Рішення

від 24.11.2020 по справі 923/833/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2020 року, м. Херсон, справа № 923/833/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. , розглянувши справу

за позовом заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі

позивача Виконавчого комітету Херсонської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю 2М-Проект

про стягнення 674 988,71 грн,

за участі:

- секретаря судового засідання - Бєлової О.С.,

- представників:

прокурора - Наумової Т.О.,

позивача - не з`явився,

відповідача - Кермача А.І.,

у с т а н о в и в:

Дії та аргументи Прокурора

18.08.2020 заступник керівника Херсонської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Херсонської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю 2М-Проект про стягнення 674 988,71 грн, яких 649 601,55 грн основної заборгованості та 25 387,16 грн пені, за договором про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Херсона № 2 від 04.02.2020.

У якості обґрунтування власної позиції Прокурора вказав, що на підставі укладеного договору Відповідач зобов`язався сплатити до місцевого бюджету кошти пайової участі у розвитку інфраструктури м. Херсона у сумі 659 601,55 грн за наслідками будівництва багатоквартирного житлового будинку. Проте, взятих на себе зобов`язань у повному обсязі він не виконав, сплативши лише 10 000 грн, а тому заборгував 649 601,55 грн. У зв`язку з несплатою цієї суми Відповідач повинен сплатити пеню у сумі 25 387,16 грн за період з 12.06.2020 по 11.08.2020.

За твердженнями Прокурора, позовна заява вжита як захід прокурорського реагування та направлена на захист економічних інтересів держави, оскільки внаслідок несплати спірної суми завдається шкода місцевому бюджету.

Прокурор також зазначив, що Позивач неналежно здійснював власні повноваження щодо стягнення спірної суми з Відповідача, проявивши бездіяльність, а тому він був змушений самостійно вжити заходи для представництва держави в суді.

Дії та аргументи Позивача

Позивачем позовні вимоги підтримуються та він просить їх задоволити.

Дії та аргументи Відповідача

Відповідачем позовні вимоги не визнаються та він зазначає, що:

- у відповідності до положень діючого законодавства кошти, направлені на розвиток інфраструктури населеного пункту, сплачуються протягом 2020 року, а тому, оскільки рік не закінчився, строк виконання зобов`язання не настав,

- безпосередньо Позивач не звертався до нього з вимогами про сплату коштів,

- безпосередньо Прокурором не доведено факту наявності підстав для прокурорського представництва, оскільки не надано доказів бездіяльності Позивача.

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою суду від 20.08.2020 відкрите провадження у справі за правилами загального провадження. Цією ж ухвалою сторонам встановлені строки для надання процесуальних заяв.

Підготовче провадження здійснене судом у судових засіданнях, які відбулися 06.10.2020, 13.10.2020 та 03.11.2020, а розгляд справи по суті - 24.11.2020.

Безпосередньо у судове засідання представник Позивача не з`явився, хоча ухвалу суду про призначення справи до розгляду по суті отримана ним 05.11.2020, що слідує з повідомлення про вручення поштового відправлення № 7300309395440.

Установлені судом обставини

04.02.2020 між Виконавчим комітетом Херсонської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю 2М-Проект укладений договір № 2 про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Херсона .

Основними умовами цього договору, які впливають на взаємовідносини сторін щодо наявного між ними спору, є наступні:

- Предметом договору є пайова участь Сторони 2 у розвитку інфраструктури міста у зв`язку із здійсненням …. Будівництва багатоквартирного житлового будинку … за адресою: м. Херсон, вул. Ярослава Мудрого, 29 (пункт 1),

- Сторона 2 зобов`язується: 2.2.1. здійснити будівництво об`єкта …; 2.2.3. сплатити кошти пайової участі у розвитку інфраструктури м. Херсона у сумі 659 601,55 грн відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні та згідно з розрахунком (додаток 1) на рахунок доходів місцевого бюджету, відкритий в Управлінні Державного казначейства України у м. Херсоні № НОМЕР_1 в порядку та на умовах, визначених цим договором … (пункт 2),

- Сторони несуть відповідальність з невиконання або неналежне виконання договору відповідно до закону та порядку, затвердженого рішенням міської ради від 25.12.2012 № 916 Про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Херсона (пункт 4).

Відповідно до додатку № 1 до договору сторонами погоджено розрахунок розміру пайової участі, який складає 659 601,55 грн.

Як слідує із Декларації про готовність до експлуатації об`єкта № ХС 141200480012 від 17.02.2020 будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями адміністративно-господарського призначення за адресою: м. Херсон, вул. Ярослава Мудрого, 29 закінчене та об`єкт готовий до експлуатації.

В пунктів 22 Декларації зазначено, що кошти пайової участі у розвитку інфраструктури за договором № 2 від 04.02.2020 сплачені платіжним дорученням № 144 від 10.02.2020.

Проте, відповідно до пояснень представника Відповідача, а також листа Виконавчого комітету Херсонської міської ради № 8-5922-11/22 від 28.07.2020 вказаним платіжним дорученням сплачено лише 10 000 грн.

За обліковими даними Позивача Відповідач іншу суму коштів пайової участі не сплатив, а тому заборгованість за його розрахунками складає 649 601,55 грн.

Через наявність заборгованості відповідно до розрахунку, викладеного у тексті позовної заяви, Прокурором нарахована пеня у сумі 25 387,16 грн за період з 12.06.2020 по 11.08.2020.

Поряд з цим, судом установлено, що відповідно до листа Херсонської місцевої прокуратури за вих. № 35-8625вих-20 від 07.07.2020 Прокурор звернувся до херсонського міського голови з вимогою про надання інформації стосовно наявності договору про пайову участь з Відповідачем.

У свою чергу, Виконавчим комітетом Херсонської міської ради листом за вих. № 8-5922-11/22 від 28.07.2020 повідомлено Прокурора про укладення з Відповідачем відповідного договору, сплати 10 000 грн та наявної заборгованості у сумі 649 601,55 грн. У листі також зазначено, що Позивачем направлено вимогу Відповідачу про сплату цієї суми.

Як слідує з листа Херсонської місцевої прокуратури за вих. № 35-9968вих-20 від 06.08.2020 Прокурор звернувся до херсонського міського голови з вимогою про надання інформації стосовно вжитих заходів досудового та судового стягнення заборгованості з Відповідача.

Листом за вих. № 35-10236вих-20 від 14.08.2020 Прокурор повідомив Позивача про звернення до суду з позовом стосовно стягнення з Відповідача наявної заборгованості за договором про пайову участь.

Оцінка суду установлених обставин на норм діючого законодавства

Щодо підстав звернення Прокурора з позовом в інтересах держави

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008 неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Згідно з положеннями пункту 3 частини статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. А за абзацом другим частини 5 цієї ж статті у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також 4) зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Безпосередньо питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України Про прокуратуру . Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Поряд з цим, у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді, а також правові висновки стосовно застосування наведених вище правових норм відносно прокурорського представництва:

- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом; розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);

- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України Про прокуратуру );

- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно; у кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Отже, в цій справі колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права стосовно прокурорського представництва:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності; наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру );

- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді; прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва; прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган; у разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру );

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;

- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;

- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру , застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

В іншій постанові від 21.12.2018 у справі № 922/901/17 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що саме лише посилання в позовній заяві на те, що компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону.

Про необхідність обґрунтування та з`ясування судом причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, зазначено також і в рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів інших касаційних судів (постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 802/4083/15-а, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та інші; постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 201/5279/16, від 04.09.2019 у справах № 372/1688/17-ц, № 448/764/17 та інші).

В додаток до наведених правових висновків суд зазначає, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 надані додаткові правові висновки стосовно прокурорського представництва. Зокрема:

- відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу;

- бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу;

- звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу; розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо;

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва;

- якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові; але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;

- якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Таким чином, з огляду на вказані правові положення та висновки Верховного Суду стосовно їх застосування, суд приходить до висновку, що:

- Прокурор у даній справі має обґрунтувати та довести підстави для представництва, одними з яких є бездіяльність державного органу, тобто Позивача, а також правильність визначення Позивача як компетентного органу у спірних правовідносинах,

- бездіяльність Позивача наявна у тому випадку, коли він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не зверталися до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- розумність строку повинна визначатися судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

У даному випадку судом установлено що Позивач тривалий час не звертався з позовом до суду, а також не вчиняв власних заходів для спонукання Відповідача до виконання договірного зобов`язання стосовно сплати коштів, що вбачається з факту введення будинку в експлуатацію 17.02.2020 та недоведеністю направлення вимоги про сплату.

За таких обставин, Прокурором доведена як бездіяльність Позивача, так і повідомлення його про звернення до суду з відповідним позовом, а тому доведено право на власне представництво інтересів держави в суді.

Щодо правової природи договору та договірних відносин

Установлені судом обставини наявності укладеного договору, свідчать про виникнення між його сторонами майново-господарських зобов`язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зі змісту наведених правових норм, а також умов договору слідує висновок, що Відповідач зобов`язаний був сплатити Позивачу кошти пайової участі у сумі 659 601,55 грн у відповідності до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні .

Зокрема, статтею 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у редакції станом на 25.04.2019 регулювалися правовідносини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Проте, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні вказана стаття була виключена, а за змістом його Прикінцевих та перехідних положень визначене правове регулювання пайової участі.

Так, у відповідності до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень названого Закону:

- договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання,

- протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:

об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;

будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;

індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;

об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;

об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури;

об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;

об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Отже, за вказаними правовими положеннями протягом 2020 року забудовники повинні сплачувати кошти пайової участі у відповідному розмірі до моменту прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію та така сплата може відбуватися поза межами відповідно договору, оскільки його укладення у 2020 році не є обов`язковим.

Водночас, укладення договору № 2 від 04.02.2020 про пайову участь не суперечить закону, оскільки існувала воля сторін на його укладення шляхом підписання, а тому суд приходить до висновку про його правомірність у відповідності до статті 204 ЦК України, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умовами договору № 2 від 04.02.2020 сторонами не визначався строк оплати коштів пайової участі, але цей строк встановлений законом, а саме наведеним підпунктом 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні , а саме - до моменту прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

У відповідності до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У даному випадку строк виконання зобов`язання стосовно сплати коштів пайової участі установлений законом, а тому Відповідач зобов`язаний був сплатити їх до моменту прийняття будинку в експлуатацію, тобто до 17.02.2020.

При цьому суд зазначає, що заперечення Відповідача щодо ненастання строку виконання зобов`язання не є обґрунтованими виходячи з наведених правових положень та зробленого судом висновку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлені загальні правила виконання господарських зобов`язань, за якими:

- Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1);

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2);

- не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7).

Таким чином, Відповідач, не сплативши кошти пайової участі у повному розмірі, а саме сумі 649 601,55 грн допустив порушення статті 193 ГК України та умов взятого на себе зобов`язання.

Щодо відповідальності за невиконання зобов`язань

Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення пені у сумі 25 387,16 грн, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3).

Разом з тим, у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У даному випадку умовами договору сторонами не визначалося право та підстави для нарахування Позивачем пені у випадку несвоєчасної сплати коштів, а тому нарахування пені у сумі 25 387,16 грн є безпідставним.

Висновки суду з предмету судового розгляду

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати 649 601,55 грн основної заборгованості у добровільному порядку, доведеністю Прокурором позовних вимог, не спростування їх Відповідачем, суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню у цій сумі. Натомість позовні вимоги про стягнення 25 387,16 грн пені задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Судовими витратами у даній справі є витрати Прокурора на сплату судового збору відповідно до платіжних доручень № 1304 від 18.08.2020 у сумі 9 255,80 грн та № 1305 від 18.08.2020 у сумі 869,03 грн, які згідно з приписами статті 129 ГПК України підлягають стягненню з Відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 9 744,14 грн, що складає 96,24 % (процентного співвідношення заявленої до стягнення суми та задоволеної судом).

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю 2М-Проект (73000, м. Херсон, вул. Червоностудентська, буд. 18, кв. 9; ідентифікаційний код 41736984) на користь Виконавчого комітету Херсонської міської ради (73000, м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 37; ідентифікаційний код 26347681) - 649 601,55 грн основної заборгованості.

3. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю 2М-Проект (73000, м. Херсон, вул. Червоностудентська, буд. 18, кв. 9; ідентифікаційний код 41736984) на користь Прокуратури Херсонської області (73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33; ідентифікаційний код 04851120) - 9 744,14 грн компенсації по сплаті судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено - 25.11.2020

Суддя М.К. Закурін