Постанова

від 02.12.2020 по справі 757/8524/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/10392/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 757/8524/19-ц

02 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Желепи О.В.

- Олійника В.І.

при секретарі - Климчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Писанця В.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що згідно з наказом № 173/ос від 19.08.2017 року її призначено на посаду головного бухгалтера, а згідно з наказом № 43/ос від 22.01.2019 року її звільнено за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Вказувала на те, що відповідач при звільненні не вказав на обставини та причини, які б свідчили, що позивач грубо порушила трудові обов`язки, а на вимоги адвокатських запитів (№ 01-ПД09 від 23 січня 2019 року, № 02-ПД09 від 07 лютого 2019 року про надання відомостей та документів стосовно звільнення позивача із займаної посади) відповідач не надавав жодної інформації.

Також вказувала на те, що посада, яку вона займала (головний бухгалтер Виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасижирський філії Пасажирська компанія АТ Українська залізниця ) не є посадою, до якої можуть застосовуватися підстави, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, для звільнення.

Стверджувала, що ОСОБА_2 не мав повноважень на підписання наказу про звільнення позивача, оскільки трудовий договір (контракт) укладений між ОСОБА_2 , як директором філії Пасажирська компанія ПАТ Українська залізниця та ПАТ Українська залізниця припинив свою дію у зв`язку з закінченням строку його дії; довіреність видана ПАТ Українська залізниця на ім`я директора філії Пасажирська компанія ПАТ Українська залізниця ОСОБА_2, втратила свою дійсність 27.11.2018 року.

Зазначала, що її звільнення відбулося за відсутності попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації - ППО ВП НПП ВД СТ. Київ-Пасажирський ФІЛІЇ ПАТ Українська залізниця , що підтверджується відповіддю від 05 лютого 2019 № 52 та додатками до неї.

Крім того, зазначала, що при звільненні відповідачем було порушено ч. 3 ст. 184 КЗпП України, якою передбачено не допущення звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років, тоді як позивачка відноситься до вказаної категорії осіб.

Враховуючи зазначене, вважає, що її звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства, у зв`язку з чим просила визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства Українська залізниця від 22 січня 2019 року № 43/ос Про звільнення ОСОБА_1 , поновити її на посаді головного бухгалтера виробничого підрозділу вагонна дільниця станція Київ-Пасажирський філії Пасажирська компанія акціонерного товариства Укрзалізниця з 22 січня 2019 року та стягнути на її користь з Акціонерного товариства Українська залізниця середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Акціонерного товариства Українська залізниця від 22 січня 2019 року № 43/ос Про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера виробничого підрозділу вагонна дільниця станція Київ-Пасажирський філії Пасажирська компанія акціонерного товариства Укрзалізниця .

Стягнуто з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 556 305,72 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера виробничого підрозділу вагонна дільниця станція Київ-Пасажирський філії Пасажирська компанія акціонерного товариства Укрзалізниця .

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення з Акціонерного товариства Укрзалізниця на користь ОСОБА_1 суми виплати за один місяць, що становить 45 993,78 грн.

Стягнуто з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь держави судовий збір в сумі 2 305,20 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач АТ Українська залізниця подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального строку. Зазначав, що позивача було звільнено за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Підставою для звільнення стали акт службової перевірки з питань господарської діяльності філії Пасажирська компанія та її структурних підрозділів від 21.09.2018 року, протокол оперативної наради. Звертав увагу суду на те, що на оперативній нараді розглядалось питання недотримання фінансової дисципліни, що полягала у допущенні безпідставних господарських операцій та неналежного ведення бухгалтерського обліку під керівництвом позивача. Так, наказ (як і протокол комісії), як первинний документ для здійснення господарської операції не містить розмірів премій у відсотковому, сумарно-грошовому або будь-якому іншому визначенні, зокрема шляхом доручення преміювати в розмірах посадового окладу, або % від посадового окладу, а список, складений у довільній формі, не містить необхідних та будь-яких допустимих реквізитів щодо приналежності до наказу, такі матеріали було узято бухгалтерією для здійснення фінансової операції - премії нараховано та виплачено у розмірі посадових окладів. Зазначене свідчить про безпідставність здійснення господарської операції. Відтак, одноразовим грубим порушенням роботодавцем було розцінено - проведення господарської операції на підставі не належним чином оформлених первинних документів. Підставою для прийняття рішення про звільнення позивачки стало те, що наказ не містив всіх необхідних даних для проведення бухгалтерією господарської операції (виплати премії).

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Рогожук С.Л. просив залишити апеляційну скаргу АТ Українська залізниця без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року - без змін, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що відповідач не довів, що проведення господарських операцій входило до кола трудових обов`язків ОСОБА_1 , як і не довів того, що виплата премії являється господарською операцією, оскільки виплата премії не пов`язана із здійсненням господарської діяльності, а являється складовою частиною виплати заробітної плати і є лише фінансовою операцією. Крім того зазначив, що безпідставними є доводи апеляційної скарги, що позивачка була звільнена за проведення господарських операцій на підставі неналежно оформленого наказу, тоді як позивачка виконувала наказ керівника.

В судовому засіданні представник відповідача АТ Українська залізниця - Чикалов Р.Г. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 - Рогожук С.Л. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 19.08.2017 року ОСОБА_1 була призначена на посаду головного бухгалтера , наказ № 173/ос від 19.08.2017 року.

22.01.2019 року ОСОБА_1 була звільнена за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п. 1 ст. 41 КЗпП України, наказ № 43/ос від 22.01.2019 року. Підставою видачі наказу став акт службової перевірки з питань господарської діяльності філії Пасажирська компанія та її структурних підрозділів від 21.09.2018, протокол оперативної наради.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оспорюваний наказ про звільнення не відповідає приписам трудового законодавства, звільнення відбулося без погодження з профспілковою організацією.

