Вирок

від 11.12.2020 по справі 740/3841/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 740/3841/17 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/733/20 Категорія - ч.2 ст.140 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5

з участю: прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7

потерпілої ОСОБА_8

представника потерпілої ОСОБА_9

захисника ОСОБА_10

обвинуваченого ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12016270180001740 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , та прокурора на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 серпня 2020 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком:

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, освіта вища, працює завідуючим акушерським відділенням КЛПЗ «Ніжинський міський пологовий будинок», раніше не судимий,

засуджений за ч.2 ст.140 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки, з позбавленням права займатися лікарською діяльністю на строк 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_11 звільнено від відбування призначеного основного та додаткового покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік, та покладено на нього обов`язки, передбачені ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України.

Запобіжний захід ОСОБА_11 не обирався.

Стягнуто з комунального лікувально-профілактичного закладу «Ніжинський міський пологовий будинок» на користь потерпілої ОСОБА_8 100 000 грн. моральної шкоди та 6500 грн. матеріальної шкоди.

Питання про речові докази вирішено у порядку ст.100 КПК України.

Вироком місцевого суду встановлено, що ОСОБА_11 , обіймаючи посаду завідуючого акушерським відділенням комунального лікувально-профілактичного закладу (далі КЛПЗ) «Ніжинський міський пологовий будинок» згідно наказу №22-к від 22.04.2002 року, тобто будучи відповідно до ст.74 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19 листопада 1992 року медичним працівником зі спеціальною освітою, який зобов`язаний надавати своєчасну та кваліфіковану медичну й лікарську допомогу, неналежно виконав свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітній ОСОБА_13 .

Так, 11.07.2016 року, до відділення патології КЛПЗ «Ніжинський міський пологовий будинок», що знаходиться за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Московська, 21А, на стаціонарне лікування направлена вагітна ОСОБА_8 , лікуючим лікарем якої призначено ОСОБА_11

14.07.2016 року, ОСОБА_11 , достовірно знаючи, що вагітна ОСОБА_8 має діагноз: ізосенцибілізація по резус-фактору та в ході лабораторних досліджень від 12.07.2016 року в неї виявлено наявність антирезусних антитіл у крові в титрі 1:1024, що згідно наказу Міністерства охорони здоров`я №676 від 31.12.2004 є критичним, порушуючи вимоги клінічного протоколу «Ведення вагітності у жінок з імунними конфліктами», затвердженого наказом МОЗ №676 від 31.12.2004 року, неналежно виконав свої професійні обов`язки через недбале до них ставлення, не вчинив дій, які зобов`язаний був вчинити, а саме: в разі виявлення наявності антитіл у крові (якщо їх титр не є критичним) з наступним збільшенням у 4 рази, не направив ОСОБА_8 до лікувального закладу 3 рівня надання медичної допомоги (титр з 1:16 збільшився до 1:1024) та з моменту встановлення титру 1:1024 не провів ОСОБА_8 дострокове розродження.

Вказана бездіяльність ОСОБА_11 зумовила розвиток тяжкої форми гемолітичної хвороби її набрякової форми у новонародженої ОСОБА_13 та стала причиною її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Безпосередньою причиною смерті дитини, згідно висновку судово-медичної експертизи, стали набряк легень та головного мозку, які ускладнили тяжкий перебіг гемолітичної хвороби новонародженої (набрякова форма) на фоні внутрішньоутробної інфекції та морфо-функціональної незрілості.

Не погоджуючись із рішенням суду, захисник ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_11 , у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказав на недопустимість доказу висновку судово-медичної експертизи №38 від 26.05.2017 року, оскільки експертами не було надано вмотивованих відповідей на поставлені питання, а деякі відповіді є суперечливими. Також у висновку відсутні посилання на нормативні документи, які були використані експертною комісією під час проведення експертизи. Зазначив, що сторона захисту звернулася до Київського міського клінічного бюро судових експертиз з клопотанням про надання висновку експерта за матеріалами кримінального провадження, який у подальшому було приєднано до матеріалів справи. Вказаний висновок експерта підтверджує наявність ряду дефектів при наданні медичної допомоги потерпілій, у тому числі й у вигляді бездіяльності лікаря. Проте, не лише не підтверджується причинно-наслідковий зв`язок між такою бездіяльністю та настанням смерті новонародженої дитини, а й взагалі ставиться під великий сумнів можливість настання смерті новонародженої дитини внаслідок гемолітичної хвороби новонародженого хоч анемічної, хоч набрякової форми, та внаслідок внутрішньоутробної інфекції новонародженого. Тому, на думку апелянта, відсутні належні та допустимі докази на підтвердження безсумнівно встановленої причини смерті новонародженої ОСОБА_13 та на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між настанням цієї смерті та діянням ОСОБА_11 . Зазначив, що стороною обвинувачення не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між настанням смерті новонародженої дитини та діянням обвинуваченого, а висновки суду з цього приводу є хибними. Також вказав на недбале ставлення самої потерпілої до виконання рекомендацій лікарів та зволікання нею з достроковим розродженням. Апелянт послався на суперечливість обвинувачення, висунутого ОСОБА_11 , та вказав на недопустимість ряду доказів, які були отримані органом досудового розслідування з порушенням вимог КПК, а саме без ухвали слідчого судді.

Прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_11 визнати винуватим за ч.2 ст.140 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, з позбавленням права займатися лікарською діяльністю на строк 2 роки. На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_11 звільнити від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. Відповідно до вимог ст.77 КК України, додаткову міру покарання у виді позбавлення права займатися лікарською діяльністю на строк 2 роки виконувати самостійно. Зазначив, що суд першої інстанції при звільненні ОСОБА_11 від відбування додаткового покарання застосував норму закону, яка не підлягає застосуванню, оскільки ст.75 КК України передбачено звільнення від відбування лише основного покарання. Вказав, що при призначенні ОСОБА_11 покарання у виді обмеження волі, місцевим судом не було взято до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, тяжкість наслідків, що настали, а також відсутність обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого.

Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу, та просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення; прокурорів, котрі підтримали свою апеляційну скаргу та просили відмовити у задоволенні скарги сторони захисту; потерпілу ОСОБА_8 та її представника, які заперечували проти задоволення обох апеляційних скарг, вважаючи вирок суду законним і обґрунтованим; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Згідно ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку суду.

У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_11 свою вину не визнав та пояснив, що ОСОБА_8 поступила до відділення патології 11.07.2016 року з терміном вагітності 33 тижні. Про підвищення у неї титру антитіл до критичного рівня - 1:1024 йому стало відомо 14.07.2016 після отримання аналізів з лабораторії «Діла». Він неодноразово на лікарських обходах, у присутності інших медичних працівників, роз`яснював потерпілій необхідність проведення дострокових пологів, але вона відмовлялася і продовжувала здавати аналізи. Відмова в письмовому вигляді від ОСОБА_8 не відбиралася. Консиліум лікарів з цього питання зібрався після виходу на роботу з відпустки головного лікаря ОСОБА_14 . 27.07.2016 року і ОСОБА_8 надала згоду на проведення дострокових пологів. 28.07.2016 пологи пройшли без ускладнень, дитина народилася без видимих пороків та набряків. Потім у новонародженої з`явилася дихальна нездатність унаслідок двосторонньої пневмонії та серцевої недостатності і того ж дня, близько 22 години, дитина померла. Вважає, що смерті дитини запобігти було неможливо, через наявність у неї внутрішньоутробної інфекції, яка поєдналася з гемолітичною хворобою.

Потерпіла ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції показала, що під час вагітності, 11.07.2016 вона поступила на стаціонарне лікування до відділення патології Ніжинського пологового будинку з результатом титру антитіл в крові 1:16. Лікар ОСОБА_11 ознайомився з діагнозом та виписав пігулки при болю в поясниці. 12.07.2016 року вона зробила аналізи на наявність антитіл у приватній лабораторії «Діла» і про результати підвищення титру антитіл до 1:1024 повідомила ОСОБА_11 , який призначив їй крапельниці та повторні аналізи. Обвинувачений не пропонував їй проводити дострокові пологи і вирішив чекати з відпустки головного лікаря ОСОБА_14 , щоб скликати консиліум. 27.07.2016 року відбувся консиліум, де вона дала згоду на проведення дострокових пологів, які пройшли 28.07.2016 без ускладнень. О 14-50 год., на 35 тижні вагітності, вона народила дитину, яка того ж дня, о 22-15 год., померла через гемолітичну хворобу набрякової форми. У смерті дитини вважає винним лікаря ОСОБА_11 , який міг би призначити передчасні пологи або направити її до іншого медичного закладу. При цьому просила вирок місцевого суду щодо ОСОБА_11 залишити без змін.

Допитані в місцевому суді в якості свідків члени клініко-експертної комісії при Управлінні охорони здоров`я Чернігівської ОДА ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 і ОСОБА_18 показали, що за результатами службового розслідування за фактом загибелі новонародженої дитини ОСОБА_13 було встановлено допущення обвинуваченим грубого порушення вимог клінічного протоколу «Ведення вагітності у жінок з імунними конфліктами, а саме: при виявленні наявності антитіл у крові з наступним збільшенням у 4 рази, ОСОБА_11 не направив ОСОБА_8 до лікувального закладу 3 рівня медичної акредитації (титр з 1:16 збільшився до 1:1024) та з моменту встановлення титру 1:1024 не провів ОСОБА_8 дострокове розродження. Вказане зумовило розвиток тяжкої форми гемолітичної хвороби у новонародженої дитини. Комісією виявлено відсутність письмової відмови жінки від проведення дострокового розродження. Члени комісії прийшли до висновку, що випадок смерті дитини є умовно відворотним за умови дострокового розродження потерпілої. У ОСОБА_8 12.07.2016 року був критичний рівень антитіл, які самі по собі не могли зникнути. При такому діагнозі у вагітної лікарі мали провести пологи якомога раніше. Консиліум був проведений запізно. ОСОБА_19 повинен був наполегливо рекомендувати пацієнтці дострокове розродження або прийняти рішення про направлення ОСОБА_8 в медичний заклад ІІІ рівня акредитації.

Допитана у місцевому суді свідок ОСОБА_20 показала, що вона перебувала на стаціонарному лікуванні в одній палаті з ОСОБА_8 . Обхід лікарів відбувався раз на день, на якому був присутній завідуючий відділенням та чергова медсестра. Особисто вона не чула, щоб ОСОБА_11 пропонував потерпілій дострокове розродження. 14.07.2016 р. у ОСОБА_8 вже були підвищені антитіла, але ОСОБА_11 не пропонував їй народжувати раніше.

В судовому засіданні місцевого суду свідки ОСОБА_21 та ОСОБА_22 (лікарі судово-медичних експертиз) показали, що гемолітичну хворобу новонародженої дитини спричинила наявність антитіл, що потребувало направлення до лікувального закладу ІІІ рівня акредитації. У даному випадку при супроводженні вагітності необхідні заходи не здійснено, термінове розродження не відбулося. Якщо б вчасно було вжито заходи, то прогноз був би сприятливий. Основна причина смерті гемолітична хвороба новонародженої, яку можуть викликати тільки антитіла. Якщо антитіла з`явилися, то вони не могли зникнути. В даному випадку медична допомога вагітній ОСОБА_8 була надана несвоєчасно, із запізненням, відбулося враження плоду антитілами матері.

Окрім показань потерпілої та свідків, вина обвинуваченого підтверджується наступними дослідженими в судовому засіданні доказами:

- протоколом патологоанатомічного дослідження №123 від 29.07.2016 померлої новонародженої ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно якого зазначено заключний клінічний діагноз: внутрішньоутробна інфекція, генералізована форма: двобічна пневмонія, набряк головного мозку. Дата його встановлення 28.07.2016 року. Попередній патологоанатомічний діагноз: основне захворювання гемолітична хвороба новонародженого (набрякова форма). Ускладнення набряк легень та головного мозку;

- витягом з наказу №22-К від 22.04.2002 р. головного лікаря КЛПЗ «Ніжинський міський пологовий будинок» ОСОБА_14 , згідно якого лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_11 призначено на посаду завідуючого акушерським відділенням з 01.05.2001 року;

- посадовою інструкцією КЛПЗ «Ніжинський міський пологовий будинок» завідувача акушерським відділенням, згідно якої до функціональних обов`язків завідувача відділення входить: забезпечення надання якісної медичної допомоги (п.4.3), застосування сучасних методів профілактики, діагностики, диференційної діагностики, лікування, реабілітації та диспансеризації хворих в межах своєї спеціальності (п.4.4), завідувач відділення несе відповідальність за стан роботи відділення та рівень медичного обслуговування хворих (п.4.15), забезпечує систематичний контроль за правильністю призначення хворим процедур, внесення необхідних корективів, уточнень та доповнень до призначення, з метою оптимізації лікувально-профілактичного процесу (п.4.16);

- протоколом засідання клініко-експертної комісії при Управлінні охорони здоров`я облдержадміністрації за профілем «акушерсько-гінекологічна допомога» від 07.12.2016, згідно якого встановлено, що смерть дитини на рівні Ніжинського пологового будинку настала внаслідок тяжкого перебігу гемолітичної хвороби новонародженого (набрякова форма) на фоні внутрішньоутробної інфекції та морфо-функціональної незрілості. Недоліки, які були виявлені під час аналізу медичної документації, мають прямий зв`язок між веденням вагітної на всіх етапах Ніжинського міського пологового будинку та ранньою неонатальною загибеллю новонародженого, але враховуючи пояснення лікарів про відмову жінки від дострокового розродження та наявну інформацію в медичній документації про кількість та періодичність обстежень на Rh-антитіла випадок вважати умовно відворотним за умови дострокового розродження;

- висновком судово-медичної експертизи №38 від 26.05.2017, проведеного експертами ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , з якого слідує, що під час перебування ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період вагітності на стаціонарному лікуванні в КЛПЗ «Ніжинський міський пологовий будинок» виявлено недоліки надання медичної допомоги, зокрема, незважаючи на високий рівень антитіл, вагітна оглянута консиліумом лікарів лише через 2 тижні стаціонарного лікування, не проведено термінове розродження при виявленні під час лабораторної діагностики резус-антитіл у титрі 1:1024, також відсутня письмова відмова вагітної від термінового розродження. Безпосередньою причиною смерті дитини, з урахуванням результатів патологоанатомічного дослідження її трупу, стали набряк легень та головного мозку, які ускладнили тяжкий перебіг гемолітичної хвороби новонародженого (набрякова форма) на фоні внутрішньоутробної інфекції та морфо-функціональної незрілості.

Комісія експертів вважає, що в даному випадку малися грубі порушення вимог клінічного протоколу «Ведення вагітності у жінок з імунними конфліктами», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я № 676 від 31.12.2004 в частині ведення вагітних жінок з ізоімунізацією. Останні були такими: в разі виявлення наявності антитіл в крові, якщо їх титр не є критичним, з наступним збільшенням у 4 рази вагітну треба було направити до лікувального закладу III рівня надання медичної допомоги (титр з 1:16 збільшився до 1:1024), - вказаного зроблено не було. Критичним рівнем підвищення титру антитіл є 1:64. У разі, якщо він дорівнює, або перевищує цю межу, повинно бути проведено дострокове розродження, - вказаного проведено не було. З моменту встановлення титру 1:1024 (12.07.2016) до народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) пройшло біля 16 діб. Вказане зумовило розвиток тяжкої форми гемолітичної хвороби - її набрякової форми, яка і стала основною ланкою в настанні смерті дитини.

