Постанова

від 03.12.2020 по справі 761/9118/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 761/9118/16-ц

провадження № 61-4175св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивачі : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Приватне підприємство Україна Молода ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року в складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду

з позовом до Приватного підприємства Україна Молода (далі - ПП Україна Молода ) про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у випуску № НОМЕР_1 інформаційно-політичної газети Україна молода , власником якої

є ПП Україна Молода , було опубліковано статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачі є письменниками та сумісно працюють над створенням творів,

є авторами книг під псевдонімом брати ОСОБА_1 , який є загальновідомим серед громадськості і широкого загалу читачів. Опублікувавши вищевказану статтю у газеті, відповідач порушив конституційні права та законні інтереси позивачів, оскільки розповсюдив серед широкого загалу недостовірну та негативну інформацію, яка принижує їхню честь, гідність і ділову репутацію.

Крім того, з урахуванням наявності факту приниження честі, гідності та ділової репутації, факту розповсюдження негативної інформації, яка

є недостовірною, і необхідністю відновлення своїх прав, внаслідок поширення цієї інформації, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вважали, що їм було завдано моральної шкоди, яку вони оцінюють у 50 000 грн кожному.

На підставі викладеного ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили: визнати недостовірною та такою, що порушує їхні особисті немайнові права на недоторканність честі, гідності та ділової репутації, поширену на шпальтах щоденної інформаційно-політичної газети Україна Молода , власником якої є ПП Україна Молода , інформацію, викладену у статті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ПП Україна молода на їхню користь по 50 000 грн кожному на відшкодування завданої моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 грудня

2016 року (в складі судді Макаренко І. О.) позов задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на недоторканність честі, гідності та ділової репутації братів ОСОБА_1 : ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , поширену на шпальтах щоденної інформаційно-політичної газети Україна Молода власником газети ПП Україна Молода , шляхом публікації у випуску № НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_6 статті ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме наступної інформації:

- назву Статті ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- Про те, що на обкладинці їхньої книги чомусь стоїть прізвище видавців братів ОСОБА_1 , журналістка, редактор відділу УМ ОСОБА_4 і фольклористка ОСОБА_5 зізналися вже після виходу видання у світ. Над унікальною енциклопедією для дітей ІНФОРМАЦІЯ_3 вони на замовлення видавництва Зелений Пес працювали понад два роки ... Досі авторки ніколи не стикалися ні з чим подібним, що відбулося з їхнім рукописом у видавництві братів ОСОБА_1. ;

- Брати ОСОБА_1 розповідають журналістам на презентаціях, що над виданням працював цілий колектив музикантів, дизайнерів, культурологів. Ідея і текст наші, але консультуємося ми з фахівцями , - запевняють вони. Утім дизайнер-верстальник у книжці один - дружина одного з братів. Музичний редактор також один - ОСОБА_2 . Самі ж ноти, як з`ясувалося, взяті з сайта хору Гомін , про що у книзі не вказано. ;

- Автори зберігають усі електронні варіанти тексту книги: первісні, далі - із вставками братів, потім - з авторськими правками вставок братів (узятих

з сумнівних джерел, адже брати не є етнологами і власних текстів про народну культуру не мають)... Врешті, при звірці текстів бачимо звичайне літредагування... ;

- Брати-видавці втрутилися в упорядницьку діяльність культурологів. Зокрема, не вмістили у книзі переліку літератури, яку використовували

в роботі пані ОСОБА_5 і ОСОБА_4 . А це ставить під сумнів правдивість книги

і репутацію авторів. ;

- Для нас, як авторів, було важливо, щоб книга не поширювала псевдонаукових теорій серед молоді, - каже ОСОБА_4 . - і щоб ілюстрації були естетичні й відповідні українській традиційній культурі. Однак маловідомі художники, найняті видавцями, нічого не знали про українську культуру. Натомість намагалися вставити щось російське - то дерев`яну часовню у стилі Кіжей , то сарафан. Шрифт так і залишився образно-російським, хоч ми домагалися використання нарбутівки.

