Постанова

від 19.11.2020 по справі 372/1699/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 372/1699/18

провадження № 61-12467св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області ,

відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Головне територіальне управління юстиції у Київській області, приватний нотаріус Київського міського округу Богданова Вікторія Миколаївна, Українська міська державна нотаріальна контора Обухівського району Київської області, фермерське господарство Регул Агро , Нещерівська сільська рада Обухівського району Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року у складі судді Потабенко Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Головне територіальне управління юстиції у Київській області, приватний нотаріус Київського міського округу Богданова В. М., Українська міська державна нотаріальна контора Обухівського району Київської області, фермерське господарство Регул Агро , Нещерівська сільська рада Обухівського району Київської області, про визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 31 січня 2004 року №48 ОСОБА_6 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки загальною площею 32 га для ведення фермерського господарства в довгострокове користування на умовах оренди за рахунок земель державної власності в межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області. Згідно з розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 06 липня 2005 року № 379 затверджено проект відведення земельної ділянки площею 28,6838 га та 2,7179 га щодо передачі в оренду ОСОБА_6 для ведення фермерського господарства в межах території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області. На підставі вказаного розпорядження 17 серпня 2005 року між Обухівською районною державною адміністрацією Київської області та ОСОБА_6 укладено договір оренди земельної ділянки площею 31,4017 га, що розташована в адміністративних межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області. Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки від 17 серпня 2005 року Обухівська районна державна адміністрація передала, а ОСОБА_6 прийняв земельну ділянку площею 30,3352 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області.

13 грудня 2006 року ОСОБА_6 засновано фермерське господарство Регул-Агро (далі - ФГ Регул-Агро ), членами якого відповідно до статуту ФГ Регул-Агро стали ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

У подальшому за заявою голови ФГ Регул-Агро ОСОБА_6 про надання дозволу на відведення земельних ділянок із земель ФГ Регул-Агро членам господарства по 3,4891 га, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 27 березня 2007 року №247 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні частки (паї) членам ФГ Регул-Агро в кількості 9-ти громадян загальною площею 31,4017 га по 3,4891 га в межах середньої частки (паю) із земель фермерського господарства в адміністративних межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Згідно з розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26 жовтня 2009 року №1344 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 9-ти громадян загальною площею 27,8152 га для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області. На підставі зазначеного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме, ОСОБА_1 - на земельну ділянку площею 3,8501 га, ОСОБА_6 - на земельну ділянку площею 3,4253 га, ОСОБА_7 - на земельну ділянку площею 3,4695 га, ОСОБА_2 - на земельну ділянку площею 2,4389 га, ОСОБА_9 - на земельну ділянку площею 3,4848 га, ОСОБА_10 - на земельну ділянку площею 3,4252 га, ОСОБА_11 - на земельну ділянку площею 3,2679 га, ОСОБА_3 - на земельну ділянку площею 2,0587 га, ОСОБА_4 - на земельну ділянку площею 2,3949 га.

Вказував, що ОСОБА_6 відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку площею 3,4253 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0004 ОСОБА_8 за договором дарування від 13 липня 2015 року. У подальшому ОСОБА_8 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 12 лютого 2016 року.

ОСОБА_6 у зв`язку зі смертю ОСОБА_12 успадкував земельну ділянку площею 3,4848 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0007 на підставі свідоцтва на право на спадщину № 2-1306 від 13 травня 2015 року. У подальшому ОСОБА_6 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_8 за договором дарування від 27 травня 2015 року, а останній відчужив цю земельну ділянку ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 12 лютого 2016 року.

ОСОБА_7 відчужила належну їй на праві власності земельну ділянку площею 3,4695 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0005 ОСОБА_8 за договором дарування від 12 серпня 2016 року. У подальшому ОСОБА_8 подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 13 вересня 2017 року. Також ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_10 успадкувала земельну ділянку площею 3,4252 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0008 на підставі свідоцтва на право на спадщину від 04 листопада 2015 року № 1164. У подальшому ОСОБА_7 відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_8 за договором дарування від 13 лютого 2015 року, а останній відчужив цю земельну ділянку ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 12 лютого 2016 року. У свою чергу ОСОБА_5 здійснила її поділ на дві земельні ділянка та 15 серпня 2017 року зареєструвала за собою право власності на новоутворені земельні ділянки, а саме, площею 1,1025 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0014 та площею 2,3227 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0015. Крім того, ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_11 успадкувала земельну ділянку площею 3,2679 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0009 на підставі свідоцтва на право на спадщину від 15 листопада 2015 року № 1157.

Прокурор вказував, що вказані земельні ділянки вибули із власності держави у порушення вимог земельного законодавства, оскільки земельна ділянка загальною площею 31,4017 га передана ОСОБА_6 у користування на умовах договору оренди до створення фермерського господарства, а не членам ФГ Регул-Агро . На момент створення ФГ Регул-Агро вказана земельна ділянка перебувала у користуванні ОСОБА_6 , а не у користуванні ФГ Регул-Агро . Тобто спірні землі не перебували у користуванні ФГ Регул-Агро . Статутом ФГ Регул-Агро також не передбачена можливість користування земельними ділянками, що набуті членами господарства у користування та не передана у користування господарству. Зазначав, що члени ФГ Регул-Агро не зверталися до Обухівської районної державної адміністрації із заявами про отримання земельних ділянок у власність, до розробленої технічної документації на надали висновок конкурсної комісії. Земельні ділянки членів ФГ Регул-Агро не були раніше сформованими, їх межі не були визначені у натурі. Тому вважав, що при передачі у приватну власність спірних земельних ділянок Обухівською районною державною адміністрацією було порушено вимоги Закону України Про землеустрій та Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677, оскільки розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 27 березня 2007 року № 247 надано дозвіл 9-ом членам ФГ Регул-Агро на розробку технічної документації, у той час коли земельні ділянки членів ФГ Регул-Агро не були раніше сформованими та їх межі у натурі не визначалися, що вказує на необхідність розроблення проектів землеустрою з дотриманням процедури їх погодження та отримання висновку державної землевпорядної експертизи.

Вказував, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 26 жовтня 2009 року №1344 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 9-ом громадянам, що є порушенням вимог статей 118, 121 ЗК України, оскільки на час затвердження технічної документації вони не мали права на відведення їм у власність земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації, визначеної для членів фермерського господарства.

Набуття відповідачами права власності на спірні земельні ділянки порушує права та інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, як законного розпорядника сільськогосподарських земель, оскільки з державної власності протиправно вибули землі вказаної категорії, у зв`язку з чим державу в особі компетентних органів позбавлено права власності на землю, що суперечить статті 14 Конституції України та статті 5 ЗК України.

Зазначав, що про порушення прав та інтересів держави прокуратурі стало відомо з матеріалів кримінального провадження № 42017111200000477 від 01 серпня 2017 року за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, а Головному управлінню Держгеокадастру у Київській області про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки оскаржуване розпорядження Обухівською районною державною адміністрації про передачу у власність земельних ділянок приймалось без його участі. Тому вважав, що строк позовної давності щодо визнання недійсним вказаного вище розпорядження пропущено з поважних причин.

З урахуванням наведеного, прокурор просив:

- визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26 жовтня 2009 року №1344 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 9-ом громадянам для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Нещерівської сільської ради ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки: площею 3,8501 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0003, що перебуває у власності ОСОБА_1 ; площею 2,4389 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0006, що перебуває у власності ОСОБА_2 ; площею 2,0587 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0010, що перебуває у власності ОСОБА_3 ; площею 2,3949 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0011, що перебуває у власності ОСОБА_4 ;

- витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру Київській області із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 земельні ділянки: площею 3,4253 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0004; площею 3,4695 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0005; площею 3,4848 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0007; площею 1,1025 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0014 та площею 2,3227 га з кадастровим номером 125186200:04:003:0015;

- витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгекадастру у Київській області із чужого незаконного володіння ОСОБА_7 земельну ділянку площею 3,2679 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0009.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області суду від 15 лютого 2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи ФГ Регул-Агро , а ухвалою цього ж суду від 08 квітня 2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи Нещерівську сільську раду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року у задоволенні позову керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 як члени ФГ Регул-Агро вчинили конклюдентні дії, які засвідчують про наявність їх волевиявлення на отримання земельних ділянок у приватну власність, а тому суд дійшов висновку, що доводи прокурора про порушення Обухівською районною державною адміністрацією умов та порядку передачі земельних ділянок, а також затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності зазначеним громадянам, а не проекту землеустрою, не є підставою для визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26 жовтня 2009 року № 1344 внаслідок винної протиправної поведінки набувачів земельних ділянок.

В матеріалах справи відсутні докази неправомірної поведінки відповідачів - фізичних осіб під час приватизації земельних ділянок, а тому суд дійшов висновку, що позбавлення їх права на належне їм на праві власності нерухоме майно з тих підстав, що порушення були допущені з боку публічного органу, а не з боку громадянина, буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та буде порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки члени ФГ Регул-Агро отримали державні акти на право власності на земельні ділянки на підставі законного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26 жовтня 2009 року № 1344, які були зареєстровані у встановленому законом порядку, то суд дійшов висновку, що похідні позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок на користь держави із чужого незаконного володіння, є безпідставними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Київської області задоволено частково, рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року в мотивувальній частині змінено, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виходив з того, що земельна ділянка загальною площею 27,815 га була передана у приватну власність членам ФГ Регул-Агро за рахунок земель державної власності з порушенням норм земельного законодавства, а відтак оскаржуване розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26 жовтня 2009 року №1344 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 9-ом громадянам для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Нещерівської сільської ради та подальша державна реєстрації права власності на ці земельні ділянки за ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 здійснені з порушенням норм чинного на той час законодавства.Разом з тим, позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15-ц, 06 червня 2018 року в справі № 372/1387/13-ц, 20 червня 2018 року в справі № 697/2751/14, 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 488/5476/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Сам факт реєстрації документації не підтверджує моменту обізнаності про порушення вимог земельного законодавства, оскільки облік та зберігання документації із землеустрою здійснюється виключно з метою збирання та систематизації, а не для її перевірки. При отриманні бланку державного акта на право власності, завданням територіального органу земельних ресурсів є співставлення інформації, а не перевірка законності отримання земельних ділянок у приватну власність. Апеляційний суд не врахував, що виконуючи реєстраційні дії позивач - Держгеокадастр у Київській області виконував покладені на нього повноваження відповідно до закону, тобто діяв не як власник спірної земельної ділянки, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності. Зазначав, що прокуратурою належними та допустимими доказами доведено факт незаконності отримання спірних земель у приватну власність, і момент обізнаності позивача - ГУ Держгеокадастру у Київській області з моменту отримання копії позовної заяви від 03 травня 2018 року, оскільки будь-яких інших доказів поінформованості позивача судом не наведено і не установлено та матеріали справи таких не містять.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У жовтні 2020 року ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що на момент виникнення порушень прав держави було врегульовано та функціонував механізм виявлення таких порушень через уповноважені державою органи, які після офіційної реєстрації державного акта про право власності на землю мали можливість виявити порушення визначеного законом порядку виділення земельної ділянки, ініціювати відповідні процедури перевірки і звернення до суду, у тому числі за допомогою прокуратури, в межах передбаченого у статті 257 ЦК України строку позовної давності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 372/1699/18 з Обухівського районного суду Київської області.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 31 січня 2004 року № 48 надано дозвіл ОСОБА_6 на виготовлення проекту відведення земельної ділянки загальною площею 32 га в довгострокове користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності в межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Згідно з розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 06 липня 2005 року № 379 затверджено проект відведення земельної ділянки площею 28,6838 га та 2,7179 га щодо передачі в оренду ОСОБА_6 для ведення фермерського господарства в межах території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області. Також вирішено передати в оренду ОСОБА_6 земельну ділянку площею 31,4017 га для ведення фермерського господарства в межах території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області та укласти договір оренди земельної ділянки (пункти 1, 2, 3).

