Постанова

від 30.11.2020 по справі 492/1652/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3306/20

Номер справи місцевого суду: 492/1652/16-ц

Головуючий у першій інстанції Черевата В.І.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Комлевої О.С.,

за участю секретаря Ющак А.Ю.,

розглянувши у спрощеному провадженні, у відсутності учасників справи, у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 27 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи: Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області, про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна, за позовною заявою ОСОБА_1 до Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадщину за законом,

встановив:

07.12.2016 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадщину за законом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати, ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилась спадщина на майно у вигляді земельної ділянки розміром 3,6 га, розташованої на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області, та житлового будинку АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_1 вчасно звернулася до Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області, однак постановою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на зазначене вище майно.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, який після усунення недоліків уточнила, і просила суд визнати за нею право власності на 2/3 частини державного акту та 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , що залишись після смерті ОСОБА_4 (т.1, а.с.2-4, 36-38).

Крім того, в той же день, позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , який також після усунення недоліків також уточнили, про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачів та відповідача - ОСОБА_5 , після смерті якого залишилося право на земельну ділянку. Відповідач ОСОБА_3 прийняла спадщину у вигляді земельної ділянки після смерті батька ОСОБА_5 , про що не повідомила позивачів. Позивачі вважають, що видане свідоцтво про право на спадщину є недійсним та спірне майно слід розподілити в рівних частинах між спадкоємцями, у зв`язку з чим звернулися до суду з вказаним позовом (т.2, а.с.1-3, 23-28).

В подальшому, а саме: 10.10.2018 року позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уточнили вищевказані позовні вимоги та просили суд визнати за кожним із спадкоємців після смерті ОСОБА_5 право власності на 1/3 частину земельної ділянки, що розташована в с. Виноградівка, СВК Бургуджи , яка належала померлому згідно свідоцтва про право власності серії ОД-02 № 001405;

зобов`язати ОСОБА_3 сплатити кожному з позивачів: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 1/3 частині банківського вкладу, що складає по 1633,80 грн.;

визнати право власності за кожним із спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , тобто по 1/3 частині на земельну ділянку, згідно Державного акту на землю серії ОД № 042978 від 29.10.2004 року, кадастровий номер: 5120480700:01:002:0073;

визнати право власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , по 1/3 частині за кожним спадкодавцем після смерті ОСОБА_4 (т.2, а.с.215-217).

Однак, через неусунення недоліків вказаної уточненої позовної заяви, ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 27 березня 2019 року вказана позовна заява визнана неподаною та повернута позивачам (т.2, а.с.281).

Таким чином, на розгляді суду першої інстанції залишились дві перші позовні заяви, які були подані до суду 07.12.2016 року (т.1, а.с.2-4, 36-38, т.2, а.с.1-3, 23-28).

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили суд задовольнити їх в повному обсязі .

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Бабенко В.В. в судовому засіданні позов не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Від представника відповідача Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області надійшла заява про розгляд справи без участі представника, згідно якої представник відповідача просив прийняти рішення на розсуд суду.

Від представника третьої особи надійшла зава про проведення розгляду справи за відсутності представника Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області.

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 27 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи: Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна - відмовлено повністю.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадщину за законом - відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ставлять питання про скасування рішення Арцизького районного суду Одеської області від 27 березня 2019 року, та постановлення нового, про задоволення їх позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи питання про слухання справи у спрощеному позовному провадженні, у відсутності учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання, призначеного на 18.11.2020 року, на 15.00 год., як то передбачено ст. 130 ЦПК України (т.3, а.с.52-59).

При цьому, колегія суддів враховує, що у відповідності до п.п. 1, 5 Розпорядження голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року, з наступними змінами (т.3, а.с.67), тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки помаранчевий або червоний , зупинити розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань.

Колегією суддів також враховано, що заявник апеляційної скарги і позивач ОСОБА_1 надала суду заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку зі здоров`ям (т.3, а.с.66).

Однак, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не зазначила суду апеляційної інстанції, по якій причині вона не може прийняти участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, та чому не може прийняти участь її представник - адвокат Серков О.В. (т.3, а.с.29), у тому числі в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення ЕаsуСоп , за межами суду, а також враховуючи, що всі учасники справи повідомлені про час і місце проведення судового засідання, проте явка до суду апеляційної інстанції є необов`язковою, а також враховуючи те, що дана справа перебуває в провадженні суду апеляційної інстанції - біля півтора року, колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності її учасників, на підставі наявних у справі доказів.