Такі висновки суду ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 139 КЗпП Українивстановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами

Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення працівника за порушення, яке має ознаки одноразовості. Так, і рішення компетентного органу власника підприємства, і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення.

За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений позивач, а лише вказувати на одноразове грубе порушенняконкретних трудових обов`язків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, за змістом цих норм ЦПК України та положень КЗпП саме роботодавець повинен довести підставу звільнення працівника.

Як роз`яснено у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про судову практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Грубість порушення трудових обов`язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення , як грубого, покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватись з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148, 149 КЗпП України.

Так, відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Також встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Положення статті 149 КЗпП України зобов`язують до прийняття рішення про звільнення керівника за одноразове грубе порушення трудових обов`язків витребувати у нього письмові пояснення. Не можна звільнити за порушення, яке вже потягнуло застосовування інших видів дисциплінарних стягнень.

Так, з наказу від 22 січня 2019 року № 43/ос про звільнення ОСОБА_1 вбачається, що її звільнено за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ від 22 січня 2019 року № 43/ос про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади є незаконним, оскільки як наказ, так і посилання в ньому на акт службової перевірки з питань господарської діяльності філії Пасажирська компанія та її структурних підрозділів від 21.09.2018 року та протокол оперативної наради взагалі не містять доводів, за яке саме одноразове грубе порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 звільнено і це доведено позивачем та встановлено судом.

Висновки суду у цій частині є обґрунтованими, доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач до застосування дисциплінарного стягнення не зажадав від позивача письмові пояснення, не оголосив стягнення в наказі і не повідомив позивачку про нього під розписку.

Крім того, у протоколі оперативної наради при в.о. начальника Виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський Лебедєва Ж.В. від 20 грудня 2018 року зазначено, що під час оперативної наради встановлено: що головним бухгалтером Вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський ОСОБА_1 ймовірно у вересні 2018 року складено, підписано та надано на розгляд начальнику Вагонної дільниці ст.. Київ-Пасажирський ОСОБА_4 рапорт про преміювання працівників. Також встановлено, що головним бухгалтером Вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський ОСОБА_1 ймовірно у жовтні 2018 року складено, підписано та надано на розгляд начальнику Вагонної дільниці ст. Київ-Пасажирський ОСОБА_4 рапорт про преміювання працівників.

Тобто, встановлені обставини на оперативній нараді, свідчать про те, що порушення посадових обов`язків головним бухгалтером мали тривалий характер (наявна повторність).

Якщо порушення має тривалий, а не разовий характер, це не дає підстав для звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2019 року по справі № 461/605/18, провадження № 61-3017св19).

Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскільки порушення не було одноразовим.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем при обранні дисциплінарного стягнення не враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вказані обставини свідчать, що при звільненні відповідачем не були додержані передбачені статтею 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Відповідно до ст.. 252 КЗпП України зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Так, з листа голови ППО ВП НПП ВД СТ.КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ ФІЛІЇ ПАТ УКРЗАЛІЗНИЦЯ ОСОБА_5 від 05.02.2019 року № 52 вбачається, що профспілковий комітет у період часу з листопада 2017 року по 22.01.2019 року не приймав рішення та не надавав жодної попередньої згоди роботодавцю, на звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Разом з тим, у листі голови Первинної профспілкової організації Вагонної дільниця ст. Київ-Пасижирський від 27.03.2019 року № 25 зазначено, що ОСОБА_1 з травня 2018 року є членом виборного профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський та загалом характеризується позитивно. Разом з тим, розглянувши матеріали оперативної наради Вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський ОСОБА_1 завдали значних необґрунтованих витрат АТ Укрзалізниця , профспілковим комітетом постановлено рішення про наступне. У зв`язку із встановленням і доведенням вини члена виборного профспілкового комітету ОСОБА_1 у скоєнні одноразового грубого порушення трудових обов`язків на посаді головного бухгалтера Вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський, профспілковий комітет погоджує притягнення її до дисциплінарної відповідальності (звільнення на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 , 80 ЦПК України ).

Згідно приписів ст. 12 , ч. 1, 5-6 ст. 81 , ч. 1 ст. 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів, критично оцінює наданий відповідачем лист голови Первинної профспілкової організації Вагонної дільниця ст. Київ-Пасижирський від 27.03.2019 року № 25, оскільки, вказаний лист датований 27 березня 2019 року, тоді як позивача було звільнено 22 січня 2019 року. Позивач заперечувала, що вона є членом Первинної профспілкової організації Вагонної дільниці ст. Київ-Пасижирський, і відповідачем не було надано доказів на підтвердження того, що позивач дійсно є членом такої профспілкової організації, доказів на підтвердження того, що позивача викликали на засідання профспілкової організації з розгляду питання про погодження звільнення позивача з посади, а також протокол засідання профспілкової організації.

Таким чином, враховуючи надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що звільнення позивача відбулося без попередньої згоди профспілкової організації членом якої вона є.

Враховуючи встановлені судом обставини, надану оцінку наявним у справі доказам, не доведення відповідачем , що звільнення позивача відбулося без порушення законодавства про працю, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки встановлено, що позивач була звільнена з порушенням законодавства про працю.

При визначенні розміру заробітку за час вимушеного прогулу судом першої інстанції правильно застосовані положення статті 235 КЗпП України, Закону України Про оплату праці та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності рішення суду в частині визначення розміру заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому відсутні підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367 , 368 , 374 , 37 5, 381 - 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця залишити без задоволення .

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 грудня 2020 року.

Головуючий: Судді: