Постанова

від 18.11.2020 по справі 761/9175/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 761/9175/17

провадження № 61-13807св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. М., Петрова Є. В., Фаловської І. М. (суддя -доповідач),

учасники справи:

позивач - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю Пегас Плюс , ОСОБА_2 , Комунальне підприємство Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації ,

третя особа - Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Пегас Плюс на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року у складі судді Макаренко І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Пегас Плюс (далі - ТОВ Пегас Плюс ), ОСОБА_2 , Комунального підприємства Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації (далі - КП КМР Київське МБТІ , третя особа - Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про скасування реєстрації права власності, визнання договорів дарування недійсними та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що листом від 02 березня 2017 року Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив позивача про те, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 12 вересня 2006 року у справі № 10/5 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Пегас Плюс , третя особа - Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна (далі КП Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна ), про визнання дійсним договору купівлі -продажу, визнано дійсним договір купівлі - продажу кафе від 02 травня 2006 року з моменту його укладення; визнано за ОСОБА_1 право власності на придбане нею кафе за договором купівлі - продажу від 02 травня 2006 року, розташоване на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,58 кв. м.

Позивач зазначав, що вказаним рішенням Третейський суд створив підстави для експлуатації не прийнятого у встановленому законодавством порядку об`єкта містобудування, що було прямо заборонено статтею 18 Закону України Про основи містобудування , в редакції, чинній на час ухвалення рішення, а також вирішив питання про права і обов`язки особи, яка не брала участі у справі, а саме - Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища (нині - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке не було і не могло бути стороною третейської угоди.

Договір купівлі - продажу кафе від 02 травня 2006 року та додаткова угода від 02 травня 2006 року до цього договору не були посвідчені нотаріально та не проводилася їх державна реєстрація, тому вони є нікчемними й не створюють прав та обов`язків у його сторін.

Усі послідуючі правочини, предметом яких є кафе, розташоване на АДРЕСА_1 , а саме договір дарування від 31 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та договір дарування від 08 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є недійсними, оскільки підставою для їх укладення став нікчемний договір купівлі - продажу від 02 травня 2006 року, укладений між ТОВ Пегас Плюс та ОСОБА_1 , при цьому сторони цих договорів були обізнані про його нікчемність та про те, що він не породжує правових наслідків.

Оскількиправо власності на новостворене нерухоме майно за ОСОБА_1 визнано поза установленою процедурою введення його в експлуатацію, будівництво нерухомого майна, а саме кафе, здійснено без розроблення і погодження у встановленому порядку проектної документації, без отримання документа, що надає право на виконання будівельних робіт, тобто з істотним порушенням будівельних норм і правил, тому таке майно є самочинним будівництвом і підлягає знесенню на підставі частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Крім того, будівлю кафе зведено на земельній ділянці, яка входить у межі Центрального історичного ареалу міста Києва, внесеного у Список історичних населених місць України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878, а також знаходиться в охоронній зоні пам`ятки архітектури національного значення - Золоті Ворота (реєстровий номер 33), яка, в свою чергу, входить до Національного заповідника Софія Київська .

Тобто, земельна ділянка, на якій розташовано кафе використовується з порушенням вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) просив скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме кафе, загальною площею 118, 58 кв. м., розташований на АДРЕСА_1 , реєстрація якого відбулася на підставі договору купівлі - продажу кафе від 02 травня 2006 року, додаткової угоди від 02 травня 2006 року до цього договору, рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 12 вересня 2006 року у справі № 10/5 та постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 27 грудня 2006 року у справі № 6-139/06; визнати недійсним договір дарування об`єкта нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,60 кв. м, укладений 31 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасувати зареєстроване 10 вересня 2007 року у реєстровій книзі № 159п-11 за реєстраційним № 8574-п КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна право приватної власності на кафе, розташоване на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,60 кв. м, за ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір дарування об`єкта нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,60 кв. м, укладений 08 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; скасувати зареєстроване у реєстровій книзі № 159п-11 за реєстраційним № 8574-п КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна право приватної власності на кафе, розташоване на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,60 кв. м, за ОСОБА_1 ; зобов`язати ТОВ Пегас Плюс та ОСОБА_1 знести об`єкт самочинно будівництва.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямШевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2020 року позов задоволено.

