Ухвала

від 19.11.2020 по справі 465/2229/13-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/2229/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Дячишин В.Ф.

Провадження № 22-ц/811/2019/20 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Приколоти Т.І., Шандри М.М.,

за участі секретаря: Сеньків Х.І.,

з участю ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Франківського районного суду міста Львова від 01 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

Заочним рішенням Франківського районного суду міста Львова від 01 квітня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 суму заборгованості з урахуванням 12% річних - 244350 (двісті сорок чотири тисячі триста п`ятдесят) доларів США та 71400 євро (сімдесят одна тисяча чотириста) євро, а також інфляційні витрати 29185 (двадцять девять тисяч сто вісімдесят п`ять) грн., 3 % річних від прострочення суми - 62540 (шістдесят дві тисячі п`ятсот сорок) грн.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки в оскаржуваному рішенні, оскільки на момент, укладення та стягнення коштів за розпискою, вона перебувала з ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах, а кошти отримані ОСОБА_3 було використано для створення спільного майна, відтак вона буде нести теоретичну субсидіарну відповідальність перед кредитором.

Вказує, що для встановлення солідарного боргового обов`язку подружжя необхідно, щоб чоловік довів у суді, що дружина знала про розписку та була згода на таку позику, а також необхідно встановити на підставі доказів, що позичені кошти були витрачені чоловіком в інтересах сім`ї.

Також зазначає, що нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Просить заочне рішення Франківського районного суду міста Львова від 01 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне провадження підлягає закриттю із таких підстав.

З матеріалів справи встановлено, що 27 лютого 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Заочним рішенням Франківського районного суду міста Львова від 01 квітня 2013 рокупозов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 суму заборгованості з урахуванням 12% річних - 244350 (двісті сорок чотири тисячі триста п`ятдесят) доларів США та 71400 євро (сімдесят одна тисяча чотириста) євро, а також інфляційні витрати 29185 (двадцять девять тисяч сто вісімдесят п`ять) грн., 3 % річних від прострочення суми - 62540 (шістдесят дві тисячі п`ятсот сорок) грн.

Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 03 червня 2013 року подання задоволено, тимчасово обмежено ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань згідно рішення Франківського районного суду м. Львова від 01.04.2013 року по справі № 465/2229/13-ц.

08 липня 2013 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 03 червня 2013 року, яку ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2013 року визнано неподаною та повернуто апелянту.

ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у задоволенні якої відмовлено ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 15 січня 2014 року.

Крім цього, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2013 року, яку ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19 травня 2014 року залишено без задоволення.

07 квітня 2014 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 03 червня 2013 року. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 липня 2014 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалуФранківського районного суду міста Львова від 03 червня 2013 року.

21 листопада 2016 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 03 червня 2013 року. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 01 грудня 2016 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 03 червня 2013 року.

21 лютого 2018 року особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2013 року, яку ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2018 року визнано неподаною та повернуто апелянту.

Постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Апеляційнонго суду Львівської області від 26 квітня 2018 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 липня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Франківського районного суду міста Львова від 01 квітня 2013 року.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оскаржуваним рішенням вирішувались питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_2 .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що на момент, укладення та стягнення коштів за розпискою, вона перебувала з ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах, а кошти отримані ОСОБА_3 було використано для створення спільного майна, відтак вона буде нести теоретичну субсидіарну відповідальність перед кредитором є необґрунтованим, оскільки відсутні докази перебування ОСОБА_2 з ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах станом на 30 червня 2020 року та 05 жовтня 2011 року ( на час укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та на час написання розписки останнім).

Як зазначено у п.п.46, 47 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Устименко проти України від 26 жовтня 2015 року (остаточне 29 січня 2016 року), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі Пономарьов проти України (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).

У рішенні від 18 листопада 2010 року у справі Мушта проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним із аспектів якого є право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.

У справах Осман проти Сполученого королівства та Креуз проти Польщі Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави - учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в забороні безладного руху у судовому процесі.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття апеляційного провадження по справі, оскільки оскаржуваним рішенням суду права ОСОБА_2 не порушуються.

Керуючись 260, 261, п. 3 ч. 1 ст. 362, ст. 367, 368 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Франківського районного суду міста Львова від 01 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали.

Повний текст ухвали складено 30 листопада 2020 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Приколота Т.І.

Шандра М.М.