Постанова

від 04.12.2020 по справі 761/12618/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/12618/19 Головуючий в суді І інстанції Мальцев Д.О.

Провадження № 22ц-824/9147/20 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(у порядку письмового провадження)

04 грудня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д., -

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у справі позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю НВП-Вабос про стягнення винагороди та комісії,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з ТОВ НВП-Вабос на його користь винагороду у сумі 50 000 грн. 00 коп. та комісію у розмірі 350 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02 березня 2018 року між ним та ТОВ НВП-Вабос було укладено цивільно-правовий договір про надання юридичних послуг, за умовами якого він зобов`язався надати відповідачу юридичну допомогу в обсязі і на умовах, що зазначені в цьому договорі, зокрема щомісячно надавати замовнику необхідну правову допомогу з питань діяльності підприємства шляхом разових усних консультацій, а винагорода по цьому договору не може становити менше 10 000 грн. 00 коп. на руки щомісячно без врахування до цієї суми усіх податків і зборів, які, у зв`язку з цим, розраховуються і сплачуються відповідачем додатково до цієї винагороди.

Вказує, що в порушення вищенаведених положень договору, за період з квітня по вересень 2018 року відповідач перераховував йому винагороду за вирахуванням комісії в сумі 50 грн. 00 коп., а винагорода за березень, жовтень, грудень 2018 року, а також за січень-лютий 2019 року не була ним виплачена взагалі, тому вимушений звернутися до суду із цим позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається зокрема на те, що місцевим судом не було належним чином досліджено змісту укладеного між сторонами договору про надання послуг, не враховано, що за договором відповідач зобов`язався сплачувати позивачу не менше 10 000, 00 грн. винагороди щомісячно незалежно від кількості консультацій, однак відповідач не сплатив коштів за березень, жовтень, грудень 2018 року та січень, лютий 2019 року, при цьому договір між сторонами не був розірваний і відповідач самоусунувся від виконання своїх зобов`язань за цією угодою, крім того вважає безпідставним висновок суду про те, що ним відповідачу послуги за цим договором не надавалися, оскільки відсутні акти приймання-передачі виконаних робіт (послуг) на підтвердження надання договірних послуг, позаяк складання таких актів не передбачене умовами вказаної угоди і відповідач спочатку сплачував встановлені договором кошти за надані позивачем послуги без підписання таких актів, а тому вважає висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову необґрунтованими.

У свою чергу, представник ТОВ НВП-Вабос подав відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується з висновками суду першої інстанції та вказує зокрема на те, що ОСОБА_1 будь-яких послуг відповідачу за цим договором не надавалося, і ОСОБА_1 фактично в односторонньому порядку з 02 березня 2018 року розірвав цей договір шляхом відмови у наданні послуг замовнику ТОВ НВП-Вабос , а також зазначає, що 27 грудня 2018 року директор ТОВ НВП-Вабос вручив ОСОБА_1 повідомлення про розірвання цього договору через неналежне виконання своїх обов`язків ОСОБА_1 , який у свою чергу відмовився від отримання цього повідомлення і це повідомлення 29 грудня 2018 року було направлено ОСОБА_1 поштою, яке він отримав 04 січня 2019 року, через що просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема щодо факту надання позивачем юридичних послуг відповідачу, не надано відповідного акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг), при цьому договір, укладений між сторонами, свідчить лише про намір виконання дій в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, тому підстав для задоволення позову немає.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ НВП-Вабос було укладено цивільно-правовий договір про надання юридичних послуг, за умовами якого позивач зобов`язався щомісячно надавати замовнику необхідну правову допомогу з питань діяльності підприємства шляхом разових усних консультацій.

Згідно з п.п. 2.2, 2.8 цього договору, замовник (ТОВ НВП-Вабос ) зобов`язується своєчасно надавати (забезпечувати) виконавцю всі необхідні документи, які є у нього, та інформацію, а в разі необхідності спеціальну літератури, засоби оргтехніки, приміщення для виконання правової роботи, передбаченої даним договором; своєчасно оплачувати вартість послуг виконавця на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.3 договору, договірна винагорода (оплата) виконавцю здійснюється замовником помісячно не залежно від кількості консультацій.

