Постанова

від 03.12.2020 по справі 906/569/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2020 року Справа № 906/569/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство" та апеляційну скаргу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного агентства лісових ресурсів України на рішення Господарського суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року в справі №906/569/19 (суддя - Прядко О.В.)

час та місце ухвалення: 16 жовтня 2019 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; повний текст рішення складено 21 жовтня 2019 року

за позовом Першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі:

Позивача 1: Міністерства оборони України

Позивача 2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир

до Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Третьої особи 1: 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України

Третьої особи 2: Військової частини НОМЕР_1

Третя особа 4: Житомирської обласної державної адміністрації

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

Третьої особи 3: Державного агентства лісових ресурсів України

про заборону ведення лісового господарства, використання лісового фонду на землях Міністерства оборони України

за участю представників сторін:

від Прокурора - Конончук В.В.;

від Позивача 1- Панасюк В.М.;

від Позивача 2 - Бобер А.В.;

від Відповідача - Мозговий В.В.;

від Третьої особи 1 - Денисенко І.В.;

від Третьої особи 2 - Кантур М.С.;

від Третьої особи 3 - не з`явився;

від Третьої особи 4 - Осадчук К.О..

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник військового прокурора Житомирського гарнізону (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі Позивач 1) та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир (надалі Позивач 2) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство" (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України (надалі Третя особа 1); Військової частини НОМЕР_1 (надалі Третя особа 2)) про заборону ведення лісового господарства та використання лісового фонду на земельних ділянках загальною площею 14852,9 га. (а саме за кадастровими номерами: 1822086200:01:000:1603, площею 138,932 га; 1822087200:01:000:1209, площею 1357,1985 га; 1822082200:01:000:1287, площею 3191,6124 га; 1822086200:01:000:1602, площею 883, 8355 га; 1822086500:05:000:0909, площею 1596,3465 га; 1822055600:01:000:1969, площею 81,3396 га; 1822055600:01:000:1970, площею 253,4257 га; 1822083800:01:000:0918, площею 1339,9141 га; 1822080600:04:000:1578, площею 208,705 га; 1822086500:05:000:0908, площею 293,0591 га; 1822081800:02:000:0432, площею 80,6734 га; 1822087600:01:000:0850, площею 5427,8859 га.), що належать на праві постійного користування Позивачу 2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач своїми діями, а саме вирубкою лісів на земельних ділянках, які належать до земель оборони та безпосередньо використовуються для розміщення та діяльності Третьої особи 2, яка є постійним землекористувачем, порушує оборонні інтереси держави. Зокрема, пояснює, що навколо військових частин та інших об`єктів, у разі необхідності, створюються захисні бар`єри.

При цьому, як вказує Прокурор у Відповідача відсутні правові підстави ведення ним лісового господарства та використання лісового фонду на спірних земельних ділянках, оскільки Державний акт на право постійного користування виданий Позивачу 2 є чинними.

Прокурор вважає, що Відповідач своїми діями, а саме вирубкою лісів на земельних ділянках, які належать до земель оборони та безпосередньо використовуються для розміщення та діяльності Позивача 2, який є постійним землекористувачем, порушує оборонні інтереси держави, а вирубка лісів Відповідачем на спірних земельних ділянках, позбавляє можливості військову частину виконувати свої завдання за призначенням.

Зважаючи на те, що уповноважені органи Позивач 1 та Позивач 2 неналежно здійснюють свої функції щодо захисту інтересів держави, до суду з позовом про заборону ведення лісового господарства та використання лісового фонду на землях оборони не звертаються, заступник військового прокурора Житомирського гарнізону самостійно звертається до суду за захистом інтересів держави, оскільки захисту потребують державні інтереси та майно держави.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 22 липня 2019 року було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне агенство лісових ресурсів (надалі Третя особа 3; том 1, а.с. 237-238).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року в справі № 906/569/19 позов задоволено. Заборонено Відповідачу ведення лісового господарства та використання лісового фонду на земельних ділянках Позивача 1 загальною площею 14852,93 га, що належать на праві постійного користування Позивачу 2, за вищезазначеними земельними ділянками.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи правовий статус спірних земельних ділянок, у Відповідача відсутні правові підстави для ведення лісового господарства та використання лісового фонду на земельних ділянках Позивача 1.

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність законності ведення Відповідачем лісового господарства та використання лісового фонду на спірній земельній ділянці, при цьому Державний акт на право постійного користування, виданий Житомирській КЕЧ району, на день вирішення спору в суді є чинним, а тому, суд прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Разом з тим, суд вказав, що підстави для процесуального представництва Прокуратури є підтвердженими, оскільки Прокурором до подачі позову до суду, скеровано відповідні листи визначеним в справі Позивачами.

Не погоджуючи з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Третя особа 3 звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій проситла рішення Господарського суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року в справі № 906/569/19 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог (том 2, а.с. 176-183).

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази щодо здійснення Відповідачем лісогосподарської діяльності саме на спірних земельних ділянках. Також, Третя особа 3 звертає увагу, що право постійного користування на земельних ділянках загальною площею 14852,9 га надано Позивачу 2 згідно наданих Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а не Третій особі 2, яка є постійним землекористувачем на підставі Державного акту від 1978 року серії Б№022537. Окрім того, Третя особа 3 зауважує, що у даних Витягах на вказані земельні ділянки не зазначено про те, що спірні земельні ділянки віднесено до категорії «Землі оборони».

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року та відмовити в задоволенні позовних вимог (том 3, а.с. 6-12).

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що Позивач 2, як юридична особа, не має відповідних прав та повноважень на здійснення господарської діяльності, пов`язаної із веденням лісового господарства, на землях, які перебувають на його обліку.

Відповідач заперечує ведення ним лісового господарства на спірних земельних ділянках, при цьому вважає, що має таке право, оскільки спірна земельна ділянка не вибула із державної власності, а Кабінет Міністрів України, в межах своєї компетенції, прийняв рішення щодо підпорядкування державного підприємства від Позивача 1 до сфери управління Третьої особи 3.

Також Відповідач вказує на те, що на зазначеній земельній ділянці відсутні будь-які діючі військові об`єкти, військові частини та інше. Дана земельна ділянка з моменту передачі об`єкту на баланс Житомирської обласної державної адміністрації не використовується за цільовим призначенням, а лише знаходиться на обліку в Позивача 2, а тому, доводи Прокурора про оборонні, захисні та інші зони з особливими умовами користування навколо військових та інших оборонних об`єктів є безпідставні.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі стверджує, що судом першої інстанції в порушення норм матеріального та процесуального права прийнято рішення щодо правомірності представлення інтересів держави Прокурором, і фактично надано Прокурору переваги в суді в порушення вимог статті 13 ГПК України щодо здійснення судочинства на засадах змагальності сторін. Крім того зауважує, що із змісту позовної заяви вбачається, що Перший заступник військового прокурора Житомирського гарнізону виступає на захист інтересів не держави у цілому, а виступає в інтересах Позивача 1 та Позивача 2, як окремих юридичних осіб, у спорі з іншою юридичною особою - Відповідачем щодо земельної ділянки, яка перебувала і перебуває у державній власності.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2019 року справу №906/569/19 було залишено апеляційну скаргу Третьої особи 3 без руху та надано Третій особі 3 строк для усунення недоліків апеляційної скарги (том 4, а.с. 4).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2019 року в справі №906/569/19 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Третьої особи 3 та запропоновано сторонам, в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, надати до відділу канцелярії та документообігу суду, відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Третій особі 3 (том 3, а.с. 53).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2019 року в справі №906/569/19 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача для спільного розгляду з апеляційною скаргою Третьої особи 3. Також, пунктом 2 резолютивної частини даної ухвали було зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та Третьої особи 3 на рішення Господарського суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року в справі №906/569/19 до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду у справі №912/2385/18 за позовом Заступника керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Східного офісу Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп", Відділу освіти, молоді та спорту Устинівської районної державної адміністрації про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів та оприлюднення повного тексту постанови (том 3, а.с. 58-59).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 23 грудня 2019 року надійшов відзив від Позивача 1 в якому Позивач 1 вказав, що Відповідач не є спеціалізованим лісогосподарським підрозділом Позивача 1 та не має жодних правовстановлюючих документів на земельні ділянки Позивача 2, відтак на його переконання, правових підстав ведення лісового господарства та використання лісового фонду на землях оборони Відповідач не має. Також, Позивач 1 звертає увагу, що землекористувачі (в даному випадку Позивач 2) мають право самостійно господарювати на землі, використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці ліси та інші корисні копалини (том 3, а.с. 78-80).

Розпорядженням керівника апарату суду від 12 серпня 2020 року за №01-04/351, на підставі службової записки головуючого судді по справі №906/569/19 від 12 серпня 2020 року, було призначено заміну судді-члена колегії у справі №906/569/19. Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 серпня 2020 року було визначено колегії суддів для розгляду даної справи у складі: Василишина А.Р., головуючого судді; суддів Філіпової Т.Л., Бучинської Г.Б..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року справу №906/569/19 було прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б.. Поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та апеляційною скаргою Третьої особи 3 (том 3, а.с. 100).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 серпня 2020 року було призначено розгляд апеляційних скарг на 9 вересня 2020 року об 14:00 год (том 3, а.с. 104).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 25 серпня 2020 року від Третьої особи 3 надійшли письмові пояснення, в яких Третя особа 3 зазначила, що якщо Позивач вважає, що лісогосподарська діяльність Відповідача, яка підтверджується лісорубними квитками, як це зазначено в позові, є незаконною, то в даному випадку необхідно визнати, незаконними дії уповноваженого державного органу Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства щодо надання дозволів (лісорубних квитків) та таку діяльність (том 3, а.с. 108-111).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 26 серпня 2020 року від Позивача 1 надійшли письмові пояснення в яких було зазначено про те, що вести лісове господарство на землях оборони можуть виключно постійні лісокористувачі, що підпорядковані Позивачу 1 до яких Відповідач не належить (том 3, а.с. 124-126).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 серпня 2020 року було відмовлено представнику Третьої особи 3 у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (том 3, а.с. 167), з підстав, вказаних в ухвалі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 серпня 2020 року було задоволено клопотання Позивача 2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (том 3, а.с. 173), з підстав вказаних у даній ухвалі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 вересня 2020 року було задоволено клопотання Прокурора про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (том 3, а.с. 180), з підстав, вказаних у даній ухвалі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 вересня 2020 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, було відкладено розгляд апеляційних скарг на 21 жовтня 2020 року об 17:00 год. (том 3, а.с. 192).

В судовому засіданні від 21 жовтня 2020 року, яке було проведено в режимі відеоконференції, представник Відповідача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просив суд її задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказав, що Відповідач правомірно користується земельною ділянкою, яка була передана у користування відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №773-р від 4 вересня 2013 року. Вказує, що ведення лісового господарства Третьою особою 1 та Третьою особою 2 буде суперечити вимогам статті 57 Земельного кодексу України, оскільки останні не мають відповідних документів та дозволів, натомість у Відповідача є видані лісорубні квитки, що підтверджують право на ведення постійного лісокористування. Окрім того, Відповідач зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували в чому саме полягає порушення прав Позивачів, Третьої особи 1 та Третьої особи 2, з огляду на те, що вони не мають права та підстав для ведення лісогосподарської діяльності.

В судовому засіданні від 21 жовтня 2020 року, яке було проведено в режимі відеоконференції, представник Третьої особи 3 підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просив суд її задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Також Третя особа 3 зауважила, що саме Відповідач є тим спеціалізованим підприємством, яке відповідно до статуту та специфіки його діяльності має право вести лісогосподарську діяльність на спірних земельних ділянках.

В судовому засіданні від 21 жовтня 2020 року представник Позивача 1 заперечив проти доводів, наведених в апеляційних скаргах, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Представник Позивача 1 зауважив, що право ведення лісового господарства у лісах на землях оборони та використовувати лісові ресурси мають постійні лісокористувачі Позивача 1.Також, Позивач 1 зазначив, що землекористувачі (в даному випадку Позивач 2) мають право самостійно господарювати на землі, використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці ліси та інші корисні копалини.

В судовому засіданні від 21 жовтня 2020 року представник Позивача 2 заперечив проти доводів, наведених в апеляційних скаргах, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Представник Позивача 2 зауважив, що саме Позивач 2 на підставі державного акту та зареєстрованого речового права має право на ведення лісового господарства на землях оборони, які мають спеціальний статус.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2020 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, було залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Житомирську обласну державну адміністрацію (надалі Третя особа 4) та відкладено розгляд апеляційних скарги на 11 листопада 2020 року об 17:00 год. (том 3, а.с. 209-210).

В судовому засіданні від 11 листопада 2020 року, яке було проведено в режимі відеоконференції, Прокурор заперечив проти доводів, наведених в апеляційних скаргах, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Зазначив, що дані земельні ділянки відносять до земель оборони, а тому зважаючи на їх особливий статус, здійснення лісогосподарської діяльності на таких земельних ділянки має провадитись саме спеціалізованими підрозділами Збройних Сил України, котрим в даному випадку є Позивач 2 та Третя особа 1 Третя особа 2.

В судовому засіданні від 11 листопада 2020 року, яке було проведено в режимі відеоконференції, представник Третьої особи 2 заперечив проти доводів, наведених в апеляційних скаргах, та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Зазначивши при цьому, що на частинах спірних земельних ділянках розміщена військова частина Третя особа 2 та знаходиться полігон на якому здійснюють постійні військові змагання та навчання військовослужбовців Третьої особи 2, що само по собі створює небезпеку життю та здоров`ю як громадянам так і працівникам Відповідача, у разі подальших спроб здійснювати діяльність (не погоджену з Позивачем 2).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 10 листопада 2020 року від Позивача 1 надійшли письмові пояснення, в яких Позивач 1 зазначив, що дана земельна ділянка необхідна Позивачам для проведення заходів бойової підготовки підрозділів та постійно використовується, а використання такої земельної ділянки Відповідачем призводить до порушення заходів безпеки під час проведення навчань, з огляду на те, що така земельна ділянка є військовим полігоном де проходять постійні навчання та тренування із залученням військової техніки (том 4, а.с. 2-28).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 листопада 2020 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі було застосовано до Прокурора заходи процесуального примусу у вигляді попередження (в зв`язку із неподанням суду доказів направлення на адресу Третьої особи 4 копії позовної заяви з додатками до неї). Розгляд апеляційних скарг було відкладено на 4 грудня 2020 року об 10:00 год.. Зобов`язано Першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону надати суду докази направлення на адресу Третій особі 4 копії позовної заяви з додатками до неї, в строк протягом 3 днів з дня вручення даної ухвали. Запропоновано Третій особі 4 надати суду письмові пояснення по суті спору (том 4, а.с. 50-51).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 3 грудня 2020 року від Третьої особи 4 надійшли письмові пояснення в яких Третя особа 4 просила задоволити апеляційні скарги Відповідача та Третьої особи 3, скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Прокурора. Третя особа 4 зазначила, що на підставі Розпорядження КМУ №773-р від 4 вересня 2013 року для Відповідача було передано цілісний комплекс у складі якого на переконання Третьої особи 4 також були й спірні земельні ділянки, з огляду на принцип юридичної цілісності майна та земельної ділянки.

В судовому засіданні від 4 грудня 2020 року, яке було проведено в режимі відеоконференції, представник Третьої особи 1 заперечив проти задоволення апеляційних скарги Відповідача та Третьої особи 3, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначивши при цьому, що на даних земельних ділянках ведуться постійно військові змагання та навчання, з використанням військової техніки, що ставить під небезпеку Відповідача в зв`язку із проведенням ним на таких земельних ділянках лісогосподарської діяльності.

В судовому засіданні від 4 грудня 2020 року, яке було проведено в режимі відеоконференції, представник Третьої особи 4, підтримав доводи, наведені в апеляційних скаргах, та з підстав, висвітлених в них, просив суд їх задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначивши при цьому, що заборона ведення лісового господарства для Відповідача, який відповідно до своєї діяльності має право на її здійснення, створює небезпеку порушення прав Відповідача в майбутньому, що у подальшому зможе привести до значно більших порушень. Також, представник Третьої особи 4, зауважив про принцип юридичної цілісності земельної ділянки та майна, відповідно до якого Відповідачу разом із цілісним немайновим комплексом було передано й земельну ділянку.

Заслухавши пояснення представників Позивача 1, Позивача 2, Прокурора, Відповідача, Третьої особи 1, Третьої особи 2, Третьої особи 3 , Третьої особи 4, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, письмові пояснення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача та Третьої особа 3 без задоволення. Приймаючи вказане рішення суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що відповідно до Державного акту від 1978 року серія Б №022537, виданого Виконавчим комітетом Житомирської обласної ради народних депутатів, у безоплатне та безстрокове користування Житомирській КЕЧ району (правонаступником якої, відповідно до Директиви Міністра оборони України №Д322/1/01 від 20 січня 2005 року «Про проведення організаційних заходів у квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України у 2005 році» - є Відповідач) надано земельну ділянку площею 15724,8 га (розташована в адміністративних межах Тетерівської, Денишівської, Сінгурівської, Новогуйвинської, Троянівської, Корчаківської, Буківської селищних рад Житомирського району; том 1, а.с. 29-30).

Правонаступником Житомирської КЕЧ району, відповідно до Директиви Міністра оборони України №Д322/1/01 від 20 січня 2005 року "Про проведення організаційних заходів у квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України у 2005 році", є Позивач 2.

Крім того, як вказує Прокурор, у відповідності до пункту 5.13 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (затвердженого наказом Міністра оборони України від 3 липня 2013 року за №448) та Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України (затвердженої наказом Міністра оборони України від 22 грудня 2011 року за № 795), вказані земельні ділянки перебувають на обліку Позивача 2.

Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права право власності на вищевказану земельну ділянку (том 1, а.с. 40-49) зареєстровано у встановленому порядку та присвоєно наступні кадастрові номери:

·1822086200:01:000:1603, площа 138,932 га;

·1822087200:01:000:1209, площа 1357,1985 га;

·1822082200:01:000:1287, площа 3191,6124 га;

·1822086200:01:000:1602, площа 883, 8355 га;

·1822086500:05:000:0909, площа 1596,3465 га;

·1822055600:01:000:1969, площа 81,3396 га;

·1822055600:01:000:1970, площа 253,4257 га;

·1822083800:01:000:0918, площа 1339,9141 га;

·1822080600:04:000:1578, площа 208,705 га;

·1822086500:05:000:0908, площа 293,0591 га;

·1822081800:02:000:0432, площа 80,6734 га;

·1822087600:01:000:0850, площа 5427,8859 га.

Згідно даних Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 2 та 3 квітня 2019 року (том 1, а.с. 38-49), власником вищеописаних земельних ділянок (із зазначеними вище кадастровими номерами) загальною площею 14852,93 є Третя особа 4, а постійним користувачем є Позивач 2.

В той же час відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за індексним номером 162049734 (том 1, а.с. 38), земельна ділянка кадастровий номер 1822086200:01:000:1603 площею 138,932 га має цільове призначення для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України (інші витяги по вищеописаним земельним ділянкам не містять зазначення про цільове призначення таких земельних ділянок).

Актом приймання-передачі будинків, споруд та території військового містечка в експлуатацію від 19 червня 2013 року, складеного між Позивачем 2 та Третьою особою 2, згідно якого передано на утримання та експлуатацію командиру Позивача 2: будівлі, споруди та об`єкти благоустрою та земельна ділянка загальною площею 14843,51 га.

Оскільки на земельних ділянках зростає ліс, ведення лісового господарства було закріплено за ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат".

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, наказом Позивача 1 від 20 березня 2009 року № 123 «Про реорганізацію Державного підприємства «Івано-Франківський військовий лісопромкомбінат» реорганізовано ДП «Івано-Франківський військовий лісопромкомбінат» шляхом виділу з нього структурних підрозділів, а саме: Зарічанського військового лісгоспу, Корбутівського, Чуднівського і Макарівського військових лісництв створивши ДП «Житомирський військовий лісгосп», до якого входять за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права та обов`язки реорганізованого підприємства (том 1, а.с. 142-143).

Наказом Міністерства оборони України № 458 від 28 липня 2011 року затверджено Положення про організацію ведення лісового господарства.

На земельних ділянках загальною площею 14852,9 га розташовані в тому числі лісові квартали, в межах наступних селищних рад: Сінгурівської площею 715 га. (квартали №21-27, ЗО), Руднє-Гродищанської площею 724 га. (квартали №61, № 62, №65-69), Новогуйвинської орієнтовною площею 233 га. (квартал №28), Троянівської площею 1254 га (квартали № 28, 48-60, 63, 64) та Денишівської площею 1000 га (квартали № 14-26), разом орієнтовною площею понад 4600 га.

Розпорядженням КМУ № 773-р від 4 вересня 2013 року "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів" було передано цілісні майнові комплекси державних підприємств за переліком згідно з додатком із сфери управління Міністерства оборони до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів. Відповідно до додатку до вказаного розпорядження, передано зокрема ДП "Житомирський військовий лісгосп" (том 1, а.с. 144).

Відповідно до Акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу ДП "Житомирський військовий лісгосп" було здійснено приймання-передачу цілісного майнового комплексу ДП "Житомирський військовий лісгосп" на виконання розпорядження КМУ № 773-р від 4 вересня 2013 року "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів" за переліком згідно з додатком із сфери управління Міністерства оборони до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів (том 1, а. с. 150-153).

В подальшому, наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 312 від 25 квітня 2018 року було змінено найменування ДП "Житомирський військовий лісгосп" на Відповідача (том 1, а. с. 145).

Відповідно до пункту 3.1 Статуту Відповідача, підприємство створено з метою: ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; ведення мисливського господарства, охорони відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування підприємству; одержання прибутку від комерційної діяльності.

За результатами фінансового аудиту та аудиту відповідності Третьої особи 1 за період з 1 червня 2013 року по 28 лютого 2017 року Центральне територіальне управління внутрішнього аудиту Міністерства склало звіт, у якому зазначено про те, що Відповідач без прав постійного земле- та лісокористування продовжує вирубку на землях оборони, що підтверджено інформацією про видачу спеціальних дозволів (лісорубних квитків) на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування, рубок формування та оздоровлення лісів та інших рубок, яка оприлюднена на сайті Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (том 1, а. с. 28-37).

Прокурор зважаючи на те, що Відповідач протиправно здійснює ведення лісового господарства та використовує лісовий фонд на земельних ділянках Позивача 2 загальною площею 15724,8 га (оскільки вищевказані земельні ділянки належать до земель оборони, постійним користувачем яких є Позивач 2), та те, що право ведення лісового господарства у лісах на землях оборони та використання лісових ресурсів, мають постійні лісокористувачі Позивача 1, до яких Відповідач не належить, звернувся до суду з позовом про заборону Відповідачу ведення лісового господарства та використання лісового фонду на земельних ділянках, що належать на праві постійного користування Позивачу 2.

Зважаючи на заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі щодо безпідставності звернення саме Прокурора з даним позовом, оскільки, на переконання Відповідача, не зазначено в чому полягає порушення інтересів Позивача 1 та Позивача 2, колегія суддів зауважує наступне.

Дослідивши процесуальну підставу звернення Прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 в площинні правової позиції наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі №912/2385/18, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Звертаючись до суду з даним позовом Прокурор зазначив, що Позивач 1 та Позивач 2 неналежно здійснюють свої функції щодо захисту інтересів держави, до суду з позовом про заборону ведення лісового господарства та використання лісового фонду на землях оборони, не звертаються. Таким чином, Прокурором наголошено, що захисту потребують реальні оборонні інтереси держави, що зачіпає інтереси значного числа громадян та узгоджується з вищенаведеними приписами щодо здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і з дотриманням принципу змагальності.

Листом № 649 від 24 травня 2019 року та листом № 2326 від 27 травня 2019 року Позивач 1 звернувся до Прокурора, в якому повідомив, що на території с. Рудня-Городище продовжується незаконна вирубка лісу Відповідачем та долучено акт обстеження. В листі Позивач 1 просить вжити заходів для усунення порушень (том 1, а.с. 106).

При цьому суд констатує, що Позивач 1 не вчинив самостійно дій по такому зверненню від свого імені.

Прокуратура зверталась до Позивач 2 з клопотанням повідомити, які заходи вжито посадовими особами для усунення порушень ведення незаконного лісогосподарств та надати відповідну інформацію.

Листом від 16 травня 2019 року Позивач 1 звернувся до Прокурора з листом про допомогу у вирішенні питання про заборону ведення лісового господарства та сприянні у забороні проведенні незаконних рубок лісів на земельних ділянках Збройних Сил України.

Крім того, 3 червня 2019 року Прокуратура зверталась до Позивачів з листами, в яких повідомляла про намір звернутись в Господарський суд Житомирської області з позовом (том 1, а.с. 108-109).

При дослідженні питання представництва судом враховується, що у відповідності до Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оброни України від 19 грудня 2017 року №680, облік земельних ділянок ведеться у квартирно-експлуатаційних відділах, квартирно-експлуатапійних частинах районів, територіальних квартирно-експлуатаційних управліннях, Київському квартирноексплуатаційному управлінні, Головному квартирно-експлуатаційному управлінні Збройних Сил України. Обліку підлягають усі земельні ділянки, надані землекористувачам у користування.

А відтак Позивачем 1 делеговано повноваження щодо контролю використання та охорони земель оборони відповідним установам, в даному випадку у Позивача 2, який відповідає перед Позивачем 1 за використання та охорону земель наданих в користування Збройним Силам України.

Враховуючи вказане, колегія суддів прийшла до висновку про обізнаність позивачів щодо наміру прокурора звернутись в суд з даним позовом, однак, вони самостійно не вчинили дій для захисту порушених прав.

Таким чином, усе вищеописане вказує на те, що Прокурор довів, що для захисту прав та інтересів держави є підстави відповідно до норм частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки має місце усвідомлена пасивна поведінка уповноважених суб`єктів владних повноважень, коли органам відомо (мало бути відомо при належному здійснені відповідних повноважень) про порушення інтересів держави, яке полягає у неправомірному ведення лісогосподарської діяльності, при цьому як Позивач 1 так і Позивач 2 мають відповідні повноваження для захисту порушеного права та інтересу, але всупереч цим інтересам ефективних способів реагування не вчиняли, обмежились лише листуванням з Прокурором та Відповідачем (за захистом до суду не звертались).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Вказані органи (Позивач 1 та Позивач 2) протягом тривалого періоду часу та навіть після отримання повідомлення Прокурора самостійно не звернулись до суду з позовом в інтересах держави і не вживали будь-яких інших ефективних заходів до забезпечення інтересів держави, тобто - неналежним чином здійснюють захист законних інтересів держави, що є достатнім для підтвердження підстав представництва Прокурора. За наведених вище обставин колегія суддів вважає, що Прокурором належним чином обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з даним позовом.

Разом з тим, доводи Відповідача висвітлені в апеляційній скарзі про те, що Прокурор звернувшись в суд, виступає на захист інтересів не держави у цілому, а виступає в інтересах Позивача 1 та Позивача 2, як окремих юридичних осіб, у спорі з іншою юридичною особою - державним підприємством щодо земельної ділянки, яка перебувала і перебуває у державній власності, то суд вважає такі доводи безпідставними. При цьому суд зазначає, що Позивач 2 входить до сфери управління Позивача 1 та до такої категорії юридичних осіб, як державні компанії, не відноситься (а інтерес Позивача 1аж ніяк не можна ототожнювати з приватним інтересом).

З огляду на усе вищевказане в даній постанові Північно-західний апеляційний господарський суд вважає безпідставним та недоведеним твердження Відповідача, наведене в апеляційній скарзі про те, що у Прокурора відсутні підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2.

Водночас, аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Відповідно до частини 1 статті 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 стаття 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом спору є заборона Відповідачу ведення лісового господарства на земельних ділянках, які знаходяться в постійному користуванні Позивача 2 на підставі держаного акту Б № 022537 від 1978 року, виданого виконавчим комітетом Житомирської обласної ради народних депутатів загальною площею 15724,8 га та які є землями оборони.

Відповідно до частин 1 4 статті 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" визначено, що землі оборони - землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про використання земель оборони" визначено, що: військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 101 Лісового кодексу України: ліси, розташовані на землях оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону; охорона, захист, використання та відтворення лісів на землях оборони проводяться спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами з урахуванням режиму цих територій в порядку, встановленому Законом України "Про використання земель оборони", цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Згідно з частиною 2 статі 10 Закону України "Про оборону України", Міністерство оборони України здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що: військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

З аналізу вищевказаного вбачається, що вести лісове господарство у лісах на землях оборони та використовувати лісові ресурси, мають право лише постійні лісокористувачі Міністерства оборони України.

Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній та комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

За приписами частин 2 статті 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Оцінюючи предмет позовних вимог Прокурора, у сукупності з доданими до матеріалів справи доказами (на підтвердження у Позивача 2 права постійного користування земельними ділянками) колегія суддів, зважаючи на заперечення Відповідача та Третьої особи 3, наведені в апеляційних скаргах, щодо відсутності у Позивача 1 та Позивача 2 права на здійснення лісогосподарської діяльності та ведення лісового господарства на зазначених вище земельних ділянках, зауважує наступне.

Як встановлено судом, відповідно до Державного акту на право користування землею серії Б №022537 від 1978 року, Житомирській КЕЧ району надано у безоплатне та безстрокове користування земельну ділянку площею 15724,8 га, для державних потреб (том 1, а.с. 30).

Даний акт на час розгляду справи є чинним та у встановленому законом порядку не оскаржувався.

Відповідно до Директиви Міністра оборони України № Д322/1/01 від 20 січня 2005 року правонаступником Житомирської КЕЧ району є Позивач 2.

Крім того, з Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що дані земельні ділянки державної форми власності перебувають у постійному користуванні Позивача 2 (том 1, а.с. 38-40).

Відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990року за № 562-XII "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" громадяни, підприємства, установи, організації, які мали у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Згідно пункту 5 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" передача земель у приватну та колективну власність, а також надання їх у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям у ході земельної реформи та закріплення їх прав власності або користування землею здійснювалась в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

В силу дії пункту 6 Постанови про земельну реформу громадяни, підприємства, установи й організації, які мали у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні були до 15 березня 1994 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачалося.

З 1 січня 2002 року набрав чинності Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року, пункт 6 Розділу Х "Перехідних положень" якого зобов`язував юридичних осіб, які мали у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не могли мати їх на такому праві, до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Визнаючи такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу", пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, Конституційний Суд України зазначив, що: юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою; у пункті 6 Перехідних положень Кодексу йдеться про переоформлення права власності або оренди юридичними особами; переоформлення має два значення: повторити оформлення і оформити заново, за новими правилами; підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт; Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки; право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством; права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені).

Апеляційний господарський суд вказує на те, що у відповідності до статті 92 Земельного кодексу України (2001 року) права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набували, зокрема, установи, що належали до державної власності, а тому, на переконання суду на Позивача 2 не поширюється дія пункту 6 Розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України, а надане йому право постійного користування земельною ділянкою не може вважатися втраченим, чим спростовується твердження Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, щодо недійснісності державного акта на право постійного користування землею № 022537 від 1978 року.

Саме тому, колегія суддів зауважує, що постійним користувачем земельної ділянки площею 14852,93 га є Позивач 2.

В той же час, колегія суддів констатує, що Третя особа 1 є тим самим підприємством яке має право здійснювати лісогосподарську діяльність, такий вид діяльності, передбачено положенням про її діяльність.

Разом з тим, в матеріалах справи наявний аудиторський звіт № 234/3/31/аз від 25 травня 2017 року за результатами фінансового аудиту та аудиту відповідності Позивача 2 за період 1 червня 2013 року по 28 лютого 2017 року, складений Центральним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, відповідно до якого виявлено, що ДП "Житомирський військовий лісгосп" не маючи прав постійного земле- та лісокористування продовжує вирубку на землях оборони, що підтверджено інформацією про видачу спеціальних дозволів (лісорубних квитків) на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування, рубок формування та оздоровлення лісів та інших рубок, оприлюднених на сайті Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (том 1, а. с. 60-76).

Відповідач, як в своїй апеляційній скарзі, так і в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції стверджує, що правомірно здійснює ведення лісового господарства на спірних земельних ділянках саме на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №773-р від 4 вересня 2013 року (відповідно до якого було передано цілісний майновий комплекс) та з огляду на те, що саме він є спеціалізованим лісогосподарським підприємство діяльність якого скерована на ведення та здійснення лісового господарства на землях лісового фонду.

Так, Розпорядженням КМУ від 4 вересня 2013 року №773-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів" цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" та Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" передано із сфери управління Позивача 1 до сфери управління Третьої особи 3.

В той же час, колегія суддів оцінюючи доводи Відповідача та Третьої особи 3, наведені в апеляційних скаргах, відносно того, що до складу переданого цілісного майнового комплексу увійшли також спірні земельні ділянки, зауважує наступне.

У відповідності до частини 1 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", цілісним майновим комплексом є господарський об`єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс.

В розумінні даної норми закону, земельна ділянка являє собою не будь-яку земельну ділянку, а конкретно ту, на якій розміщується господарський об`єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг).

Тобто, розпорядженням КМУ №773-р від 4 вересня 2013 року було передано лише цілісний майновий комплекс, однак, земельні ділянки, які відносяться до земель оборони та перебувають на праві постійного користування Позивача 2, вказаним розпорядженням передані не були.

Слід також зазначити, що відповідно до річної фінансової звітності за 2018 рік, Відповідач земельні ділянки не обліковувував.

В той же час, колегія суддів зауважує, що дійсно ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат", згідно приписів законодавства, мало право саме на ведення лісового господарства на вищевказаних земельних ділянках, натомість права користування (тобто права володіти та користуватися) вказаною земельною ділянкою загальною площею 14852,93 га ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат" у встановленому Земельним кодексом України порядку не набувало.

Поряд з тим, відповідно до Статуту Відповідача (затвердженого Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 25 квітня 2018 року, за №312), останнє засновано на державній власності, створене відповідно до наказу Позивача 1 від 20 березня 2009 року №123 "Про реорганізацію ДП Івано-Франківський військовий ліс промкомбінат", належить до сфери управління Третьої особи 3 (Орган управління майном) і координується Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Водночас положень про правонаступництво Статут Відповідача не містить.

Окрім того, колегія суддів дослідивши Розпорядження КМУ №773-р від 4 вересня 2013 року та Статут Відповідача в площинні дії статті 101 Лісового кодексу України (відповідно якої використання та відтворення лісів на землях оборони проводяться спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами з урахуванням режиму цих територій в порядку), прийшла до висновку, що Відповідач не входить до сфери управління Позивача, а належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, а головне не є саме спеціалізованим лісогосподарським підрозділом саме Позивача 1 (з огляду на категорію земель).

Що ж стосується тверджень Відповідача, наведених в апеляційній скарзі (та відповідно в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції) щодо того, що право Відповідача на ведення лісового господарства підтверджується матеріалами лісовпорядкування та його правонаступництвом за ДП "Івано-Франківський військовий лісокомбінат", то такі доводи спростовується обставинами, встановленими у постановах Вищого господарського суду України від 6 серпня 2014 року в справі №906/1704/13 та Апеляційного суду Житомирської області від 12 вересня 2018 року у справі №278/1283/14-ц.

Зокрема рішеннями у даних справах встановлено, що: «у Статуті ДП "Житомирський військовий лісгосп" (назву змінено на ДП Зарічанське лісове господарство"), відсутні положення про правонаступництво.»

Апеляційний господарський суд зауважує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили

Отже, виходячи з вищевикладеного, обставини, встановлені судовими рішеннями щодо правонаступництва Відповідача, які набрали законної сили, мають преюдиціальне значення, а встановлені ними обставини не потребують повторного доведення.

Що ж стосується матеріалів лісовпорядкування та проекту організації та розвитку лісового господарства 2013 року (на який покликається Відповідач), то колегія суддів звертає увагу, що такий Проект організації та розвитку лісового господарства був виданий та затверджений Позивачем 1 саме для Державного підприємства «Житомирський військовий лісгосп» (том 1, а.с. 79-83).

Дане повністю спростовує твердження Відповідача щодо наявності у нього Проекту організації та розвитку лісового господарства виданого Позивачем 1 саме для Відповідача.

