Постанова

від 25.11.2020 по справі 363/4884/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/7829/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 363/4884/17-ц

25 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Желепи О.В.

- Олійника В.І.

при секретарі - Климчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Хачатурян Елеонори Миколаївни на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 лютого 2020 року, ухваленого під головуванням судді Котлярової І.Ю., у цивільній справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області Грабець І. в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 , треті особи: Державне підприємство Вищедубечанське лісове господарство , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсним наказу, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 , треті особи: Державне підприємство Вищедубечанське лісове господарство , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що ДП Вищедубечанське лісове господарство є постійним користувачем земельних ділянок для ведення лісового господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району загальною площею 1446,5 га відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 24.09.1998 серії ІІ-КВ № 003309 та матеріалів лісовпорядкування.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01.09.2015 року за № 10-2101/36-15-СГ надано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3221884000:33:026:7001 площею 0,12 га для індивідуального садівництва на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району.

23.12.2016 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужив належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3221884000:33:026:7001 на користь ОСОБА_1 .

На підставі заяви ОСОБА_1 від 07.03.2017 року було здійснено поділ вказаної земельної ділянки, у зв`язку із чим утворено дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:022:6004 і 3221884000:33:022:6005, площею 0,06 га кожна.

29.08.2017 року ОСОБА_1 зазначені земельні ділянки відчужив на користь ОСОБА_2 .

Проте, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:022:6004 і 3221884000:33:022:6005, площею 0,06 га кожна повністю накладаються на землі ДП Вищедубечанське лісове господарство .

Віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення ДП Вищедубечанський лісгосп підтверджується інформацією КДП Київгеоінформатика від 23.06.2017 року №01-01/393, інформацією ДП Вищедубечанське лісове господарство від 17.10.2017 року, № 10-01/517, інформацією ВО Укрдержліспроект від 23.10.2017 року № 513.

Згідно вказаної інформації, спірні земельні ділянки із кадастровими номерами3221884000:33:022:6004 і 3221884000:33:022:6005, площею 0,06 га кожна повністю накладаються на землі ДП Вищедубечанський лісгосп , які перебувають у користуванні останнього на підставі державного акту на право постійного користування землею від 24.09.1998 серії ІІ-КВ № 003309.

Таким чином, спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:022:6004 і 3221884000:33:022:6005, площею 0,06 га кожна набуті ОСОБА_2 у приватну власність, всупереч вимог Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, без згоди постійного землекористувача - ДП Вищедубечанське лісове господарство , без вилучення їх з постійного користування, в порядку передбаченому законом.

На підставі викладеного , перший заступник прокурора Київської області просив суд:

визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01.09.2015 року за № 10-2101/36-15-СГ, яким надано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3221884000:33:026:7001 площею 0,12 га для індивідуального садівництва на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району;

витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,06 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6004 та площею 0,06 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6005, загальною вартістю 23876,24 грн., які розташовані на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району;

стягнути з відповідача на користь прокуратури Київської області сплачений судовий збір.

Рішенням Вишгородського раайонного суду Київської області від 13.02.2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01.09.2015 р. за №0-2101/36-15-СГ, яким ОСОБА_3 надано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221884000:33:026:7001, площею 0,12 га для індивідуального садівництва на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району.

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , земельні ділянки площею 0,06 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6004 та площею 0,06 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6005 , загальною вартістю 23876,24 грн., які розташовані на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області сплачений судовий збір у сумі 3 200,00 грн., по 1 600,00 грн. з кожного.

Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Хачатурян Е.М. подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обгрунтовувала тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала , що підстави для звернення першого заступника прокурора Київської області з позовом в інтресах держави відсутні, оскільки не обгрунтовано та не надано доказів того, що Кабінетом Міністрів України не здійснювалися повноваження та/або неналежно здійснювалися повноваження по захисту порушених інтересів, а доводи першого заступника прокурора Київської області про те, що нездійснення КМУ наданих законом повноважень у сфері земельних відносин являється той факт, що починаючи з 01.09.2015 вказаним органом не вжито жодних заходів щодо повернення державі незаконно відчуженої спірної земельної ділянки лісового фонду, не заслуговують на увагу, оскільки останнім не надано будь-яких доказів на підтвердження своєї позиції.

Вказувала на те, що судом не з`ясовано суб`єкта, чиї права порушуються спірним наказом. При цьому, як встановлено судом право постійного користування спірною земельною ділянкою має ДП Вищедубичанське лісове господарство .

Посилалася на те, що першим заступником прокурора не надано жодних належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка, яка виділена ОСОБА_3 на підставі наказу № 10-2101/36-15-СГ від 01.09.2015 року, належить до земель лісового призначення.

Звертала увагу суду на те, що у відповіді КДП Київгеоінформатика не зазначено про те, яким шляхом проводилося дослідження та яким способом встановлено накладення земельних ділянок на землі, якими користується ДП Вищедубичанське лісове господарство . Таким чином, не встановлено належними та допустимими доказами чи земельні ділянки накладаються на земельні ділянки, що перебувають у користуванні ДП.

Крім того, зазначала , що судом невірно надано оцінку листу ДП від 25.02.2019 № 06-42/66, вказавши, що у відповіді не зазначено, що саме спірні земельні ділянки вилучалися та передавалися в користування. Натомість у листі вказано, що запитувані земельні ділянки знаходяться в кварталах де були вилучення з земель ДП розпоряджденням Вишгородської РДА № 60 від 05.02.2004 року та № 62 від 05.02.2004 року та надані у користування ТОВ Маяк і ТОВ КІАН .

Вважала, що позивачем не доведено належними та достовірними доказами факт накладення земельних ділянок на землі, що перебувають у постійному користуванні ДП Вищедубичанське лісове господарство на підставі державного акту на право постійного користування землею від 24.09.1998 року серії ІІ-КВ № 003309, тобто не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

Також зазначила, що оскільки судом першої інстанції не встановлено на підставі достатніх доказів належності спірних земельних ділянок до лісового фонду, якими користується ДП, задоволення позовних вимог про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння є незаконним, оскільки не відповідає вимогам ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ДП Вищедубечанське лісове господарство просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначало, що передача у власність для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Разом з тим, спірні земельні ділянки набуті відповідачем ОСОБА_2 у приватну власність без згоди постійного землекористувача - ДП Вищедубечанське лісове господарство , без вилучення її з постійного користування та відповідного рішення органу державної влади щодо її передачі у приватну власність, в порядку передбаченому законом. Також було порушено порядок зміни цільового призначення земельних ділянок.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено - ОСОБА_4 .

В судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_1 - Хачатурян Е.М. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Прокурор Білоконь І.А. проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з 'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки не повідомили, тому колегія суддів вважала можливим проводити розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно копії державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ІІ-КВ №003309, ДП Вищедубечанське лісове господарство , є постійним користувачем земельної ділянки площею 1446,5 га, яка розташована на території Лебедівської сільської ради, Вишгородського району Київської області, землю надано у постійне користування для ведення лісового господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01.09.2015 року № 10-2101/36-15-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність , затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва гр. ОСОБА_3 у на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області . Надано у власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:026:7001, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

В подальшому, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужив належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3221884000:33:026:7001 на користь ОСОБА_1 .

Надалі, ОСОБА_1 на підставі заяви, здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3221884000:33:026:7001, в результаті чого утворено дві земельні ділянки з наступними кадастровими номерами: 3221884000:33:022:6004 площею 0,06 га та 3221884000:33:022:6005 площею 0,06 га.

Після цього, ОСОБА_1 відчужив вказані вище земельні ділянки на користь ОСОБА_2 .

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, а саме Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за номером 100161578 від 12.10.2017 року; за номером 100237323 від 12.10.2017 року; за номером 100161417 від 12.10.2017 року.

Відповідно до листів Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем Київгеоінформатика , земельні ділянки з кадастровим номером 3221884000:33:022:6004 та 3221884000:33:022:6005 повністю накладаються на землі ДП Вищедубечанське лісове господарство .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області при винесенні оскаржуваного наказу діяло з перевищенням своїх повноважень, спірні земельні ділянки були передані у власність із порушенням вимог Закону, а тому з урахуванням положень ст.ст. 387, 388 ЦК України вказані земельні ділянки підлягають витребуванню з володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Кабінету Міністрів України.

Такий висновок суду ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт е частини першої статті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01.09.2015 року № 10-2101/36-15-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність , затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва гр. ОСОБА_3 уна території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області . Надано у власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:026:7001, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:02 2:6004 та 3221884000:33:02 2:6005 повністю накладаються на землі ДП Вищедубечанське лісове господарство , які на момент видачі оскаржуваного наказу перебували в постійному користуванні вказаного державного підприємства.

Відповідно до положень статей 141, 149 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

Згідно частини сьомої статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Наведене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19), та Верховного Суду, викладеними в постановах від 11 червня 2020 року у справі № 363/2643/17-ц (провадження № 61-21474св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 361/6817/16-ц (провадження № 61-12121св19), від 13 листопада 2020 року у справі

№ 363/4806/17-ц (провадження 61-12635св19), від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16-ц (провадження № 61-43422св18).

Отже, відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення уповноваженого державою органу (в даному випадку Кабінету Міністрів України), означає, що держава, як власник, свою волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.

Матеріали справи не містять доказів наявності відповідних рішень Кабінету Міністрів України та згоди постійного землекористувача на вилучення земельних ділянок.

Суд першої інстанції, з`ясувавши, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, при цьому жодних дій щодо розпорядження спірними земельними ділянками Кабінет Міністрів України не вчиняв, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність прокурором порушення прав держави на землю.

Спірні земельні ділянки фактично були виділені із земель лісогосподарського призначення, що перебувають у користуванні ДП Вищедубечанське лісове господарство згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ІІ-КВ №003309 від 24 вересня 1998 року, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, належить до повноважень Кабінету Міністрів України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відтак, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області поданий в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка володіє цим майном, (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Як встановлено судом, спірні земельні ділянки були передані у приватну власність з земель лісового фонду, які є власністю держави, на підставі незаконного наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області, поза волею та без згоди розпорядника Кабінету Міністрів України.

З урахуванням положень ст.ст.387, 388 ЦК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказані земельні ділянки підлягають витребуванню з володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Кабінету Міністрів України.

Доводи апеляційної скарги про те, що прокурором не наведено необхідності захисту інтересів держави та неможливості здійснення захисту таких інтересів органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, є безпідставними з огляду на таке.

У частині другій статті 4 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на час звернення до суду).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на час звернення до суду).

Відповідно до висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру , застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор обґрунтував потребу звернутися до суду з даним позовом необхідністю захистити порушені інтереси держави при розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення, що є національним багатством українського народу, які незаконно передано у власність фізичним особам, а також нездійсненням Кабінетом Міністрів України дій щодо оскарження в судовому порядку спірних рішень та повернення земельної ділянки.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, в якій Велика Палата звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи-відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 15 травня2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Доводи апеляційної скарги про те, що саме ДП Вищедубечанське лісове господарство повинно захищати свої права, у разі їх порушення, колегія суддів відхиляє, оскільки встановлено, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення перебувають у державній власності, а оскільки за приписами частини сьомої статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок, зокрема лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, то прокурор мав підстави звернутись до суду із розглядуваним позовом в інтересах держави.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо неможливості витребування як добросовісного набувача спірних земельних ділянок, апеляційний суд, враховує, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

За змістом частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, у тому числі, у випадку якщо це майно вибуло із володіння власника не з його волі.

Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно начимого питання про передачу земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення у приватну власність та повернення їх у державну власність, як таких, що вибули незаконно.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (пункт 54 рішення).

Отже, висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі Стретч проти Сполученого Королівства не може бути безумовним прецедентом при розгляді справи, яка переглядається.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/ West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Також згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства ) одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. Тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Суд першої інстанцій, з`ясувавши, що спірні ділянки вибули з володіння власника - держави поза її волею, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування земельних ділянок від ОСОБА_2 в порядку статті 388 ЦК України.

Таке рішення відповідає суспільному інтересу та не порушує засади, які закріплені у ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аргументи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції щодо віднесення спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, є безпідставними, оскільки судом було встановлено, що земельні ділянки за кадастровими номерами 3221884000:33:022:6004, 3221884000:33:022:6005 накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП Вищедубечанське лісове господарство .

Отже суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі про задоволення позову, повно та всебічно дослідив і оцінив докази, встановив обставини у справі, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування цього рішення.

Щодо клопотання про призначення експертизи апеляційний суд, зазначає наступне.

У своїх постановах від 23 грудня 2015 року в справі № 6-377цс15,

від 24 грудня 2014 року в справі № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року в справі

№ 6-224цс14 Верховний Суд України вказав, що системний аналіз статті 5 ЛК України, пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є зокрема планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Оскільки матеріали справи містять матеріали лісовпорядкування щодо спірних земельних ділянок, які надані ДП Вищедубечанське лісове господарство та Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем Київгеоінформатика , та враховуючи, що представником третьої особи не було заявлено клопотання про призначення експертизи в суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні клопотання.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 лютого 2020 року ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367 , 368 , 374 , 37 5, 381 - 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Хачатурян Елеонори Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 листопада 2020 року.

Головуючий Судді: