Рішення

від 01.12.2020 по справі 910/7823/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.12.2020Справа № 910/7823/20 Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Електрон

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс"

про визнання недійсним договору.

При секретарі судового засідання: Радченко А.А.

Представники сторін:

від позивача : Чернишенко Т.В. - представник за ордером серія КС №718509 від 28.09.2020;

Шевченко В.К. - керівник (відповідно до інформації з ЄДРПОУ), паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві від 07.02.2002;

від відповідача: Ільчик М.О. - Положення про управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради секретаріату Київської міської ради, затверджене розпорядженням №72 від 14.06.2020, розпорядження про призначення №724 від 26.07.2016;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Єрмоленко Є.В. - представник за ордером серія ВВ №1002024 від 22.11.2019.

встановив:

Житлово-будівельний кооператив "Електрон" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а саме: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "МФК Едельвейс" від 17.04.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. на бланку НАМ №587340 та зареєстрований в реєстрі за №247.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.06.2020 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

06.07.2020 до канцелярії суду позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви з доданими документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 08.09.2020. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс" (03150, місто Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 28Б, код ЄДРПОУ 37144595).

31.07.2020 через канцелярію суду відповідач подав відзив на позовну заяву.

07.09.2020 через канцелярію суду третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача подала пояснення на позовну заяву.

Розгляд справи 08.09.2020 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Мудрого С.М. у відпустці. На офіційній сторінці Господарського суду міста Києва 01.09.2020 було зроблено оголошення https://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/pres-centr/novyny/986471/. Повідомлено, що про дати і час судових засідань всі учасники будуть повідомлені ухвалами суду, які будуть внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 року призначено підготовче засідання у справі на 28.09.2020 року.

В судовому засіданні 28.09.2020 року представник позивача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Суд задовольнив усне клопотання позивача та постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 20.10.2020 року.

19.10.2020 через канцелярію суду позивач подав відповідь на відзив та заяву про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, 19.10.2020 через канцелярію суду ОСОБА_1 подав заяву про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача .

В судовому засіданні 20.10.2020 року суд відмовив у задоволенні заяви позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та заяви ОСОБА_1 про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за необґрунтованістю.

Представник третьої особи заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Суд задовольнив усне клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача про відкладення підготовчого засідання та постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 17.11.2020.

В судовому засіданні 17.11.2020 року судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 01.12.2020 року.

В судовому засіданні 01.12.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти позову, просив суд відмовити в позові та зробив заяву про застосування строків позовної давності.

Представник третьої особи заперечував проти позову, просив суд відмовити в позові та зробив заяву про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

17.04.2015 року між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс" укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №247.

Звертаючи з даним позовом позивач просить суд визнати недійним договір оренди земельної ділянки між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "МФК Едельвейс" від 17.04.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. на бланку НАМ №587340 та зареєстрований в реєстрі за №247.

Так, на думку позивача:

- оскаржуваний договір укладено з порушенням заборони на передачу земельної ділянки комунальної власності, для якої не розроблено детального плану території або плану зонування,

- станом на дату підписання договору оренди, рішення Київської міської ради №940/7176 від 14.07.2011 року втратило чинність,

- укладення оскаржуваного договору допущено порушення публічного порядку та завдало шкоди інтересам територіальної громади,

- укладення оскаржуваного договору унеможливлює реалізацію учасників ЖБК Електрон законного права на створення скверу, зеленої зони поблизу свого будинку для забезпечення комфортних умов проживання шляхом зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до абз. 4 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.06.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю Міголат-Інвест (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу та зареєстровано в реєстрі за №1088, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нежилий будинок (літ. А) загальною площею 429,90 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Половецька, будинок 4. Відчужуваний об`єкт знаходиться на земельній ділянці площею 0,6443га, кадастровий номер 8000000000:91:078:0117.

Рішенням Київської міської ради №940/7176 від 15.12.2011 року Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудинковими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу на вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва вирішено передати товариству з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс", за умови виконання пункту 2 цього рішення, в довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,64 га для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудинковими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу на вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва у зв`язку з переходом права власності на майно (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.07.2010, серія ССХ №325418 та договір купівлі-продажу від 29.06.2010, зареєстрований в реєстрі за №1088) за рахунок земель, відведених відповідно до рішення Київської міської ради від 25.03.2010 №479/3917 Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю Міголат-Інвест земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудинковими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу на вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва право користування якою посвідчено договором оренди земельної ділянки від 19.07.2011 №91-6-00932 (лист-згода від 24.10.2011 №1987).

