Постанова

від 27.04.2021 по справі 910/7823/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2021 р. Справа№ 910/7823/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 27.04.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Електрон"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 01.12.2020 (повне рішення складено 10.12.2020)

у справі №910/7823/20 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Електрон"

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс"

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року Житлово-будівельний кооператив "Електрон" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а саме: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МФК Едельвейс" від 17.04.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. на бланку НАМ №587340 та зареєстрований в реєстрі за №247.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуваний договір укладено з порушенням заборони на передачу земельної ділянки комунальної власності, для якої не розроблено детального плану території або плану зонування; станом на дату підписання договору оренди, рішення Київської міської ради №940/7176 від 14.07.2011 втратило чинність; укладення оскаржуваного договору допущено порушення публічного порядку та завдало шкоди інтересам територіальної громади; укладення оскаржуваного договору унеможливлює реалізацію учасників ЖБК Електрон законного права на створення скверу, зеленої зони поблизу свого будинку для забезпечення комфортних умов проживання шляхом зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 у справі № 910/7823/20 в позові відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного договору недійсним. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що доводи позивача про порушення прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірного договору на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з оскаржуваним договором, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Житлово-будівельний кооператив "Електрон" звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що рішення суду прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального права.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано аналогічним обґрунтуванням позовних вимог.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи не надходило, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 29.06.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю Міголат-Інвест (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу та зареєстровано в реєстрі за №1088, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нежилий будинок (літ. А) загальною площею 429,90 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Половецька, будинок 4. Відчужуваний об`єкт знаходиться на земельній ділянці площею 0,6443га, кадастровий номер 8000000000:91:078:0117.

Рішенням Київської міської ради №940/7176 від 15.12.2011 Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудинковими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу на вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс", за умови виконання пункту 2 цього рішення, в довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,64 га для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудинковими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу на вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва у зв`язку з переходом права власності на майно (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.07.2010, серія ССХ №325418 та договір купівлі-продажу від 29.06.2010, зареєстрований в реєстрі за №1088) за рахунок земель, відведених відповідно до рішення Київської міської ради від 25.03.2010 №479/3917 Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю Міголат-Інвест земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудинковими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу на вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва , право користування якою посвідчено договором оренди земельної ділянки від 19.07.2011 №91-6-00932 (лист-згода від 24.10.2011 №1987).

17.04.2015 між Київської міської радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №247 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 15.12.2011 року за №940/7176, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.

Згідно з п.2.1 договору об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Половецька, 4 (чотири) у Шевченківському районі м. Києва,

- розмірі - 0,6443 га,

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудинковими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу,

- кадастровий номер - 8000000000:91:078:0117.

Звертаючись з даним позовом позивач просить суд визнати недійним вказаний договір оренди земельної, оскільки на думку позивача:

- оскаржуваний договір укладено з порушенням заборони на передачу земельної ділянки комунальної власності, для якої не розроблено детального плану території або плану зонування,

- станом на дату підписання договору оренди, рішення Київської міської ради №940/7176 від 14.07.2011 року втратило чинність,

- укладення оскаржуваного договору допущено порушення публічного порядку та завдало шкоди інтересам територіальної громади,

- укладення оскаржуваного договору унеможливлює реалізацію учасників ЖБК Електрон законного права на створення скверу, зеленої зони поблизу свого будинку для забезпечення комфортних умов проживання шляхом зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтями 140, 142, 143 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з частинами 1, 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно зі статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а за пунктом 2 статті 22 Закону України „Про столицю України - місто-герой Київ" Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема: розпорядження землями територіальної громади міста; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до змісту цієї норми закону право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Тобто, такі повноваження на території м. Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов до висновку про те, що оскільки спірна земельна ділянка належить до земель територіальної громади міста Києва, а відтак, надання її у користування відповідачу-2 шляхом укладення договору могло бути здійснено не інакше як за наслідками прийняття відповідного рішення Київською міською радою, що і мало місце в даному випадку шляхом прийняття рішення №940/7176 від 15.12.2011.

Спір у справі стосується законності передачі відповідачу-2 в користування спірної земельної ділянки.

Відповідно до частини 6 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 4 Господарського кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивач. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб`єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання .

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відтак на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Отже, відсутність права та охоронюваного законом інтересу у позивача або недоведеність факту його порушення є підставою для відмови у позові.

Обґрунтовуючи право звернення позивача з даним позовом до суду, Житлово-будівельний кооператив Електрон зазначає, що позивач, учасниками якого є представники територіальної громади міста Києва, є фактично стороною оскаржуваного договору, оскільки Київська міська рада в особі голови, виступила в даному договорі в рамках представницьких повноважень Київської територіальної громади. Відтак, це підтверджує право позивача на пред`явлення позову.

Позивач також просить звернути увагу на те, що Житлово-будівельний кооператив Електрон хоч і не є безпосередньою стороною осопрюваного договору, однак є заінтересованою особою, права та інтереси якої порушені укладенням незаконного договору. Оскільки, оскаржуваний договір оренди земельної ділянки порушує право позивача на користування спірною земельною ділянкою та право прийняття безпосередньої участі у вирішенні долі цієї земельної ділянки з урахуванням потреб та думки громади.

Разом з тим, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 2 Закону України Про кооперацію визначено, що кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування;

Відповідно до статті 6 Закону України Про кооперацію кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків та може мати печатки.

Метою кооперації відповідно до статті 3 Закону України Про кооперацію є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Основними завданнями кооперації є:

підвищення життєвого рівня членів кооперативів, захист їх майнових інтересів і соціальних прав;

створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб`єктів господарювання;

залучення у виробництво товарів, робіт, послуг, додаткових трудових ресурсів, підвищення трудової і соціальної активності населення;

створення і розвиток інфраструктури, необхідної для провадження господарської та іншої діяльності кооперативів з метою зростання матеріального добробуту їх членів та задоволення потреб у товарах і послугах;

сприяння сталому розвитку та становленню засад демократичного розвитку суспільства.

Пунктом 1.4. статуту Житлово-будівельний кооператив Електрон передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності ЖБК Електрон є обслуговуючим кооперативом, а за видом діяльності кооператив є житлово-будівельним та здійснює обслуговування будинку та управління нерухомим майном .

Відповідно до пункту 1.5. статуту ЖБК Електрон кооператив діє виключно для обслуговування, ремонту і реконструкції житлового будинку, утримання прибудинкової території за кошти членів кооперативу і за рахунок пасивних доходів та фінансової допомоги від добровільних внесків або дотацій держави, отриманих і використаних кооперативом відповідно до мети його діяльності. Кооператив може надавати житлово-будівельні та комунальні послуги іншим особам в обсягах, передбачених чинним законодавством.

Згідно з пунктом 2.1. статуту позивача метою діяльності кооперативу є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативу на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, а також забезпечення:

- належного утримання будинку та прибудинкової території;

- згоди власників квартир та нежитлових приміщень будинку на реалізацію своїх прав на володіння, користування та розпорядження об`єктами будинку, що перебувають у спільній власності членів кооперативу;

- належного отримання мешканцями будинку житлово-комунальних послуг;

- виконання власниками квартир, жилих і нежилих приміщень будинку вимог Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій , затверджених наказом Держжитлокомунгоспу від 17.05.2005 №76, Житлового кодексу України, Закону України Про кооперацію .

При цьому, статтею 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр.

Згідно зі статтею 140 Конституції України територіальна громада - це жителі села, селища, міста чи добровільне об`єднання жителів кількох сіл у сільську громаду.

Відповідно до статті 3 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Частиною 1 статті 6 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Як визначено частиною 1 статті 374 Цивільного кодексу України територіальна громада є одним із суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку).

В силу частини 2 статті 374 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 80 Земельного кодексу України територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, є суб`єктами права власності на землі комунальної власності.

Однак, відповідний орган - Київська міська рада є особою, яка уклала оспорюваний договір, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту інтересів територіальної громади міста Києва, а саме мешканців будинку, який обслуговує.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Житлово-будівельний кооператив Електрон не наділений повноваженнями представляти територіальну громаду міста Києва, тобто жителів, об`єднаних постійним проживанням у місті Києві, у тому числі і мешканців будинку по вул. Багговутівській, 29 у місті Києві, для реалізації ними передбаченого Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , Цивільного та Земельного кодексів України права на спірну земельну ділянку, з огляду на мету, цілі та завдання житлово-будівельного кооперативу Електрон , які передбачені статутом та Законом України Про кооперацію . Та відповідно на звернення з позовом до суду в інтересах територіальної громади міста Києва.

Житлово-будівельний кооператив Електрон як юридична особа також не є суб`єктом територіальної громади міста Києва у розумінні Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Отже, відсутність права та охоронюваного законом інтересу у позивача або недоведеність факту його порушення є підставою для відмови у позові.

Судом першої інстанції також правильно зазначено, що доводи позивача про порушення прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірного договору на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з оскаржуваним договором, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями статті 207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 2 статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції чинній на момент прийняття рішення) передбачено, що фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад.

Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до п. 1.1 ДБН Б. 1-3-97. Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів (що були чинними на момент затвердження Генерального плану міста Києва від 28.03.2002 №370/1804) генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського або загальноселищного значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території.

Генеральний план міста, селища (далі - генеральний план) є основним видом містобудівної документації з планування території населеного пункту, призначеним для обґрунтування (розроблення та реалізації) довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання і забудови території.

П. 1.5 ДБН Б. 1-3-97 визначено, що генеральний план є комплексним планувальним документом. Його положення базуються на аналізі і прогнозуванні демографічних, соціально-економічних, природно-географічних, інженерно- технічних, екологічних, санітарно-гігієнічних, історико-культурних факторів і орієнтовані виключно на вирішення питань планування території населеного пункту.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 затверджено Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року.

08.06.2015 Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видав ТОВ МФК Едельвейс Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва (№344/15/12/009-15) (далі - Містобудівні умови).

Загальні дані. Назва об`єкта будівництва - будівництво житлового комплексу з прибудованими приміщеннями торговельного призначення.

Наміри забудови - будівництво житлового комплексу з прибудованими приміщеннями торговельного призначення.

Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговувань житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу.

Посилання на містобудівну документацію: генеральний план населеного пункту, план зонування, детальний план території та рішення про їх затвердження (у разі наявності):

- Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804;

- Межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури м. Києва (рішення виконкому Київської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920, 10.10.1988 №976, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, наказ Міністерства культури, туризму України від 23.12.2005 №1976,

- Концепція стратегічного розвитку м. Києва І стадія Генерального плану розвитку м. Києва та його приміської зони до 2025 року), схваленої рішенням Київської міської ради від 16.09.2010 № 35-4847.

Функціональне призначення земельної ділянки - частково територія громадських будівель та споруд та промислова територія - відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804;

- до початку проектування отримати висновок КО Інститут Генерального плану щодо врахування цільового призначення ділянки в матеріалах Генерального плану 2025р. та привести функціональне призначення земельної ділянки у відповідність до містобудівної ініціативи на виконання пунуту 2 статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ;

- територія житлово-громадської забудови (перспективна) відповідно до Концепції стратегічного розвитку м. Києва (І стадія Генерального плану розвитку м. Києва та його приміської зони до 2025 року), схваленої рішенням Київської міської ради від 16.09.2010 №35-4847.

18.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю МФК Едельвейс та Комунальною організацією виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Інститут Генерального плану м. Києва (далі - Інститут Генерального плану м. Києва) укладено договір № 6/КП-17.

Комунальною організацією Інститут Генерального плану м. Києва надано висновок від 18.08.2017 № 15-1557, за яким функціональне призначення земельної ділянки відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804: частково промислові території, частково території громадських будівель та споруд. Функціональне призначення земельної ділянки відповідно до проекту Генерального плану м. Києва: території перспективної житлово-громадської забудови.

Відповідно до матеріалів проекту Детального плану території Татарка та Лук`янівка у Шевченківському районі м. Києва (проектний план) функціональне призначення земельної ділянки: території житлово-громадської забудови.

У висновку зазначено, що КО Інститут Генерального плану м. Києва здійснив роботи з розгляду можливості врахування в матеріалах проекту Генерального плану м. Києва та проекту Детального плану території Татарка та Лук`янівка у Шевченківському районі м. Києва будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгом на земельній ділянці за адресою: вул. Половецька, 4 у Шевченківському районі м. Києва та передбачив функціональне призначення вказаної земельної ділянки як територію житлово-громадської забудови у проекті Детального плану території Татарка та Лук`янівка як територію багатоквартирної багатоповерхової житлової забудови.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що на час прийняття Рішення Київської міської ради від 15.12.2011 №940/7176 Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю МФК Едельвейс земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгом, зі знесенням існуючого майнового комплексу на вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва був розроблений детальний план території.

Щодо посилань позивача на те, що рішення Київської міської ради є незаконним у відповідності до частини 3 статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , а саме, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 пункту 1 Прикінцевих положень Закону України Про регулювання містобудівної діяльності частини третя та четверта статті 24 цього закону набирають чинність з 1 січня 2012 року. А оскаржуване рішення Київської міської ради було прийнято 15.12.2011. А тому, посилання позивача є безпідставними.