Скасовано зареєстровану КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна (кафе), розташований на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,58 кв. м, за ОСОБА_1 , реєстрація якого відбулася на підставі договору купівлі -продажу кафе від 02 травня 2006 року, додаткової угоди від 02 травня 2006 року до договору купівлі - продажу кафе від 02 травня 2006 року, рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 12 вересня 2006 року у справі № 10/5, постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 27 грудня 2006 року у справі № 6-139/06.

Визнано недійсним договір дарування об`єкта нерухомого майна (кафе), розташованого на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,60 кв. м., укладений 31 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козьяковим Ю. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2701.

Скасовано зареєстровану КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 10 вересня 2007 року у реєстровій книзі № 159п-11 за реєстраційним № 8574-п реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна (кафе), розташований на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,60 кв. м, за ОСОБА_2 , реєстрація якого відбулася на підставі договору дарування укладеного 31 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козьяковим Ю.М. за реєстровим № 2701.

Визнано недійсним договір дарування на об`єкт нерухомого майна (кафе), розташований на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,60 кв. м, укладений 08 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козьяковим Ю.М. за реєстровим № 726.

Скасовано зареєстровану КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у реєстровій книзі № 159п-11 за реєстраційним № 8574-п реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна (кафе), розташований на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,60 кв. м, за ОСОБА_1 , реєстрація якого відбулася на підставі договору дарування, укладеного 08 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козьяковим Ю.М. за реєстровим № 726.

Зобов`язано ТОВ Пегас Плюс та ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва.

Рішення суду мотивовано тим, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року, яка набрала чинності, у справі № 761/8926/17 за заявою Департамента містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), заінтересовані особи: ОСОБА_1 , КП КМР Київське МБТІ , ОСОБА_2 , про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 12 вересня 2006 року у справі № 10/5, скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 12 вересня 2006 року про визнання договору купівлі - продажу від 02 травня 2006 року дійсним та визнання права власності на кафе, розташоване на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,60 кв. м, за ОСОБА_1 .

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що внаслідок ухвалення Постійно діючим Третейський судом при Асоціації Український правовий альянс судового рішення у відповідача виникли підстави для використання об`єкта нерухомого майна, яке у встановленому законодавством порядку не прийнято в експлуатацію.

Оскільки судове рішення, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на спірне нерухоме майно, скасовано, а договір купівлі - продажу кафе від 02 травня 2006 року та додаткова угода до нього від 02 травня 2006 року, укладені між ТОВ Пегас Плюс та ОСОБА_1 , нотаріально не посвідчені та не проведено їх державну реєстрацію, що суперечить положенням статті 657 ЦК України, тому такий договір та додаткова угода до нього є нікчемними і не породжують жодних правових наслідків, у зв`язку з чим їх державна реєстрація підлягає скасуванню.

Ураховуючи вищевикладене, договори дарування, укладені 31 серпня 2007 року та 08 квітня 2008 року, предметом яких було спірне нерухоме майно, підлягають визнанню недійсними на підставі статті 215 ЦК України, а також підлягає скасуванню і їх державна реєстрація.

Оскільки чинним на час ухвалення рішення Постійно діючим Третейським судом при Асоціації Український правовий альянс законодавством було встановлено порядок здійснення будівництва об`єктів містобудування фізичними чи юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, а також порядок набуття зазначених об`єктів нерухомості у власність, тому вчинення таких дій поза визначеною процедурою є порушенням прав та обов`язків органу місцевого самоврядування, уповноваженого на вчинення вказаних дій, а саме Департамента містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що спорудження спірного нерухомого майна відбулося з порушенням Закону України Про охорону культурної спадщини , зокрема без отримання дозволу на виконання земляних робіт, без погодження проектної документації із уповноваженим органом охорони культурної спадщини - Міністерством культури України, а також, що будівля являє собою нерухоме майно, пов`язане фундаментом із землею та створене з відповідних будівельних матеріалів і конструкцій, поєднаних між собою в певній технологічній послідовності, й за відсутності даних щодо міцності, стійкості та експлуатаційної надійності становить суспільну загрозу життю та здоров`ю людей, підвищену небезпеку для довкілля.

Також відповідачами не доведено, що ними дотримано умов, які підлягали виконанню, визначених у рішенні Київської міської ради від 27 січня 2005 року № 74/2650 як умови продажу земельних ділянок ТОВ Пегас Плюс , а саме: використання земельних ділянок за цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування літнього майданчика, тобто тимчасового без улаштування фундаменту; здійснення проектування літнього майданчика згідно з історико - містобудівним обґрунтуванням з урахуванням матеріалів історико-архівних досліджень та навколишнього середовища; проведення земляних робіт за погодженням з Інститутом археології Національної академії наук України; погодження проекту літнього майданчика в порядку, визначеному законодавством та державними нормами, в тому числі з Державною службою охорони культурної спадщини.

При цьому, новозбудоване кафе має загальну площу 118,58 кв. м, тоді як сумарна площа земельних ділянок, які були відчужені Київською міською радою ТОВ Пегас Плюс та на даний час належать на праві власності ОСОБА_1 на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки від 01 серпня 2005 року, становить 0,0080 га, що свідчить про належність частини земельної ділянки територіальній громаді міста Києва.

Оскільки спірний об`єкт нерухомості (кафе), розташований на АДРЕСА_1 , збудований із порушенням законодавства у сфері містобудування та архітектури, є самочинним будівництвом, тому він підлягає знесенню згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України.

Строк звернення до суду із зазначеним позовом позивачем не пропущено, так як початок його перебігу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Позивачем доведено, що про порушення своїх прав він дізнався у березні 2017 року, що виключає застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що місцевий суд розглянув справу в межах позовних вимог, при цьому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції справедливо визначив баланс приватного та публічного інтересу у цій справі та дотримався вимог законодавства про охорону культурної спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ Пегас Плюс просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та: в частині позову Департамента містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва - закрити провадження у справі, в частині скасування реєстрації права власності та визнання недійсними договорів дарування ухвалити нове рішення, яким відмовити Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в задоволенні таких позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є суб`єктом владних повноважень, який в цій справі діє з метою реалізації у спірних правовідносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, тому такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позивач звернувся до суду зі спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , і ним не надано доказів поважності причин пропуску такого строку.

Крім того, судами неправильно застосовано до спірних правовідносин частину сьому статті 376 ЦК України, оскільки безумовному знесенню підлягає самочинне будівництво в разі, якщо особа, яка його здійснила, відмовилась від здійснення перебудови, а також обов`язковою передумовою для звернення контролюючого органу із позовом до суду на підставі цієї норми права є невиконання відповідачем припису про усунення порушень законодавства, а саме щодо проведення перебудови.

Проте, позивачем не надано доказів щодо неможливості проведення перебудови спірного об`єкта нерухомого майна (кафе), розташованого на АДРЕСА_1 , та того, що ТОВ Пегас Плюс і ОСОБА_1 відмовилися від здійснення перебудови цього об`єкта нерухомості.

Доводи інших учасників справи

Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав пояснення на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу ТОВ Пегас Плюс , оскільки вона є безпідставною та необґрунтованою.

Інші учасники процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі і витребувано цивільну справу.

13 жовтня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням від 27 січня 2005 року № 74/2650 Київська міська рада вирішила продати ТОВ Пегас Плюс дві земельні ділянки, розташовані на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0080 га, для будівництва та експлуатації літнього майданчика.

01 березня 2005 року між Київською міською радою та ТОВ Пегас Плюс укладено договір купівлі - продажу земельних ділянок, розташованих на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0080 га для будівництва та експлуатації літнього майданчика (а. с. 78-83 т. 2).

06 червня 2005 року між ТОВ Пегас Плюс та ОСОБА_1 укладено договір дарування, за умовами якого ТОВ Пегас Плюс подарував ОСОБА_1 земельні ділянки, розташовані на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0080 га, для будівництва та експлуатації літнього майданчика (а. с. 84-85 т. 2).

01 серпня 2005 року ОСОБА_1 видано два державні акти на право власності на земельну ділянку, згідно з якими ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею по 0,0040 га (загальна площа 0,0080 га), які розташовані на АДРЕСА_1 (а. с. 72-75 т. 2).

На цих земельних ділянках ТОВ Пегас Плюс зведено будівлю кафе.

02 травня 2006 року між ТОВ Пегас Плюс та ОСОБА_1 укладено договір купівлі - продажу кафе для громадського харчування, розташованого на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,58 кв. м (а. с. 10 т. 1).

Також 02 травня 2005 року між ними укладено додаткову угоду до договору купівлі - продажу кафе від 02 травня 2006 року (а. с. 11 т. 1).

Вказані договори нотаріально не посвідчені.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 12 вересня 2006 року у справі № 10/5 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Пегас Плюс , третя особа - КП Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна , про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнано дійсним договір купівлі-продажу кафе від 02 травня 2006 року з моменту його укладення; визнано за ОСОБА_1 право власності на придбане нею кафе за договором купівлі - продажу кафе від 02 травня 2006 року, розташоване на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,58 кв. м.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 грудня 2006 року, прийнятою у справі № 6-139/06 за позовом ОСОБА_1 до КП Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна про зобов`язання вчинити певні дії, зобов`язано КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєструвати право приватної власності на павільйон (кафе), розташований на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,58 кв. м, за ОСОБА_1 , та видати відповідний документ на підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 12 вересня 2006 року.

31 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 об`єкт нерухомого майна, а саме нежилу будівлю, розташовану на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,60 кв. м.

08 квітня 2008 року ОСОБА_2 уклала договір дарування, на підставі якого передала безоплатно у власність ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна, а саме нежилу будівлю, розташовану на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,60 кв.м.

31 серпня 2016 року Комунальним підприємством Київблагоустрій (далі - КП Київблагоустрій ) винесено припис № 1612369, на підставі якого ОСОБА_3 запропоновано усунути порушення підпункту 20.1.1 Правил благоустрою міста Києва шляхом надання проектно - дозвільної документації на розміщення споруди на АДРЕСА_1 , загальною площею 118,60 кв.м.; в разі відсутності - вимагалося демонтувати споруду власними силами протягом трьох днів та відновити благоустрій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року визнано протиправним та скасовано припис від 31 серпня 2016 року № 1612369, винесений КП Київблагоустрій (а. с. 86-93 т. 2).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року у справі № 761/8926/17 заяву Департамента містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), заінтересовані особи: ОСОБА_1 , КП КМР Київське МБТІ , ОСОБА_2 , про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 12 вересня 2006 року у справі № 10/5 задоволено. Скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 12 вересня 2006 року у справі № 10/5 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Пегас Плюс , третя особа - КП Бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна , про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Предметом спору у цій справі є визнання недійсними договорів дарування, скасування реєстрації права власності на майно, а також знесення самочинного будівництва.

Суди першої та апеляційної інстанції розглянули вказані позовні вимоги за правилами цивільного судочинства.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою ТОВ Пегас Плюс зазначало, що позивач є суб`єктом владних повноважень, тому такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з арґументами судів першої та апеляційної інстанції, що справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Цивільний процесуальний кодекс України у редакції, чинній на час звернення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 15 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, визначено справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду).

Пункт 7 частини першої статті 3 КАС України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, визначав, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Аналогічні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), від 5 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19).

Звертаючись до суду із позовом Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначив, що відповідно до Положення про Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 27 січня 2011 року № 90 (в редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29 грудня 2014 року № 1550) Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі -Департамент) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади - Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій установили, що земельна ділянка, на якій збудовано будівлю кафе, розташована на АДРЕСА_1 та знаходиться у межах Центрального історичного ареалу міста Києва, внесеного до Списку історичних населених місць України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878.

Також ця земельна ділянка знаходиться в охоронній зоні пам`ятки архітектури національного значення - Золоті Ворота (реєстровий номер 33), яка, в свою чергу, входить до Національного заповідника Софія Київська .

Крім того, згідно з публічною кадастровою картою земельні ділянки, розташовані на АДРЕСА_1 , (кадастрові номери 8000000000:76:022:0010, 8000000000:76:022:0011) не мають спільної межі, між цими земельними ділянками пролягає смуга земель комунальної власності, а спірне нерухоме майно є цілісним і займає ділянки, які належать на праві власності ОСОБА_1 , та смугу землі між ними, яка належить до земель комунальної власності (а. с. 120 т. 2).

Відповідно до пункту в частини першої статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), в редакцій, чинній на час будівництва нерухомого майна, суб`єктом права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України, в редакції, чинній на час будівництва нерухомого майна, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Частиною другою та пунктом в частини третьої статті 83 ЗК України, в редакції, чинній на час будівництва нерухомого майна, передбачено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво або за її рахунок.

З огляду на зміст наведених приписів, реалізуючи право державної власності на земельну ділянку, відповідний орган державної влади наділений повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки, тобто за захистом майнових прав у приватноправових відносинах.

За змістом частини першої статті 12 ЗК України, в редакції, чинній на час будівництва нерухомого майна, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як встановлено судами, рішенням Київської міської ради від 27 січня 2005 року № 74/2650 визначено умови продажу земельних ділянок ТОВ Пегас Плюс , зокрема, використання земельних ділянок за цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування літнього майданчика, тобто тимчасової споруди без улаштування фундаменту, а проектування літнього майданчика здійснити з урахуванням матеріалів історико-архівних досліджень та навколишнього середовища, при цьому проведення земляних робіт здійснювати за погодженням з Інститутом археології Національної академії наук України, в тому числі з Державною службою охорони культурної спадщини.

З огляду на зміст наведених приписів, реалізуючи право державної власності на земельну ділянку, відповідний орган державної влади наділений повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки, тобто за захистом майнових прав у приватноправових відносинах.

Вказане узгоджується і з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18 (провадження № 12-12гс19), про те, що спір власника земельної ділянки (або її частини) щодо захисту майнового права на неї з особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на цій ділянці, розглядається за правилами господарського або цивільного судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Разом з тим, судами установлено, що будівництво спірного об`єкта нерухомості здійснювало ТОВ Пегас Плюс , яке згодом відчужило його на підставі договору купівлі - продажу ОСОБА_1 .

Позивач, серед інших позовних вимог, заявив вимоги про знесення самочинного будівництва та визначив відповідачами ТОВ Пегас Плюс і ОСОБА_1 .

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19)).

Оскільки позивач має спір з юридичною особою, яка збудувала спірний об`єкт нерухомості, та фізичною особою, яка зареєструвала за собою право приватної власності на вказаний об`єкт, споруджений на частині земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без урахування зазначених у рішенні Київської міської ради від 27 січня 2005 року № 74/2650 умов проектування, тому позовні вимоги, спрямовані на приведення земельної ділянки до попереднього стану за рахунок як особи, яка здійснила будівництво нерухомого майна, так і за рахунок особи, за якою проведено державну реєстрацію відповідних речових прав на майно.

Таким чином, вимоги позивача до ТОВ Пегас Плюс є взаємопов`язаними з вимогами до ОСОБА_1 про знесення самочинного будівництва, тому повинні розглядатися в одному провадженні з метою відновлення становища позивача у спірних правовідносинах.

Оскільки всі заявлені позивачем вимоги спрямовані на захист цивільного права держави в особі уповноважених нею органів та з огляду на характер правовідносин і суб`єктний склад сторін спору ця справа в цілому підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

За змістом частин першої та сьомої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Статтею 24 Закону України Про планування і забудову територій , у редакції, чинній на час будівництва нерухомого майна, передбачено, що фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об`єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов`язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об`єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).

Дозвіл на будівництво надається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови (далі - комплексний висновок).

Такий дозвіл на будівництво об`єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до статті 27 Закону України Про планування і забудову територій , у редакції, чинній на час будівництва нерухомого майна, фізичні, юридичні особи, які отримали дозвіл на будівництво об`єкта містобудування, отримують вихідні дані на проектування цього об`єкта, що забезпечується виконавчими органами відповідних міських рад або відповідними районними державними адміністраціями.

Згідно з вихідними даними на проектування замовником розробляється проектна документація на будівництво (стаття 28 Закону України Про планування і забудову територій , у редакції, чинній на час будівництва нерухомого майна).

Статтею 29 Закону України Про планування і забудову територій , у редакції, чинній на час будівництва нерухомого майна, передбачено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.

Судами установлено, що кафе, розташоване на АДРЕСА_1 , збудовано без проектно-дозвільної документації та без урахування рішення Київської міської ради від 27 січня 2005 року № 74/2650.

Враховуючи, те що будівництво кафе здійснено із зведенням фундаменту, частина його прибудована до житлового будинку, який є об`єктом культурної спадщини, а загальна площа зведеної будівлі становить 118,60 кв. м, що є більшою ніж загальна площа земельних ділянок, відчужених Київською міською радою з метою будівництва, тому воно є самочинним будівництвом.

Відповідно до статті 1 Закону України Про охорону культурної спадщини , у редакції, чинній на час будівництва нерухомого майна, історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Частиною першою статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , у редакції, чинній на час будівництва нерухомого майна, визначено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (частина третя статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини у редакції, чинній на час будівництва нерухомого майна).

Згідно зі статтями 53, 54 ЗК України, у редакції, чинній на час будівництва нерухомого майна, до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями; архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Виходячи з аналізу наведених норм права слід зробити висновок, що в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови. Зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини.

Земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, знаходиться у межах Центрального історичного ареалу міста Києва, внесеного до Списку історичних населених місць України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878, а також в охоронній зоні пам`ятки архітектури національного значення - Золоті Ворота (реєстровий номер 33), яка, в свою чергу, входить до Національного заповідника Софія Київська .

Оскільки спірний об`єкт нерухомого майна збудований без проектно-дозвільної документації, на земельній ділянці, яка належить до земель історико-культурного призначення, та без отримання документів, які дають право виконувати будівельні роботи на ній, а також без урахування вимог, дотримання яких було підставою для надання земельної ділянки у власність, тому таке нерухоме майно підлягає знесенню.

Враховуючи вказане, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ТОВ Пегас Плюс про невірне застосування судами попередніх інстанцій частини сьомої статті 376 ЦК України щодо можливості здійснення перебудови, яка повинна передувати знесенню.

Так як суди вірно встановили, що будівля кафе розташована на земельній ділянці, яка відноситься до земель історико-культурного призначення, на її зведення у відповідачів відсутні будь-які дозвільні документи, а також з огляду на те, що будівництво спірного об`єкта нерухомості здійснено із втручанням у зовнішні стіни будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , який є об`єктом культурної спадщини, порядок проведення будівельних робіт відносно якого чітко встановлений діючим законодавством, тому проведення перебудови спірної будівлі кафе є неможливим.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації.

У постанові від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

Отже, за встановлених у цій справі обставин здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна (кафе) не означає припинення правового режиму цього майна як самочинного будівництва.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про знесення самочинного будівництва є достатньо мотивованими та такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права в цій частині.

Що стосується доводів касаційної скарги заявника про порушення судами норм матеріального права щодо застосування строків позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.

Під час розгляду справи лише відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття сторона у спорі може не бути тотожним за змістом поняттю сторона у цивільному процесі : сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті саме до нього. Інші відповідачі не позбавлені права, зокрема, визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до таких вимог позовної давності.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

У касаційній скарзі ТОВ Пегас Плюс зазначило про необхідність застосування судами строків позовної давності, проте під час розгляду справи по суті товариство не заявляло про застосування наслідків спливу позовної давності у цьому спорі щодо звернутої до нього позовної вимоги про знесення самочинного будівництва.

Отже, підстави для перевірки наявності обставин щодо застосування до вимог позивача про знесення самочинного будівництва наслідків спливу позовної давності, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України, відсутні, тому безпідставними є доводи касаційної скарги скаржника у цій частині.

Крім того, ТОВ Пегас Плюс звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в повному обсязі.

Проте, судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині скасування державної реєстрації договору купівлі-продажу від 02 травня 2006 року, визнання недійсними договорів дарування від 31 серпня 2007 року та 08 квітня 2008 року, а також скасування їх державної реєстрації, не порушено права та обов`язки ТОВ Пегас Плюс , а відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не уповноважували його на подання касаційної скарги від їх імені про скасування судових рішень в цій частині.

Наостанок, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності , натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права. Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з точки зору тлумачення їх у світлі практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право власності повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

У справі, що переглядається, ТОВ Пегас Плюс не набув охоронюваного законом права на мирне володіння майном у законний спосіб, тому знесення самочинного будівництва кафе з урахуванням порушень, допущених ним під час будівництва та використання в господарській діяльності, відповідає легітимній меті.

Таким чином, з огляду на обставини цієї справи, обмеження відповідача у вигляді знесення самочинного будівництва є пропорційним і водночас необхідним наслідком для реалізації ефективного захисту порушеного права.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року було зупинено дію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року у частині вирішення позовних вимог про зобов`язання ТОВ Пегас Плюс та ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження закінчено, тому дія вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Пегас Плюс залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року у частині вирішення позовних вимог про зобов`язання ТОВ Пегас Плюс та ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

І. М. Фаловська