17 серпня 2005 року між Обухівською районною державною адміністрацією, в особі заступника голови адміністрації Белемця І. В., та ОСОБА_6 укладено договір оренди земельної ділянки площею 31,4017 га, що розташована в адміністративних межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 17 серпня 2005 року Обухівська районна державна адміністрація передала, а ОСОБА_6 прийняв земельну ділянку площею 30,3352 га для ведення фермерського господарства на території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області,.

13 грудня 2006 року ОСОБА_6 засновано ФГ Регул-Агро , членами якого відповідно до статуту ФГ Регул-Агро стали: ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4

27 грудня 2006 року голова ФГ Регул-Агро ОСОБА_6 звернувся до Обухівською районної державної адміністрації із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із виготовленням державних актів на право приватної власності на землю членам ФГ Регул-Агро : ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , для ведення фермерського господарства в межах середньої частки (паю) кожному із земель фермерського господарства в адміністративних межах Нещерівської сільської ради за рахунок державної власності.

Розглянувши вказану заяву голови ФГ Регул-Агро ОСОБА_6, Обухівська районна державна адміністрація 27 березня 2007 року прийняла розпорядження № 247, яким надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю членам ФГ Регул-Агро : ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , загальною площею 31,4017 га по 3,4891 га в межах середньої частки (паю) для ведення фермерського господарства із земель фермерського господарства в адміністративних межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області.

На виконання вказаного вище розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 27 березня 2007 року № 247 та на підставі договору від 24 квітня 2009 року № 2621, укладеного із ОСОБА_6 , ДП Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою виготовлено технічну документацію і землеустрою щодо складання державних актів на право приватної власності на земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) 9-ом громадянам членам ФГ Регул-Агро для ведення фермерського господарства в межах середньої частки (паю) кожному із земель фермерського господарства в адміністративних межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Згідно з розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 26 жовтня 2009 року № 1344 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 9-ом громадянам: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , загальною площею 27,815 га для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області та вирішено передати цим громадянам зазначені земельні ділянки з виготовленням державних актів на право власності на землю.

На підставі вказаного розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме, ОСОБА_1 - на земельну ділянку площею 3,8501 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0003; ОСОБА_6 - на земельну ділянку площею 3,4253 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0004; ОСОБА_7 - на земельну ділянку площею 3,4695 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0005, ОСОБА_2 - на земельну ділянку площею 2,4389 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0006; ОСОБА_9 - на земельну ділянку площею 3,4848 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0007; ОСОБА_10 - на земельну ділянку площею 3,4252 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0008; ОСОБА_11 - на земельну ділянку площею 3,2679 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0009; ОСОБА_3 - на земельну ділянку площею 2,0587 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0010 та ОСОБА_4 - на земельну ділянку площею 2,3949 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0011.

ОСОБА_6 відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку площею 3,4253 га ОСОБА_8 за договором дарування від 13 липня 2015 року № 371. У подальшому ОСОБА_8 вказану земельну ділянку відчужив ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 12 лютого 2016 року № 101.

ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_12 успадкував земельну ділянку площею 3,4848 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0007 на підставі свідоцтва на право на спадщину від 13 травня 2015 року № 2-1306. У подальшому ОСОБА_6 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_8 за договором дарування від 27 травня 2015 року, а останній відчужив цю земельну ділянку ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 12 лютого 2016 року.

ОСОБА_7 відчужила належну їй на праві власності земельну ділянку площею 3,4695 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0005 ОСОБА_8 за договором дарування від 12 серпня 2016 року. У подальшому ОСОБА_8 подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 13 вересня 2017 року. Також ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_10 успадкувала земельну ділянку площею 3,4252 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0008 на підставі свідоцтва на право на спадщину від 04 листопада 2015 року № 1164. У подальшому ОСОБА_7 відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_8 за договором дарування від 13 лютого 2015 року, а останній відчужив цю земельну ділянку ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 12 лютого 2016 року. У свою чергу ОСОБА_5 здійснила її поділ на дві земельні ділянка та 15 серпня 2017 року зареєструвала за собою право власності на новоутворені земельні ділянки, а саме, площею 1,1025 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0014 та площею 2,3227 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0015. Крім того, ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_11 успадкувала земельну ділянку площею 3,2679 га з кадастровим номером 3223186200:04:003:0009 на підставі свідоцтва на право на спадщину від 15 листопада 2015 року № 1157.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю)

Таким чином Законом України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено право громадян України на безоплатну приватизацію земельної ділянки із раніше наданих їм у користування земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства,

Разом з тим, порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами урегульовано ЗК України у Главі 19.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п`ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Отже, частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено особисте звернення громадяни, зацікавлених в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності до відповідного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади.

Аналогічне положення щодо особистого звернення громадян, зацікавлених в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки закріплене і в частині першій статті 7 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 особисто кожний до Обухівської районної державної адміністрації із заявами про безоплатне одержання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок державної власності не зверталися.

Із такою заявою до Обухівської районної державної адміністрації звернувся ОСОБА_6 , як голова ФГ Регул-Агро , і саме за результатами розгляду його заяви розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 27 березня 2007 року №247 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю 9-ти членам ФГ Регул-Агро .

Матеріали справи не містять доказів того, що вказані вище члени ФГ Регул-Агро , як громадяни, що зацікавлені в безоплатній приватизації земельних ділянок, у встановленому законом порядку уповноважили голову ФГ Регул-Агро ОСОБА_6 діяти від їх імені та в їх інтересах.

За викладених обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення передбаченого ЗК України та Законом України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядку приватизації земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок державної власності.

При цьому апеляційний суд вмотивовано відхилив доводи, що ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 як члени ФГ Регул-Агро вчинили конклюдентні дії (мовчазна згода), які засвідчують про наявність їх волевиявлення на отримання земельних ділянок у приватну власність, оскільки аналіз частини третьої статті 205 ЦК України свідчить про те, що виникнення, продовження чи закінчення правовідносин на підставі вчинення конклюдентних дій можливе лише у передбачених законом випадках, однак ЗК України та Законом України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено можливості приватизації земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок державної власності за наслідком вчинення конклюдентних дій.

Крім того, апеляційний суд, врахувавши висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 536/158/16-ц (провадження № 14-426цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 206/4712/17 (провадження № 14-96цс19) та постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 299/2727/14-ц (провадження № 61-12610св18), дійшов обґрунтованого висновку, що вказані земельні ділянки раніше їм у користування не надавалися, а тому оформлення у власність цих земельних ділянок мало відбуватися шляхом розроблення проекту відведення такої земельної ділянки відповідно до вимог статті 50 Закону України Про землеустрій (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Враховуючи наведені вище норми закону та встановлені обставини справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що земельна ділянка загальною площею 27,815 га була передана у приватну власність членам ФГ Регул-Агро за рахунок земель державної власності з порушенням норм земельного законодавства, а відтак оскаржуване розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26 жовтня 2009 року №1344 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 9-ом громадянам для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Нещерівської сільської ради , а також подальша державна реєстрації права власності на ці земельні ділянки за ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відбулась з порушенням діючого на той час законодавства.

З огляду на вказане обґрунтованими є доводи прокурора й про витребування цих земельних ділянок, у тому числі й від добросовісних набувачів відповідно до статті 388 ЦК України.

Разом з тим, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що позовні вимоги заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури не підлягають до задоволення з підстав пропуску строку позовної давності.

Статтею 257 ЦК України загальна тривалість позовної давності встановлена у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

У рішенні ЄСПЛ від 22 липня 2014 року заява № 36157/08, GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, суд зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (§ 22, 23).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 Господарського процесуального кодексу України (далі - УПК України), у редакції чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень , про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше .

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18) вказує, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України, у редакції чинній до 15 грудня 2017 року, та статтею 74 цього Кодексу, у редакції чинній з 15 грудня 2017 року, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше .

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18) указала, що відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року в справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року в справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу .

Позовна давність обчислюється з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Зазначений правовий висновок узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), а також у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17 (провадження № 61-22690св18), від 03 липня 2019 року у справі № 619/737/17-ц (провадження № 61-36609св18), від 03 липня 2019 року у справі № 619/720/17 (провадження № 61-27502св18).

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України Про місцеві державні адміністрації (у редакції, чинній на момент виникнення порушення прав держави) місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Статтею 9 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснювала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Таким чином, на момент виникнення порушень прав держави було врегульовано та функціонував механізм виявлення таких порушень через уповноважені державою органи, які після офіційної реєстрації державного акту про право власності на землю мали можливість виявити порушення визначеного законом порядку виділення земельної ділянки, ініціювати відповідні процедури перевірки і звернення до суду, у тому числі за допомогою прокуратури, в межах передбаченого у статті 257 ЦК України строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції встановив, що виготовлена ДП Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою технічна документацію і землеустрою щодо складання державних актів на право приватної власності на земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) 9 громадянам - членам ФГ Регул-Агро 26 листопада 2009 року була зареєстрована у Головному управлінні Держкомзему у Київській області, правонаступником якого Головне управління Держгеокадастру у Київській області, в інтересах якої прокурором пред`явлено даний позов до суду, а 15 лютого 2010 року вказана технічна документація була зареєстрована у ДП Центр Державного земельного кадастру .

Крім того, зі змісту державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих 30 серпня 2011 року на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 вбачається, що вони 30 серпня 2011 року були зареєстровані у Головному управлінні Держкомзему у Київській області, правонаступником якого Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Тому Головне управління Держкомзему у Київській області з 30 серпня 2011 року знало про оскаржуване розпорядження Обухівської районної державної адміністрації, на підставі якого були видані вказані вище державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, та мало можливість встановити порушення визначеного законом порядку відчуження земельної ділянки, ініціювати відповідні процедури перевірки і звернення до суду, у тому числі за допомогою прокуратури, в межах передбаченого статтею 257 ЦК України строку позовної давності.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 275/900/17 (провадження №61-7160св19).

Установивши, що позовні вимоги є обґрунтованими, однак заявлені з пропуском строку позовної давності, суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову прокурора з підстав пропуску строку позовної давності при зверненні до суду.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Визнання поважними причин пропуску позовної давності належить до процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку правильності застосування судами правових норм глави 19 ЦК України щодо встановлених обставин.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки у цій справі суд встановив пропуск прокурором строку на звернення до суду. Тобто з урахуванням фактичних обставин цієї справи, встановлених судом апеляційної інстанції, немає підстав вважати, що суд ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2020 року у справі № 530/879/18 (провадження №61-7687св20).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Крім того, у касаційній скарзі Перший заступник прокурора Київської області порушує клопотання про розгляд касаційної скарги за участю прокурора Офісу Генерального прокурора та про повідомлення прокуратури Київської області та Офісу Генерального прокурора про час і місце розгляду справи.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи за участю сторін судом касаційної інстанції відсутні, а тому у задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Першого заступника прокурора Київської області про розгляд касаційної скарги за участю прокурора Офісу Генерального прокурора відмовити.

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов