Постанова

від 16.12.2020 по справі 916/1871/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1871/20 Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Земляк А.В.,

за участю представників:

від прокуратури - Тунік В.М.,

від Одеської обласної ради - участі не брали,

від Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації - участі не брали,

від Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" - Шаброва О.Ю.,

розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.09.2020 про залишення позову без розгляду, прийняту суддею Смелянець Г.Є., м. Одеса, повний текст складено 05.10.2020,

у справі №916/1871/20

за позовом: заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє"

про стягнення 3 372 275,53 грн, розірвання договору та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 р. заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє", в якому просив стягнути з відповідача на користь Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації заборгованість за охоронним договором на орендне користування пам`яткою культурної спадщини від 25.12.2003 (зі змінами) у розмірі 2800675,47 грн та пеню у розмірі 571600,06 грн, розірвати укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" та Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації охоронний договір на орендне користування пам`яткою культурної спадщини від 25.12.2003 (зі змінами) та зобов`язати відповідача звільнити і повернути Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації приміщення площею 1793,9 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська/Буніна, 17/15, за актом приймання-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором на орендне користування пам`яткою культурної спадщини від 25.12.2003.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 30.06.2020 відкрито провадження у справі №916/1871/20.

25.09.2020 до суду першої інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" надійшла заява б/н від 25.09.2020 (вх.№25458/20 від 25.09.2020), в якій останнє просило залишити без розгляду позов прокуратури у даній справі на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування даної заяви відповідач посилався на те, що прокурором у встановленому законом порядку не підтверджено наявності підстав для представництва у спірних правовідносинах інтересів Одеської обласної ради та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" зауважує на тому, що Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації не є належним позивачем у даній справі, оскільки зі змісту статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини", Положення про управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації №580/А-2015 від 21.09.2015, та рішення Одеської обласної ради №288-VІ від 28.10.2011 вбачається, що вказаний департамент уповноважений лише управляти майном, у той час як повноваження щодо представництва інтересів у судових органах з питань стягнення заборгованості та повернення майна спільної власності територіальних громад області останньому не делеговані. Відповідач також зазначає про те, що Одеська обласна рада не здійснює в межах даної справи будь-яких процесуальних дій як позивач, зокрема, представник органу вказаного органу місцевого самоврядування не з`являється у судові засідання і не підтримує позов.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.09.2020 у справі №916/1871/20 (суддя Смелянець Г.Є.) задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" б/н від 25.09.2020 (вх.№25458/20 від 25.09.2020) та залишено без розгляду позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" про стягнення, розірвання договору та зобов`язання вчинити певні дії.

Вказана ухвала суду мотивована недотриманням прокурором розумних строків, які надали б можливість відповідному компетентному органу - Одеській обласній раді звернутися до суду з позовом або іншим чином зреагувати на виявлені прокурором порушення інтересів держави, а також невжиттям Одеською обласною радою як позивачем жодних процесуальних дій у даній справі.

Не погодившись з постановленою ухвалою, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.09.2020 у справі №916/1871/20 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що місцевий господарський суд під час постановлення оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для представництва прокуратурою у спірних правовідносинах інтересів Одеської обласної ради, оскільки остання, незважаючи на наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" протягом тривалого періоду часу (понад півтора року) значної суми заборгованості за договором на орендне користування пам`яткою культурної спадщини від 25.12.2003, безпідставно самостійно не звернулася до суду за захистом майнових інтересів держави, маючи при цьому відповідні повноваження. Крім того, за твердженням апелянта, під час звернення до суду з позовом у даній справі останнім було дотримано вимоги Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про прокуратуру", які регламентують умови та порядок такого звернення.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 17.11.2020 (вх.№3537/20/Д1 від 17.11.2020) Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" зазначає про її безпідставність та необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду - без змін. Зокрема, відповідач зауважує на тому, що при зверненні з позовом у даній справі прокурор не дотримався передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку, що свідчить про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

02.12.2020 у судовому засіданні апелянтом було подано відповідь на відзив №15/3/2-495вих-20 від 02.12.2020 (вх.№3537/20/Д2 від 02.12.2020), в якому заступник керівника Одеської обласної прокуратури наголошує на тому, що про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" інтересів держави та про необхідність їх захисту Одеській обласній раді стало відомо задовго до органів прокуратури, а повідомлення прокурором уповноваженого органу в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" про намір представництва інтересів держави в суді, складене 23.06.2020, носило суто формальний характер з метою виконання вимог закону, тому останнє не можна розцінювати як повідомлення про виявлене порушення інтересів держави та, відповідно, як момент для початку відліку розумного строку, протягом якого уповноважений орган мав можливість самостійно здійснити захист інтересів держави.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. від 02.11.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 18.11.2020 розгляд справи №916/1871/20 призначено на 02.12.2020 о 10:00.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні 02.12.2020 шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 12:00 год 16.12.2020 та вирішено розглянути апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.09.2020 у справі №916/1871/20 поза межами строку, встановленого частиною другою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній з урахуванням обставин справи для здійснення її своєчасного апеляційного перегляду відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 16.12.2020 представник прокуратури апеляційну скаргу підтримав, представник Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" висловив заперечення проти її задоволення, представники Одеської обласної ради та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІI а.с.132, 133).

Одеська обласна рада та Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що згідно з частиною третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє", обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 28.04.2020 на адресу Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації надійшов запит прокуратури Одеської області №05/1-754вих-20 від 28.04.2020, в якому остання у зв`язку із необхідністю вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" просила у найкоротший строк надати інформацію стосовно наявності заборгованості за використання майна, що знаходиться на балансі вказаного департаменту і відноситься до об`єктів культурної спадщини (пам`ятників архітектури місцевого значення), та у разі наявності такої заборгованості надати копії всіх документів, які підтверджують відповідні обставини.

У листі №01-07/1802 від 04.05.2020, який одержаний прокуратурою Одеської області 07.05.2020, Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації повідомив про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" заборгованості за договором на орендне користування пам`яткою культурної спадщини від 25.12.2003, розмір якої станом на 31.03.2020 становив 3372275,54 грн, у зв`язку з чим даний департамент звернувся до товариства відповідача з листом-претензією №01-07/473 від 31.01.2020 щодо погашення зазначеної заборгованості, відповіді на яку отримано не було. З урахування наведених обставин Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації просив вжити заходів реагування відповідно до компетенції щодо дострокового розірвання укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" договору на орендне користування пам`яткою культурної спадщини від 25.12.2003.

16.06.2020 прокуратура Одеської області надіслала Одеській обласній раді лист №05/1-1239вих-20 від 15.06.2020, в якому, посилаючись на необхідність вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, просила у найкоротший термін повідомити, чи вживались Одеською обласною радою заходи щодо захисту інтересів держави з питання систематичного невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" істотних умов договору на орендне користування пам`яткою культурної спадщини від 25.12.2003, зокрема, в частині своєчасності та повноти сплати останнім орендної плати.

За результатами розгляду вищезазначеного листа Одеська обласна рада надала прокуратурі Одеської області відповідь №3175/01/03-39/1597 від 25.06.2020, в якій проінформувала про звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" і Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації з листами №0501/2642 від 30.10.2019 та №0501/3053 від 11.12.2019 про надання пояснень щодо заборгованості за договором на орендне користування пам`яткою культурної спадщини від 25.12.2003, між тим відповіді на ці листи отримано не було. Крім того, з відповіді №3175/01/03-39/1597 від 25.06.2020 вбачається, що Одеська обласна рада додатково зобов`язала вищенаведений департамент як орендодавця за даним договором невідкладно вжити заходів зі стягнення існуючої за цим договором заборгованості, при цьому до суду з вимогами про стягнення заборгованості та звільнення приміщень, що знаходяться у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє", Одеська обласна рада станом на час надання цієї відповіді не зверталась.

23.06.2020 прокуратурою Одеської області були оформлені повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", в яких остання зазначила про те, що найближчим часом до Господарського суду Одеської області буде скеровано позовну заяву в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" про розірвання охоронного договору на орендне користування пам`яткою культурної спадщини від 25.12.2003 (зі змінами), а саме: повідомлення №05/1-1365вих-20, яке одержано Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації 30.06.2020, та повідомлення №05/1-1366вих-20, яке отримано Одеською обласною радою 26.06.2020.

25.06.2020 заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" з позовом у даній справі, який датований 24.06.2020.

Залишаючи вказану позовну заяву без розгляду, місцевий господарський суд, зокрема, послався на недотримання прокурором розумних строків, які надали б можливість відповідному компетентному органу - Одеській обласній раді звернутися до суду з позовом або іншим чином зреагувати на виявлені прокурором порушення інтересів держави.

