Постанова

від 08.12.2020 по справі 760/15348/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 760/15348/16-ц

провадження № 22-ц/824/14688/2020

головуючий у суді І інстанції Коробенко С.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, треті особи: ОСОБА_3 , Обслуговуючий автогаражний кооператив "Жуляни" ,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Обслуговуючий автогаражний кооператив "Жуляни", та просила суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії СТА в„–206991 , видане 18 грудня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Реєстраційну службу ГУЮ у м. Києві скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №8138409, індексний номер 31239669 про реєстрацію 09 грудня 2014 року за ОСОБА_2 права власності на гараж, який розташований за адресою: м. Київ, пр. Повітрофлотський, 69 , Обслуговуючий автогаражний кооператив "Жуляни", гараж № НОМЕР_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 право на оформлення документів необхідних для здачі гаражного боксу в експлуатацію та отримання на її ім`я документів, що посвідчують право власності на Ѕ частину гаражного боксу № НОМЕР_2 в Обслуговуючому автогаражному кооперативі "Жуляни".

11 січня 2020 року позивачкою була направлена заява про зменшення позовних вимог, якою ОСОБА_1 просила виключити з переліку позовних вимог:

- вимогу про зобов`язання Реєстраційної служби ГТУЮ у м. Києві скасувати запис про реєстрацію права власності;

- вимогу про визнання за позивачкою прав на оформлення документів, необхідних для здачі гаражного боксу в експлуатацію.

Ухвалою суду від 13 січня 2020 року зазначені вимоги залишені без розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складалася з квартири АДРЕСА_2 та гаражного боксу № НОМЕР_2 в ОАГК "Жуляни".

Вказувала, що вона є спадкоємцем першої черги нарівні зі своєю сестрою ОСОБА_3 , у зв`язку з чим подала заяву про прийняття спадщини.

Під час збирання документів для оформлення спадщини після померлого батька позивачка виявила, що гаражний бокс № НОМЕР_2 в ОАГК "Жуляни" не був зареєстрований на праві власності за її батьком ОСОБА_4 , проте ще за його життя право власності на нього було зареєстроване за ОСОБА_2 , чоловіком сестри позивачки.

Право власності ОСОБА_2 на гаражний бокс посвідчується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії СТА в„–206991 , виданим 18 грудня 2014 року державним реєстратором Коломієць O.A.

Позивачка зазначає, що оскільки ОСОБА_2 на момент отримання свідоцтва не був членом кооперативу, не брав участі у будівництві гаражу № НОМЕР_2 , набуття ним у власність гаражу є неправомірним.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності відмовлено.

Не погоджуючись із указаним рішенням, позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

У обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що вона, як спадкоємиця за законом після смерті свого батька не визнає право власності відповідача на майно, яке перебувало у користуванні її спадкодавця.

У доводах апеляційної скарги з приваду незаконності набуття відповідачем права власності на гараж указує, що на час отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_2 не був членом обслуговуючого кооперативу Жуляни , не приймав участі у створені гаражного боксу. Також указує на відсутність рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірного гаражного боксу у власність відповідача, тому позивачка вважала, що у суду були всі підстави для визнання спірного свідоцтва про право власності недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

З урахуванням наведеного не погоджується із висновком суду про те, що спадкодавець не вживав жодних дій щодо оскарження правомірності набуття відповідачем права власності на спірний гараж.

Також позивачка не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що нею обраний неправильний спосіб захисту свого порушеного права.

07 грудня 2020 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому відповідач вказує, що ОСОБА_2 був та досі є членом ОАК "Жуляни", правомірно отримав право власності на автомобільний гараж, державна реєстрація якого відбулася із дотриманням вимог чинного законодавства. Таким чином вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Учасники справи (їх представники) у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились. Були належним чином повідомленні телефонограмами.

Позивачкою ОСОБА_1 на електронну пошту апеляційного суду було надіслано заяву про відкладення розгляду справи з підстав перебування на самоізоляції, однак доказів на підтвердження наведених у заяві обставин не надано.

Так, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 12.03.2020 на всій території України введено карантин.

В умовах карантину діє особливий порядок видачі листків непрацездатності особам, які перебувають у закладах охорони здоров`я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію її спалахів та епідемій.

Порядок, умови видачі (продовження) листків непрацездатності визначаються Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я (далі - МОЗ) України від 13.11.2001 № 455 (далі - Інструкція № 455).

Наказом МОЗ України Про затвердження Змін до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян від 27.04.2020 № 963 (далі - Наказ № 963) до Інструкції № 455 внесені зміни щодо видачі листків непрацездатності застрахованим особам на період обсервації та самоізоляції під медичним наглядом. Наказ № 963 набрав чинності з дня опублікування в Офіційному віснику України від 15.05.2020 №37.

Перелік осіб, які потребують самоізоляції або обсервації, визначено постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короно вірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 № 211. Станом на 01.10. 2020 року до переліку входять:

особи, які мали контакт з хворим на COVID-19, крім осіб, які перебували у засобах індивідуального захисту у зв`язку з виконанням службових обов`язків;

особи, щодо яких є підозра на інфікування, або особи, які хворіють на COVID-19 та не потребують госпіталізації.