Окрім того, колегія суддів дослідивши докази, долучені Прокурором та Позивачами до матеріалів справи, з яких слідує, що дана земельна ділянка є територією на якій дислокується Позивач 2 та яка використовується як загальновійськовий полігон Збройних Сил України (том 1, а.с. 85; том 4, а.с. 2-28). Відповідно зважаючи на таке призначення земельної ділянки, виникає колізія, з-приводу одночасного проведення занять та військової підготовки Збройними Силами України та лісогосподарською діяльністю Відповідачем на таких земельних ділянках, які як встановлено вище в даній постанові є загальновійськовий полігон Збройних Сил України.

Враховуючи усе вищеописане та правовий статус спірних земельних ділянок, колегія суддів констатує, ту обставину, що у Відповідача відсутні правові підстави для ведення лісового господарства та використання лісового фонду саме на земельних ділянках Позивача 1, які мають спеціальний статус та особливості в силу їх використання підрозділами Позивача 1 для здійснення військової діяльності та проведення відповідних військових навчань та випробування військової техніки.

Апеляційний господарський суд також звертає увагу на те, що на час ухвалення оспорюваного рішення судом першої інстанції, діяла частина 4 статті 17 Лісового кодексу України, за змістом якої, право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (редакція діяла до 16 січня 2020 року).

У відповідності до частини 5 Розділу VIII Лісового кодексу України, до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

В той же час, матеріали лісовпорядкування саме на Відповідачем у справі відсутні, а Відповідачем не подавалися.

Водночас, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що сама по собі наявність планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування не позбавляє лісокористувачів обов`язку в подальшому здійснити реєстрацію права користування земельною ділянкою.

Як уже встановлено вище в даній судовій постанові, право постійного користування спірною земельною ділянкою, уже зареєстровано за Позивачем 2, а тому без припинення такого права в установленому законом порядку воно не може належати чи бути передане іншим особам, зокрема Відповідачу в справі.

Статтею 141 Земельного кодексу України визначений перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

За приписами статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Отже, чинним законодавством визначений порядок припинення права постійного користування земельними ділянками.

Докази на підтвердження припинення права постійного користування земельною ділянкою Позивачем 2 в матеріалах справи відсутні, а тому Відповідачем не доведено, що спірні земельні ділянки вилучались із користування Міністерства оборони України та передавались Державному агентству лісових ресурсів. Також, судова колегія вважає за доцільне звернути увагу, що Акт передачі Корбутівського військового лісництва від 30 червня 2009 року та Акт передачі Зарічанського військового лісгоспу від 30 червня 2009 року Позивачем 1 та КЕВ м. Житомир не підписано (том 1, а.с. 146-149).

Крім того, матеріали справи не містять доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

Окрім того доводи Відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що спірна земельна ділянка не використовується Позивачем 2 відповідно до Закону України «Про використання земель оборони» є необгрунтованими та спростовуються доказами, долученими Позивачем 2 до матеріалів справи (том 4, а.с. 2-27).

З огляду на все вищевстановлене в даній судовій постанові, зокрема на те, що Відповідач належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, цільове призначення спірних земельних ділянок (землі оборони), колегія суду приходить до висновку, про відсутність у Відповідача підстав для здійснення господарської діяльності (ведення лісового господарства) на спірних земельних ділянках. При цьому апеляційний господарський суд акцентує увагу на тому, що визначальним у даному випадку є саме вихід Відповідача із сфери управління Позивача 1 та віддання його до сфери управління Третьої особи 3, що виключає його право на здійснення лісогосподарської діяльності на спірних земельних ділянках, які є землях оборони та мають особливий режим використаня.

Що ж стосується покликання Відповідача на Акт прийому-передачі житлового фонду та об`єктів соціально-культурної сфери Позивача 1 від 18 грудня 2006 року як на підставу набуття права на ведення лісогосподарської діяльності, оскільки в комунальну власність уповноваженими представниками Позивача 1 було передано лише об`єкти житлового фонду, будівлі та споруди військового містечка №115 (військової частини А-4192), які розташовані на частині спірної земельної ділянки площею 68,2 га, що в свою чергу не призвело до зміни землекористувача та цільового призначення земельної ділянки.

Відтак, оскільки Відповідачем не доведено законність ведення ним лісового господарства та використання лісового фонду на спірній земельній ділянці, при цьому Державний акт на право постійного користування, виданий Житомирській КЕЧ району (правонаступником якого є Позивач 2), на день вирішення спору в суді є чинним, право на користування земельною ділянкою в державному реєстрі речових прав зареєстровано за Позивачем 2, а вказані земельні ділянки є військовим полігоном, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість та підставність позовних вимог. Відповідно суд приймає рішення, яким забороняє Відповідачу ведення лісового господарства та використання лісового фонду на земельних ділянках Позивача 1 загальною площею 14852,93 га, що належать на праві постійного користування Позивачу 2.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Апеляційний господарський суд з огляду на все вищевстановлене в даній постанові, ще раз констатує, що доводи апеляційних скарг Відповідача та Третьої особи 3 є безпідставними, та спростовані судом апеляційної інстанції всім вищеописаним у цьому судовому рішенні.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подані апеляційні скарги Відповідачем та Третьої особи 3, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно колегія суду залишає без змін оспорюване рішення, а подані Відповідачем та Третьою особою 3 апеляційні скарги без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача та Третю особу 3, згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство" на рішення Господарського суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року в справі №906/569/19 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Державного агентства лісових ресурсів України на рішення Господарського суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року в справі №906/569/19 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року в справі №906/569/19 - залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу №906/569/19 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 8 грудня 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.