частково погоджується із доводами відповідача, наведеними в обґрунтування апеляційної скарги, та частково її задовольняє.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для зміни судового рішення судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому підлягає зміні.

За змістом частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 ГПК України).

Враховуючи приписи статей 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційним господарським судом за результатом перегляду даної справи судові витрати за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч.1 ст. 275, ч.1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у справі №922/936/20 змінити.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у справі №922/936/20 у такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" (63631, Харківська область, Шевченківський р-н., с. Старовірівка, ЄДРПОУ 31127574) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 66, ЄДРПОУ 40557266) штрафну неустойку у розмірі 2 606 859,42 грн, 3% річних у розмірі 274 249,72 грн, інфляційні збитки у розмірі 1 071 129,09 грн та 59 283,57 грн судового збору.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 66, ідентифікаційний код 40557266) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" (63631, Харківська область, Шевченківський р-н., с. Старовірівка, ідентифікаційний код 31127574) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 473,93 грн.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.11.2020.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя І.В. Тарасова