Отже, працівники, які потребують самоізоляції, зобов`язані постійно перебувати у визначеному ними місці самоізоляції, утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, з якими спільно проживають. Строк самоізоляції визначає лікуючий лікар хворого або особи з підозрою на інфікування COVID-19 на підставі галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, у вказаних осіб виникають зобов`язання щодо самоізоляції з повідомленням уповноважених осіб, які будуть контролювати дотримання ними режиму самоізоляції.

До заяви позивачки не надані докази, зокрема, лист непрацездатності з причиною непрацездатності - ізоляція від COVID-19 - 11 , не вказані також підстави перебування на самоізоляції, як особи, щодо якої є підозра на інфікування, або особи, яка хворіє на COVID- 19 та не потребує госпіталізації, чи пояснення з приводу перебування на самоізоляції як особи, яка мала контакт з хворими на COVID-19 з повідомленням уповноваженої особи, на яку покладено контроль за дотриманням режиму самоізоляції.

Позивачкою також не указані строки самоізоляції.

Враховуючи наведене, клопотання позивачки не можна визнати обґрунтованим, тому воно не підлягає задоволенню.

Також адвокатом Чубко Ю.М., яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , на електронну адресу апеляційного суду було подане клопотання про відкладення розгляду справи з підстав зайнятості у іншій судовій справі, що розглядається Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області. У своєму клопотанні Чубко Ю.М. посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Вартая проти Грузії", у якому суд дійшов висновку, що відмова суду перенести засідання за клопотанням адвоката, що брав участь в іншому процесі, та розгляд справи без захисника є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Розглянувши клопотання адвоката Чубко Ю.М. апеляційний суд визнав його недоведеним, оскільки доказів у підтвердження заявлених нею обставини щодо участі у іншій справі не надано.

Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотань позивачки та представника відповідача у відкладенні розгляду справи апеляційний суд виходить із тих обставин, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Сторонами не указані причини, які унеможливлюють вирішення спору за їх відсутності.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з`явились.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що спадкодавець позивачки ОСОБА_4 за життя не вживав будь-які дії щодо оскарження набуття ОСОБА_2 права власності на спірний гараж, і це свідчить про відсутність факту сприйняття ним цих обставин як порушення будь-яких його прав щодо даного об`єкту. Тому, враховуючи відсутність спору між спадкодавцем та відповідачем з приводу спірного майна, позивачка не може набути його прав на оспорення відповідних прав.

Колегія апеляційного суду повністю погоджується з таким висновком, який ґрунтується на законі та відповідає встановленим обставинам у справі.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_4 . Позивачка ОСОБА_1 та її сестра є спадкоємцями першої черги після його смерті (а.с. 9).

Спадкодавець заповіту за життя не склав, тому спадкування здійснюється за законом.

Також встановлено, що позивачка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого батька, у зв`язку з чим була заведена спадкова справа.

Так, судом встановлено, та не заперечується іншими учасниками цього спору набуття спадкодавцем у власність квартири АДРЕСА_2 , яка увійшла у спадкову масу.

Судом також встановлено, що гараж, який позивачка вважає об`єктом спадкування, не увійшов у спадкову масу, оскільки за життя спадкодавця був набутий у власність відповідачем.

У підтвердження набуття права власності на гараж відповідачем надано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2014 року, та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформований станом, на 18 грудня 2014 року, відповідно до якого право приватної власності на гаражний бокс № НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Повітрофлотський, 69, Обслуговуючий автогаражний кооператив "Жуляни", зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва (а.с. 66-67, Т.1).

Отже, позивачка не може набути права власності на гараж у порядку спадкування за законом після смерті свого батька, за яким право власності на спірний гараж ніколи не було зареєстроване.

Крім того, позивачка не набуває також право на оспорення набуття відповідачем права власності на спірний гараж, оскільки не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права, що передбачено ст. 1219 ЦК України.

Особисте немайнове право - це абсолютне суб`єктивне право, що належить кожній фізичній особі, є невіддільним від неї, не має економічного змісту, має властивість індивідуалізації особи, яке виникає у неї від народження або за законом та належить їй довічно. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, не може бути позбавлена цих прав.

Інститут особистого немайнового права наведений в Цивільному кодексі України, в книзі другій "Особисті немайнові права фізичної особи".

Суть цього інституту права у визначені, що фізична особа має можливість вільно та на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя, здійснювати вказані права самостійно.

Зокрема, право на захист своїх майнових прав особа здійснює на власний розсуд.

Встановивши, що спадкодавець позивачки за життя не оспорював право власності відповідача на спірний об`єкт нерухомості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідне право спадкодавця припинилися внаслідок його смерті, а тому до позивачки таке право не переходить.

При цьому є зайвим висновок суду першої інстанції про те, що додатковою підставою для відмови у задоволенні позову є неоскарження позивачкою рішення державного реєстратора та обрання неналежного способу захисту шляхом звернення до суду з вимогами про визнання недійсним свідоцтва, оскільки відповідно до ст. 1219 ЦК України позивачка взагалі не набуває у порядку спадкування права спадкодавця вимагати відновлення його порушених прав, які він за життя не розпочинав.

Разом з тим, указані висновки не спростовують правильного висновку суду про відсутність порушеного безпосередньо відповідачем права позивачки, яке підлягає судовому захисту.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Доводів, які свідчать про порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення згідно із ч. 3 ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить та судом апеляційної інстанції не встановлені відповідні порушення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні та підлягає залишенню без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 грудня 2020 року.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба