Постанова

від 02.12.2020 по справі 908/1696/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2020 року м.Дніпро Справа № 908/1696/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Березкіної О.В., Антоніка С.Г.,

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від прокуратури Дніпропетровської області: Карпенко О.І., посвідчення № 051256 від 24.10.2018 р., прокурор;

від відповідача: Яценко В.М., паспорт серії НОМЕР_1 від 02.03.2007 р., голова;

від відповідача: Ярошенко О.П., довіреність б/н від 26.09.2019 р., адвокат;

представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Тюльпан", Запорізька область, Веселівський район, с. Чкалове на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.09.2019 року, ухвалене колегією суддів у складі: Боєва О.С., Корсун В.Л., Федорова О.В., повний текст якого складений 10.10.2019, у справі №908/1696/18

за позовом в.о. керівника Мелітопольської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах -

позивач: Чкаловська сільська рада Веселівського району Запорізької області, Запорізька область, Веселівський район, с. Чкалове

до відповідача: Фермерського господарства «Тюльпан» , Запорізька область, Веселівський район, с. Чкалове

про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області звернувся в.о. керівника Мелітопольської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з позовом до Фермерського господарства «Тюльпан» про витребування із незаконного володіння ФГ «Тюльпан» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельної ділянки загальною площею 47,3 га, яка розташована на території Чкаловської сільської ради Веселівського району Запорізької області, що раніше була надана у довічне успадковуване володіння ОСОБА_1 на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 27.04.1993 № 000813, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкування володіння землею за №59.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею № 000813 від 27.04.1993 ОСОБА_1 надана у довічне успадкування земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 47,3 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Чкаловської сільської ради Веселівського району Запорізької області. У подальшому, 23.02.1994 на вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 створено та зареєстровано ФГ «Тюльпан» . Відповідно до актового запису про смерть від 12.11.2008 № 12 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим право довічного успадковуваного володіння згаданою вище земельною ділянкою припинилось із його смертю. Разом з тим, ФГ «Тюльпан» з часу смерті ОСОБА_1 продовжує використовувати вказану земельну ділянку, цим самим незаконно, без відповідної правової підстави заволоділо нею.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.09.2019 у справі №908/1696/18 позов задоволено у повному обсязі.

Витребувано із незаконного володіння ФГ "Тюльпан" на користь Чкаловської сільської ради Веселівського району Запорізької області земельну ділянку загальною площею 47,3 га, яка розташована на території Чкаловської сільської ради Веселівського району Запорізької області, що раніше була надана у довічне успадковуване володіння ОСОБА_1 на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 27.04.1993 № 000813, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкування володіння землею за № 59.

Стягнуто з Фермерського господарства "Тюльпан" на користь Прокуратури Запорізької області суму 17 918 грн. 17 коп. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, Фермерське господарство "Тюльпан" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема застосування до спірних відносин норм права, які не регулюють спірні відносини, незастосування до спірних відносин наслідків спливу строку позовної давності, про які зазначено відповідачем, неповне з`ясування обставин справи, зокрема щодо строку, з якого прокурор міг дізнатися про порушення прав та охоронюваних інтересів держави, просить рішення господарського суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити; відшкодувати судові витрати відповідача.

При цьому, обґрунтовуючи подану скаргу апелянт посилається на те, що втрата чинності законодавством про право довічного успадковуваного володіння землею не призвела ні до втрати, ні до звуження обсягу цього права, його зміст та обсяг мають визначатися законодавством, що діяло на момент його виникнення.

З огляду на положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на сьогодні законодавство не передбачає таке речове право як успадковане володіння землею, але таке право виникло у спадкодавця на підставі законодавства і припинити таке право можливо лише на підставах визначених законом. Крім того, таке право володіння зберігається у користувачів земельної ділянки, а в чинному законодавстві відсутні норми, які регулюють право довічного успадковуваного володіння, тому до таких правовідносин мають застосовуватися норми, які були чинними на момент існування на законодавчому рівні такого права.

За таких обставин, прийняття судами рішень про відмову в позові порушує баланс індивідуального та публічного інтересу (принцип пропорційності та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Таким чином, Господарський суд Запорізької області не мав законних підстав для задоволення позову прокурора і витребувати у ФГ "Тюльпан" на користь Чкаловської сільської ради Веселівського району Запорізької області спірну земельну ділянку.

Звертає увагу на позицію позивача - Чкаловської сільської ради, яка з позовом прокурора не згодна і заперечує проти його задоволення.

Приймаючи рішення про задоволення позову, господарський суд не врахував вимоги частини третьої статті 267 ЦК України, про які заявив відповідач, про сплив позовної давності. Вважає, що прокурору необхідно відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Зазначив, що спірна земля надавалась на праві довічного успадковуваного володіння громадянину ОСОБА_1 та не входить до складу майна фермерського господарства, тому не може використовуватись цим господарством, після його смерті.

Такий же висновок зробив Верховний Суд України у постановах від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15 та Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справах № 399/374/16-ц та № 399/374/16-ц, від 31.10.2108 у справі № 178/447/16-ц від 18.03.2019 у справі № 472/598/16-ц.

З`ясовано, що спірна земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства належала ОСОБА_1 на праві користування лише на підставі державного акту без укладання відповідного договору про право користування; таке право припиняється зі смертю особи, якій воно належало. На час виникнення спірних відносин фермерські господарства не мають права на довічне успадковане володіння земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності, а отже, у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , якому земельна ділянка належала на праві довічного успадкованого володіння, таке паво припиняється, що у свою чергу, припиняє право користування земельною ділянкою і ФГ "Тюльпан".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2019 (колегія суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), судді Дармін М.О., ОСОБА_2 ) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Тюльпан" на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.09.2019 у справі №908/1696/18; судове засідання призначено на 09.12.2019.

Ухвалою суду від 09.12.2019 провадження у справі зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18 та опублікування в Єдиному державному реєстрі судових рішень відповідної постанови.

Ухвалою суду від 29.09.2020 поновлено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 04.11.2020.

03.11.2020 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/1696/18 у зв`язку з відпусткою судді Дарміна М.О.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2020, для розгляду справи №908/1696/18 обрано колегію суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Антонік С.Г., Березкіна О.В., якою цю справи прийнято до свого провадження.

В судовому засіданні 04.11.2020 оголошено перерву до 02.12.2020.

В судовому засіданні 02.12.2020 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частину постанову у даній справі.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Відповідно до розпорядження представника президента України «Про збільшення розміру земельної ділянки для ведення сільського (фермерського) господарства» від 27.04.1993 №109 на підставі поданих документів та заяви ОСОБА_1 , ст.ст. 3, 51, 52 Земельного кодексу України ОСОБА_1 із земель запасу Чкаловської сільської ради надано для вказаних цілей 47,3 га землі, у т.ч.: ріллі - 46,6 га, лісосмуг - 0,7 га.

На підставі вказаного розпорядження мешканцю с. Чкалове ОСОБА_1 видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею за № 000813 від 27.05.1993, згідно з яким останньому у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства надано 47,3 га землі в межах згідно з планом землеволодіння. Державний акт видано Веселівською районною Радою народних депутатів 27.05.1993 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 59.

23.02.1994 здійснено державну реєстрацію Селянського (фермерського) господарства «Тюльпан» (код ЄДРПРОУ 22120874) далі - Господарство. Відповідно до п.1.1 Статуту (в редакції, зареєстрованій 24.04.2002) ОСОБА_3 )Г «Тюльпан» , що зареєстроване розпорядженням представника Президента України в Веселівському районі № 33 від 23.02.1994, засновник Господарства - ОСОБА_1 ; члени господарства: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

За змістом п.п. 3.1-3.4 вказаної редакції Статуту, Господарство засновано на приватній власності його Засновника. Майно Господарства (згідно законодавства України) належить Засновнику на праві приватної власності. Майно господарства складають його основні фонди та обігові кошти. Розпорядження майном здійснюється тільки за згодою Засновника та за його дорученням.

Відповідно до Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , виданого 12.11.2008 Чкалівською сільською радою Веселівського району Запорізької області, ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 73 років, про що в Книзі реєстрації 12.11.2008 зроблено відповідний запис за № 12.

Згідно з рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 02.06.2010 у цивільній справі № 2-245 2010р. за ОСОБА_6 (дружина померлого), ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано право власності на Фермерське господарство «Тюльпан» (код юридичної особи №22120874) у порядку спадкування за законом, що відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка - ОСОБА_1 .

28.01.2011 затверджено нову редакцію Статуту Фермерського господарства «Тюльпан» , згідно з якою: засновником та головою господарства є ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ); членами господарства - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 .

Згідно з розділом 6 цієї редакції Статуту землі господарства складаються з: земельної ділянки, що належить на праві власності господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується господарством на праві оренди; земельної ділянки набутої на інших підставах, передбачених чинним законодавством України (п. 6.1. Статуту). Земельна ділянка надана для ведення господарства, розташована на території Чкалівської сільської ради Веселівського району Запорізької області (п. 6.2. Статуту).

Згідно з новою редакцією Статуту ФГ «Тюльпан» , зареєстрованою 21.12.2012, Господарство засноване на приватній формі власності його засновників. Майно господарства (згідно законодавства України) належить Засновнику на праві приватної власності. Господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до господарства, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання. Майно господарства складають його основні фонди та обігові кошти (п.п. 3.1-3.3, 3.5).

В матеріали справи прокурором надано (додано до позовної заяви) копії податкових декларацій з плати за землю, що подавались до Державної фіскальної служби ФГ «Тюльпан» в особі керівника ОСОБА_5 протягом 2011-2018 років, згідно з якими Господарством надавалися відомості про наявність у користуванні земельної ділянки сільськогосподарського призначення на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею № 000813 від 27.04.1994. Також надано копії звітів про площі та валові збори сільськогосподарських культур, підсумки збору врожаю за вказані роки, що підтверджують обробляння ФГ «Тюльпан» вказаної землі. У квітні 2018 року Чкалівською сільською радою Веселівського району Запорізької області та Відділом у Веселівському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на звернення прокурора надавалися відповіді з інформацією про те, що ФГ «Тюльпан» ( ОСОБА_1 ) на підставі вищевказаного акта використовується земля державної форми власності площею 47,3 га, сплачується земельний податок (т. 1 а.с.55-57).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що особа, якій було надано право довічного успадковуваного володіння землею на підставі державного акта, виданого 27.05.1993, померла у листопаді 2008 року. Доказів того, що після смерті ОСОБА_1 спірна земля у встановленому законом порядку була прийнята у спадщину його спадкоємцями суду не надано.

З рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 02.06.2010 у цивільній справі № 2-245 2010р., яким за ОСОБА_6 (дружина померлого) було визнано право власності на Фермерське господарство «Тюльпан» у порядку спадкування за законом, не вбачається, що під час розгляду даної справи вирішувалося питання щодо спадкування землі, яка була надана у довічне володіння ОСОБА_1 .

Матеріалами справи повністю підтверджуються викладені у позові обставини, в тому числі перебування земельної ділянки на час подання позову (серпень 2018) у державній (з 22.12.2018 у комунальній) власності, факт вибуття цього майна з володіння позивача та факт його знаходження у незаконному володінні відповідача. Відповідач доказів у підтвердження наявності правових підстав для утримування спірної земельної ділянки суду не надав.

Колегія суддів лише частково погоджується з таким мотивуванням рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Щодо правомочності звернення прокурора з позовною заявою.

При зверненні до суду прокурор посилався на положення ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, а саме: здійснення ним представництва інтересів держави в суді в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, як органу, який уповноважений здійснювати функції із захисту майнових інтересів держави у спірних відносинах, але належним чином не здійснює захист інтересів держави представницькими засобами.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Отже, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та від 27.02.2019 у справі №761/3884/18.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні №4-рп/2008 від 01.04.2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої і судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ч. 4 ст. 23 Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

За приписами ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Аналіз положень ст. 53 Кодексу у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Законом України від 6 вересня 2012 року № 5245-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (який набрав чинності 01 січня 2013 року) внесено зміни до Земельного кодексу України, відповідно до яких з 01 січня 2013 року повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів (Держземагенство України).

Таким чином, з 1 січня 2013 року від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» постановлено: утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком.

Наказом Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру №18 від 03.03.2015 затверджено положення про Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, що є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту с.Чкалове Веселівського району Запорізької області, то в силу підпункту г) пункту 4 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI вона перебувала у державній власності.

Приймаючи до уваги вищенаведене, у зв`язку з набранням чинності зазначеним вище Законом, розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на момент звернення прокурора із позовом було Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, яке було вказано позивачем у справі на час звернення до суду.

На виконання наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 21.12.2018 № 8-2297/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» за актом приймання-передачі від 22.12.2018 Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області передало із державної власності, а Чкаловська сільська об`єднана територіальна громада Веселівського району Запорізької області прийняла у комунальну власність земельні ділянки загальною площею 2069,1739 га згідно з додатком. Право комунальної власності на землю до складу якої увійшла спірна земельна ділянка було зареєстровано за Чкаловською сільською об`єднаною територіальною громадою Веселівського району Запорізької області (код ЄДРПОУ 25970923).

Отже, на час звернення прокурора до суду (серпень 2018) спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, а з 22.12.2018, в тому числі на момент винесення оскаржуваного рішення - у комунальній власності.

За доводами прокурора на момент звернення з позовною заявою органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області не вжито належних заходів до усунення зазначених порушень.

На підтвердження вжиття заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурором додані до позовної заяви листи прокуратури, адресовані Головному управлінню Держгеокадастру у Запорізькій області, та відповіді на них.

Так, листами від 10.04.2018 та від 27.04.2018 Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області на вимоги Мелітопольської місцевої прокуратури надало відомості про форму власності, місце розташування та нормативну грошову оцінку запитуваних земельних ділянок, в тому числі й щодо земельної ділянки, яка перебувала у володінні Фермерського господарства «Тюльпан» .

Листом від 24.07.2018 за № 10-0.6-4959/2-18 Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області у відповідь на лист Мелітопольської місцевої прокуратури від 22.06.2018 повідомило, що територіальні органи Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області не звертались з позовними заявами про витребування земельної ділянки площею 47,3 га із незаконного володіння Фермерського господарства «Тюльпан» (т. 1 а.с. 59).

Таким чином, орган уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, протягом трьох місяців не забезпечив належний захист інтересів держави шляхом вжиття заходів позовного характеру щодо оскарження в судовому порядку права відповідача на володіння спірною земельною ділянкою та її повернення законному володільцю.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що прокурором дотримано встановлений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок щодо звернення до органів, уповноважених на захист майнових інтересів держави, якими у цій справі є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, з повідомленням про виявлені порушення при користуванні земельною ділянкою та надання розумного строку для відреагування на стверджувані порушення інтересів держави.

Із відповіді та фактичних дій (бездіяльності) Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області очевидно, що останнє не мало наміру на звернення до суду із відповідним позовом.

Вказані обставини, в силу ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", покладають обов`язок представництва інтересів держави в особі вказаної територіальної громади на прокурора.

Матеріалами справи підтверджено, зокрема, такі обставини: чоловік ОСОБА_6 - ОСОБА_1 у травні 1993 року отримав державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею за № 000813 від 27.05.1993, згідно з яким останньому у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства надано 47,3 га землі в межах згідно з планом землеволодіння; 23.02.1994 він зареєстрував Фермерське господарство «Тюльпан» та передав земельну ділянку у користування створеного ним фермерського господарства; ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер; після його смерті на підставі рішення суду за його дружиною - ОСОБА_6 визнано право власності на фермерське господарство «Тюльпан» в порядку спадкування за законом.

На час надання засновнику права довічного успадковуваного володіння спірною земельною ділянкою діяв ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ (у редакції на час його прийняття), який у відповідній редакції передбачав таке регулювання відносин щодо права довічного успадковуваного володіння землею.

Так, за змістом статей 6, 50 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для: ведення селянського (фермерського господарства); громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Порядок успадковування права володіння земельною ділянкою визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Право довічного успадковуваного володіння землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у довічне успадковуване володіння або на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у довічне успадковуване володіння надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Право володіння чи користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України № 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

З прийняттям нової редакції Земельного Кодексу від 13 березня 1992 року право довічного успадковуваного володіння з нього була виключено, але це право не припинилось, тому що таке право виникло на підставі закону і на підставі закону воно повинно було припинено, але в жодному законі таких підстав наведено не було.

Навпаки, пунктом 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200-XII «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

На час заснування ФГ "Тюльпан" відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2009-XII), приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року.

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини перша, четверта та п`ята статті 2 Закону № 2009-XII).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина перша статті 4 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися на праві довічного успадковуваного володіння, в тому числі на умовах оренди (стаття 4 Закону № 2009-XII).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки на праві довічного успадковуваного володіння подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 5 Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (стаття 8 Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі, якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства. (пункт и частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

За змістом наведених приписів на час створення ФГ "Тюльпан" можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права довічного успадковуваного володіння землею для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII).

1 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, який не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння.

Закон України від 19 червня 2003 року "Про фермерське господарство" також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння .

Чинне на даний час законодавство не передбачає таке речове право як успадковуване володіння землею, але таке право виникло у спадкодавця на підставі законодавства і припинити таке право можливо лише на підставах визначених законом. Особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, на сьогодні також має законне право на таке володіння. Володільцем такої земельної ділянки, яка надана для ведення фермерського господарства за відсутності добровільного звернення для переоформлення (заміни) раніше виданих державних актів, є саме фізична особа - засновник фермерського господарства, на ім`я якого такий акт видавався.

Державний акт на право володіння землею, виданий на ім`я фізичної особи - громадянина ОСОБА_1 , надавав останньому право довічно користуватися земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, що включає право господарювання на цій землі, вирощування та збирання врожаю.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

Саме такий правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 368/54/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц погодилася з тим, що право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою є різними інститутами і зауважила, що ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у первинній редакції не передбачав можливості набуття фізичною особою земельної ділянки у приватну власність. Натомість, цей кодекс гарантував фізичним особам право набувати земельні ділянки, зокрема, у довічне успадковуване володіння та у постійне користування. Обидва інститути передбачали можливість користування земельною ділянкою без обмеження будь-яким строком і, на думку Великої Палати Верховного Суду, відповідні майнові права могли бути об`єктом спадкування.

Також, Велика Палата Верховного Суду у цій же постанові зазначила, що у справі № 368/54/17 двоє спадкоємців засновника фермерського господарства подали первісний позов про визнання за ними в порядку спадкування після смерті батька права довічного успадковуваного володіння двома земельними ділянками для ведення селянського (фермерського) господарства, а ще один спадкоємець засновника фермерського господарства заявив зустрічний позов про визнання за ним права довічного успадковуваного володіння на 1/3 частину зазначених земельних ділянок. У постанові від 20 листопада 2019 року у тій справі, враховуючи те, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою , як і право постійного користування нею, яке виникло на підставі відповідного державного акта без укладення договору із власником землі, не припиняється зі смертю особи, якій належало таке право , Велика Палата Верховного Суду відступила як від висновку , сформульованого у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц (щодо права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою), так і від того, що викладений у постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц (провадження № 6-2329цс16) і від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц (провадження № 6-3113цс15) (щодо права постійного користування земельною ділянкою).

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)).

На підставі викладеного доводи прокурора про те, що оскільки спірна земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства належала ОСОБА_1 на праві користування лише на підставі державного акту без укладання відповідного договору про право користування, то таке право припиняється зі смертю особи, якій воно належало, на підтвердження яких він посилається на висновки, наведені у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, від 23.11.2016 у справі № 6-311 Зцсі5 та Верховного Суду від 25.04.2018 у справах № 399/374/16-ц та № 399/374/16-ц, від 31.10.2108 у справі № 178/447/16-ц від 18.03.2019 у справі № 472/598/16-ц, є безпідставними, оскільки згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при застосуванні норм права судам слід враховувати висновки, викладені у постановах саме Великої Палати Верховного Суду.

На час смерті засновника ФГ "Тюльпан" перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою був визначений у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Ця стаття не регламентувала припинення права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі приписів ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року. А у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року не було такої підстави для припинення права довічного успадковуваного володіння землею як смерть фізичної особи-володільця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц прийшла також до висновку, що право довічного успадковуваного володіння такою ділянкою, на відміну від права постійного користування нею, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у первинній редакції могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило (п. 38).

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило (п. 60).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що доказів того, що після смерті ОСОБА_1 спірна земля у встановленому законом порядку була прийнята у спадщину його спадкоємцями суду не надано.

Такий висновок зроблено на підставі того, що з рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 02.06.2010 у цивільній справі № 2-245 2010р., яким за ОСОБА_6 (дружина померлого) було визнано право власності на Фермерське господарство «Тюльпан» у порядку спадкування за законом, не вбачається, що під час розгляду даної справи вирішувалося питання щодо спадкування землі, яка була надана у довічне володіння ОСОБА_1 .

Проте такий висновок суперечить обставинам справи.

Так, відповідно до частин 1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Матеріалами справи встановлено та сторонами не оскаржується, що на час відкриття спадщини (смерті ОСОБА_1 ) його дружина ОСОБА_9 мешкала разом з ним.

Доказів того, що протягом шести місяців з часу відкриття спадщини дружина померлого - ОСОБА_9 заявила про відмову від спадщини, в тому числі про відмову від права довічного успадковуваного володіння землею площею 47,3 га, наданого її чоловікові за Актом № 000813 від 27.05.1993, матеріали справи також не містять.

Таким чином, громадянка ОСОБА_9 , яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що прийняла спадщину у вигляді права довічного успадковуваного володіння землею площею 47,3 га в силу прямої норми закону (ч. 3 ст. 1268 ЦК України).

Відповідно до нової редакції Статуту Фермерського господарства «Тюльпан» від 28.01.2011 ОСОБА_6 є засновником та головою господарства.

Згідно з розділом 6 цієї редакції Статуту землі господарства складаються, зокрема, із спірної земельної ділянка, наданої для ведення господарства, розташованої на території Чкалівської сільської ради Веселівського району Запорізької області (п. 6.2. Статуту).

В матеріали справи прокурором надано докази, згідно з якими Господарством надавалися відомості про наявність у користуванні земельної ділянки сільськогосподарського призначення на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею № 000813 від 27.04.1994.

Отже, після прийняття громадянкою ОСОБА_9 спадщини у вигляді права довічного успадковуваного володіння землею площею 47,3 га, ця земельна ділянка залишилася у користуванні фермерського господарства, для створення якого вона передавалася у довічне успадковуване володіння ОСОБА_1 .

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).

Згідно із частинами другою, третьою статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З огляду на положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що на сьогодні законодавство не передбачає таке речове право як успадковане володіння землею, але таке право виникло у спадкодавця на підставі законодавства і припинити таке право можливо лише на підставах визначених законом. Крім того, таке право володіння зберігається у користувачів земельної ділянки, а в чинному законодавстві відсутні норми, які регулюють право довічного успадковуваного володіння, тому до таких правовідносин мають застосовуватися норми, які були чинними на момент існування на законодавчому рівні такого права.

За таких обставин, прийняття господарським судом рішення про витребування із володіння ФГ "Тюльпан" на користь Чкаловської сільської ради Веселівського району Запорізької області земельної ділянки загальною площею 47,3 га, яка розташована на території Чкаловської сільської ради Веселівського району Запорізької області, що раніше була надана у довічне успадковуване володіння ОСОБА_1 на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 27.04.1993 № 000813 порушує баланс індивідуального та публічного інтересу (принцип пропорційності та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зазначив, що об`єктами захисту статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є законні очікування, які мають бути реалізовані внаслідок здійснення майнових прав. Разом з тим, останні залежали від речових прав і тільки до тих, що закріплені в національному законодавстві.

Таким чином, Господарський суд Запорізької області не мав законних підстав для задоволення позову прокурора і витребування у ФГ "Тюльпан" на користь Чкаловської сільської ради Веселівського району Запорізької області спірної земельної ділянки.

До того ж, при прийняті рішення суд мав звертає увагу на позицію власника земельної ділянки - Чкаловської сільської ради, яка з позовом прокурора не була згодна і заперечила проти його задоволення.

З огляду на викладене, Центральний апеляційний господарський суд вважає, що господарським судом не з`ясовано обставини справи (прийняття спадщини громадянкою ОСОБА_9 ) , висновки суду зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 1268 ЦК України), яке призвело до прийняття неправильного рішення про задоволення позовних вимог (п. 1, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України), що є підставою для задоволення апеляційної скарги.

Слід скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 30.09.2019 у справі №908/1696/18 та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про недоведеність позовних вимог, та відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, доводи заявника апеляційної скарги про пропуск Позивачем строку позовної давності для звернення до суду у даній справі, є передчасними, оскільки жодним чином не впливають на оскаржуване рішення.

Зважаючи на результати вирішення спору, за якими рішення відбулось на користь Відповідача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у даній справі покладаються на Позивача.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Тюльпан", Запорізька область, Веселівський район, с. Чкалове на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.09.2019 у справі №908/1696/18 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.09.2019 у справі №908/1696/18 - скасувати.

Прийняти у справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в.о. керівника Мелітопольської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах -позивач: Чкаловська сільська рада Веселівського району Запорізької області, Запорізька область, Веселівський район, с. Чкалове до відповідача: Фермерського господарства «Тюльпан» , Запорізька область, Веселівський район, с. Чкалове про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати за подачу позовної заяви покласти на позивача.

Стягнути з Мелітопольської місцевої прокуратури на користь Фермерського господарства «Тюльпан» , Запорізька область, Веселівський район, с. Чкалове судові витрати у розмірі 26877,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 14.12.2020 та з урахуванням перебування судді Березкіної О.В. у відпустці підписано 15.12.2020.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна

Суддя С.Г. Антонік