17.04.2015 року між Київської міської радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №247.

Відповідно до п.1.1 договору, орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 15.12.2011 року за №940/7176, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.

Згідно з п.2.1 договору об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Половецька, 4 (чотири) у Шевченківському районі м. Києва,

- розмірі - 0,6443 га,

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудинковими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу,

- кадастровий номер - 8000000000:91:078:0117.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Згідно із ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За приписами ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктом 34 частини 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а за пунктом 2 статті 22 Закону України „Про столицю України - місто-герой Київ" Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.

Відповідно до статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до змісту цієї норми закону право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Тобто, такі повноваження на території м. Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції чинній на момент прийняття рішення) фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план заселеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до п. 1.1 ДБН Б. 1-3-97. Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів (що були чинними на момент затвердження Генерального плану міста Києва від 28.03.2002 №370/1804) генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського або загальноселищного значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території.

Генеральний план міста, селища (далі - генеральний план) є основним видом містобудівної документації з планування території населеного пункту, призначеним для обґрунтування (розроблення та реалізації) довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання і забудови території.

П. 1.5 ДБН Б. 1-3-97 визначено, що генеральний план є комплексним планувальним документом. Його положення базуються на аналізі і прогнозуванні демографічних, соціально-економічних, природно-географічних, інженерно- технічних, екологічних, санітарно-гігієнічних, історико-культурних факторів і орієнтовані виключно на вирішення питань планування території населеного пункту.

Так, рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 затверджено Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020року.

08.06.2015 Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видав ТОВ МФК Едельвейс Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва (№344/15/12/009-15) (далі - Містобудівні умови).

Загальні дані. Назва об`єкта будівництва - будівництво житлового комплексу з прибудованими приміщеннями торговельного призначення.

Наміри забудови - будівництво житлового комплексу з прибудованими приміщеннями торговельного призначення.

Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговувань житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу.

Посилання па містобудівну документацію : генеральний план населеного пункту, план зонування, детальний план території та рішення про їх затвердження (у разі наявності):

- Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804;

- Межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури м. Києва (рішення виконкому Київської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920, 10.10.1988 №976, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, наказ Міністерства культури, туризму України від 23.12.2005 №1976,

- Концепція стратегічного розвитку м. Києва І стадія Генерального плану розвитку м. Києва та його приміської зони до 2025 року), схваленої рішенням Київської міської ради від 16.09.2010 № 35-4847.

Функціональне призначення земельної ділянки - частково територія громадських будівель та споруд та промислова територія - відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804;

- до початку проектування отримати висновок КО Інститут Генерального плану щодо врахування цільового призначення ділянки в матеріалах Генерального плану 2025р. та привести функціональне призначення земельної ділянки у відповідність до містобудівної ініціативи на виконання п. 2 ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ;

- територія житлово-громадської забудови (перспективна) відповідно до Концепції стратегічного розвитку м. Києва (І стадія Генерального плану розвитку м. Києва та його приміської зони до 2025 року), схваленої рішенням Київської міської ради від 16.09.2010 №35-4847.

18.01.2017 між товариством з обмеженою відповідальністю МФК Едельвейс та комунальною організацією виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Інститут Генерального плану м. Києва (далі - Інститут Генерального плану м. Києва) укладено договір № 6/КП-17.

Комунальною організацією Інститут Генерального плану м. Києва надано висновок від 18.08.2017 № 15-1557, за яким функціональне призначення земельної ділянки відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002р. № 370/1804: частково промислові території, частково території громадських будівель та споруд. Функціональне призначення земельної ділянки відповідно до проекту Генерального плану м. Києва: території перспективної житлово-громадської забудови.

Відповідно до матеріалів проекту Детального плану території Татарка та Лук`янівка у Шевченківському районі м. Києва (проектний план) функціональне призначення земельної ділянки: території житлово-громадської забудови.

У висновку зазначено, що КО Інститут Генерального плану м. Києва здійснив роботи з розгляду можливості врахування в матеріалах проекту Генерального плану м. Києва та проекту Детального плану території Татарка та Лук`янівка у Шевченківському районі м. Києва будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгом на земельній ділянці за адресою: вул. Половецька, 4 у Шевченківському районі м. Києва та передбачив функціональне призначення вказаної земельної ділянки як територію житлово-громадської забудови у проекті Детального плану території Татарка та Лук`янівка як територію багатоквартирної багатоповерхової житлової забудови.

Отже, на час прийняття Рішення Київської міської ради від 215.12.2011 №940/7176 Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю МФК Едельвейс земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгом, зі знесенням існуючого майнового комплексу на вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва був розроблений детальний план території.

Щодо посилань позивача на те, що рішення Київської міської ради є незаконним у відповідності до частини 3 ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , а саме, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 пункту 1 Прикінцевих положень Закону України Про регулювання містобудівної діяльності частини третя та четверта статті 24 цього закону набирають чинність з 1 січня 2012 року. А оскаржуване рішення Київської міської ради було прийнято 15.12.2011 року. А тому, посилання позивача є безпідставними.

Щодо тверджень позивача, що станом на дату підписання договору оренди, рішення Київської міської ради №940/7176 від 15.12.2011 року втратило чинність, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 12 рішення Київської міської ради від 28 лютого 2013 року №63/9120 Про Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві (у редакції, що діяла до набрання чинності рішенням Київської міської ради від 4 березня 2015 року № 195/1060) рішення Київської міської ради, прийняті до набуття чинності цим рішенням, відповідно до яких зацікавлені особи мають право укласти договори оренди землі, вважаються такими, що втратили чинність, через два роки після набуття ними чинності, у разі якщо від зацікавленої особи не надійшло звернення про укладення договору оренди землі, не розроблено технічної документації і землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та/або технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою (у випадках, встановлених законом), та/або у разі якщо зацікавлена особа умисно ухиляється від підписання договору оренди земельної ділянки протягом цього строку.

Наведена редакція висувала низку умов для визнання такими, що втратили чинність, рішень Київської міської ради, а саме:

від зацікавленої особи не надійшло звернення про укладення договору оренди землі;

не розроблено технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та/або технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою (у випадках, встановлених законом);

зацікавлена особа умисно ухиляється від підписання договору оренди земельної ділянки протягом цього строку.

Проте, в матеріалах справи немає жодного документального підтвердження наявності однієї з перелічених умов для визнання таким, що втратило чинність, рішення Київської міської ради від 15.12.2011 № 940/7176.

Також, судом взято до уваги те, що постановою про визнання речовими доказами, приєднання їх до кримінальної справи та про накладення арешту від 22.10.2012 слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури м. Києва в рамках кримінальної справи № 50-6217 було визнано речовими доказами у даній кримінальній справі та накладено обтяження у вигляді арешту на земельну ділянку, з кадастровим номером 91:078:117, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Половецька, 4. Даною постановою було заборонено будь-яким особам та установам вчиняти будь-які дії з даною земельною ділянкою (вчиняти угоди, оформляти право власності, видавати державні акти про право власності, вчиняти інші дії).

Листом від 11.02.2015 № 17/1/-21815-14 прокуратура направила до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) постанову про скасування арешту на земельну ділянку у м. Києві, вул. Половецька, 4. Під час досудового розслідування у провадженні встановлено, що дана земельна ділянка, на котру було накладено арешт, не належить на праві власності особам, відносно яких проводиться досудове розслідування.

Отже, з 2012 по 2015 рік існувала заборона щодо вчинення будь-яких дій з земельною ділянкою у м. Києві, вул. Половецька, 4.

Також, прийняте Київською міською радою рішення №940/7176 від 15.12.2011 року про передачу товариству з обмеженою відповідальністю МФК Едельвейс в оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.

Зокрема, це підтверджується укладенням між Київською міською радою як орендодавцем та товариством з обмеженою відповідальністю МФК Едельвейс як орендарем договору оренди земельної ділянки площею 0, 64 га на вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у своїй постанові від 31.01.2018 у справі №911/1563/17.

Отже, дане рішення Київської міської ради №940/7176 від 15.12.2011 року вичерпало свою дію шляхом виконання.

Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного договору оренди земельної ділянки укладеного між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "МФК Едельвейс" від 17.04.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим №247 недійсним, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) , і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Відтак на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту .

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Отже, відсутність права та охоронюваного законом інтересу у позивача або недоведеність факту його порушення є підставою для відмови у позові.

Проте, доводи позивача про порушення прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірного договору на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з оскаржуваним договором, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.

Таким чином, позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного договору недійсним.

Враховуючи вищезазначене суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані, документально не доведені та не підлягають задоволенню.

Щодо заявленої позовної давності, суд зазначає наступне.

У відповідності до положень пункту 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи . Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 75 ГПК України).

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76, 77, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 10.12.2020 року.

Суддя С. М. Мудрий