При цьому, колегією суддів також враховано, що заявник апеляційної скарги та позивачка ОСОБА_1 раніше вже подавала заяву про відкладення розгляду справи (т.3, а.с.49), у зв`язку з чим розгляд даної справи відкладався з 22.05.2020 року на 18.11.2020 року, на 15.00 год. (а.с.194).

Також колегія суддів вважає за необхідне вказати, що Виноградівський сільський голова Грозов О.І. а також завідувач Арцизької районної державної нотаріальної контори Панашенко І.П. надали суду апеляційної інстанції заяви про розгляд справи в їх відсутність (т.3, а.с.48, 62).

Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення, яким є постанова суду, є 30.11.2020 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Перші позовні вимоги, які були заявлені позивачками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відповідачки ОСОБА_3 , були пов`язані з майном, яке залишилось після смерті їх батька - ОСОБА_5 і згідно цих позовних вимог вказані позивачки ставили питання про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер їх батько - ОСОБА_5 , після смерті якого залишилося право на земельну ділянку.

Позивачі обгрунтовували свої позовні вимоги тим, що відповідачка ОСОБА_3 прийняла спадщину у вигляді земельної ділянки після смерті батька ОСОБА_5 , про що не повідомила позивачів.

З цих підстав, звертаючись до суду з даним позовом, позивачі вважали, що видане свідоцтво про право на спадщину на ім`я їх сестри ОСОБА_3 є недійсним та спірне майно слід розподілити в рівних частинах між спадкоємцями, у зв`язку з чим звернулися до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не прийняли спадщини після смерті свого батька ОСОБА_5 , а тому не мають права на спадкування будь-якого майна, шо залишилось після його смерті.

В свою чергу, старша донька спадкодавця ОСОБА_5 - ОСОБА_3 прийняла спадщину, а тому в законному порядку отримала свідоцтво про прийняття спадщини після смерті свого батька - ОСОБА_5 .

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 (т. 1, а.с.10-12, т.2 а.с. 27-29, 170-171), яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 (т.1 а.с.13-14, т.2, а.с. 175), яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , та відповідач ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 159), яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , є доньками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (т.2, а.с.7, 26, 146, 157, 168, 175). У зв`язку з укладенням шлюбу позивачі та відповідач змінили прізвища, про що свідчать копії свідоцтв про укладення шлюбу (т.1 а.с.6, 8, т. 2 а.с. 25, 147, 174) та витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб та щодо підтвердження дошлюбного прізвища (т. 2, а.с. 169).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (т.2, а.с. 144), та повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (т.1, а.с.5, т. 2 а.с.5,6).

Відповідно до довідки № 56 від 2003 року, виданої виконавчим комітетом Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області, ОСОБА_5 на момент смерті проживав за адресою: АДРЕСА_1 (т.2, а.с.145).

Із листів № 206/01-16 від 03.02.2017р., № 209/01-16 від 03.02.2017р, інформаційних довідок зі Спадкового реєстру № 46756764 від 14.02.2017р., № 46590253 від 31.01.2017р., виданих Арцизькою районною державною нотаріальною конторою Одеської області, вбачається, що після смерті ОСОБА_5 була заведена спадкова справа № 131-04 про прийняття спадщини після його смерті (т.1, а.с. 50, 51, т.2, а.с. 44, 45). Відповідно до інформаційних довідок зі Спадкового реєстру № 46756794 від 14.02.2017р., № 46590295 від 31.01.2017р. ОСОБА_5 заповіти чи спадкові договори не складалися (т.1, а.с. 52, т.2, а.с.46). Згідно листів № 206/01-16 від 03.02.2017р„ № 209/01-16 від 03.02.2017р. свідоцтво про право на спадщину за законом видане на ім`я відповідача ОСОБА_3 (т.1, а.с. 50, т.2, а.с. 44).

Крім того, із наданої Арцизькою районною державною нотаріальною конторою копії спадкової справи на майно померлого ОСОБА_5 № 131-04 (т.2, а.с. 142-154), вбачається, що з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину померлого звернулася лише відповідач ОСОБА_3 (т.2, а.с. 143). 01 березня 2004 року державним нотаріусом Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області відповідачу ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_5 (т.2 а.с. 154).

