Постанова

від 10.12.2020 по справі 922/3274/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2020 р. Справа № 922/3274/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Шевель О.В.,

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх.№2814 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 у справі №922/3274/19, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Байбаком О.І., повний текст складено 30.09.2020,

за позовом заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Лозова Харківської області,

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,

2. Фермерського господарства "Щастя-2016", м. Лозова,

3. ОСОБА_1 , с. Мурафа Краснокутського району Харківської області,

про визнання незаконним та скасування

ВСТАНОВИЛА:

04.10.2019 заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави з позовною заявою до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (1-й відповідач) та 2) Фермерського господарства "Щастя-2016" (2-й відповідач), в якій просив суд:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ;

2) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 10.03.2015 № 505-СГ;

3) визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 32,5072 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0105 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419947563206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9588726;

4) визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 31,8430 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0104 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419937163206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9590012;

5) визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 14,0977 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0648, та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574075763206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9590649;

6) визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 17,0947 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0653, та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574130763206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9591613;

7) зобов`язати ФГ "Щастя-2016" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки: площею 32,5072 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0105), площею 31,8430 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0104), площею 14,0977 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0648), площею 17,0947 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0653).

Також, прокурор просив суд визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 у справі №922/3274/19 відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Харківська обласна прокуратура звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 у справі №922/3274/19 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги прокурора.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури (вх.№2814 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 у справі №922/3274/19; призначено справу до розгляду на 10 грудня 2020 року, про що повідомлено учасників справи в порядку статей 120, 268 Господарського процесуального кодексу України.

23.11.2020 до Східного апеляційного господарського суду від ФГ "Щастя-2016" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№11431), в якому 2-й відповідач, заперечуючи проти доводів апелянта, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 у справі №922/3274/19 залишити без змін. Зокрема, вказує на те, що місцевим господарським судом правильно встановлено недоведення прокурором поважності причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даними позовними вимогами. Водночас, зазначає про непогодження з твердженнями прокурора та висновками суду першої інстанції про обмеження отримання громадянином поза конкурентними засадами кількості та розмірів земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Також, 26.11.2020 до суду апеляційної інстанції від третього відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 11659), в якому він просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 у справі №922/3274/19 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Окрім того, 01.12.2020 до апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 11894), в якому перший відповідач зазначив про те, що не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо невідповідності наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ вимогам чинного законодавства; вказає на те, що договори оренди землі від 30.04.2015 укладені компетентним органом в межах наданих йому законодавством повноважень, у спосіб та з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави 1-ий відповідач зазначає, що у даному випадку органом уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), а отже, прокурором безпідставно не визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах у даній справі, та не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави.

Водночас, у відзиві на апеляційну скаргу перший відповідач просить розглянути дану справу з урахуванням правової позиції Головного управління Держгеокадастру у Харківській області; судове засіданні, призначене на 10.12.2020, провести за відсутності його повноважного представника.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2020 у зв`язку з відпусткою судді Лакізи В.В. здійснено повторний розподіл судової справи № 922/3274/19 та визначено наступний склад колегії суддів для її розгляду: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Шевель О.В.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 10.12.2020 розпочалось за участю прокурора, який надав пояснення щодо обставин даної справи, підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив суд її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 у справі №922/3274/19 та ухвалити нове про задоволення позову. Присутній в судовому засіданні представник 2-гов відповідача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 - залишити без змін.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (т.3, а.с. 81-82).

Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу, проте не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представника 2-го відповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2015 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області з заявою про надання йому в оренду земельних ділянок площею 32,5072 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0105), площею 31,8430 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0104) за рахунок земель державної форми власності, земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населеного пункту на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Зазначено, що фермерське господарство буде вестись одноосібно з можливим використанням найманих працівників (т.1, а.с. 172).

Також, 05.03.2015 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області з заявою про надання йому в оренду земельних ділянок площею 14,0977 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0648), площею 17,0947 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0653) за рахунок земель державної форми власності, земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населеного пункту на території Верхньосамарської сільської ради Близнюківського району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Зазначено, що фермерське господарство буде вестись одноосібно з можливим використанням найманих працівників (т.1, а.с. 81).

До вказаних заяв додано копію паспорта та ідентифікаційного коду, копію документа про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, оригінали витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ надано громадянину ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 64,3502 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме:

- земельну ділянку площею 32,5072 га із кадастровим номером 6320683500:01:000:0105, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.07.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419947563206);

- земельну ділянку площею 31,8430 га із кадастровим номером 6320683500:01:000:0104, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.07.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419937163206) (т.1, а.с. 110).

Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 10.03.2015 № 505-СГ надано громадянину ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства троком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 31,1924 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Верхньосамарської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме:

- земельну ділянку площею 17,0947 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0653, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.02.2015 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574130763206);

- земельну ділянку площею 14,0977 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0648, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.07.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574075763206) (т.1, а.с. 79).

На підставі наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди землі від 30.04.2015, за умовами якого в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 6320683500:01:000:0104 площею 31,8430 га, землі сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (ріллі); договір оренди землі від 30.04.2015, за умовами якого в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 6320683500:01:000:0105 площею 32,5072 га, землі сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (ріллі) (т.1, а.с. 152-154, 158-160).

На підставі наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 10.03.2015 № 505-СГ між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди землі від 30.04.2015, за умовами якого в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 6320682000:01:001:0653 площею 17,0947 га, землі сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (ріллі); договір оренди землі від 30.04.2015, за умовами якого в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 6320682000:01:001:0648 площею 14,0977 га, землі сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (ріллі) (т.1, а.с. 140-142, 146-148).

Пунктом 8 договорів оренди землі було встановлено, що договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до пункту 14 договору оренди землі земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право оренди на спірні земельні ділянки зареєстровано 07.05.2015 (номер запису 9590012, 9588726, 9591613, 9590649 (т.1, а.с. 27-41).

25.03.2016 було зареєстровано Фермерське господарство "Щастя-2016" (ідентифікаційний код юридичної особи 40371161), що підтверджується відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи.

В подальшому, 13.01.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області (орендодавець), ОСОБА_1 (попередній орендар), та ФГ "Щастя-2016" в особі голови Ломаки Анатолія Івановича (новий орендар) у зв`язку з державною реєстрацією Фермерського господарства "Щастя-2016" укладено такі додаткові угоди:

- додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 30.04.2015, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2015, щодо земельної ділянки 17,0947 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0653 (розташованої за межами населених пунктів на території Верхньосамарської сільської ради Близнюківського району Харківської області);

- додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 30.04.2015, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2015, щодо земельної ділянки 14,0977 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0648 (розташованої за межами населених пунктів на території Верхньосамарської сільської ради Близнюківського району Харківської області);

- додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 30.04.2015, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2015, щодо земельної ділянки 32,5072 га із кадастровим номером 6320683500:01:000:0105 (розташованої за межами населених пунктів на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області);

- додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 30.04.2015, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2015, щодо земельної ділянки 31,8430 га із кадастровим номером 6320683500:01:000:0104 (розташованої за межами населених пунктів на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області) (т.2, а.с. 135-142).

Цими додатковими угодами сторони домовились, зокрема, внести зміни до договорів оренди землі від 30.04.2015 та замінити попереднього орендаря - ОСОБА_1 , на нового орендаря - Фермерське господарство "Щастя-2016" в особі голови ОСОБА_1 .

Водночас, як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, до видання спірних наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ про надання в оренду змелених ділянок ОСОБА_1 , на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ХР - 18 - 00 - 000642, виданого 20.06.1996 Краснокутською районною радою народних депутатів, ОСОБА_1 вже було надано в постійне користування земельну ділянку, площею 36,44 га, розташовану на території Мурафської сільської ради для ведення селянського фермерського господарства (т.1, а.с. 45).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №178792219, 03.12.2015 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою із кадастровим номером 6323584700:02:001:0355, площею 36,5337 га, розташованої на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, за ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 20.06.1996 серії ХР - 18 - 00 - 000642 (т.1, а.с. 46-49).

Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником та керівником Фермерського господарства "Агрослобода" (ідентифікаційний код юридичної особи 34643954), яке було зареєстровано 22.02.2007, що підтверджується відповідними відомостями про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Як вже було зазначено вище, 04.10.2019 (згідно відмітки на поштовому конверті) заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави з позовною заявою до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (1-й відповідач) та 2) Фермерського господарства "Щастя-2016" (2-й відповідач) про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ; визнання недійсними договорів оренди землі від 30.04.2015 щодо спірних земельних ділянок (кадастрові номери 6320683500:01:000:0105, 6320683500:01:000:0104, 6320682000:01:001:0648, 6320682000:01:001:0653) та укладених додаткових угод від 13.01.2017 до цих договорів, скасувавши їх державну реєстрацію; зобов`язання ФГ "Щастя-2016" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки: площею 32,5072 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0105), площею 31,8430 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0104), площею 14,0977 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0648), площею 17,0947 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0653).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Держземагентства у Харківській області прийнято накази від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ всупереч вимогам статей 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносинах), що призвело до незаконного передання земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства громадянину ОСОБА_1 , а в подальшому - ФГ "Щастя-2016". Вказує на те, що на підставі акта на право постійного користування від 20.06.1996 № ХР-18-00-000642 громадянину ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 36,44 га, кадастровий номер 6323584700:02:001:0355, для ведення селянського (фермерського) господарства, а згідно даних ЄДР ОСОБА_1 є засновником ФГ "Агрослобода" (державна реєстрація 22.02.2007), тобто право останнього на отримання земельної ділянки для відповідної мети останнім вже було реалізовано. Вказані обставини, на думку прокурора, свідчать про звернення громадянина ОСОБА_1 до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про отримання в оренду спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства з метою уникнення проведення обов`язкових земельних торгів під час отримання в оренду додаткової землі.

Зазначене, на думку прокурора, свідчить що при прийнятті зазначених наказів Головним управлінням Держземагентства у Харківській області фактично проігноровано той факт, що дії ОСОБА_1 були спрямовані для отримання в користування вищевказаних земельних ділянок за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124. 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час).

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі від 30.04.2015 прокурор з посиланням на приписи статей 203, 215 ЦК України, статей 6, 16 Закону України "Про оренду землі" зазначив про те, що спірні договори укладені на виконання наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ, які видані всупереч вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню, а тому вказані договори оренди мають бути визнані недійсними.

Вказані обставини, на думку прокурора, є підставою для повернення спірного майна державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у відповідності статей 1212, 1213 ЦК України, оскільки таке майно передавалось в оренду саме за спірними договорами оренди, а також скасування записів про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав на нерухоме майно у відповідності до частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Підставою для визнання поважними причин пропуску строку на звернення до суду з даним позовом прокурор, посилаючись на положення статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, статей 119, 127 Господарського процесуального кодексу України, вказує на те, що про порушення вимог земельного законодавства під час надання спірних земельних ділянок ОСОБА_1 та ФГ "Щастя-2016" органи прокуратури дізнались лише у серпні 2019 року під час опрацювання даних, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Крім того, прокурор зазначив про те, що у вересні-жовтні 2018 року звертався до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області для отримання необхідних документів, проте останнім було відмовлено у їх наданні, а Лозівська місцева прокуратура не є володільцем або розпорядником відповідної інформації. Вказані обставини, на думку прокурора, підтверджує поважність причин пропуску строку позовної давності органами прокуратури.

Обґрунтовуючи порушення інтересів держави в даному випадку прокурор послався на те, що недотримання Головним управлінням Держземагентства у Харківській області вимог чинного законодавства призвело до незаконної передачі в оренду земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону), що порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та підриває авторитет держави, а тому звернення прокурора спрямоване на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Щодо наявності підстав для набуття прокурором статусу позивача відповідно до приписів статті 53 ГПК України прокурор зазначив про те, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель, у тому числі законності укладення цивільно-правових угод, проте зазначений орган визначено прокурором в якості відповідача, а тому даний позов заявлено прокурором самостійно.

Окрім того, 17.12.2019 до місцевого господарського суду звернувся заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області з клопотанням (вх. № 30685) про залучення до участі у справі № 922/3274/19 як співвідповідача ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), яке задоволено ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 та залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_1 (т.2, а.с. 73-74, 103-107).

21.09.2020 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у позові повністю (т.3, а.с.18-36).

Вказане рішення суду першої інстанції з посиланням на положення статей 1, 6, 13-14 Закону України "Про оренду землі", статей 22, 116, 124, 125, 126, 134 Земельного кодексу України, статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарства" мотивовано тим, що на момент видання наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ громадянин ОСОБА_1 вже реалізував своє право на отримання землі для ведення фермерського господарства та зареєстрував ФГ "Агрослобода", що було залишено поза увагою під час вирішення заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, тоді як такий формальний підхід до вирішення вказаної заяви створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства. Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що положеннями чинного законодавства передбачено право громадян на отримання не на конкурентних засадах у власність або в оренду земельної ділянки, проте не у будь-якій кількості та розмірі. За таких обставин, суд дійшов висновку, що передача Головним управлінням Держземагенства у Харківській області земельних ділянок на користь ОСОБА_1 згідно з наказами від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ без проведення земельних торгів є незаконною, а такі накази не відповідають вимогам чинного законодавства.

Водночас, місцевий господарський суд, керуючись приписами статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ з підстав пропуску позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем-1 (Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області) та відповідачем-2 (ФГ "Щастя-2016"), за відсутності встановлених поважних причин пропуску позовної давності, установивши, що починаючи з лютого 2015 року (дати, з якої держава в особі уповноваженого органу довідалась про порушення її прав) органи прокуратури як єдина централізована система відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" могли дізнатись про відповідні порушення у межах встановленого законом строку позовної давності, однак жодних обґрунтованих доводів щодо неможливості довідатися про таке порушення прокурор не навів.

Крім того, враховуючи, що вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 30.04.2015 та додаткових угод до цих договорів, про зобов`язання повернути орендовані земельні ділянки та скасування державної реєстрації речового права на вказані земельні ділянки є похідними від вимог про скасування наказів від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Вирішуючи даний спір, місцевий господарський суд також урахував практику Європейського суду з прав людини, зокрема, щодо застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Під час розгляду даної справи місцевий господарський суд, керуючись приписами статей 4, 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", дійшов висновку про правомірність звернення прокурора з даним позовом з огляду на те, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду в якості самостійного позивача.

При цьому, місцевий господарський суд, посилаючись на приписи статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарства", враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку про належність даного спору до господарської юрисдикції відповідно до змісту спірних правовідносин та суб`єктного складу сторін спору.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.ст. 15, 16, 256, 257, 261, 267 ЦК України) та процесуального права (ст.ст. 76-79, 86, 236 ГПК України), а також при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, апелянт з посиланням на приписи частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", пункту 2 частини 5 статті 53 ГПК України, частини 1 статті 261 ЦК України вказує на те, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому, вважає, що оскільки прокурор у даній справі є самостійним позивачем, то строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право. Зазначає, що про наявність правопорушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо у серпні 2019 року після опрацювання даних, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Разом з цим, вказує на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою обставини щодо звернення прокурора до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області для отримання необхідних документів у вересні-жовтні 2018 року та відмову зазначеного органу у їх наданні; відсутності в загальному доступі спірних наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області про передачу землі в оренду. Тому прокурор не мав об`єктивної можливості довідатись про порушення вимог законодавства.

Водночас, за твердженням апелянта, про наявність правопорушень у спірних правовідносинах прокурор міг дізнатись лише після 11.12.2017, коли начальником Близнюківського відділу Лозівської місцевої прокуратури Харківської області було придбано засіб криптографічного захисту інформації "Ключ електронний "Алмаз-К1", виключно за допомогою якого можливий доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Спір виник у зв`язку із тим, що, за твердженням прокурора, накази Головного управління Держземагентства в Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ прийнято з порушенням вимог статей 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), тому земельні ділянки загальною площею 95,5426 га надані громадянину ОСОБА_1 , а в подальшому - ФГ "Щастя-2016" в оренду незаконно.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1 статті 22 Земельного кодексу України).

Статтею 31 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних наказів) передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень Земельного кодексу України, положеннями Закону України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі №6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі №6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі №6-248цс16, постановах Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №665/2508/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц.

Також з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц та у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі №927/83/19 та від 25.03.2020 у справі №357/2418/15-ц.

Місцевим господарським судом встановлено, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду вищезазначених земельних ділянок, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, оскільки на момент отримання спірних земельних ділянок згідно з наказами Головного управління Держземагентства в Харківській області від 04.02.2015 №212-СГ та від 10.03.2015 №505-СГ Ломака А.І. вже реалізував своє право на ведення фермерського господарства шляхом отримання земельної ділянки у постійне користування на підставі державного акту на право постійного користування землею від 20.06.1996 серії ХР-18-00-000642 та державної реєстрації Фермерського господарства "Агрослобода" (ідентифікаційний код юридичної особи 34643954). Вказані обставини свідчать про факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.

Встановивши ці обставини, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що земельні ділянки передані ОСОБА_1 із порушенням вимог статей 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що є підставою для визнання оспорюваних наказів Головного управління Держземагентсва у Харківській області незаконним та їх скасування, відповідно, визнання спірних договорів оренди та додаткових угод недійсними з подальшим скасуванням всіх реєстраційних дій стосовно земельних ділянок, які є предметом оренди, та їх повернення у державну власність.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду у постанові від 27.08.2020 у справі №922/1948/19.

Слід зазначити, що висновки господарського суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права у повному обсязі узгоджуються із вищезазначеними правовими позиціями Верховного Суду.

При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора, що у наведеному випадку задоволення цього позову не порушуватиме принцип пропорційності втручання держави у право власності, яке переслідує "суспільний" та "публічний" інтерес, ґрунтується на розумних підставах, а отже, є законним у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже останньому вже надавались у користування (поза конкурсом) земельна ділянка саме для ведення фермерського господарства.

Водночас, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску прокурором строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем-1 (Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області) та відповідачем-2 (ФГ "Щастя-2016"), за відсутності встановлених поважних причин пропуску позовної давності.

Доводи апеляційної скарги зводяться до непогодження з висновком суду першої інстанції щодо пропуску прокурором строку звернення до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку вказаним твердженням, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

За змістом статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин 3-5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (пункти 7.9-7.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (пункт 7.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.06.2018 у справі №359/2421/15-ц, від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц, від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 та від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц.

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.05.2016 у справі №910/3723/14 та Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі №914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі №910/16827/17.

При цьому, прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №922/1948/19.

Місцевий господарський суд, установивши, що держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваних наказів (04.02.2015 та 10.03.2015), обґрунтовано відхилив твердження прокурора, що про спірні обставини останньому стало відомо лише у серпні 2019 року після опрацювання даних, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Як свідчать матеріали справи, в обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності прокурор наголошував на тому, що Лозівська місцева прокуратура не є володільцем або розпорядником відповідної інформації щодо передання спірних земельних ділянок у користування фізичних та юридичних осіб, відтак про порушення вимог законодавства довідатись не могла.

Частина 5 статті 267 Цивільного кодексу України допускає можливість визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, однак не визначає переліку таких причин.

Виходячи із загальних засад цивільного (господарського) законодавства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала права відповідної вимоги, й об`єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом упродовж позовної давності (пункти 11.3, 11.4 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).

Разом з цим, як свідчать матеріали справи згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, 07.05.2015 проведено державну реєстрацію права оренди спірних земельних ділянок (кадастрові номери 6320683500:01:000:0105, 6320683500:01:000:0104, 6320682000:01:001:0648, 6320682000:01:001:0653) (т.1, а. с. 27-37).

За змістом частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб`єктів прав, об`єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Згідно з частинами 1, 3 статті 28 цього Закону інформація про зареєстровані права та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною. Для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України.

Вищенаведене спростовує доводи прокурора про об`єктивну неможливість дізнатись про порушення вимог законодавства під час передання спірних земельних ділянок до вересня 2019 року. При цьому, як стверджує прокурор про наявність таких порушень прокуратура дізналась саме під час опрацювання відомостей з Державного реєстру прав.

Також, необґрунтованими є твердження прокурора про те, що про наявність правопорушень у спірних правовідносинах прокурор міг дізнатись лише після 11.12.2017, коли начальником Близнюківського відділу Лозівської місцевої прокуратури Харківської області було придбано засіб криптографічного захисту інформації "Ключ електронний "Алмаз-К1", виключно за допомогою якого можливий доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, оскільки зазначені обставини не можуть свідчити про неможливість доступу органів прокуратури до Державного реєстру прав.

Крім того, повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися статтею 20 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції Закону 1789-XII), відповідно до якої прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Закон України "Про прокуратуру" в новій редакції (за певними виключеннями) набрав чинності 15.07.2015 (пункт 1 прикінцевих положень), який не передбачав такої функції прокуратури як загальний нагляд. Поряд з цим, цей Закон наділяє прокурора повноваженнями отримувати інформацію у державного органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, виключно з метою представництва інтересів громадянина і держави в суді.

Так, відповідно до абзаців 4, 5 частини 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру" (в новій редакції) виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

З огляду на зазначене, колегія суддів зауважує, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість та був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельних ділянок у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відтак, в органів прокуратури, починаючи з 04.02.2015 та 10.03.2015, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини щодо порушення відповідачами вимог земельного законодавства та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором здійснено не було.

При цьому, доводи прокурора про те, що Головне управлінням Держгеокадастру у Харківській області не надавало на його запити від 14.09.2018 та від 14.01.2019 відповідних документів, тоді як в вільному доступі вони відсутні, не спростовують вищевказаних обставин щодо початку перебігу строку позовної давності, та вказані запити були направлені ним поза межами трирічного строку позовної давності.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо недоведеності прокурором наявності поважних причин пропуску строку звернення з позовом (04.10.2019) про визнання незаконним та скасування наказів Головного управління Держземагентства в Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 30.04.2015 та зобов`язання відповідача-2 повернути земельні ділянки.

Як свідчать матеріали справи, оскаржувані накази Головного Управління Держземагенства у Харківській області № 212-СГ та № 505-СГ, які прокурор у позовній заяві просить визнати незаконними та скасувати, було видано 04.02.2015 та 10.03.2015 відповідно, поряд із тим як інші позовні вимоги є похідними від вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування наказів від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно, з дотриманням вимог статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено 1-м відповідачем та 2-м відповідачем у справі.

Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини четвертої).

Системне тлумачення статті 53 Господарського процесуального кодексу України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (п. 45- 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 дійшла наступного правового висновку: "Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор".

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви прокурор вказав, що є позивачем, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Харківській області - один зі співвідповідачів, накази якого оскаржуються через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.

З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Головне управління Держгеокадастру у Харківській області одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування його наказів, апеляційний господарський суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 908/684/19.

Разом з тим апеляційний господарський суд відхиляє як необґрунтовані посилання Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області (відповідача-1) на те, що органом уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) з огляду на таке.

Так, відповідно до статті 188 Земельного кодексу України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Згідно зі статтею 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

У статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" також встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до пункту 1 Положення про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі - Положення) центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; за проведенням землеустрою; виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Враховуючи викладене, органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме:

- функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

- функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 920/1/18, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Поряд із цим, відповідно до пункту 7 вказаного Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру і їй підпорядковане. Відповідно до пункту 3 цього положення завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Аналіз вказаного дає підстави стверджувати, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру і яке створено саме з метою реалізації повноважень останньої на території Харківської області.

З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд зазначає, що визначення в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), як про це зазначає відповідач-1, за умови оскарження наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області фактично створить парадоксальну ситуацію за якої позивачем та одним із відповідачів у справі буде одна і так ж особа - Держгеокадастр.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19.

За таких обставин, прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави в даній справі.

Наведене свідчить, що доводи прокурора про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскаржуваній частині.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 у справі №922/3274/19 - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 у справі №922/3274/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.12.2020.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.В. Шевель