Випадок смерті дитини є таким, який є умовно відворотним за умови дострокового розродження, тобто в разі своєчасного надання медичної допомоги (направлення на лікування у медичний заклад III рівня надання медичної допомоги (при титрі антитіл 1:64), та (або) достроковому розродження (при титрі антитіл 1:1024) смерті дитини, можливо, можна було б уникнути.

Отже, місцевий суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні всі вищевказані докази в їх сукупності, як такі, що узгоджуються між собою та не викликають сумніву, правильно дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_11 за ч.2 ст.140 КК України, як неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків, унаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, з чим погоджується і колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту здебільшого зводяться до недоведеності «поза розумним сумнівом» вчинення ОСОБА_11 інкримінованого йому кримінального правопорушення та відсутності доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між смертю новонародженої дитини і діянням обвинуваченого.

Такі доводи є безпідставними, об`єктивно не підтвердженими і такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Зокрема, обвинувачений не заперечував у судовому засіданні той факт, що з 11.07.2016 року потерпіла ОСОБА_8 з терміном вагітності 33 тижні перебувала на лікуванні у відділення патології КЛПЗ «Ніжинський міський пологовий будинок», де він працює на посаді завідуючого акушерським відділенням. Він був обізнаний про підвищення титру антитіл до критичного рівня - 1:1024 з 14.07.2016 року після отримання аналізів з лабораторії «Діла».

Проте обрав тактику очікування для цієї пацієнтки та не направив ОСОБА_8 до лікувального закладу ІІІ рівня надання медичної допомоги та з моменту встановлення титру 1:1024 не провів ОСОБА_8 дострокове розродження, що зумовило розвиток тяжкої форми гемолітичної хвороби її набрякової форми у новонародженої ОСОБА_24 та стала причиною її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вищенаведене підтверджується висновком судово-медичної експертизи №38 від 26.05.2017 року, згідно якого безпосередньою причиною смерті дитини, з урахуванням результатів патологоанатомічного дослідження її трупу, стали набряк легень та головного мозку, які ускладнили тяжкий перебіг гемолітичної хвороби новонародженого (набрякова форма) на фоні внутрішньоутробної інфекції та морфо-функціональної незрілості.

Вищевказаним висновком, зокрема, підтверджується наявність причинно-наслідкового зв`язку між неналежним виконанням ОСОБА_11 своїх професійних обов`язків, як лікаря акушера-гінеколога, при наданні медичної допомоги потерпілій та наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень новонародженого з розвитком незворотних наслідків.

При цьому, доводи сторони захисту з приводу недопустимості вказаного висновку як доказу є безпідставними, оскільки колегія суддів вважає, що судово-медична експертиза проведена відповідно до вимог кримінального процесуального закону України. Висновок відповідає вимогам ст.ст.101, 102 КПК України, в ньому містяться докладний опис проведених експертами досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання слідчого. При цьому висновок ґрунтується на відомостях, які експерти сприймали як безпосередньо, так і на тих відомостях, які їм стали відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Висновок підписаний експертами, які мали достатню компетенцію. Дослідницька та підсумкова частини висновку узгоджені між собою, та з іншими матеріалами справи. У дослідницькій частині висновку експертизи відбитий весь процес експертного дослідження і отримані на його підставі результати. У заключній частині надані науково обґрунтовані відповіді на поставлені експертам запитання, які повністю випливають з дослідницької діяльності експертів. На кожне поставлене експертам запитання була дана змістовна вмотивована відповідь. Крім цього, експерти були допитані в суді першої інстанції, де роз`яснили свій висновок.

А тому у колегії суддів не виникає питань в обґрунтованості та повноти цього висновку.

В той же час, посилання захисника на висновок експерта №033-02-2020 від 06.04.2020 року жодним чином не спростовує вини ОСОБА_11 у неналежному виконанні своїх професійних обов`язків, а стверджує про наявність дефектів у вигляді бездіяльності лікаря в наданні медичної допомоги ОСОБА_8 на скерування вагітної на 3-й рівень перинатальної допомоги та непроведення необхідних клініко-інструментальних обстежень відповідно показанням, що і стало причиною несвоєчасної підготовки до дострокового розродження та його несвоєчасного проведення.

Об`єктивною стороною кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України, стало неналежне виконання обвинуваченим своїх професійних обов`язків як лікаря акушера-гінеколога, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення скерування вагітної на 3-й рівень перинатальної допомоги або непроведення дострокового розродження, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, а саме тяжкої форми гемолітичної хвороби - її набрякової форми, яка стала основною причиною смерті дитини.

Між цим діянням ОСОБА_11 і зазначеними наслідками встановлений причинний зв`язок, що підтверджено висновком судово-медичної експертизи №38 від 26.05.2017 року.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення полягає у злочинній недбалості обвинуваченого як стосовно неналежного виконання ним своїх професійних обов`язків, так і щодо наслідків, які настали. ОСОБА_11 , маючи реальну можливість передбачити настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, не надав їм належної уваги, порушуючи тим самим писані правила, які були закріплені в його посадовій інструкції та інших нормативно-правових актах, якими він повинен керуватись у здійсненні своєї професійної діяльності.

ОСОБА_11 не задіяв свою волю, не акцентував свою увагу на вчинених ним діяннях, тобто була відсутня його певна поведінка, яка була направлена на організацію його дій, як лікаря акушера-гінеколога, які б дозволили уникнути несприятливих наслідків, що настали. В обов`язки обвинуваченого, як лікаря, входив обов`язок передбачити настання суспільно-небезпечних наслідків, що витікали з його службового та професіонального статусу. ОСОБА_11 , з урахуванням його особистих характеристик (освіти, досвіду, стану здоров`я, тощо), у даній конкретній ситуації міг передбачити настання суспільно-небезпечних наслідків у виді тяжких наслідків неповнолітньому.

Отже, заперечення обвинуваченого щодо неналежного надання ним медичної допомоги потерпілій ОСОБА_8 , що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, спростовуються наведеною вище сукупністю доказів.

Твердження сторони захисту, що ОСОБА_11 наполягав на достроковому розродженні потерпілої на кожному обході, що підтверджується показами свідків ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , і саме ОСОБА_8 зволікала і недбало ставилася до рекомендацій лікарів, є непереконливими.

Так, показання свідків ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 місцевим судом обґрунтовано не взято до уваги, оскільки останні є медичними працівниками Ніжинського міського пологового будинку, перебувають у підпорядкуванні ОСОБА_11 , тобто у службовій залежності від нього.

При цьому показання вищезазначених свідків спростовуються показаннями самої потерпілої, та свідка ОСОБА_20 , яка зокрема, пояснила, що знаходячись із ОСОБА_8 в одній палаті, вона особисто під час на обходів не чула, щоб ОСОБА_11 пропонував потерпілій дострокове розродження.

Посилання сторони захисту на недопустимість доказів у кримінальному провадженні, у зв`язку з порушенням ст.21 Закону України «Про інформацію», в частині доступу до конфіденційної інформації, яку містять історія пологів, картка вагітної, протокол патологоанатомічного дослідження, результати аналізів та інші медичні документи, не заслуговують на увагу, оскільки всі дії слідчого проводилися за згодою потерпілої, жодних порушень її прав не було, що остання підтвердила у судовому засіданні місцевого та апеляційного суду.

Безпідставними є і посилання сторони захисту на недопустимість доказів в силу ст.86 КПК України, у зв`язку з їх отриманням не у порядку, встановленому КПК України, - за ухвалою слідчого судді, а не за запитом слідчого, та недопустимість усіх висновків експертів, складених на підставі цих доказів, оскільки колегією суддів під час апеляційного розгляду такого не встановлено.

Отже, судом були всебічно, повно та об`єктивно з`ясовані та встановлені всі фактичні обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, досліджені всі наявні докази, як окремо, так і сукупності. Висновки суду про винуватість ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджені доказами, зібраними, дослідженими у судовому засіданні та оцінені судом, а саме показаннями потерпілої, висновками експертиз, показаннями свідків, тощо.

Всі висновки суду у вироку вмотивовані з належною повнотою, наведені належні і достатні мотиви та підстави їх ухвалення. Судом у вироку зазначено, чому він взяв до уваги одні докази та відкинув інші.

Висновки суду, викладені у вироку узгоджені між собою та не містять протиріч. Судом був наданий ретельний аналіз показанням обвинуваченого, які були надані ним у судовому засіданні у співвідношенні з усіма зібраними доказами по справі.

Посилання сторони захисту на незаконність судового рішення є безпідставним. До того ж сторона захисту у цьому кримінальному провадженні мала право користуватися своїми процесуальними правами нарівно зі стороною обвинувачення, зокрема й правом на збирання та подання до суду документів, інших доказів, які спростовують вину обвинуваченого.

Відтак, позицію сторони захисту щодо недоведеності «поза розумним сумнівом» вини обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України, колегія суддів вважає як захисну, з метою уникнення ним відповідальності за скоєне, так як вона повністю спростовується вищенаведеними доказами, у зв`язку з чим не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника.

Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

При цьому, доводи прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_11 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, внаслідок м`якості, є непереконливими, з огляду на таке.

Призначаючи обвинуваченому міру покарання, суд першої інстанції, згідно вимог ст.65 КК України, з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, ставлення ОСОБА_11 до скоєного; дані про його особу, який уперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має міцні соціальні зв`язки; обставини, які пом`якшують покарання наявність на утриманні неповнолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_5 , сплив тривалого проміжку часу після вчинення кримінального правопорушення; відсутність обставин, які обтяжують покарання; та дійшов правильного висновку про необхідність призначення покарання саме у виді обмеження волі з позбавленням права займатися лікарською діяльністю у розмірі, передбаченому санкцією ч.2 ст.140 КК України, із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України, оскільки його перевиховання можливе без ізоляції від суспільства.

На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_11 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення зазначеним вище вимогам відповідає, воно є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Разом з тим, звільняючи ОСОБА_11 від відбування призначеного основного та додаткового покарання з випробуванням з іспитовим строком, на підставі ст.75 КК України, місцевий суд допустив порушення вимог закону України про кримінальну відповідальність.

Так, положеннями статті 75 КК України передбачено вичерпний перелік видів покарань, від відбування яких особу можливо звільнити з випробуванням.

За змістом п.9 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначеного судами кримінального покарання», судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 ст. 75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.

Відтак, ОСОБА_11 необхідно звільнити від відбування лише основного покарання, передбаченого ч.2 ст.140 КК України, з випробуванням з іспитовим строком, на підставі ст.75 КК України.

Згідно з пунктом 4 ч.1 ст.420 КПК України, апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції - скасуванню в частині призначеного покарання, з ухваленням нового.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 420 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 серпня 2020 року щодо ОСОБА_11 скасувати у частині призначеного покарання.

ОСОБА_11 за ч.2 ст.140 КК України призначити покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки, з позбавленням права займатися лікарською діяльністю на строк 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_11 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.

У решті цей же вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений у касаційному порядку протягом трьох місяців.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4