Відповідно до п. 3.1 та ч. 3 п. 2.3 договору, винагорода (вартість договору) по цьому договору (п.2.1 договору) не може становити менше 10 000 грн. 00 коп. на руки щомісячно без врахування до цієї суми усіх податків і зборів, які, у зв`язку з цим, розраховуються і сплачуються відповідачем додатково до цієї винагороди.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ НВП-Вабос здійснило переказ коштів ОСОБА_1 за юридичні послуги відповідно до вказаного договору 17 квітня 2018 року у розмірі 10 000, 00 грн., 25 травня 2020 року у розмірі 10 000, 00 грн., 09 липня 2018 року у розмірі 10 000, 00 грн., 17 серпня 2018 року у розмірі 10 000, 00 грн., 11 вересня 2018 року у розмірі 10 000, 00 грн., 10 жовтня 2018 року у розмірі 10 000, 00 грн., 28 листопада у розмірі 10 000, 00 грн. (т.1, а.с.59-62).

У подальшому, 29 грудня 2018 року ТОВ НВП-Вабос`було направлено ОСОБА_1 повідомлення про розірвання договору від 02 березня 2018 року через неналежне виконання ним своїх обов`язків, яке він отримав 04 січня 2019 року (т.1, а.с.63,64,65).

З матеріалів справи також вбачається, що винагорода за березень, жовтень, грудень 2018 року, а також за січень і лютий 2019 року відповідачем не сплачувалася позивачу.

У відповідності до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевим судом не було належним чином досліджено змісту договору про надання юридичних послуг, укладеного між сторонами, та не враховано, що договірна винагорода виконавцю мала здійснюватися замовником помісячно не залежно від кількості консультацій, і така винагорода не могла становити менше 10 000, 00 грн. щомісячно без врахування до цієї суми усіх платежів, які сплачуються відповідачем додатково до цієї винагороди, при цьому між сторонами не було передбачено обов`язкового складання актів приймання-передачі наданих послуг у процесі виконання зобов`язань за цією угодою, і відповідач тривалий час сплачував встановлені договором кошти за надані позивачем послуги без підписання таких актів, однак у подальшому усунувся від виконання своїх договірних зобов`язань, не сплатив позивачу належних за договором коштів за березень, жовтень та грудень 2018 року, що разом складає 30 000, 00 грн., а тому ця сума коштів підлягає стягненню з відповідача.

Разом з тим, оскільки 29 грудня 2018 року ТОВ НВП-Вабос було письмово повідомлено позивача про розірвання договору від 02 березня 2018 року, то з січня 2019 року дія укладеного між сторонами договору була припинена і Товариство фактично відмовилося від послуг позивача з моменту отримання позивачем повідомлення про розірвання договору, а матеріали справи не містять доказів того, що позивачем надавалися будь-які юридичні послуги чи консультації ТОВ НВП-Вабос з січня 2019 року, то правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми винагороди за січень-лютий 2019 року відсутні.

Крім того, вимоги позивача про стягнення з ТОВ НВП-Вабос суми комісії у розмірі 350, 00 грн., які нібито були вирахувані із суми коштів у розмірі 10 000, 00 грн., які сплачувалися ТОВ НВП-Вабос щомісячно на рахунок позивача, задоволенню також не підлягають, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ТОВ НВП-Вабос здійснювало сплату коштів у квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні та листопаді 2018 року саме у розмірі 10 000, 00 грн., як це передбачено договором, і будь-яких належних, допустимих і достатніх доказів, що з цих коштів була утримана комісія матеріали справи не містять, а роздруківка витягу з виписки із зарплатної картки у ПриватБанк ОСОБА_1 не містить підпису уповноваженої особи банку, а тому не може вважатися належним доказом, що підтверджує розмір фактично отриманих коштів.

Доводи апеляційної скарги в іншій частині містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував, і вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували у цій частині висновки суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а тому рішення суду першої інстанції у частині відмови щодо стягнення винагороди за березень, жовтень та грудень 2018 року підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення цих позовних вимог. У іншій частині рішення місцевого суду необхідно залишити без змін

Керуючись ст. ст. 259, 369, 374, 376 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми винагороди за березень, жовтень та грудень 2018 року за договором про надання юридичних послуг - скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення цих вимог.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НВП-Вабос (код ЄДРПОУ - 41977596) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) 30 000, 00 грн. винагороди за договором про надання юридичних послуг від 02 березня 2018 року

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: