Постанова

від 14.12.2020 по справі 925/446/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2020 р. Справа№ 925/446/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Владимиренко С.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,

представників сторін:

позивача: Демченко В.М.,

відповідача: Шульгін Є.Г.,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.09.2020

(повний текст складений 25.09.2020)

у справі № 925/446/20 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфлот"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс"

про стягнення 178.134,08 грн,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до місцевого суду з позовом про стягнення з відповідача 73.205,79 грн 3% річних та 104.928,29 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що рішенням Господарського суду Черкаської області задоволено позов про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у сумі 2.440.193,15 грн; станом на 02.04.2020 грошові кошти відповідач позивачу не перерахував, а тому з відповідача необхідно стягнути штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язання.

Ухвалою місцевого суду від 15.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

15.05.2020 на адресу місцевого суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфлот" надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 73.205,79 грн 3% річних та 134.210,61 грн інфляційних втрат.

Ухвалою місцевого суду від 22.05.2020 призначено судове засідання у справі на 16.06.2020 та викликано у засідання представників сторін.

Ухвалою суду від 16.06.2020 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 73.205,79 грн 3% річних та 134.210,61 грн інфляційних втрат, судове засідання відкладено на 09.07.2020.

Ухвалою місцевого суду від 09.07.2020 судове засідання було відкладено на 26.08.2020.

Ухвалою місцевого суду від 26.08.2020 судове засідання було відкладено на 02.09.2020.

У судовому засіданні 02.09.2020 місцевий суд оголосив перерву до 11.09.2020.

09.09.2020 від позивача до суду надійшла заява, в якій позивач зменшив заявлені ним вимоги (у зв`язку із частковим стягненням з відповідача 21.02.2020 грошових коштів в сумі 1.751,53 грн та 12.03.2020 у сумі 100.524,70 грн) і просив суд стягнути з відповідача 84.960,79 грн 3% річних, 114.279,95 грн інфляційних втрат. В цій же заяві позивач просив суд повернути судовий збір у сумі 416,39 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.09.2020 у справі №925/446/20 зменшені позовні вимоги задоволено повністю (згідно із заявою від 09.09.2020): стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфлот" 84.960,71 грн 3% річних, 114.279,95 грн втрат внаслідок інфляції та 2.988,61 грн витрат зі сплати судового збору; повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерфлот" з Державного бюджету України судовий збір, сплачений на підставі платіжного доручення № 698 від 27.03.2020, у сумі 416,39 грн у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, про стягнення з відповідача збитків, а тому вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на грошові кошти за неналежне виконання судового рішення, є правомірним.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ТОВ "Альфа-Етекс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю. У поданій апеляційній скарзі ТОВ "Альфа-Етекс" також просило розглядати апеляційну скаргу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс" на рішення Господарського суду Господарського суду Черкаської області від 14.09.2020 у справі №925/446/20, розгляд справи призначено на 16.11.2020.

Судове засідання, призначене на 16.11.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Євсікова О.О. у відпустці, пов`язаній із самоізоляцією через поширення епідемії гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 розгляд апеляційної скарги призначено на 14.12.2020.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Владимиренко С.В. (у зв`язку з відпусткою судді Попікової О.В.).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2020 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс" на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.09.2020 у справі №925/446/20 до провадження у визначеному складі суду, розгляд апеляційної скарги призначено на 14.12.2020.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що рішенням Господарського суду Черкаської області стягнуто з відповідача на користь позивача саме збитки у сумі 2.440.193,15 грн. Водночас збитки відповідно до ст.ст. 611, 623 ЦК України є мірою відповідальності за невиконання зобов`язання, а тому, на думку апелянта, на такі збитки не можуть бути нараховані 3 % річних та інфляційні втрати в порядку ст. 625 ЦК України, оскільки такі нарахування в свою чергу також є мірою відповідальності за невиконання зобов`язання.

У судовому засіданні 14.12.2020 представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 01.07.2017 позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерфлот (замовник) та відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Альфа-Етекс (виконавець) уклали договір № 01/07/17 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець в порядку і на умовах, визначених цим Договором, зобов`язався на свій ризик виконати роботу з матеріалу і сировини замовника (банка консервна алюмінієва, бляшана, гофротара, етикетка, томатна паста, різні види морської риби та ін.) виготовити консерву (далі - Продукція) та передати готову Продукцію замовнику.

Замовник свої зобов`язання за Договором виконав належним чином, не порушуючи строків оплати.

Відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконав, замовнику готову продукцію із сировини не наддав; співробітників замовника для проведення інвентаризації та можливості вивезення залишків сировини та допоміжних матеріалів не допустив; залишків сировини та допоміжного матеріалу замовнику не повернув.

14.02.2019 позивач звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з відповідача збитків на суму 2.440.193,15 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.08.2019 у справі №925/204/19 позов задоволено та стягнуто з відповідача 2.440.193,15 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 вказане рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27.04.2020 у справі №925/204/19 рішення суду від 01.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 залишено без змін.

З матеріалів справи вбачається, що 21.02.2020 з відповідача на користь позивача були стягнуті грошові кошти в сумі 1.751,53 грн, а 12.03.2020 в розмірі 100.524,70 грн.

У зв`язку із перерахуванням на користь позивача зазначених вище сум грошових коштів позивач (згідно із заявою про зменшення позовних вимог від 09.09.2020) нарахував відповідачу на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України за період з 01.03.2019 по 30.04.2020 84.960,71 грн 3% річних та 114.279,95 грн інфляційних втрат.

Водночас згідно із заявою про зміну розміру позовних вимог від 15.05.2020 позивач нарахував відповідачу на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України за період з 01.03.2019 по 30.04.2020 73.205,79 грн 3% річних та 134.210,61 грн інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання.

В силу приписів частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до договору.

За змістом статей 524, 533 - 535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таким чином у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі частини 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних, за невиконання грошового зобов`язання щодо відшкодування збитків, підтвердженого судовим рішенням.

Таким чином відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується вказаним рішенням Господарського суду від 01.08.2019 про стягнення з відповідача на користь позивача 2.440.193,15 грн збитків. Грошове зобов`язання з відшкодуванню збитків за рішенням суду на даний час повністю не виконане.

З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Зволікання відповідача з виконанням судового рішення, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з нього судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргового зобов`язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Апеляційний суд враховує, що інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п.2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді у порівнянні з базовим.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 №6-1946цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження №12-302гс18).

Отже, місцевий суд вірно встановив, що відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, про стягнення з відповідача збитків.

Апеляційний суд вважає, що права та інтереси стягувача у випадку невиконання боржником рішення суду про стягнення коштів забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання будь-якого грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на грошові кошти за неналежне виконання судового рішення є законним та узгоджується з зазначеними вище нормами матеріального права.

Доводи апелянта про те, що дія ч. 2 cт. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням збитків, та що до правовідносин, які виникли між сторонами, не можуть бути застосовані норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) є безпідставними, оскільки приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань і є складовою частиною боргу.

З урахуванням наведеного місцевий суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення (з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог від 09.09.2020) у розмірі 84.960,71 грн 3% річних та 114.279,95 грн втрат внаслідок інфляції, а всього - 199.240,71 грн.

Колегія суддів з таким висновком місцевого суду частково не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалось вище, перше судове засідання місцевого суду у даній справі, яка розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, відбулося 02.09.2020.

А тому у місцевого суду не було процесуальних підстав приймати до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог від 09.09.2020 (датовану 04.09.2020), а справу слід розглядати на підставі заяви про зміну розміру позовних вимог від 15.05.2020.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що згідно з положеннями ст. 841, ст. 849 та ст. 852 ЦК України у відповідача виникло зобов`язання перерахувати позивачу грошові кошти у розмірі 2.440.193,15 грн, починаючи з 14.02.2019, тобто з дати подання до суду позовної заяви про стягнення збитків.

Однак колегія суддів відзначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат слід здійснювали лише з часу набрання законної сили рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.08.2019 у справі №925/204/19, а саме з 06.02.2020 (тобто з дати, коли це рішення було залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду), оскілки саме з цього моменту у відповідача виникло перед позивачем грошове зобов`язання зі сплати 2.440.193,15 грн на підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 01.08.2019 у справі №925/204/19, залишеного без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 та Верховного Суду від 27.04.2020.

При цьому апеляційний суд відзначає, що, як вбачається зі змісту позовної заяви (т. 1 а. с. 2), сам позивач, обґрунтовуючи позов, пов`язує настання моменту, з якого підлягають відшкодуванню збитки в розмірі 2.440.193,15 грн, саме з рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.08.2019 у справі №925/204/19, а отже - з моментом набрання ним законної сили, а не з будь-яким іншим моментом у відносинах з відповідачем до вирішення судового спору. Водночас визначення таким моментом дати 14.02.2019 (дати подання позову у справі №925/204/19) є помилковим для розрахунку відсотків річних та інфляційних втрат у даній справі № 925/446/20.

Отже, виконання зобов`язання пов`язане саме з рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.08.2019 у справі №925/204/19, яке набрало законної сили 06.02.2020.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем у заяві про зміну розміру позовних вимог від 15.05.2020 відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає, що такий розрахунок станом 15.05.2020 є невірним.

Як зазначалось вище, 21.02.2020 з відповідача на користь позивача були стягнуті грошові кошти в сумі 1.751,53 грн, а 12.03.2020 в розмірі 100.524,70 грн.