А в текстах - купа вставок, які на тлі нинішньої агресії сусідньої країни виглядають, м`яко кажучи, дивними ;

- За словами пані ОСОБА_4 , характер вставок від братів ОСОБА_1 подвійний: з одного боку це псевдопатріотичні заявки, що Україна - найдревніша у світі та намагання змалювати нашу міфологію у вигляді грецької, з іншого боку - пропаганда московського православ`я. ;

- Автори звернулися до братів по роз`яснення. І тут почалися дивовижі. Коли ми хотіли забрати акти про виконану роботу, секретарка сказала, що документи з архіву кудись зникли разом із договором, який ми підписали 15 березня 2012 року. Мовляв, ОСОБА_2 узяв їх до свого кабінету, - розповіла ОСОБА_5 , - Однак у нас примірники договору збереглися :

- ОСОБА_2 дивувався: Не розумію, у чому проблема? . Авторки пояснили: Коли нам запропонували написати для видавництва Зелений Пес книгу про народні свята для дітей - ми погодилися. І працювали над книгою, як над своїм твором. Вклали в неї власні записи, тексти. Ми б цього не робили, якби знали, що пашемо на хазяїна . І що бачимо в результаті? Брати відпарирували: Ми дуже задоволені співпрацею з вами, ваші прізвища вказані на титульній сторінці, текст писали все-таки ми, звісно, за вашим упорядкуванням, наше прізвище вказано великими літерами тільки тому, що так книжка буде краще продаватися ;

- Утім, коли авторки запропонували видавцям позначити в примірнику верстки, де там власне капранівські тексти, відповідь була така: Можна написати, що ми створили літверсію, літредакцію - як завгодно. На нашу, як видавців, думку, робота укладача сама по собі більш цінна та важлива, ніж текстовика . Дивне визначення в галузі книговидавництва - текстовик , чи не так? Ця совкова практика означає, що хазяїн , бажаючи видати свою книгу, наймає для її написання текстовиків -рабів. А чому б і ні? Чим брати ОСОБА_1 гірші за ОСОБА_13 чи ОСОБА_14 ? Тим паче, коли ж їм писати, якщо постійно зайняті: то концерти, то презентації, то поїздки... ;

- Брутальне порушення права. Коли автори зрозуміли, що брати ОСОБА_1 фактично привласнили собі авторство на книгу (про це свідчать вихідні дані), то звернулися до адвоката ОСОБА_15 , який спеціалізується на авторському праві. У березні 2012 року видавництво TOB Гамазин , що працює під торговельною маркою Зелений Пес , уклало з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 договір про створення на замовлення

і використання книги під умовною назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 , - пояснює адвокат ОСОБА_15 . За умовами договору, рукопис мав бути наданий видавництву до кінця червня 2012 року, однак, враховуючи, що видавець висував усе нові вимоги до книги, робота над її написанням тривала понад два роки. У 2014 році книжка вийшла друком під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3 . За цей час ніяких інших договорів автори з видавництвом Зелений Пес не підписували. Та коли адвокат направив ОСОБА_1 , що є також директором ТOB Гамазин , претензію щодо порушення немайнових прав авторів, той запевнив: книжку ІНФОРМАЦІЯ_3 видано відповідно до договорів... на упорядкування та наукове редагування! Мовляв, ці договори підписали ОСОБА_5 та ОСОБА_4 і зберігаються вони

у видавництві. При цьому було додано копію останньої сторінки нібито підписаного договору . Автори впізнали в ній свої підписи, які ставили під… Актом про виконану роботу! Враховуючи, що автори книжки не підписували такі договори, в листопаді 2014 року вони написали окремі листи до

TOB Гамазин із вимогою надати копію цього договору, пояснити, коли він із ними укладався, та повідомити час і місце, де вони можуть ознайомитися з оригіналом цього документа. Відповіді до цього часу так і не отримали... ;

- Таким чином, видання книжки ІНФОРМАЦІЯ_3 під іменем братів ОСОБА_1 - це брутальне порушення авторського права, яке переслідується законом. .

Зобов`язано ПП Україна Молода спростувати вищевказану інформацію шляхом розміщення у інформаційно-політичній газеті Україна Молода , не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили, резолютивної частини рішення суду.