Стосовно доводів позивача про те, що станом на дату підписання договору оренди, рішення Київської міської ради №940/7176 від 15.12.2011 втратило чинність, суд відноситься критично, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 12 рішення Київської міської ради від 28 лютого 2013 року №63/9120 Про Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві (у редакції, що діяла до набрання чинності рішенням Київської міської ради від 4 березня 2015 року № 195/1060) рішення Київської міської ради, прийняті до набуття чинності цим рішенням, відповідно до яких зацікавлені особи мають право укласти договори оренди землі, вважаються такими, що втратили чинність, через два роки після набуття ними чинності, у разі якщо від зацікавленої особи не надійшло звернення про укладення договору оренди землі, не розроблено технічної документації і землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та/або технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою (у випадках, встановлених законом), та/або у разі якщо зацікавлена особа умисно ухиляється від підписання договору оренди земельної ділянки протягом цього строку.

Наведена редакція висувала низку умов для визнання такими, що втратили чинність, рішень Київської міської ради, а саме:

- від зацікавленої особи не надійшло звернення про укладення договору оренди землі;

- не розроблено технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та/або технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою (у випадках, встановлених законом);

- зацікавлена особа умисно ухиляється від підписання договору оренди земельної ділянки протягом цього строку.

Проте, в матеріалах справи немає жодного документального підтвердження наявності однієї з перелічених умов для визнання таким, що втратило чинність, рішення Київської міської ради від 15.12.2011 № 940/7176.

Також, судом взято до уваги те, що постановою про визнання речовими доказами, приєднання їх до кримінальної справи та про накладення арешту від 22.10.2012 слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури м. Києва в рамках кримінальної справи № 50-6217 було визнано речовими доказами у даній кримінальній справі та накладено обтяження у вигляді арешту на земельну ділянку, з кадастровим номером 91:078:117, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Половецька, 4. Даною постановою було заборонено будь-яким особам та установам вчиняти будь-які дії з даною земельною ділянкою (вчиняти угоди, оформляти право власності, видавати державні акти про право власності, вчиняти інші дії).

Листом від 11.02.2015 № 17/1/-21815-14 прокуратура направила до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) постанову про скасування арешту на земельну ділянку у м. Києві, вул. Половецька, 4. Під час досудового розслідування у провадженні встановлено, що дана земельна ділянка, на котру було накладено арешт, не належить на праві власності особам, відносно яких проводиться досудове розслідування.

Отже, з 2012 по 2015 рік існувала заборона щодо вчинення будь-яких дій з земельною ділянкою у м. Києві, вул. Половецька, 4.

Також, прийняте Київською міською радою рішення №940/7176 від 15.12.2011 про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю МФК Едельвейс в оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.

Зокрема, це підтверджується укладенням між Київською міською радою як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю МФК Едельвейс як орендарем договору оренди земельної ділянки площею 0, 64 га на вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у своїй постанові від 31.01.2018 у справі №911/1563/17.

Отже, дане рішення Київської міської ради №940/7176 від 15.12.2011 вичерпало свою дію шляхом виконання.

Крім того, за приписами частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" надані роз`яснення правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини:

наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги;

правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин;

відповідність або невідповідність змісту цієї угоди ЦК України та ГК України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Однак, позивач не надав, всупереч приписів статей 74 ,76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належних та допустимих доказів наявності вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін (щодо знищення чи незаконного заволодіння майном, тощо).

Відтак, Житлово-будівельний кооператив Електрон не довів невідповідності спірного договору інтересам держави і суспільства та умислу будь-якої зі сторін, а також те, що вказаний правочин завідомо укладався з метою порушення таких інтересів, що унеможливлює визнання його недійсним з цих підстав.

Таким чином, позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки

- позивач не є стороною оспорюваного договору;

- позивач не наділений повноваженнями на представництво інтересів територіальної громади міста Києва у суді;

- позивач не є суб`єктом територіальної громади міста Києва;

- оспорюваний договір не зачіпає прав та інтересів ЖБК Електрон ;

- на спірній земельній ділянці знаходиться нежилий будинок, який належить ТОВ МФК Едельвейс на праві приватної власності;

- судом не встановлено порушень чинного законодавства України при передачі спірної земельної ділянки третій особі в оренду;

- позивачем не доведено невідповідності спірного договору інтересам держави і суспільства та умислу будь-якої зі сторін, а також те, що вказаний правочин завідомо укладався з метою порушення таких інтересів.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відсутності правових підстав для визнання оскаржуваного договору оренди земельної ділянки укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МФК Едельвейс" від 17.04.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим №247, недійсним, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в оскаржуваному рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 у справі № 910/7823/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а, отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Електрон" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 у справі № 910/7823/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 у справі № 910/7823/20 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/7823/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 26.05.2021.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

І.А. Іоннікова