У зв`язку із перерахуванням на користь позивача зазначених сум, з урахуванням того, що у відповідача виникло перед позивачем грошове зобов`язання зі сплати 2.440.193,15 грн лише 06.02.2020, позивач має право на нарахування відповідачу на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України за період з 01.03.2019 по 30.04.2020 16.587,68 грн 3% річних та 30.235,72 грн інфляційних втрат.

Однак згідно із заявою про зміну розміру позовних вимог від 15.05.2020 та доданим до нею розрахунком позивач просить стягнути з відповідача за період з 01.03.2019 по 30.04.2020 лише 29.282,32 грн (за березень 2020 року - 19.521,55 грн, за квітень 2020 року - 9.760,77 грн) інфляційних втрат.

Враховуючи, що суд не може вийти за межі позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню саме 29.282,32 грн інфляційних втрат, а також 16.587,68 грн 3% річних (оскільки позивач згідно із заявою про зміну розміру позовних вимог від 15.05.2020 та доданим до нею розрахунком просив стягнути з відповідача 3% річних у межах визначеної апеляційним судом суми у розмірі 16.587,68 грн).

Відтак позовні вимоги підлягають задоволенню лише у цій частині.

Колегія суддів також відхиляє твердження апелянта про те, що дана справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження з огляду на таке.

Як зазначалось вище, позов у даній справі заявлено про стягнення 73.205,79 грн 3% річних та 104.928,29 грн інфляційних втрат, а всього 178.134,08 грн за неналежне виконання зобов`язань за договором №01/06/17 від 01.06.2017.

Справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою місцевого суду від 16.06.2020 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 207.416,40 грн.

09.09.2020 від відповідача надійшла заява із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у якій відповідач просить розглядати дану справу в порядку загального позовного провадження, адже внаслідок подання позивачем заяви від 15.05.2020 дана справа перестала бути малозначною, оскільки ціна позову є більшою, ніж сто розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів відзначає, що згідно з положеннями ч. ч. 3, 5 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб .

Відповідно до ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) ціну позову;

2) значення справи для сторін;

3) обраний позивачем спосіб захисту;

4) категорію та складність справи;

5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;

6) кількість сторін та інших учасників справи;

7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про:

1) залишення заяви відповідача без задоволення;

2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчими засіданнями.

З огляду на вище викладені обставини, місцевий суд, розглянувши подану заяву в сукупності з матеріалами справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження.

Відтак, відповідно до ч. 4 ст. 250 ГПК України місцевий суд ухвалою від 14.00.2020 підставно залишив без задоволення заяву відповідача із запереченнями проти розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.

Оскільки позовні вимоги згідно із заявою від 15.05.2020 становлять 207.416,40 грн, то за них підлягає сплаті судовий збір у розмірі 3.111,25 грн.

До стягнення підлягають 45.870,00 грн, тобто позовні вимоги задоволені на 22,11 %. Судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 687,90 грн, тобто 22,11% від 3.111,25 грн.

У зв`язку із неприйняттям до розгляду заяви позивача від 09.09.2020 про зменшення позовних вимог та частковим задоволенням позовних вимог, визначних заявою від 15.05.2020, наявні підстави для повернення позивачу з держаного бюджету України надмірно сплаченої ним суми судового збору у розмірі 293,00 грн згідно з платіжним дорученням від 27.03.2020 № 698.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданих апеляційних скаргах, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції помилково прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог від 09.09.2020, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а тому рішення місцевого суду підлягає зміні шляхом зміни пунктів 1, 2 та 3 його резолютивної частини.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати рішення місцевого суду на суму позовних вимог у розмірі 199.240,66 грн, за які підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4.482,91 грн.

До задоволення підлягають позовні вимоги на суму 45.870,00 грн, тобто вимоги апеляційної скарги задоволені на 76,98 %. Судовий збір за подання апеляційної скарги, який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача, становить 3.450,95 грн, тобто 76,98% від 4.482,91 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс" на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.09.2020 у справі №925/446/20 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 14.09.2020 у справі №925/446/20 змінити, виклавши пункти 1, 2, 3 його резолютивної частини у такій редакції:

"Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Етекс (18000, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 208, к. 5, код ЄДРПОУ 25208241) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфлот (03142, м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 44, корпус 8, код ЄДРПОУ 31656426) 29.282,32 грн інфляційних втрат, 16.587,68 грн 3% річних та 716,20 грн витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити".

3. В решті рішення Господарського суду Черкаської області від 14.09.2020 у справі №925/446/20 залишити без змін.

4. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфлот (03142, м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 44, корпус 8, код ЄДРПОУ 31656426) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Етекс (18000, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 208, к. 5, код ЄДРПОУ 25208241) 3.450,95 грн витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

5. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Черкаської області.

6. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/446/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 15.12.2020.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.В. Владимиренко