Ухвала

від 03.03.2021 по справі 908/1696/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 908/1696/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Гогуся В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2020 (Іванова О.Г., Антонік С.Г., Березкіна О.В.) у справі №908/1696/18 Господарського суду Запорізької області

за позовом Виконувача обов`язків керівника Мелітопольської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чкаловської сільської ради Веселівського району Запорізької області до Фермерського господарства "Тюльпан" про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов`язків керівника Мелітопольської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області до Фермерського господарства "Тюльпан" (далі - Відповідач) про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка з 10.11.2008 (дата смерті ОСОБА_1 , який отримав земельну ділянку у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства) не могла використовуватися та утримуватися Відповідачем, оскільки підстави для цього відпали внаслідок смерті особи ( ОСОБА_1 ), якій було надано земельну ділянку, і Відповідач незаконно, без відповідної правової підстави заволодів спірною земельною ділянкою. Спірна земельна ділянка надавалася у довічне успадковуване володіння ОСОБА_1 , а не Відповідачу і вона не входить до складу майна Відповідача, тому не може використовуватися Відповідачем після смерті ОСОБА_1 , оскільки будь-які права приватних осіб щодо вказаної земельної ділянки припинилися зі смертю належного користувача.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.06.2019 здійснено процесуальне правонаступництво та залучено до участі у справі Чкаловську сільську раду Веселівського району Запорізької області (далі - Позивач) як правонаступника Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області у спірних правовідносинах.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.09.2019 позов задоволено. Витребувано із незаконного володіння Відповідача на користь Позивача земельну ділянку загальною площею 47,3 га, яка розташована на території Чкаловської сільської ради Веселівського району Запорізької області, що раніше була надана у довічне успадковуване володіння ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею №000813 від 27.04.1993. Стягнуто з Відповідача на користь Прокуратури витрати зі сплати судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що особа, якій було надано право довічного успадковуваного володіння землею на підставі Державного акта померла у листопаді 2008 року і доказів того, що після смерті цієї особи спірна земля у встановленому законом порядку була прийнята у спадщину його спадкоємцями суду не надано.

З рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 02.06.2010 у цивільній справі №2-245, яким за дружиною померлого було визнано право власності на Фермерське господарство "Тюльпан" у порядку спадкування за законом, не вбачається, що під час розгляду вказаної справи вирішувалося питання щодо спадкування землі, яка була надана у довічне володіння померлій особі.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2020 рішення Господарського суду Запорізької області від 30.09.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Стягнуто з Прокуратури на користь Відповідача витрати за подання апеляційної скарги.

Постанова суду мотивована тим, що після прийняття дружиною померлого ОСОБА_1 спадщини у вигляді права довічного успадковуваного володіння землею площею 47,3 га, ця земельна ділянка залишилася у користуванні Відповідача, для створення якого вона передавалася у довічне успадковуване володіння ОСОБА_1 .

Прокурор подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, в якій просить її змінити в частині стягнення судового збору, виклавши її в редакції, згідно якої витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Позивача з тих підстав, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував статтю 129 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №908/799/17, №908/1578/19.

Позивач та Відповідач відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у даній справі у касаційному порядку.

Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас, колегія суддів зазначає, що, як вбачається з описової та прохальної частин касаційної скарги, постанова апеляційного господарського суду Прокурором оскаржується лише в частині стягнення з Прокуратури на користь Відповідача судового збору. В іншій частині зазначене судове рішення не оскаржується, а тому згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України в касаційному порядку не переглядається.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в частині стягнення з Прокуратури на користь Відповідача судового збору в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Прокурор оскаржує постанову суду апеляційної інстанції у вказаній частині з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У поданій касаційній скарзі Прокурор, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував статтю 129 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №908/799/17, №908/1578/19.

Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

У справах №908/799/17 та №908/1578/19, на які посилається Прокурор в поданій касаційній скарзі, прокурори пред`явили позови в інтересах держави в особі органів, що уповноважені державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення відповідно до статті 129 ГПК України судових витрат (судового збору), понесених іншою стороною у справі, саме на позивачів (органи, що уповноважені державою здійснювати відповідні функції) з урахуванням того, що судовими рішеннями у задоволенні позовів відмовлено.

Проте, у цій справі №908/1696/18, яка розглядається, апеляційний господарський суд, відмовивши в задоволенні позовних вимог Прокурора, заявлених в інтересах держави в особі Позивача та, застосувавши положення статті 129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору за подання Відповідачем апеляційної скарги поклав на Прокуратуру, а не на Позивача. При цьому, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, яке було визначено Прокурором при зверненні до суду з позовом, як орган, уповноважений державою здійснювати функції в спірних правовідносинах, під час розгляду справи (ухвала від 05.06.2019) було замінено на Чкаловську сільську раду Веселівського району Запорізької області (Позивач), яка не створювала передумов для виникнення спору та відносно якої Прокурором не обґрунтовувалися підстави для представництва.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

З огляду на викладене, правовідносини у зазначених вище справах №908/799/17 та №908/1578/19, на які посилається Прокурор у касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду в частині стягнення судового збору, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, та у цій справі №908/1696/18, яка розглядається, не є подібними, оскільки різняться за фактичними обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідно рішення.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на наведене, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора в частині стягнення судового збору.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2020 у справі №908/1696/18 в частині стягнення судового збору закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.