Постанова

від 07.12.2020 по справі 905/856/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2020 р. Справа № 905/856/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Євтушенко Є.В.

за участю представників:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Шовков О.С. (адвокат), за ордером та свідоцтвом;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Квадрат , м. Маріуполь вх. № 2782 Д/З на рішення господарського суду Донецької області від 15.09.2020 р. у справі № 905/856/20 (суддя - Величко Н.В., повний текст складено та підписано 21.09.2020 р.)

за позовом Маріупольської міської ради, м. Маріуполь

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Квадрат , м. Маріуполь

про стягнення 511 423,68 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Маріупольська міська рада (далі - позивач) звернулася до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Квадрат (далі - ТОВ фірма Квадрат , відповідач) безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 511 423,68 грн. на підставі ст. ст. 1212-1214 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог Маріупольська міська рада посилається на те, що відповідач з 01.01.2017 по 31.10.2019 р. використовував земельну ділянку площею 0,5913 га з кадастровим номером 1412336300:01:013:0078 по вул. Гавань Шмідта, 6 у м. Маріуполі, на якій розташована належна йому на праві власності нежитлова будівля, без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав.

Позивач стверджує, що відповідач, за відсутності укладеного договору, у заявлений до стягнення період зберігав кошти та не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою, чим збільшив вартість власного майна, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Рішенням господарського суду Донецької області від 15.09.2020 р. позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 466 553,72 грн., а також судовий збір в сумі 6 998,31 грн.

В частині задоволення позову рішення суду мотивоване, зокрема, з тих підстав, що на момент звернення позивача з позовом до суду договір оренди спірної земельної ділянки між сторонами не укладався, право оренди за відповідачем не зареєстровано, тому суд дійшов висновку, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.

В частині відмови у задоволенні позову рішення суду обґрунтоване пропуском Маріупольською міською радою позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

На думку скаржника, оскільки акт № 2 від 05.11.2019 р. про визначення розміру збитків (т. 1, а.с. 32-33) не затверджений головою комісії, як це передбачено Положенням про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (додаток № 2 до рішення виконкому міської ради № 318 від 18.07.2018 р.), тому позивачем порушено встановлену процедуру визначення і відшкодування збитків, відповідно, у позивача відсутнє право вимоги відшкодування збитків, а акт № 2 від 05.11.2019 р. є недійсним.

Крім того, скаржник посилається на його неналежне повідомлення про дату, місце та час проведення засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Відповідач стверджує, що позивачем невірно застосовано коефіцієнти 2,0 та 3,0 при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів із посиланням на відсутність у відомостях Державного земельного кадастру коду класифікації видів цільового призначення земель, та наполягає на застосуванні коефіцієнту 1,2 до спірного періоду на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 1793 від 27.05.2020 р.

Відповідач вважає безпідставним використання вихідних даних, наведених у інформаційних листах ГУ Держгеокадастру у м. Маріуполі та ГУ ДФС у Донецькій області з огляду на те, що єдиним документом, що підтверджує правильність обчислення розміру безпідставно збережених коштів є витяг про нормативну грошову оцінку землі. При цьому, в матеріалах справи відсутні листи зазначених органів за тими номерами та датами, на які відповідач посилається в тексті апеляційної скарги.

За доводами апеляційної скарги, перебіг позовної давності розпочався з моменту закінчення строку для розробки проекту землеустрою відповідачем (з вересня 2013 року), а не з квітня 2020 року в момент відправлення акту № 2 від 05.11.2019 р. на адресу відповідача.

На виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 р. від скаржника надійшла уточнена апеляційна скарга, згідно з якою:

- нарахувавши відповідачеві збитки, позивач некоректно та неправильно посилався з поміж іншого на ст. 1212 ЦК України, а суд першої інстанції неправомірно та безпідставно застосував цю статтю, яка не визначає порядок стягнення збитків;

- позивачем неправильно визначено кінцеву дату нарахування збитків: акт було складено 15.11.2019 р., тому кінцевою датою нарахування збитків є 01.10.2019 р., а не 31.10.2019 р.

У визначений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 р. строк, від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.

Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору про поділ нерухомого майна від 23.04.2009 №1466, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Дубровською О.А., витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно міського комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» від 24.04.2009 № 22562946 (номер запису 3362 в книзі 6), ТОВ Фірма "Квадрат" є власником нежитлової будівлі загальною площею 2767,9 кв.м. по вул. Шмідта Гавань, буд. 6 у м. Маріуполь Донецької області.

Рішенням Маріупольської міської ради від 26.06.2012 № 6/20-2091 «Про дозвіл розробки проектів землеустрою з відводу земельних ділянок по вул. Гавань Шмідта, 6 в Жовтневому районі міста товариству з обмеженою відповідальністю «Дока» , ТОВ фірма «Квадрат» , фізичній особі-підприємцю Анацькій С.А.» , надано ТОВ фірма «Квадрат» згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5985 га для обслуговування виробничої бази по вул. Гавань Шмідта, 6 в Жовтневому районі міста. Дане рішення втрачає силу через 12 (дванадцять) місяців з дня його прийняття. (п.2, п.4 цього рішення).

Доказів розроблення ТОВ фірма «Квадрат» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5985 га для обслуговування виробничої бази по вул. Гавань Шмідта, 6 в Жовтневому районі міста на виконання рішення Маріупольської міської ради від 26.06.2012 № 6/20-2091, у строк встановлений таким рішенням, матеріали справи не містять.

Земельна ділянка з кадастровим номером 1412336300:01:013:0078 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, площею 0,5913 га, розташована по вул. Гавань Шмідта, 6 сформована 11.02.2013 р., що підтверджується листом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 540/105-20 від 15.07.2020 р.

У цьому листі також зазначено, що підставою формування земельної ділянки був проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на термін 10 років ТОВ фірмі Квадрат для функціонування виробничої бази по вул. Гавань Шмідта, 6 у м. Маріуполі, розроблений КП Госпрозрахунковий земельно-кадастровий центр на замовлення ТОВ фірма Квадрат , згідно з рішенням ММР від 26.06.2012 № 6/20/2091.

Проте, незважаючи на формування спірної земельної ділянки 11.02.2013 р. як об`єкту цивільних прав, правовідносини щодо користування нею відповідачем так і не були оформлені.

Згідно з рішенням Маріупольської міської ради від 22.09.2016 № 7/11-709 «Про повторний розгляд звернення ТОВ фірма «Квадрат» про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: Шмідта Гавань, 6б, в Центральному районі міста» , ТОВ фірма «Квадрат» на виконання вимог пункту 4 рішення Маріупольської міської ради від 26.06.2012 № 6/20-2091 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблений та погоджений у встановленому порядку не був, у зв`язку з чим, розглянувши повторне звернення відповідача, Маріупольська міська рада вирішила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5913 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості (обслуговування виробничої бази) за адресою: Шмідта гавань, 6б в Центральному районі міста ТОВ фірма «Квадрат» . Термін даного рішення спливає через 12 місяців з дати його прийняття (п.1, п.2 рішення).

В матеріалах справи відсутні докази розроблення ТОВ Фірма «Квадрат» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5913 га для обслуговування виробничої бази по вул. Гавань Шмідта, 6б в Жовтневому районі міста на виконання рішення Маріупольської міської ради від 22.09.2016 № 7/11-709, у строк встановлений таким рішенням.

Рішенням виконавчого комітету ММР № 318 від 18.07.2018 р. створено комісію з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам та затверджено її склад, а також затверджено Положення про порядок з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Згідно з рішенням Маріупольської міської ради від 05.09.2019 № 7/44-4348 «Про повторний розгляд звернення ТОВ фірма «Квадрат» про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: Шмідта Гавань, 6, в Центральному районі міста» , ТОВ фірма «Квадрат» на виконання пункту 2 рішення Маріупольської міської ради від 22.09.2016 № 7/11-709 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблений та погоджений у встановленому порядку не був, у зв`язку з чим, розглянувши повторну заяву відповідача, Маріупольська міська рада вирішила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5913 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (обслуговування виробничої бази) за адресою: Шмідта гавань, 6 в Центральному районі міста ТОВ фірма «Квадрат» . Термін даного рішення спливає через 12 місяців з дати його прийняття (п.1, п.2 цього рішення).

Матеріали справи свідчать про те, що між відповідачем, як замовником, та ФОП Ігнатенко В.П., як виконавцем, укладено договір № 1012 від 17.12.2019, предметом якого є виконання геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування на земельній ділянці, розташованій за адресою: Гавань Шмідта, 6 у м. Маріуполь.

На виконання цього договору 23.01.2020 виконавець передав, а замовник прийняв за актом приймання-передачі наданих послуг до договору № 1012 від 17.12.2019 роботи з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (обслуговування виробничої бази) за адресою: Шмідта гавань, 6 в Центральному районі міста Маріуполь Донецької області.

При цьому, за інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (т. 1, а.с. 125) документація із землеустрою, розроблена ФОП Ігнатенко В.П., була затверджена 24.01.2020 р.

22.10.2019 р. позивачем надіслано відповідачеві повідомлення № 26.6.1-64288-09 від 22.10.2019 р., яким відповідача запрошено на засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, що підтверджується фіскальним чеком ПАТ Укрпошта від 22.10.2019 р.

Рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 18 від 30.01.2020 р. затверджено акт комісії, створеної відповідно до рішення ММР № 318 від 18.07.2018 р., № 2 про визначення обсягу збитків від 05.11.2019 р., згідно з яким земельна ділянка використовується відповідачем з 24.04.2009 р., а використання за період з 01.01.2017 р. по 30.10.2019 р. земельної ділянки по вул. Гавань Шмідта, 6 здійснювалося без оформлення відповідного документа, спричинило недоотримання міською радою доходу в формі орендної плати, що є підставою для стягнення в установленому чинним законодавством збитків у розмірі 511 423,68 грн. з ТОВ фірма Квадрат .

У зв`язку з тим, що відповідач на засідання комісії не з`явився, Маріупольською міською радою йому було надіслано повідомлення № 26.6.3-7664-09 з пропозицією у 10-денний термін з дня надходження повідомлення розглянути його разом з актом № 2 від 05.11.2019 р. та про результати їх розгляду інформувати у письмовій формі Департамент по роботі з активами ММР. Про факт надсилання позивачем даного повідомлення свідчить копія фіскального чеку ПАТ Укрпошта .

Посилаючись на те, що внаслідок використання відповідачем спірної земельної ділянки без укладення договору оренди землі, територіальна громада м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси позивача щодо неодержаних коштів у розмірі орендної плати за землю за період з 01.01.2017 р. по 31.10.2019 р. в сумі 511 423,68 грн., позивач звернувся з даним позовом до господарського суду.

Частиною 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад, справляння плати за землю, тощо.

Згідно з ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Таким чином, розпорядником спірної земельної ділянки, що діє в інтересах територіальної громади є позивач.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини першої статті 156 Земельного кодексу України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом зазначених приписів Цивільного та Земельного кодексів України, відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав, на якій ці об`єкти розміщені.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 цього Кодексу).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно з ст. 123 Земельного Кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 124 Земельного Кодексу України визначено порядок передачі земельних ділянок в оренду. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України).

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

У той же час, стаття 125 ЗК України передбачає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Абзацом восьмим частини першої статті 31 Закону України Про оренду землі встановлено, що договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою ні попереднім користувачем, ні ТОВ фірма Квадрат , зокрема укладення відповідних договорів оренди з Маріупольською міською радою та державною реєстрацією такого права, а отже, при укладенні договору розподілу нерухомого майна між співвласниками спільної часткової власності від 23.04.2009 р. право користування земельною ділянкою, якого не існувало у обох співвласників на момент укладення цього договору, до відповідача не перейшло. Таким чином, відповідач у заявлений до стягнення період користувався земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Судовою колегією враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17, відповідно до якої Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від висновків Верховного Суду України щодо застосування приписів статей 1212-1214 ЦК України стосовно можливості стягнення суми орендної плати без укладеного між сторонами договору оренди землі.

Позивачем та матеріалами справи доведено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці за адресою: Гавань Шмідта, 6, м. Маріуполь на підставі договору розподілу нерухомого майна між співвласниками спільної часткової власності від 23.004.2009 р. Відповідачем до матеріалів справи не надано належних доказів оформлення права користування спірною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Маріупольською міською радою та державної реєстрації права оренди відповідача за період з 01.01.2017 р. по 31.10.2019 р.

Таким чином, відповідач користувався спірною земельною ділянкою у заявлений до стягнення період без достатніх правових підстав.

Отже, в даному випадку до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовані цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельними ділянками без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, а наявність або відсутність вини відповідача в даному випадку не підлягає дослідженню, у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції про те, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, є обґрунтованими.

Судова колегія зауважує, що у разі укладення відповідно до положень чинного законодавства договору оренди в ньому сторони б погодили істотні умови, в тому числі і розмір орендної плати, натомість при зверненні з вимогами за бездоговірне користування земельною ділянкою міська рада в одноособовому порядку здійснює розрахунок та визначає розмір плати за користування ділянкою.

При цьому, для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи пов`язані із безпідставним збереженням майна розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.

Як зазначено вище, у заявлений до стягнення період відповідач не оформив орендні правовідносини з позивачем та не зареєстрував своє право оренди земельної ділянки, відтак таке користування слід визнати таким, що відбулося без достатніх правових підстав.

За інформацією ГУ Держгеокадастру у Донецькій області (лист № 540/105-20 від 15.07.2020 р.) спірна земельна ділянка площею 0,5913 га (цільове призначення земельної ділянки - інші землі транспорту та зв`язку) була сформована як об`єкт цивільних прав 11.02.2013 р., якій присвоєний кадастровий номер 1412336300:01:013:0078, що відповідачем в апеляційному провадженні не спростовано належними доказами.

Рішенням Маріупольської міської ради від 23.12.2016 № 7/14-1120 «Про затвердження умов надання земельних ділянок на території Маріупольської міської ради відносно плати за землю на 2017» встановлено, що ставки земельного податку на земельні ділянки, земельні частки (паї), які знаходяться у власності, постійному користуванні у суб`єктів господарювання, фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, на території міста Маріуполя, встановлюються згідно з додатком 2. Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня та закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку з набуттям права власності та (або) користування новими земельними ділянками може бути менш ніж 12 місяців).

У додатку 2 до цього рішення наведено наступні ставки земельного податку у місті Маріуполі: землі, зайняті житловим фондом - 0,03%; землі, зайняті автостоянками для збереження особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівничими кооперативами - 0,03%; землі, зайняті індивідуальними гаражами - 0,03%; землі, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями та спорудами - 0,03%; для сінокосіння і випасання худоби - 0,1%; для багаторічних насаджень - 0,03%; для городництва - 0,03%; в інших випадках - 1%.

У додатку 3 до цього рішення наведено наступні ставки орендної плати за землю: індивідуальне садівництво - 0,09%; городництво - 0,09%; будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 1%; колективне гаражне будівництво - 0,5%; в інших випадках - 3%.

Вказане рішення Маріупольської міської ради продовжено на 2018 рік рішенням Маріупольської міської ради від 27.12.2017 №7/25-2387.

Рішенням Маріупольської міської ради від 25.06.2018 № 7/32-2920 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку, розміру орендної плати за землю на території Маріупольської міської ради на 2019» встановлено ставки земельного податку (Додаток 1) та ставки орендної плати за землю (Додаток 3) за видами цільового призначення земель (% від нормативної грошової оцінки) за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено.

Так, ставка земельного податку для земель громадської забудови (для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) для юридичних осіб - 1% від нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено. Ставка орендної плати для земель громадської забудови (для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) для юридичних осіб - 3% від нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено.

Відповідно до листа Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру від 17.10.2019 № 1889/105-19 та додатка до нього, земельна ділянка, що розташована в м. Маріуполь, Шмідта Гавань, 6, площею 0,5913 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.01.2017, на 01.01.2018 складає 2775820,01 грн. (коефіцієнт - 1,2), станом на 01.01.2019 - 3232162,59 грн. (коефіцієнт - 1,2).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 затверджено Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (далі - Порядок), який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2016 року за N 1647/29777.

Згідно з п. 5 цього Порядку, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року N 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за N 1011/18306 (додаток 1).

У примітках до додатку 1 до Порядку визначено, що для земельних ділянок, інформація про які не внесена до відомостей Державного земельного кадастру, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 2,0. У разі якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 2,0.

Відповідно до додатка 1 до Порядку із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2018 р. N 162 (що діє з 17.07.2018) для земельних ділянок, інформація про які не внесена до відомостей Державного земельного кадастру, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 3,0. У разі якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 3,0.

Згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 285/105-20 від 29.04.2020, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 1412336300:01:013:0078 станом на 01.01.2018 складає 782,41 грн./кв.м. (значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки розраховано з урахуванням коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, Кф=2,0 - у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель), з 17.07.2018 до кінця 2018 року - 1173,61 грн./кв.м. (Кф=3,0), станом на 01.01.2019 - 1366,55 грн./кв.м. (Кф=3,0).

В акті № 2 від 05.11.2019 р. для розрахунку застосовано ставку орендної плати у розмірі 3 %, що передбачено рішеннями ММР № 7/14-1120 від 23.12.2016 р., № 7/25-2387 від 27.12.2017 р., № 7/32-2920 від 25.06.2018 р.

Позивач при здійсненні розрахунку позовних вимог розрахував нормативну грошову оцінку за 2017 рік та по 16.07.2018 року із застосуванням коефіцієнту 2,0, а з 17.07.2018 р. - 3,0 через відсутність у Державному земельному кадастрі коду класифікації видів цільового призначення земель для спірної земельної ділянки.

Оскільки такі відомості внесені до Державного земельного кадастру лише 24.01.2020 р. після виконання ФОП Ігнатенко В.П. проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, тому застосування позивачем зазначених коефіцієнтів є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги про зворотнє відхиляються за недоведеністю.

Посилання скаржника на витяг № 1793 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки із визначенням коефіцієнту у розмірі 1,2 не приймаються до уваги, оскільки даний витяг датований 27.05.2020 р., тобто, наданий ГУ Держгеокадастру у Донецькій області після внесення згаданих відомостей до ДЗК.

Згідно з листом ГУ ДФС у Донецькій області № 26.6.3-61169-09 від 08.10.2019 р., ТОВ Фірма Квадрат самостійно надана податкова декларація по платі за землю (земельний податок) за ставкою 1 %, в якій за 2017 рік нарахована сума земельного податку в розмірі 22 030,88 грн. за земельну ділянку площею 0,5959 га, розташовану за адресою: вул. Гавань Шмідта, 6, нормативна грошова оцінка на 2017 рік - 3697067,0 грн./га. Станом на 17.10.2019 р. сума боргу за цю земельну ділянку складає 18 925,88 грн.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).

Наведена оплата земельного податку в розмірі 22 030,88 грн. за 2017 рік не враховується судом апеляційної інстанції при визначенні суми безпідставно збережених відповідачем коштів у заявлений до стягнення період, оскільки:

- оплата проводилася за земельну ділянку площею 0,5959 га, а земельна ділянка з кадастровим номером 1412336300:01:013:0078 має площу 0,5913 га;

- на підтвердження здійснення цієї оплати відповідачем до матеріалів справи не надано жодного первинного доказу;

- в своїй апеляційній скарзі відповідач не зазначає доводів щодо необхідності врахування суми сплаченого ним земельного податку до розміру безпідставно збережених та не наводить документального обґрунтування викладених доводів.

За таких обставин, позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 511 423,68 грн. на підставі ст. ст. 1212-1214 ЦК України.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач заявив про застосування позовної давності, стверджуючи про сплив позовної давності 01.01.2020 р., а в апеляційній скарзі відповідач вважає, що перебіг позовної давності розпочався з моменту закінчення строку для розробки проекту землеустрою відповідачем (з вересня 2013 року).

У відповіді на відзив позивач стверджує, що він дізнався про порушення свого права у квітні 2020 року - після спливу місячного терміну від моменту отримання листа відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 256, ст. 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач звернувся до суду з цим позовом 29.04.2020 р., що підтверджується відбитком штемпеля Укрпошти на конверті, в якому надійшла позовна заява.

В даному випадку право позивача є порушеним з 24.04.2009 р. та триває до теперішнього часу шляхом користування відповідачем спірною земельною ділянкою під належним йому на праві власності об`єктом нерухомого майна без достатніх правових підстав, тому судом першої інстанції на законних підставах застосовано наслідки спливу позовної давності до вимог позивача за період з 01.01.2017 по 28.04.2017, чим обумовлена відмова у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 93 921,75 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку внаслідок неоформлення належним чином відносин користування нею з позивачем не пов`язана із виконанням вимог рішення ММР № 6/20-2091 від 26.06.2012 р. щодо розробки проекту землеустрою з метою відводу земельної ділянки, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є хибними.

Щодо інших доводів апеляційної скарги враховується наступне.

Факт надсилання позивачем повідомлень про проведення засідання комісії та про розгляд затвердженого на цьому засіданні акту № 2 від 05.11.2020 р. не ставиться в залежність від факту їх отримання відповідачем.

Підписання цього акту за відсутності голови комісії через перебування у відпустці іншими членами комісії не свідчить на його недійсність та жодним чином не спростовує факту користування відповідачем земельною ділянкою без належних на те правових підстав.

Оскільки необхідність оформлення правовідносин землекористування чітко передбачена вищенаведеними вимогами спеціального законодавства, відтак обов`язок відповідача повернути позивачеві безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати витікає саме з імперативних вимог законодавчих приписів, тому доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення скаржника щодо проведення засідання комісії, про неналежне оформлення цього акту тощо не мають вирішального значення при вирішенні спору по суті у господарській справі.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

При цьому, приймається до уваги, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись, як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України ).

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення суду підлягає залишенню без змін за мотивами, викладеними у даній постанові суду апеляційної інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Донецької області від 15.09.2020 р. у справі № 905/856/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 08.12.2020 р.

Головуючий суддя В.І. Пушай

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Н.М. Пелипенко