При цьому суд обгрунтовано виходив із того, що відповідно до абз. 2,3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

Проте, у разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

З цих підстав доводи заявників апеляційної скарги про те, що відносини стосовно прийняття спадщини після смерті їх батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , регулюються ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року, є безпідставними і необгрунтованими, а тому їх посилання на статті ЦК України, яким регулюються обставини прийняття спадщини, відмови в прийнятті спадщини та інші питання - є помилковими, оскільки на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 діяв ЦК УРСР.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. З цих підстав, суд дійшов правильного висновку про те, що позивачі та відповідач є доньками померлого ОСОБА_5 , а тому зазначені особи є спадкоємцями першої черги за законом.

За змістом ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Стаття 549 ЦК УРСР встановлює перелік дій, що свідчать про прийняття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину у випадку, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. При цьому зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

З підстав викладеного, суд дійшов правильного висновку про те, що спадщину після смерті ОСОБА_5 позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не прийняли, оскільки вони не зверталися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк із заявами про прийняття спадщини. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази про те, що зазначені особи фактично вступили в управління або володіння спадковим майном, і в позовних вимогах на це посилання відсутні, у зв`язку з чим суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не вчинили жодної з дій, що свідчать про прийняття ними спадщини.

З підстав викладеного, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що позивачі у зв`язку з пропуском встановленого законом строку на прийняття спадщини, вважаються таким, що не прийняли її після смерті свого батька ОСОБА_5 , а тому суд правильно відмовив в задоволенні їх позовних вимог в зазначеній частині.

Крім викладеного, суд правильно зазначив, що предмет судового розгляду формується позовною заявою, в якій вказується вимога позивача. Суд в силу принципу диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) не може вийти за межі позовних вимог. Суд не може з власної ініціативи виходити за межі позову, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (ст. 3 ЦПК України).

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявлений позов до відповідача про визнання права власності по 1/3 частині земельної ділянки згідно державного акту на право приватної власності на землю в порядку спадкування за законом.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, спадкодавцю ОСОБА_5 належала не земельна ділянка, а право на земельну частку (пай), що посвідчувалось Сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0125421 від 05 вересня 1998 року (т.2, а.с. 149), а державний акт на зазначений сертифікат не видавався, що підтверджується довідкою, виданою Виноградівською сільською радою Арцизького району Одеської області (т.2, а.с. 148).

На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Зазначені обставини додатково свідчать про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо прийняття ними спадщини після смерті батька - ОСОБА_5 .

Крім того, як вбачається із позовних вимог, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять також визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом відповідачки ОСОБА_3 , яке вона отримала 01.03.2004 року.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 є донькою померлого ОСОБА_5 , та в установленому законом порядку прийняла спадщину, звернувшись з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_5 (т.2, а.с. 143).

01 березня 2004 року державним нотаріусом Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області відповідачці ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_5 (т.2, а.с. 154).

З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку про те, що відповідачка ОСОБА_3 , якій було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_5 , мала право на спадкування, оскільки інші спадкоємці, в даному випадку позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановленому законом порядку спадщину після смерті ОСОБА_5 не прийняли.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності по 1/3 частині земельної ділянки згідно державного акту на право приватної власності на землю на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_5 , не підлягають задоволенню.

Крім викладеного, слід зазначити, що заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 також звернулася до суду з позовом до Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадщину за законом після смерті своєї матері - ОСОБА_4 .

Позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати, ОСОБА_4 , після її смерті відкрилась спадщина на майно у вигляді земельної ділянки розміром 3,6 га, розташованої на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області, та житлового будинку АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_1 вчасно звернулася до Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області, однак постановою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на зазначене вище майно, що і змусило ОСОБА_1 звернутися до суду з зазначеним позовом.

Однак, суд відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині, виходячи з того, що матеріалами справи не встановлено, що спадкодавцю ОСОБА_4 на праві приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 .

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що матеріалами справи не встановлено, яка частина належала на праві власності ОСОБА_4 за життя її чоловіка ОСОБА_5 , у разі якщо це був колгоспний двір станом на 15.03.1991 року, та склад цього колгоспного двору. Не вбачається також, чи успадкувала ОСОБА_4 після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 житловий будинок АДРЕСА_1 , або будь-яку його частину, в порядку, встановленому ст. 549 ЦК УРСР, який був чиним на час смерті ОСОБА_5 . Також в матеріалах справи відсутні докази того, чи належав вищевказаний житловий будинок, або його частина спадкодавцю ОСОБА_4 на день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Без з`ясування всіх цих обставини, не можливо встановити, чи входить житловий будинок АДРЕСА_1 , або будь-яка його частина до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , та чи має право на спадкування цього будинку або його частини позивач ОСОБА_1 , яка звернулась до суду з позовними вимогами про захист свого права.

Позбавлений такої можливості встановлення вказаних обставини і суд першої інстанції, а також суд апеляційної інстанції, оскільки позовні вимоги складені таким чином, що вказані обставини є не встановленими, а будь-якого клопотання з цього приводу позивач ОСОБА_1 та заявник апеляційної скарги ОСОБА_2 ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не заявляли.

При цьому колегія суддів зазначає, що лише після встановлення вказаних обставин, і встановлення складу спадщини, яка відкрилась після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , можна дійти висновку про те, яка частина вказаної спадщини була успадкована кожним із спадкоємців, оскільки всі три доньки у встановленому законом порядку прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Так, суд першої інстанції правильно вказав, що відповідно до довідок № 1705, № 1706, № 1707 від 2015 року, виданих Виноградівською сільською радою Арцизького району Одеської області, ОСОБА_4 на момент смерті проживала за адресою: АДРЕСА_1 (т.2, а.с. 166, 167, 176).

Із довідки № 1706 від 2015 року, виданої Виноградівською сільською радою Арцизького району Одеської області, вбачається, що на момент смерті ОСОБА_4 з нею проживала її донька, відповідачка по справі, ОСОБА_3 (т.2, а.с. 167).

Після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с. 41,42, т.2, а.с.53,54) відкрилась спадщина та була заведена спадкова справа № 342/2015 про прийняття спадщини, що підтверджується листами № 204/01-16 від 03.02.2017р., № 203/01-16 від 03.02.2017р., Інформаційними довідками зі Спадкового реєстру № 46590447 від 31.01.2017р., № 46756829 від 14.02.2017р. При цьому, ОСОБА_4 заповіти чи спадкові договори не складалися (т.1, а.с.41, 42, т.2, а.с.53, 55, 162), що підтверджується листами № 204/01-16 від 03.02.2017р„ № 203/01-16 від 03.02.2017р.

З Інформаційних довідок зі спадкового реєстру № 41154870 від 06.08.2015р., №41154874 від 06.08.2015р. вбачається, що Арцизькою районною державною нотаріальною конторою Одеської області була відкрита спадкова справа у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 (т.2, а.с. 162, 163).

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №41154964, до спадкового реєстру внесено реєстраційний запис у зв`язку з реєстрацією спадкової справи (номер в реєстрі 57784279, номер у нотаріуса 342/2015) на майно спадкодавця ОСОБА_4 (т.2, а.с. 164).

З наданої Арцизькою районною державною нотаріальною конторою копії спадкової справи на майно померлої ОСОБА_4 № 342/2015 (т.2 а.с. 155-177), а також згідно листів № 204/01-16 від 03.02.2017р., № 203/01-16 від 03.02.2017р. (т.1, а.с. 41, т. 2, а.с. 53, 162) вбачається, що з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину померлого звернулися доньки померлої - ОСОБА_3 (заява від 05.08.2015р.), ОСОБА_1 (заява від 14.12.2015р.), ОСОБА_2 (заява від 16.12.2015р.) (т. 2, а.с. 156, 165, 172).

Відповідно до заяви від 17.08.2016 р. ОСОБА_2 відмовилася від своєї частки у спадщині на користь ОСОБА_1 (т. 1, а.с.16, т.2, а.с. 26).

Згідно постанов про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 854/02-31 від 04.08.2016р., №855/02-31 від 04.08.2016р. позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на майно (т.1, а.с. 11, 12, т.2, а.с. 177).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо прийняття спадщини на земельну ділянку, розміром 3,6 га, розташованої на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області, право власності на яку посвідчується державним актом серії ОД № 042978 від 28.10.2004р. (т.1, а.с.9-10), суд виходив із того, що позивачка ОСОБА_1 ставила питання про визнання права власності на 2/3 частини державного акту на вказану земельну ділянку, а не на частину земельної ділянки (т.1, а.с.2-4, 36-38).

Зазначений висновок суду також є обгрунтованим, оскільки позивачкою ОСОБА_1 обраний неправильний спосіб захисту своїх прав в цій частині, про що правомірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Що стосується земельної ділянки, розміром 3,6 га, розташовану на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області, спадщина на яку відкрилась після смерті ОСОБА_5 , то колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 успадкувала 1/3 частину вказаної земельної ділянки, так як інші 2/3 частини успадкували інші доньки ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 - заявник апеляційної скарги ОСОБА_2 і відповідачка ОСОБА_3 , так як обидві в установлений шестимісячний строк звернулись до державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини.

При цьому, суд не може прийняти до уваги заяву ОСОБА_2 про відмову в прийнятті спадщини на користь ОСОБА_1 , оскільки в порушення вимог, передбачених ст.1273 ЦК України вказана заява не була подана протягом 6 місяців з моменту відкриття спадщини.

З цього приводу, суд правильно вказав, що відповідно до заяви від 17.08.2016р. ОСОБА_2 відмовилася від своєї частки у спадщині на користь ОСОБА_1 (т.2, а.с. 26). Однак, у відповідності до ч. 1 ст. 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (тобто у строк 6 місяців).

Тобто зазначені обставини свідчать про те, що і відповідачка ОСОБА_3 і заявник апеляційної скарги ОСОБА_2 прийняли спадщину відповідно по 1/3 частині майна, яке належало на праві власності спадкодавцю ОСОБА_5 і відмова ОСОБА_2 від спадщини на користь іншої сестри - ОСОБА_1 - здійснена поза межами 6-ти місячного строку, а тому не може братись нотаріусом або судом до уваги.

Разом з тим, оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_2 не звертались до суду з позовом про визнання за ними права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , а їх уточнена позовні заява ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 27 березня 2019 року була визнана неподаною та повернута позивачам (т.2, а.с.281), про що вказано вище, у суду відсутні правові підстави для визнання за ними права власності на спадкове майно, про яке ставиться питання у позовній заяві ОСОБА_1 та в апеляційній скарзі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Що стосується диспозитивності судового процесу, з якого виходив суд першої інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.

На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Предмет судового розгляду формується позовною заявою, в якій вказується вимога позивача. За змістом ст. 3 ЦПК України суд не може з власної ініціативи виходити за межі позову, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору.

Як вбачається з позовної заяви (т.1, а.с. 2-4, 36-38) ОСОБА_1 заявлений позов до відповідачів про визнання права власності на 2/3 частини державного акта на право власності на земельну ділянку.

За змістом ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Зазначеною статтею передбачено визнання права власності на майно.

Разом з тим, ст. 190 ЦК України встановлено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

У відповідності до ст. 179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. За змістом ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей відноситься в тому числі і земельна ділянка.

Як вбачається з матеріалів справи і було зазначено вище, спадкодавцю ОСОБА_4 належала земельна ділянка в розмірі 3,6 гектарів, що розташована на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області, право власності на яку посвідчується державним актом серії ОД № 042978 від 28.10.2004р. (т.1, а.с.9-10).

Разом з тим, державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку. Оскільки право власності згідно з законом може визнаватися на майно (тобто безпосередньо на земельну ділянку, право власності на яку посвідчується державним актом), то суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що визнання права власності на зазначений документ не передбачено чинним законодавством.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що законом не передбачено визнання права власності на державний акт на земельну ділянку, а визнати право власності в порядку спадкування на земельну ділянку буде нічим іншим як виходом за межі заявлених позовних вимог, що не передбачено діючим цивільно-процесуальним законодавством України.

З підстав викладених вище, колегія суддів зазначає, що кожний із спадкоємців після смерті ОСОБА_4 прийняв спадщину, а тому не позбавлений можливості на визнання права на спадкове майно в судовому порядку, однак має право визначитись зі складом майна, на яке відкривається спадщина після смерті ОСОБА_4 , у відповідності до діючого законодавства України сформулювати свої позовні вимоги, надати відповідні докази своїх позовних вимог, та довести перед судом їх обгрунтованість.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційної скарги не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти ухваленого судового рішення та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 27 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

О.С. Комлева