Постанова

від 26.11.2020 по справі 297/118/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 297/118/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 листопада 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суду в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.,

суддів: Собослоя Г.Г., Куштана Б.П.

з участю секретаря : Купар Л.В.

імена (найменування) сторін:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - виконавчий комітет Берегівської міської ради, ОСОБА_2 , Берегівська міська рада, державний реєстратор ЦНАП Берегівської міської ради Пир`єва В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ільницький Михайло Петрович, на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2018 року, ухваленого у складі судді Рішко Г.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Берегівської міської ради, ОСОБА_2 , Берегівської міської ради, державного реєстратора ЦНАП Берегівської міської ради Пир`євої В.М., треті особи: відділ у Берегівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, ТзОВ "Центр проектів" про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування запису про право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав на нерухоме майно,-

встановив :

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до виконавчого комітету Берегівської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідачів: відділ у Берегівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, товариство з обмеженою відповідальністю Центр проектів про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування запису про право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В ході підготовчого розгляду справи ухвалою суду від 03.04.2018 року прийнято до провадження змінені позовні вимоги, а також до участі в розгляді справи залучено Берегівську міську раду та державного реєстратора ЦНАП Берегівської міської ради Пир`єву В.М. в якості співвідповідачів.

Змінені позовні вимоги мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2012 року є власником квартири в АДРЕСА_1 . Вказаний будинок побудований ще у 1920-х роках. Будинковолодіння розташоване на земельній ділянці, яка призначена для його обслуговування. Задня частина земельної ділянки знаходиться на незначній відстані від каналу Верке, а та її частина, яка розділяє берегову смугу каналу та земельну ділянку будинковолодіння, використовується міськими службами для здійснення очисних та інших санітарних робіт. На спірній земельній ділянці, яка є прилеглою до території будинковолодіння, знаходилися декілька господарських будівель (сараї, гаражі, вбиральні), які належали власникам та користувачам квартир за цією адресою. Згідно рішення 11-ої сесії 7-го скликання Берегівської міської ради від 05.07.2016 року №275 Про затвердження проекту землеустрою та передачу ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 частину земельної ділянки будинковолодіння АДРЕСА_2 було незаконно та всупереч відома мешканців будинку АДРЕСА_3 передано у приватну власність ОСОБА_2 . На підставі цього рішення 07.10.2016 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку в АДРЕСА_2 , площею 0,0285 га, цільове призначення - для індивідуального садівництва. Відповідачем проводився незаконний демонтаж господарських будівель та паркану, що відділяє земельну ділянку від каналу Верке, шляхом їх самовільного знесення трактором. Позивач зазначає, що прийняте вищевказане рішення органом місцевого самоврядування та державна реєстрація права власності на земельну ділянку, прийняті з грубим порушенням вимог чинного законодавства України, що потягло за собою порушення прав мешканців будинку АДРЕСА_3 на користування земельною ділянкою, прилеглою до їхнього будинку, оскільки частина з наданої відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки знаходиться у користуванні власників будинковолодіння АДРЕСА_3 . З врахуванням наведеного позивач просив суд визнати недійсним та скасувати рішення 11-ої сесії 7-го скликання Берегівської міської ради від 05.07.2016 року №275 Про затвердження проекту землеустрою та передачу ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 та визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 31810324 від 11.10.2016 року 12:35:13 годин, визнати незаконним та скасувати запис про державну реєстрацію прав №16840706 від 07.10.2016 р. 11:12:17 годин, щодо реєстрації права приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 2110200000:01:005:0085, площею 0,0285 га, цільове призначення - для індивідуального садівництва, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 .

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2018 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення заявлених вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом не враховано обставини, які наведені в обґрунтування заявленого позову, суд не дав їм належної правової оцінки та помилково дійшов висновку про відмову у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Інші учасники справи не скористались правом на подання відзиву на апеляційну скаргу і його не подали.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_3 підтримав подану апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заперечив подану апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заявленого позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення його законних прав та інтересів, а тому відсутні підстави для задоволення заявленого позову.

З такими висновками погоджується і апеляційний суд, виходячи з наступного.

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Дана квартира належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Похил Н.М. Даний факт підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №110532825 від 14.01.2018 року (а.с.24 т.1).

20.12.2017 року на замовлення позивача виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 (а.с.34-37 т.1).

Рішенням Берегівської міської ради від 28.08.2015 року відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,0285га. для ведення індивідуального садівництва. (а.с.147 т.1)

18.05.2016 року рішенням 11-ої сесії 7-го скликання Берегівської міської ради від 05.07.2016 року №275 Про затвердження проекту землеустрою та передачу ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 пунктом 1 затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 0,0285 га, кадастровий номер 2110200000:01:005:0085, по АДРЕСА_2 , для ведення індивідуального садівництва. Пунктом 2 передано ОСОБА_2 безоплатно із земель комунальної власності у приватну власність вищевказану земельну ділянку (а.с.154, 155 т.1).

07.10.2016 року на підставі зазначеного вище рішення органу місцевого самоврядування до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №16840706 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 0,0285 га, кадастровий номер 2110200000:01:005:0085, по АДРЕСА_2 , для ведення індивідуального садівництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1051588421000, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №110532840 від 14.01.2018 року (а.с.40-42 т.1).

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з приписами ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України)

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України).

В обґрунтування заявленого позову позивач вказує, що прийняте вищевказане рішення органом місцевого самоврядування та державна реєстрація права власності на земельну ділянку, прийняті з грубим порушенням вимог чинного законодавства України, яке регулює питання передання земельної ділянки у приватну власність, що потягло за собою порушення прав мешканців будинку АДРЕСА_3 на користування земельною ділянкою, прилеглою до їхнього будинку.

Однак такі посилання не відповідають фактичним обставинам справи і не ґрунтуються на законі.

Згідно із ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1,ч.2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частина шоста статті 118 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування,який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Згідно зі статтею 50 Закону України Про землеустрій (яка була чинною на час виникнення правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Відповідно до статей 123, 186-1 ЗК України розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

У частині шостій статті 186-1 ЗК України визначено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що Берегівська міська рада при прийнятті рішення від 05.07.2016 №275 Про затвердження проекту землеустрою та передачу ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 діяла на підставах та в межах повноважень визначених Земельним кодексом України, реалізовуючи надані їй в сфері земельних відносин повноваження, оскільки дані обставини підтверджуються вищенаведеними матеріалами справи.

Суд першої інстанції дійшов також обґрунтованих висновків, що позивачем не доведено порушення її законних прав та інтересів.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших передбачених законом, способів.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2012 року.

Технічний паспорт на належну позивачу квартиру АДРЕСА_4 , на який вона посилається в обгрунтування заявлених позовних вимог, виготовлений тільки 20.12.2017 р., тобто вже після прийняття Берегівською міською радою оспорюваного рішення від 05.07.2016 р. №275.

Відповідачу ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка площею 0,0285 га. за адресою по АДРЕСА_2 , тобто за іншою адресою, не такою, за якою розташована квартира позивача.

Позивачем відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України не подано належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_2 , або частина її, відноситься до житлового будинку АДРЕСА_3 , а також, що позивач має право власності або право користування даною земельною ділянкою і оспорюваним рішенням та оформленням права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 її позбавлено таких прав.

Нічим не підтверджено і не доведено також посилання позивача, яким вона обґрунтовує заявлений позов, що на спірній земельній ділянці власникам та користувачам квартир в будинку АДРЕСА_3 на законних підставах належали господарські будівлі (сараї, гаражі, вбиральні).

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що позивачем не доведено порушення її законних прав та інтересів. та обґрунтовано відмовив у заявленому позові. Доводи апеляційної скарги даних висновків не спростовують, ґрунтуються на припущеннях і не заслуговують на увагу .

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно відмовив у позові.

Рішення судом ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування чи зміни не має.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 374 , 375, 382, 383, 384 ЦПК України , апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ільницький Михайло Петрович, залишити без задоволення.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 07 грудня 2020 року

Головуючий :

Судді: