Рішення

від 17.11.2020 по справі 922/3737/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3737/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі Харківської області, до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків , 2) Фізичної особи ОСОБА_1 , м.Васільків Київської області , 3) Фермерського господарства "ВЕЕТ", с.Мурафа Краснокутського району Харківської області, про скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та повернення земельних ділянок, за участю представників:

прокуратури (позивача) - Горгуль Н.В. (посвідчення № 057317 від 09.10.2020);

1-го відповідача - не з`явився;

2-го відповідача - не з`явився;

3-го відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області 14.11.2019 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, фізичної особи ОСОБА_1 , Фермерського господарства "ВЕЕТ", в якій просить суд: визнати незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 2989-СГ від 11.11.2014 в частині надання ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), яка розташована за межами населених пунктів Рябоконівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 38,0357 га, кадастровий номер 6323586200:03:001:0595; визнати недійсним договір від 11.12.2014 оренди землі площею 38,0357 га, кадастровий номер 6323586200:03:001:0595; скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 05.01.2015 (номер запису про інше речове право 8340617), площею 38,0357 га із кадастровим номером 6323586200:03:001:0595; зобов`язати фермерське господарство "ВЕЕТ" (код ЄДРПОУ 38289157) повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) земельну ділянку державної власності, загальною площею 38,0357 га кадастровий номер 6323586200:03:001:0595, яка розташована за межами населених пунктів Рябоконівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 , звертаючись до Головного управління Держземагенства в Харківській області із заявою про надання йому в оренду земельних ділянок загальною площею 38,0357 га без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що є власником та керівником сільськогосподарських підприємств, у т.ч. фермерських господарств, видами діяльності яких є вирощування сільськогосподарських культур, та які уже використовуються.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2019, для розгляду справи № 922/3737/19 за вищевказаним позовом визначено суддю Лаврову Л.С .

Ухвалою господарського суду від 18.11.2019 задоволено заяву про самовідвід судді Лаврової Л.С. від розгляду справи № 922/3737/19; справу передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суду відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2019, для розгляду справи № 922/3737/19 визначено суддю Кухар Н.М.

21.11.2019 суддею Кухар Н.М., відповідно до ч. 6 ст. 176 ГПК України, було надіслано запити щодо зареєстрованого місця проживання відповідача у справі - ОСОБА_1 до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання м.Харкова та Харківської області, Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м.Києві та Київської області, ЦНАП виконавчого комітету Васильківської міської ради.

02.12.2019 до суду надійшла відповідь Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання м.Харкова та Харківської області на запит суду, згідно якої ОСОБА_1 за відомостями даного органу реєстрації, зареєстрованим / знятим з реєстрації не значиться.03.12.2019 до суду надійшла відповідь Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м.Києві та Київської області на запит суду, згідно якої ОСОБА_1 за відомостями даного органу реєстрації, зареєстрованим / знятим з реєстрації не значиться.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.12.2019 позовну заяву Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/3737/19; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та розпочато у справі підготовче провадження.

05.12.2019 провадження у справі № 922/3737/19 зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 912/2385/18, про що постановлено відповідну ухвалу.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 21.12.2019, 1-й відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, проти позову заперечував, посилаючись на те, що прокурор не обґрунтував належним чином наявність в нього підстав для представництва в суді інтересів держави. 1-й відповідач також зазначив про пропуск прокурором строку позовної давності, оскільки первісною вимогою, від якої решта є похідними, є визнання недійсним Наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області, прийнятого в 2014 році, проте прокурором не доведено поважності пропуску строку позовної давності. Наказ Головного управління № 2989-СГ від 11.11.2014 прийнятий з дотриманням вимог діючого на той час земельного законодавства; підстави для визнання недійсним договору оренди землі від 11.12.2014 відсутні. З огляду на викладене, 1-й відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

08.01.2020 до суду надійшла відповідь Дергачівської місцевої прокуратури на відзив Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, в якій прокурор наполягає на незаконності передачі у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки державної власності та незаконності укладення договору оренди з даним відповідачем.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 провадження у справі № 922/3737/19 було поновлено у зв`язку з тим, що 26.05.2020 Великою Палатою Верховного Суду було винесено постанову, якою касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2019 у справі 912/2385/18 скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Даною ухвалою у справі № 922/3737/19 призначено підготовче засідання.

13.10.2020 Головним управлінням Держземагентства у Харківській області було подано до суду клопотання про застосування наслідків пропущення процесуальних строків, визначених ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

15.10.2020 до суду надійшов відзив 2-го відповідача - ОСОБА_1 та 3-го відповідача - Фермерського господарства "ВЕЕТ" на позовну заяву, в якому відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на відсутність у прокурора законних підстав для представництва інтересів держави в суді; недоведеність та необґрунтованість доводів прокурора про незаконність наказу ГУ Держземагентства та недійсність договору оренди. 2-й відповідач також зазначає, що висновки позивача про те, що ОСОБА_1 отримав земельну ділянку не для створення фермерського господарства, а для існування наявних, тобто для іншої підприємницької діяльності, є безпідставними та ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства, що регулює порядок отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Існування інших підприємств, заснованих ОСОБА_1 , не обмежує його право як фізичної особи на отримання іншої земельної ділянки з метою ведення іншого фермерського господарства. Прокурором не доведено порушення прав і інтересів держави внаслідок прийняття ГУ Держземагентства спірного наказу. Спірний договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства був укладений у відповідності до вимог чинного законодавства, що регулює земельні відносини.

27.10.2020 прокурором було надано до суду відповідь на відзив 2-го та 3-го відповідачів, в якому прокурор не погодився з доводами відповідачів та зазначив, що в даній ситуації прокурор набув право на представництво та звернення до суду за захистом інтересів держави, оскільки у державного органа, уповноваженого державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, відсутні повноваження щодо звернення до суду з даного питання, що унеможливлює здійснення ним захисту інтересів держави у даній сфері. ОСОБА_1 фактично отримав земельну ділянку не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності. Тобто наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області було незаконно передано ОСОБА_1 у користування земельну ділянку державної власності.

27.10.2020 2-м та 3-м відповідачами у справі була подана до суду заява про застосування строків позовної давності до позовних вимог.

12.11.2020 прокурором подано до суду письмові заперечення на клопотання про застосування строків позовної давності, в яких прокурор зазначив, що матеріали щодо передачі ОСОБА_1 у користування земельних ділянок були отримані прокуратурою Харківської області від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 01.06.2017. Отже, саме 01.06.2017 прокурору стало відомо про вказані порушення. При цьому, прокурор звертає увагу, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, прокурор вважає, що строки позовної давності ним не порушені, у зв`язку з чим вважає, що підстави для відмови у задоволенні позову відсутні.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.11.2020, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі № 922/3737/19 закрито; розгляд справи по суті призначено на 17.11.2020.

У судовому засіданні, яке відбулося 17.11.2020, представниця прокуратури підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачі у судове засідання не з`явились, але надали через канцелярію суду клопотання про розгляд справи без їх участі. У своїх клопотаннях відповідачі проти позову заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, та просили застосувати до позовних вимог строки позовної давності.

Суд визнав за можливе задовольнити клопотання відповідачів, як такі, що не суперечать приписам діючого законодавства, та розглянути справу за відсутності останніх, згідно ст. 202 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представниці прокуратури, суд встановив наступне.

Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області в ході вивчення стану законності надання у власність та користування, а також використання земель, виявлені факти порушення інтересів держави Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та громадянином ОСОБА_1 , що полягають у прийнятті незаконного наказу про передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, а також укладення договору оренди землі сільськогосподарського призначення з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 1 наказу Головного управління Держземагенства (на теперішній час - Держгеокадастр) у Харківської області від 11.11.2014 № 2989-СГ, громадянину ОСОБА_1 , надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Рябоконівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, у тому числі:

- земельна ділянка площею 38,0357 га із кадастровим номером 6323586200:03:001:0595, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.11.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 495645463235).

На підставі наказу від 11.11.2014 № 2989-СГ між Головним управлінням Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_1 , 11.12.2014 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.01.2015 за № 8340617.

Згідно з висновком спеціаліста ПП "Перспектива-Земля", вартість земельної ділянки з кадастровим номером № 6323586200:03:001:0595, загальною площею 38,0357 га, станом на 2019 рік становить 1914321,00 грн.

В подальшому, 09.12.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 та Фермерським господарством "ВЕЕТ" укладено додаткову угоду, відповідно до якої, новим орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 6323586200:03:001:0595, загальною площею 38,0357 га, виступає Фермерське господарство "ВЕЕТ" (код ЄДРПОУ: 38289157), засновником, бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 .

Однак, як зазначає прокурор, за результатами проведеного вивчення встановлено, що наказ Головного управління Держземагентства в Харківської області від 11.11.2014 № 2989-СГ, в частині надання земельної ділянки кадастровий номер 6323586200:03:001:0595 прийнятий з порушенням вимог земельного законодавства (статтей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статтей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим вищевказана земельна ділянка, загальною площею 38,0357 га., з початку ОСОБА_1 , а згодом Фермерському господарству "ВЕЕТ", надана в оренду незаконно, оскільки ОСОБА_1 фактично отримав від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявних, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником не одного сільськогосподарського підприємства, а земельні ділянки отримав на поза конкурсній основі, в абсолютно необґрунтованих розмірах.

Зокрема, під час вивчення місцевою прокуратурою встановлено, що ОСОБА_1 є засновником ряду інших сільськогосподарських підприємств, які здійснюють свою діяльність тривалий час, а саме: ПСП "Явір" (ЄДРПОУ 30895672), ПП "Колонтаївське АГРО" (ЄДРПОУ 41276897), ПП "Явір АПК" (ЄДРПОУ 39475348), ПСП "Оазис" (ЄДРПОУ 32685259), ПП "Карат-АПК" (ЄДРПОУ 34644020), ПП "КАРАТ-АГРО" (ЄДРПОУ 39337949), ТОВ "КАРАТ-АГРО" (ЄДРПОУ 39358493), ПСП "Світанок" (ЄДРПОУ 30653981), ПП "ЦУКРОВИК-АГРО" (ЄДРПОУ 34643996), СТОВ "ПРОМІНЬ" (ЄДРПОУ 03773205), ТОВ "ВОСХОД-АГРО" (ЄДРПОУ 34573568), СВК "Колонтаївський" (ЄДРПОУ 00706697), СТОВ "КАЧАЛІВСЬКЕ" (ЄДРПОУ 30739621), ПСП "БУРАН" (ЄДРПОУ 34236803), ПП "ЯВІРАГРОЗАПЧАСТИНА" (ЄДРПОУ 39963389), ТОВ Агрофірма "СОЮЗАГРО" (ЄДРПОУ 30142214), ПП "Явір-Хліб" (ЄДРПОУ 40707004), ТОВ "КИГИЧІВСЬКЕ-А-Інвест" (ЄДРПОУ 41688166), СТОВ "Агрофірма "ВОСХОД" (ЄДРПОУ 03779225), ТОВ "Огульчанське ПЛЮС" (ЄДРПОУ 37948175), ФГ "Новоогульчанське" (ЄДРПОУ 40354350).

Так, розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 07.04.2014 № 126 ОСОБА_1 передано в оренду земельні ділянки загальною площею 303,2776 га ріллі на території Качалівської сільської ради терміном на 49 років для ведення фермерського господарства за рахунок не витребуваних громадянами земельних часток (паїв) за межами населених пунктів на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області.

На підставі вищевказаного розпорядження між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ОСОБА_1 укладено 79 договорів оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до додатку до розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 передано в оренду в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером №6323581700:04:001:0016, площею 4,7627 га.

В подальшому, на підставі договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером № 6323581700:04:001:0016, площею 4,7627 га, ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію Фермерського господарства "ВЕЕТ" (лист Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 12.06.2018 № 01-39/2183).

Крім того, як зазначає прокурор, наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 23.06.2014 № 1330-СГ ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Огульцівської сільської та Ков`язької селищної рад на території Валківського району Харківської області, загальною площею 187,2887 га.

Також наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 15.10.2014 № 2708-СГ, громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Качалівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 159,8251 га.

Відповідно до наказу Головного управління Держземагенства Харківської області від 23.10.2014 № 2824-СГ, громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Олексіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 130,5448 га.

Також наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області від 16.09.2013 та від 29.11.2013 №№ ХА/6321285500:01:000/00000115, ХА/6321285500:02:000/00000114, ХА/6321285500:02:000/00000116, ХА/6321288500:03:000/00000563, ХА/6321255400:01:000/00000564, ХА/6321285500:02:000/00000561, ХА/6321285500:02:000/00000560, ХА/6321255400:01:000/00000559, ХА/6321285000:03:000/00000558, ХА/6321285500:02:000/00000557, ХА/6321288500:03:000/00000562 ОСОБА_1 надано дозволи на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земель на території Валківського району Харківської області загальною площею близько 428,95 га.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно ОСОБА_1 з 18.09.2014 є власником наступних земельних ділянок: 6322655100:07:007:0951, 6323584700:02:001:0492, 6321285500:01:000:1024, 5925086200:00:001:0459, 5925086200:00:001:1547, 5925086200:00:001:1625, 5925086200:00:001:0895, 5925086200:00:001:1288, 5925086200:00:001:0376, 5925086200:00:001:1546, 5925086200:00:001:1621, 5925086200:00:001:0452, 5925086200:00:001:0458, 5925086200:00:001:0869, 5925086200:00:001:1271, 5925086200:00:001:0362, 6323584700:04:001:0827, 6323584700:02:001:0453, 6323584700:02:001:0454, 6323584700:02:001:0459, 6323584700:02:001:0450, 6323584700:02:001:0452, 6323584700:02:001:0455, 6323584700:02:001:0456, 6323584700:02:001:0457, 6323584700:02:001:0460, 6323584700:02:001:0461, 6323584700:02:001:0562, 6323584700:02:001:0449, 5925086200:00:001:0065, 5925086200:00:001:0632, 5925086200:00:001:0699, 5925086200:00:001:0896, 5925086200:00:001:1287, 5925086200:00:001:0384, 6323580300:01:001:0238, 6325155300:00:011:0115, 6323583200:02:001:1162, 6323583200:02:001:1164, 6323583200:02:001:1165, 6323583200:02:001:1166, 6323583200:02:001:1167, 6323583200:02:001:1160, 6323583200:02:001:1168, 6323583200:02:001:1169, 6323583200:02:001:1170, 6323583200:02:001:1174, 6323583200:02:001:1175, 6323581700:04:001:0263, 6323585500:02:001:0703, 6310136900:06:011:0018, 6323581700:04:001:0055, 6323585500:02:001:0603.

Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держзеагенства в Харківській області у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, площею 38,0357 га, у користуванні підприємств, засновником яких є ОСОБА_1 , вже була значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності.

Тобто, ОСОБА_1 , звертаючись до Головного управління Держземагентсва в Харківській області із заявою про надання йому в оренду земельної ділянки загальною площею 38,0357 га, без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що вже є власником та керівником сільськогосподарських підприємств, у тому числі фермерських господарств, видами діяльності яких є вирощування сільськогосподарських культур, та які уже використовують надані їм у користування земельні ділянки.

Отже, ОСОБА_1 від Головного управління Держземагенства у Харківській області фактично отримав земельну ділянку не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником багатьох підприємств та мав у власності земельні ділянки, які використовує для товарного сільськогосподарського виробництва.

Окрім того, дії останнього щодо укладання 09.12.2015 додаткової угоди до договору оренди землі від 11.12.2014 та зміни Орендаря на Фермерське господарства "BEET" є додатковим доказом вищевказаного.

Також, згідно листа Слобожанського управління ГУ ДПС у Харківській області від 28.10.2019 №3606/9/20-40-50-05-17, орендна плата за земельну ділянка площею 38,0357 га з кадастровим номером 6323586200:03:001:0595 сплачується Фермерським господарством "BEET".

Як зазначає прокурор, ОСОБА_1 при зверненні із заявами про надання в оренду цих земель не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо).

Так, згідно листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 15.10.2019 № 7.0-057/2/12297-19, за громадянином ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка не обліковується.

У зв`язку з вищевикладеним, Головним управлінням Держземагентства у Харківській області, усупереч вимогам статей 122, 123, 124, 134, Земельного кодексу України, статей 1, 2, 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на той час), прийнято наказ від 11.11.2014 № 2989-СГ, яким, як вказує прокурор, незаконно передано ОСОБА_1 , а згодом і Фермерському господарству "ВЕЕТ", у користування вищевказану земельну ділянку державної власності.

Окрім скасування наказу Головного управління Держземагентства в Харківській області, прокурор просить також визнати недійсним договір оренди від 11.12.2014, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , оскільки останній укладений на підставі та на виконання вищевказаного наказу.

Відповідно до листа Слобожанського управління ГУ ДПС у Харківській області від 28.10.2019 № 3606/9/20-40-50-05-17, орендна плата за земельну ділянку з кадастровим номером № 6323586200:03:001:0595 сплачується Фермерським господарством "ВЕЕТ".

Таким чином, прокурор зазначає, що ОСОБА_1 від Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, фактично отримав земельні ділянки не для створення фермерського господарства, а для існування наявних, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником не одного сільськогосподарського підприємства, а земельну ділянку отримав на поза конкурсній основі, в абсолютно необґрунтованих розмірах, що і стало підставою для звернення прокурора до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно з ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999, під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес". Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986).

В Рішенні Конституційного Суду України № 4-р(ІІ)/2019 у справі № 3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що даний позов подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статей 116, 123-126, 134, 137 Земельного кодексу України, статтями 21, 203, 210, 215, 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України і статей 23, 24, 53 Закону України "Про прокуратуру" аргументовано недотриманням Головним управління Держгеокадастру у Харківській області (першим відповідачем) вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 земельної ділянки без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Звернення прокурора з даним позовом, спрямоване на припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторирету у суспільстві.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, ЗК України, ЗУ "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України. У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, за нормами якого фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян та підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа-підприємець. Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради (ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", у редакції діючій на момент прийняття оскаржуваного наказу).

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 вказаного Закону). Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 цього Закону вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

За частинами 1 та 3 статті 114 Господарського кодексу України, фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Відносини, пов`язані із створенням та діяльністю фермерських господарств регулюються цим кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

Згідно з ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації, як юридична особа або фізична особа - підприємець.

За змістом статті 5 Закону України "Про фермерське господарство", право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. При цьому, дана стаття не передбачає будь-яких обмежень права дієздатної фізичної особи-громадянина України щодо заснування кількох фермерських господарств. Наведене узгоджується з принципом свободи підприємницької діяльності (стаття 6 Господарського кодексу України).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства врегульовано статею 7 Закону України "Про фермерське господарство". Так, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується КМУ за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державна адміністрація або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк та в разі її задоволення надають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Відповідно до ст. 31 Земельного кодексу України, ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство", землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі (а); земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності (б); земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди (в).

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). При цьому, права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай) (стаття 32 ЗК України). Аналогічна норма закріплена статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" (частини 1-3).

З наведених норм слідує, що громадянам України, які виявили намір вести фермерське господарство, можуть бути надані на праві власності та/або на праві користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності. При цьому, розмір (площа) земельних ділянок, що може безоплатно набуватися у власність членами фермерських господарств, законодавчо обмежений (статті 31, 32, пункту 1 частина 1 статті 121 Земельного кодексу України), на відміну від розміру (площ) земельних ділянок, які надаються громадянам для ведення фермерського господарства на праві користування на підставі цивільно-правових угод.

Відповідно до статті 7 зазначеного Закону, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності, з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Крім цього, особа, яка виявила бажання створити фермерське господарство на землях, отриманих у власність чи користування зі складу земель державної чи комунальної власності, повинна мати досвід роботи у сільському господарстві або освіту, здобуту в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, має бути затверджений Кабінетом Міністрів України.

При створенні фермерського господарства, зазначені вище вимоги висуваються лише до особи, яка виступає засновником фермерського господарства та яка буде набувати права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства. Засновник фермерського господарства, після його реєстрації, набуває статусу голови фермерського господарства, а інші члени сім`ї, за умови їх згоди, стають членами нього господарства.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Таким чином, суд зазначає, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства; створення та державна реєстрація фермерського господарства.

Згідно зі статтями 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Разом з цим статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися, у тому числі, із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі.

З аналізу вищевказаних норм законодавства вбачається, що фермерське господарство, після державної реєстрації має право на отримання земельної ділянки, виключно, як юридична особа.

Матеріали справи свідчать, що Фермерське господарство "ВЕЕТ" створено та зареєстровано ОСОБА_1 05.11.2014. В подальшому, з метою отримання в оренду земельної ділянки для розширення земель фермерського господарства, ним здійснено звернення до Головного управління Держземагенства у Харківській області.

Тобто, ОСОБА_1 отримав земельну ділянку з основною метою - для розширення створеного ним фермерського господарства та поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів (ст.134 Земельного кодексу України).

Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено винятки із загального правила отримання земель державної та комунальної власності в оренду або власність шляхом проведення земельних торгів. Одним із таких винятків є надання земельних ділянок державної або комунальної власності громадянам для створення фермерського господарства. Згідно положень Закону України "Про фермерське господарство" громадянин, як фізична особа, звертається з відповідним клопотанням про одержання земельної ділянки у власність або користування та після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа. Системний аналіз Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство" в аспекті даного спору свідчить про наступне: (1) земельна ділянка для ведення фермерського господарства набувається саме фізичною особою; (2) після створення (державної реєстрації) фермерського господарства, останнє набуває земельні ділянки державної або комунальної власності у користування або власність виключно на підставі земельних торгів відповідно до положень частини 1 статті 134 Земельного кодексу України.

Таким чином, отримання саме фермерським господарством землі в користування поза процедурою земельних торгів, є порушенням закону, а ототожнення фізичної особи та фермерського господарства в контексті даних правовідносин, є невірним.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15 та від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16.

Вищезазначена земельна ділянка була включена до банку земель Фермерського господарства "ВЕЕТ", яке є новим орендарем за договором оренди землі від 11.12.2014 та здійснює орендну плату.

За таких підстав, наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2989-СГ від 11.11.2014, яким громадянину ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 38,0357 га за кадастровими номером 6323586200:03:001:0595, відповідно для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населених пунктів Рябоконівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області строком на 49 років, підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Враховуючи, що наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області підлягає визнанню незаконним та скасуванню, договір оренди землі, укладений на його підставі підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірний, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Крім того, статтею 6 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і у порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Також, статтею 16 вказаного Закону встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

При цьому, порушення вимог ч. 2 ст. 6 Закону України "Про оренду землі", відповідно до ст. 15 цього закону, є підставою для визнання недійсним такого договору.

Таким чином, укладання договору оренди державних земель є похідним, від правового акту, на підставі якого він укладається.

Наведені норми, з урахуванням обставин справи, відповідно до статтей 203, 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України, дають підстави для визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України.

Аналогічні висновки застосування закону вказані у постанові та правовій позиції Верховного Суду України по справі № 6-11 цс 13 від 22.05.2014.

Згідно ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, суд зазначає про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з даним позовом.

В той же час, відповідачами у справі заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому, згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018 по справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 по справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірного наказу Головний Управлінням Держземагентства) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (частина 1 статті 6 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про прокуратуру", прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися статтею 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Закон України "Про прокуратуру" в новій редакції (за певними виключеннями) набрав чинності 15.07.2015 (пункт 1 прикінцевих положень).

З огляду на зазначене, суд вважає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відтак, в органів прокуратури, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.

До того ж, Держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу 11.11.2014.

В контексті вищевказаного, суд вважає безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише 01.06.2017, отримавши відповідь від першого відповідача на власний запит від 25.04.2017.

Як свідчать матеріали справи, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області було прийнято 11.11.2014, спірний договір був укладений 11.12.2014, проте з відповідним позовом до суду в межах даної справи прокурор звернувся лише 14.11.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Враховуючи викладене, прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом, зокрема, із вимогою про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області №2989-СГ від 11.11.2014 про надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 .

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачами у справі - Головним управлінням Держгеокадаству у Харківській області, ОСОБА_1 та ФГ "ВЕЕТ" подано заяви про застосування до спірних правовідносин позовної давності. Про пропуск прокурором строку позовної давності також зазначено у відзиві 1-го відповідача на позов.

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову прокурора.

Разом з тим, як вбачається з прохальної частини позовної заяви, в ній прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску строку давності та поновити його.

Розглянувши зазначене клопотання прокурора, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.

При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності , тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.

Щодо визнання поважності причин пропуску прокурором строку позовної давності, суд зазначає наступне.

В позовній заяві прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права в зв`язку з таким пропуском. Не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів.

Прокурор вказує, що про спірні обставини він дізнався лише 01.06.2017 після отримання від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області копій документів на підставі яких здійснювалась передача у користування ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Валківського та Краснокутських районів та вносились дані до Державного реєстру прав на нерухоме майно.

При цьому, отримавши від останнього відповідну інформацію 01.06.2017, прокурор звернувся до суду з позовом по даній справі лише 14.11.2019, тобто зі значним спливом строку (більше ніж 2 роки) після отримання відповідної інформації.

За таких обставин, суд не вважає поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні відповідного клопотання останнього.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, керуючись ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору суд покладає на прокурора, оскільки за наслідками розгляду справи у позові відмовлено повністю.

Керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (62300, Харківська область, м. Дергачі, вул. 1 Травня, буд. 63) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, поверхи 8, 9; код ЄДРПОУ: 39792822), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) та Фермерського господарства "ВЕЕТ" (63032, Харківська область, Краснокутський район, с. Мурафа, вул. Театральна, буд. 1; код ЄДРПОУ: 38289157) про визнання незаконним наказу, визнання недійсним договору, скасування реєстрації, повернення земельної ділянки - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду безпосередньо або через Господарський суд Харківської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено "26" листопада 2020 р.

Суддя Н.М. Кухар