Стягнуто з ПП Україна Молода на користь ОСОБА_1 5 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ПП Україна Молода на користь ОСОБА_2 5 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ПП Україна Молода на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 858,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відносно позивачів

у друкованому засобі масової інформації, власником якого є відповідач, було поширено інформацію, що не відповідає дійсності, має яскраво виражений негативний характер та принижує честь, гідність і ділову репутацію позивачів, тому ця інформація підлягає спростуванню. Встановивши факт порушення відповідачем особистих немайнових прав позивачів, яке полягає у поширенні щодо них недостовірної інформації, яка принижує їх честь, гідність і ділову репутацію та врахувавши характер протиправних дій відповідача, ступінь моральних страждань позивачів, суд частково задовольнив вимоги про відшкодування моральної шкоди, визначивши розмір відшкодування

у 5 000 грн на користь кожного з позивачів.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2017 року (в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Антоненко Н. О., Шкоріної О. І.) рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 грудня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відповідно до частини третьої статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). При цьому поширена інформація не є оціночним судженням, а є твердженням про факти, які не доведено. У порушення вимог процесуального права відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що поширена інформація є достовірною. Отже, ця інформація є такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачів, оскільки направлена на їхню дискредитацію, спотворення в суспільстві думки та уявлення щодо їх професійних і ділових якостей, наводить читачів на думку, що позивачі не дотримуються законів, принципів моралі та загальноприйнятих правил співжиття, що є підставою для задоволення їх вимог про спростування цієї інформації та відшкодування моральної шкоди, розмір якої судом визначено з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.

Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року (в складі колегії суддів: Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

Черняк Ю. В.) ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що Законом України

№ 1170-VII від 27 березня 2014 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України Про інформацію та Закону України Про доступ до публічної інформації , який набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 виключено

з ЦК України. Отже, вказана норма закону до спірних правовідносин застосована апеляційним судом помилково.

Переглядаючи справу, апеляційний суд не навів мотивів відхилення доводів відповідача, не перевірив наявності або відсутності обставин, які відповідно до статті 42 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні звільняють редакцію, журналіста від відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь

і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян.

Суд апеляційної інстанції не навів мотивів визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на недоторканість честі, гідності та ділової репутації, назву статті, розміщеної в інформаційно-політичній газеті Україна Молода , оскільки назва статті не містить стверджувальних суджень, а дає читачеві можливість самостійно зробити висновки і дати оцінку її змісту. Крім того, назва статті викладена у формі запитання, відповідь на яке повинна бути надана у самій статті.

Також апеляційний суд не встановив, чи уся інформація, про спростування якої просили позивачі, не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, чи стосується вона позивачів, чи не містить вона оціночних суджень. Суд апеляційної інстанції самоусунувся від встановлення дійсних обставин справи, перевірки доводів сторін і доказів, поданих на їх підтвердження, спір по суті не вирішив.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 грудня 2016 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПП Україна Молода судові витрати у розмірі по 4 441,93 грн з кожного.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що назва спірної статті не містить стверджувальних суджень, викладена у формі запитання та дає читачеві можливість самостійно зробити висновки і дати оцінку її змісту. Проаналізувавши вказану статтю, апеляційний суд дійшов висновку, що

вона не містить фактичної недостовірної інформації про позивачів,

а є викладенням подій, які відбувалися за участю ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 , які працювали над матеріалами книги. Крім того,

у вищевикладеній інформації не містяться відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Інша частина інформації є відтворенням висловлювань ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також їхнього адвоката, про що зазначено у спірній статті. Вказані висловлювання містять оціночні судження ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 щодо книги, над якою вони працювали, їхніх відносин

з позивачами, а також критикою дій останніх, що відповідно до норм матеріального права не підлягає спростуванню.

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, які задоволенню не підлягають, тому не підлягають задоволенню і вимоги про відшкодування немайнової шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом допущено формальний розгляд справи, зокрема не було повно та всебічно з`ясовано обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, висновки суду частково не відповідають та суперечать обставинам, які встановлені на підставі доказів, що містяться у справі.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що відповідач не повинен спростовувати заявлені у справі вимоги, оскільки він зобов`язаний був довести, що спірна інформація є достовірною. При цьому відповідач не надав жодних доказів на спростування позовних вимог, а його твердження ґрунтуються на припущеннях.

Апеляційний суд формально оцінив наявні у справі докази, не надав їм належної правової оцінки у сукупності, не з`ясував та не дослідив у повному обсязі всі обставини справи, а також зробив помилковий висновок, що одна частина статті не містить недостовірну інформацію про позивачів, а інша частина є відтворенням висловлювань, які містять оціночні судження.

Проте, позивачі стверджують, що спірна інформація не є оціночними судженнями, а є недостовірною інформацією про позивачів, яку поширив відповідач, тому їхні порушені права підлягають захисту в судовому порядку. Крім того, суд повинен був призначити судову експертизу, проте таких дій не вчинив.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу .

15 травня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_6 в інформаційно-політичній газеті Україна молода (випуск № НОМЕР_2), власником якої є ПП Україна Молода , було опубліковано статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Аналогічна інформація була також поширена в мережі Інтернет на сайтах інформаційно-політичної газети Україна молода , видання Новини України .

Опублікована стаття містила інформацію, поширення якої просять спростувати позивачі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)

і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання держави

і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане

з обов`язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або санкцій, що встановлені законом

і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського спокою, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

У статтях 3, 28 Конституції України визначено, що честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (частини перша та друга статті 34 Конституції України).

У силу положень статті 62 Конституції України один із основоположних принципів - презумпція невинуватості, а відповідно до вимог статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, праву кожної особи на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про іншу особу/осіб недостовірну інформацію.

За змістом частин другої та четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки.

Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього.

У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.

Здійснюючи наглядову функцію, суд повинен розглядати втручання у світлі справи у цілому, включаючи зміст зауважень, висловлених проти позивачів, та контекст, в якому їх було зроблено. Зокрема, суд має визначити, чи було втручання пропорційним легітимним цілям, що переслідувалися та чи були причини, наведені національними органами для виправдання такого втручання, відповідними та достатніми (рішення у справі Барфорд проти Данії від 22 лютого 1989 року). При цьому суд має переконатися, що національні органи застосували стандарти, що відповідали принципам статті 10 Конвенції, і, крім того, що вони засновували свої рішення на прийнятній оцінці відповідних фактів (рішення у справі Джерсільд проти Данії від 23 вересня 1994 року).

Втручання у право особи на свободу вираження поглядів становитиме порушення статті 10 Конвенції, якщо воно не підпадатиме під одне

з виключень, встановлених пунктом 2 статті 10 Конвенції. Відповідно суди мали по черзі розглянути, чи було втручання у цій справі встановлено законом , чи переслідувало воно ціль (цілі), яка (які) є легітимними відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, та чи було воно необхідним у демократичному суспільстві задля досягнення зазначеної мети (рішення у справі Санді Таймс проти Сполученого Королівства від 26 квітня

1979 року).

Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивачі зазначали, що поширена відповідачем інформація є фактичними твердженнями, які не

є достовірними, тому підлягає спростуванню у спосіб, в який її було поширено.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджував, що частина викладеної у газеті та мережі Інтернет інформація є оцінюючими судженнями, суб`єктивною думкою та порівнянням роботи ОСОБА_4

і ОСОБА_5 над книгою ІНФОРМАЦІЯ_2 та книгою, що була випущена позивачами - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Частина спірної інформації, що є фактичними судженнями, відповідає дійсним обставинами, тобто є правдивою, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду міста Києві

у справі № 761/8184/15-ц за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Гамазин , Товариства

з обмеженою відповідальністю Книгарня Є , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про захист авторського права. Інша частина інформації, яка заявлена до спростування у цій справі, є відтворенням повідомлень ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з твердженнями відповідача

з огляду на наступне.

Слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому в надрукованому тексті є оціночними судженнями.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

На думку ЄСПЛ, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Вимогу довести правдивість оціночних суджень неможливо виконати і вона порушує свободу вираження поглядів як таку, що є фундаментальною частиною права, що охороняється статтею 10 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року в справі Лінгенс проти Австрії ).

Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє фактологічне підґрунтя для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення ЄСПЛ у справі Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції ). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі Бразільє проти Франції від 11 квітня 2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ Патурель проти Франції від 22 грудня 2005 року).

На підставі викладеного колегія суддів Верховного Суду погоджується

з висновками апеляційного суду про те, що назва спірної статті не містить стверджувальних суджень, викладена у формі запитання та дає читачеві можливість самостійно зробити висновки і дати оцінку її змісту. Указана стаття не містить недостовірної фактичної інформації про позивачів,

а є викладенням подій, які відбувалися за участю ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 , які працювали над матеріалами книги. Інша частина інформації є відтворенням висловлювань ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також їхнього адвоката, про що зазначено у спірній статті. Зазначені висловлювання містять оціночні судження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо книги, над якою вони працювали, їхніх відносин з позивачами та

є критикою дій останніх, що відповідно до норм матеріального права не підлягає спростуванню.

Отже, оскаржувані судження у цій справі також були коментарями у контексті публічної діяльності позивачів, а також стосувалися питань, які становлять суспільний інтерес. З огляду на зазначену природу оскаржуваних тверджень Верховний Суд вважає, що вони мають розглядатися у контексті оскаржуваної статті у цілому як оціночні судження, а не чисті твердження щодо фактів.

Предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року в справі Лінгенс проти Австрії ).

Поняття критики існує у законодавстві України і зазвичай визначається як сукупність висловлених приватно або публічно оцінок негативних фактів дій (бездіяльності) посадових, службових, публічних осіб, установ, організацій, інших юридичних осіб. Держава декларує право на критику та захист цього права. Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження не можуть бути підставою для відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Тому можна стверджувати, що і законодавством, і судовою практикою опосередковано визнана непідсудність оціночних суджень, які можуть бути висловлені і публічно.

Колегія суддів зауважує, що апеляційний суд правильно дав оцінку саме критичним поглядам щодо певних фактів оскаржуваних тверджень відповідача як інформаційно-політичної газети.

Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з твердженнями відповідача, що спірна інформація є відображенням вживання ОСОБА_4 і ОСОБА_5 слів та виразів, які є оціночними судженнями.

Таким чином, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як автори книг є публічними особами, а тому свідомо відкриті для прискіпливого контролю за їхньою діяльністю як з боку інших громадян, так й інших авторів. Інформація, поширена відповідачем стосується виключно професійної діяльності позивачів, а не їхнього приватного життя. Крім того, враховуючи публічний статус позивачів та те, що поширена інформація стосувалася діяльності останніх та мала суспільний інтерес, вони повинні бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Крім того, стаття 10 Конвенції захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу; та надають достовірну та точну інформацію, як того вимагає журналістська етика. За пунктом 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів пов`язана

з обов`язками та відповідальністю , які застосовуються до засобів масової інформації навіть щодо питань великого суспільного значення. Більше того, ці обов`язки та відповідальність мають особливе значення, коли йдеться про посягання на репутацію названої особи та порушення прав інших осіб (рішення у справі Ліндон, Очаковський-Лоуренс і Джулай проти Франції , Педерсен і Баадсгаард проти Данії ).

При цьому, ПП Україна Молода не вийшло за межі журналістської свободи та вимог статті 42 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні .

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційним судом було допущено формальний розгляд справи, зокрема не було повно та всебічно з`ясовано обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, оскільки суд апеляційної інстанції належним чином дослідив зібрані у справі докази, а також зміст оскаржуваної статті

(її частин), у мотивувальній частині постанови навів дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, оцінку всіх доказів.

Безпідставними є доводи, що відповідач повинен спростовувати заявлені

у справі вимоги, оскільки у цивільному судочинстві діє принцип змагальності сторін, а відповідно до норм процесуального закону кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Разом з тим, частина третя статті 277 ЦПК України, що встановлювала обов`язок особи, яка поширила спірну (негативну) інформацію, її спростувати, на час виникнення спірних правовідносин була виключена на підставі Закону України № 1170-VII від 27 березня 2014 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України Про інформацію та Закону України Про доступ до публічної інформації .

Доводи касаційної скарги, що суд повинен був призначити судову експертизу, проте таких дій не вчинив, не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи відсутні докази подання сторонами відповідного клопотання,

а заявлені у справі вимоги не потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Також позивачами у касаційній скарзі не наведено мотивів, які є підставою

для обов`язкового призначення експертизи судом відповідно до вимог

статті 105 ЦПК України.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування постанови апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко