Рішення

від 25.11.2020 по справі 922/1815/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1815/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомФермерське господарство "Лідія" Хлевняк А.П. (62002, Харківська область, Краснокутський район, смт. Краснокутськ, вул. Партизанська, 2, код ЄДРПОУ 21223879) допершого відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 2 під`їзд, 8,9 поверхи, код ЄДРПОУ 39792822) , другого відповідача - Краснокутська селищна рада Харківської області (62000, Харківська область, смт. Краснокутськ, вул. Миру, 127, код ЄДРПОУ 04397359) про визнання права постійного користування ділянкою за участю представників:

позивача - не з`явився

першого відповідача - не з`явився

другого відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Лідія" Хлевняк А.П. (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (перший відповідач) та до Краснокутської селищної ради Харківської області (другий відповідач) в якому просить суд визнати право постійного користування земельною ділянкою, яка надана для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б №047928 1993 рік, загальною площею - 12,83 га ріллі (земельна ділянка площею 10,01 га розташована за межами населеного пункту на території Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області, земельна ділянка площею 2,82 га - розташована в межах населеного пункту на території Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області), за Фермерським господарством «Лідія» Хлевняк А.П.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2020, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою суду від 11.06.2020 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.

Ухвалою суду від 05.08.2020 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 19.08.2020.

19.08.2020 судом було відкрито судове засідання та розпочато розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 19.08.2020 позов Фермерського господарства "Лідія" Хлевняк А.П. було залишено без розгляду, у зв`язку з неявкою в судове засідання представника позивача.

Постановою Східного апеляційного суду від 24.09.2020 було скасовано ухвалу про залишення позову Фермерського господарства "Лідія" Хлевняк А.П. без розгляду та направлено справу для продовження розгляду.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Першим відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. № 16207 від 15.07.2020) в якому він заперечував проти позову.

Другим відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. №13973 від 19.06.2020)

Позивачем надано відповіді на відзиви на позов (вх. №14537 від 25.06.2020 та вх. №16778 від 22.07.2020).

В судові засідання представники відповідачів не з`являлися.

Від другого відповідача надійшла заява (вх. №19205 від 19.08.2020) про розгляд справи за відсутності його представника.

Першим відповідачем неодноразово заявлялися клопотання про відкладення розгляду справи.

18.08.2020 розгляд справи було відкладено до 25.11.2020 в порядку задоволення клопотання першого відповідача, про, що було постановлено протокольну ухвалу.

Представник позивача в судове засідання 25.11.2020 не з`явився.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 25.11.2020 відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом підписано рішення без його проголошення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство» в ред. від 23.07.1993, громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у користування, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч. 5 ст. 2 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство» в ред. від 23.07.1993, на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право постійного користування землею. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство» в ред. від 23.07.1993, було закріплено, що після одержання Державного акта на право постійного користування землею селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство» в ред. від 23.07.1993, після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право постійного користування та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 лютого 1993 року Рішенням XIV сесії XXI скликання Краснокутської районної ради народних депутатів Харківської області Про наділення земель селянським (фермерським) господарствам на території району розглянувши матеріали про створення фермерських господарств вирішено наділити земельні ділянки у постійне користування для створення та розширення фермерських господарств громадянам в слідуючих розмірах - громадянину ОСОБА_1 - 13 га. ріллі із земель запасу для створення фермерського господарства.

Розпорядженням заступника голови Краснокутської районної Ради народних депутатів №18 від 16.03.1993 року Про видачу Державних актів на право постійного користування землею постановлено видати Державний акт на право постійного користування землею для створення фермерського господарства, яким передбачено надання у постійне користування 12,83 га ріллі із земель запасу Краснокутської селищної Ради. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за №13.

На підставі зазначеного рішення видано Державний акт на право постійного користування землею серії Б №047928, загальний розмір земельної ділянки, що передана в безстрокове і безоплатне користування становить 12,83 га. Дана земельна ділянка 12,83 га ріллі складається з двох: земельна ділянка площею 10,01 га розташована за межами населеного пункту на території Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області (з 15.05.2015 року повноваження щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення покладено на Головне управління Держгеокадастру у Харківській області); земельна ділянка площею 2,82 га - розташована в межах населеного пункту на території Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області.

03.03.1993 зареєстровано юридичну особу - Фермерське господарство Лідія Хлевняк А.П. (свідоцтво А01 №067745).

02.09.2004 Фермерське господарство Лідія Хлевняк А.П. було внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій та присвоєно Ідентифікаційний код суб`єкта підприємницької діяльності 21223879.

Фермерське господарство Лідія Хлевняк А.П. діє до теперішнього часу, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Отже, на час отримання земельної ділянки для створення ФГ земельна ділянка мала своє цільове призначення - забезпечувала правові підстави створення та подальшу господарську діяльність суб`єкта підприємництва - селянського (фермерського) господарства.

Приписами Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» право використання земельної ділянки і отримання від неї благ надано ФГ, обов`язок утримання земельної ділянки і понесення відповідних ризиків покладений на ФГ, а суб`єктом (носієм) речового права залишена фізична особа - Голова ФГ.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, виданим 02.02.2016.

Дані обставини встановлені в рішенні господарського суду Харківської області від 21.08.2019 по справі №922/2548/18.

Відповідачами не було спростовано, що з моменту створення та реєстрації ФГ, після смерті ОСОБА_2 та до теперішнього часу саме вказане господарство здійснює користування спірною земельною ділянкою, яка була видана саме для його створення, хоча і оформлена на виконання вимог чинного на той час законодавства на ім`я Голови Господарства.

Державний акт на право постійного користування землею серії Б №047928 виданий саме селянському господарству гр. ОСОБА_2 , далі в цьому акті зазначено, що земля надана для ведення селянського господарства. Тобто земля видавалася селянському господарству ОСОБА_2 , а не громадянину. Вимоги тоді діючого законодавства унеможливлювали спочатку зареєструвати юридичну особу, а потім взяти землю для використання в господарській діяльності.

Спеціальним законом, яким визначені особливості створення фермерського господарства та врегульовані особливості діяльності, прав та обов`язків цієї особи та засновника, на час надання земельної ділянки та створення селянського (фермерського) господарства, діяв Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 21.05.1993 року, а на час припинення права користування земельною ділянкою та видання наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області - Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 року.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції, чинній на час створення селянського (фермерського) господарства) визначено, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" передбачав реєстрацію Селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

Аналогічна правова норма також була закріплена в ч.1 ст.1 Закон України «Про фермерське господарство» , відповідно до якої фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи.

Таким чином, зазначені вище Закони передбачають можливість створення селянського (фермерського) господарства, фермерського господарства як юридичної особи, тобто особи з окремою правосуб`єктністю.

За приписами ч.1 ст.3 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Статтею 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» були встановлені особливості реєстрації Селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч.1 ст.9 цього Закону після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-деннии термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Частиною 2 цієї статті передбачено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації, селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законом було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової передумови для набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності. Одержання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, в свою чергу, вимагало у подальшому здійснити реєстрацію селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права використовувати земельну ділянку, надану у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Разом з тим, Державний акт на право постійного користування землею, відповідно до ч.5 ст.2 Закону України «Про селянське (Фермерське) господарство» , видається на ім`я голови селянського (фермерського) господарства. Таким чином, на час видачі акту селянське (фермерське) господарство як юридична особа ще не існує.

Особливості створення селянського (фермерського) господарства полягають у тому, що:

- обов`язковою передумовою створення селянського (фермерського) господарства є набуття засновником (відповідно до Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" майбутнім головою) права на земельну ділянку, надану для ведення селянського (фермерського) господарства;

- коло учасників селянського (фермерського) господарства є обмеженим та має родинно-трудову ознаку, відповідно до якої фермерське господарство може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї відповідно до закону, а особи, у тому числі родичі, які працюють за трудовим договором (контрактом, угодою), не є членами селянського (фермерського) господарства (ч.2 ст.2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» ).

У системно-логічному зв`язку з нормами Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" знаходились і норми ст. 27 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, чинній на час створення селянського (фермерського) господарства), якими встановлено підстави припинення користування земельною ділянкою. Так, п.3 ч.1 ст.27 Земельного кодексу України встановлено спеціальну підставу - припинення селянського (фермерського) господарства.

Таким чином, одержання правовстановлюючого документа на право користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства було необхідною передумовою набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи, а припинення селянського (фермерського) господарства було підставою для припинення права користування цією земельною ділянкою. При цьому, використання такої земельної ділянки без створення селянського (фермерського) господарства законом передбачено не було.

Статтею 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» на селянське (фермерське) господарство покладено, зокрема, обов`язки забезпечення використання землі за цільовим призначенням та відповідно до умов її надання; ефективного використання землі відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищення її родючості; здійснення комплексу заходів щодо охорони земель; своєчасного внесення земельного податку або орендної плати за землю.

Приймаючи до уваги вищезазначені висновки та норми права, з урахуванням нерозривності зв`язку прав, обов`язків та відповідальності землекористувача, можна зробити висновок, що після одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства та проведення державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, обов`язки користувача цієї земельної ділянки виконує саме селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації селянського (фермерського) господарства у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» , відбувається фактична заміна землекористувача.

Як вже було зазначено вище, Державний акт на право постійного користування землею Б №047928 виданий на ім`я ОСОБА_2 та посвідчує право постійного користування земельною ділянкою площею 12,83 гектарів, розташованою на території Краснокутської сільської ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства.

Тобто, в якості фактичного користувача земельною ділянкою виступало саме фермерське господарство, як юридична особа.

Дійсність державного акта на право постійного користування землею серії Б №047928 від 23.02.1993 року була предметом дослідження у господарській справі № 922/2548/18 про скасування державного акту, визнання відсутнім права, зобов`язання повернути земельну ділянку, під час розгляду якої в задоволенні позову відмовлено повністю.

Слід зазначити, що чинне на час створення фермерського господарства "Лідія" ОСОБА_2 земельне законодавство та законодавство, яким врегульовані питання створення селянського (фермерського) господарства не визначають порядок подальшого переходу та реєстрації речового права на земельну ділянку, надану її засновнику для ведення селянського (фермерського) господарства, а також не встановлюють при цьому обов`язок здійснити державну реєстрацію (перереєстрацію) права на цю земельну ділянку за селянським (фермерським) господарством.

Право постійного землекористування є безстроковим на відміну від права оренди і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст.141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, за приписами ст.141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної-ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної-плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної-ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Таким чином, смерть ОСОБА_3 , якому було надано земельну ділянку на праві постійного землекористування з метою ведення селянського господарства з подальшим утворенням селянського (фермерського) господарства, не є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою в розумінні ст.141 Земельного кодексу України.

З наведеного вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону на момент створення СФГ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення ФГ "Лідія" ОСОБА_2 , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.06.2003 року було прийнято новий Закон України №937-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон №937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (постанови Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі №6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі №6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі №695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі №574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Згідно з частиною першою статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

У 2016 році помер землекористувач та засновник ФГ "Лідія" Хлевняк А.П. - Хлевнак А.П., у зв`язку з чим, відповідачі вважають постійне право користування спірною земельною ділянкою припиненим через відсутність її переоформлення за позивачем.

Суд не погоджується з цим твердженням відповідача, з огляду на наступне.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України Рішенням № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Суд вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві. У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент смерті ОСОБА_3 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ "Лідія" ОСОБА_2 , так і на сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ- відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року у справі №922/989/18 зазначає, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника, та відступає від правових висновків, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17.

Також Велика Палата Верховного Суду у справі №922/989/18 відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16, згідно з якими, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року по справі №922/989/18 зазначила, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Натомість Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17 зазначив, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Оскільки СФГ "Відродження" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, то за таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування земельною ділянкою. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

Однак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 не погодилась з цими правовими висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, у зв`язку з чим відступила від них та зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

За таких обставин суд відхиляє посилання другого відповідача на постанову Верховного Суду у справі № 922/3312/17 та на аналогічні висновки Верховного Суду, як такі, що не спростовують правильних висновків судів, зроблених у повній відповідності з актуальною позицією Великої Палати Верховного Суду щодо подібних правовідносин.

За таких обставин суд дійшов висновку, що зі смертю ОСОБА_2 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування, таке право не є таким, що припинилось.

Натомість твердження відповідача про те, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала, наведеним нормам матеріального права не відповідає.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи із положень як національного законодавства, так і зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захисту підлягає наявне право особи на мірне володіння своїм майном.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 209, 210, 217, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за Фермерським господарством "Лідія" Хлевняк А.П. (62002, Харківська область, Краснокутський район, смт. Краснокутськ, вул. Партизанська, 2, код ЄДРПОУ 21223879) право постійного користування земельною ділянкою, яка надана для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б №047928 1993 рік, загальною площею - 12,83 га ріллі (земельна ділянка площею 10,01 га розташована за межами населеного пункту на території Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області, земельна ділянка площею 2,82 га - розташована в межах населеного пункту на території Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області).

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Позивач - Фермерське господарство "Лідія" Хлевняк А.П. (62002, Харківська область, Краснокутський район, смт. Краснокутськ, вул. Партизанська, 2, код ЄДРПОУ 21223879).

Перший відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 2 під`їзд, 8,9 поверхи, код ЄДРПОУ 39792822).

Другий відповідач - Краснокутська селищна рада Харківської області (62000, Харківська область, смт. Краснокутськ, вул. Миру, 127, код ЄДРПОУ 04397359).

Повне рішення складено "25" листопада 2020 р.

Суддя С.А. Прохоров