Колегія суддів погоджується з вищенаведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У статті 131 1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною третьої наведеної вище норми встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Європейський суд з прав людини у низці справ роз`яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції").

Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції"). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції", рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії").

Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131 1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131 1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважує, що посилаючись у заяві б/н від 25.09.2020 (вх.№25458/20 від 25.09.2020) на необхідність подання прокурором доказів (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України; вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо), Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" не врахувало, що перелік таких доказів не є вичерпним, а його звуження до наведених прикладів може призвести до штучного обмеження права на судовий захист.

При цьому суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що з позовною заявою у даній справі заступник прокурора Одеської області звернувся 25.06.2020, між тим складені прокуратурою Одеської області 23.06.2020 на виконання приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлення були отримані Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації 30.06.2020, а Одеською обласною радою - 26.06.2020, тобто вже після подання позову, що об`єктивно позбавило вказані компетентні органи можливості протягом розумного строку після отримання таких повідомлень самостійно звернутися з позовом до суду.

Крім того, повідомлення №05/1-1365вих-20 від 23.06.2020 та №05/1-1366вих-20 від 23.06.2020 містять інформацію лише щодо наміру прокурора звернутися до суду з позовом про розірвання охоронного договору на орендне користування пам`яткою культурної спадщини від 25.12.2003 (зі змінами), у той час як відомості про заявлення ним інших позовних вимог, а саме: вимог про стягнення з відповідача на користь Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації заборгованості за вказаним договором у розмірі 2800675,47 грн та пені у сумі 571600,06 грн, а також про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" звільнити і повернути Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації приміщення площею 1793,9 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська/Буніна, 17/15, за актом приймання-передачі, у даних повідомленнях взагалі відсутні. Доказів оформлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" будь-яких інших повідомлень, зокрема, тих, якими б позивачів було проінформовано про звернення з позовними вимогами про стягнення та зобов`язання вчинити певні дії, прокурором до суду першої інстанції не подано.

Апеляційний господарський суд враховує наявність у матеріалах справи листа Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації №01-07/1802 від 04.05.2020, в якому останній звернувся до прокуратури Одеської області з проханням вжити заходів реагування відповідно до компетенції щодо дострокового розірвання укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" договору на орендне користування пам`яткою культурної спадщини від 25.12.2003, водночас жодних належних і допустимих в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що Одеська обласна рада не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідними позовними вимогами матеріали справи не містять. При цьому саме прокурором при зверненні з даним позовом визначено суб`єктний склад сторін та зауважено на доцільності розгляду заявлених позовних вимог одночасно в інтересах обох позивачів: Одеської обласної ради, як особи, що здійснює повноваження власника орендованого майна, та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, як орендодавця за укладеним з відповідачем договором, а тому непослідовною є позиція скаржника та його доводи щодо можливості розгляду позовних вимог принаймні в інтересах вказаного департаменту. Сам по собі факт незвернення Одеської обласної ради з таким позовом протягом певного часового періоду без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору не свідчить про неможливість виконання цим позивачем функцій із захисту інтересів держави.

Південно-західний апеляційний господарський суд також вбачає, що в адресованому прокуратурі Одеської області листі №3175/01/03-39/1597 від 25.06.2020 Одеська обласна рада повідомила про своє звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" і Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації з листами №0501/2642 від 30.10.2019 та №0501/3053 від 11.12.2019 про надання пояснень щодо заборгованості за договором на орендне користування пам`яткою культурної спадщини від 25.12.2003, а також про зобов`язання вищенаведеного департаменту як орендодавця за даним договором невідкладно вжити заходів зі стягнення існуючої за цим договором заборгованості. Отже, зазначений лист спростовує доводи прокуратури щодо бездіяльності Одеської обласної ради, адже інтереси держави можуть бути поновлені не лише внаслідок розгляду відповідного позову, але і за результатами проведення заходів досудової (претензійної) роботи.

З огляду на викладене, беручи до уваги безпідставне позбавлення Одеської обласної ради можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, у тому числі самостійно звернутися до суду з аналогічним позовом, у розумний строк після отримання складеного прокурором на виконання приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлення, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що бездіяльність вказаного компетентного органу не можна вважати встановленою.

Крім того, колегією суддів враховується, що Одеська обласна рада у суді першої інстанції не здійснювала жодних процесуальних дій як позивач. Якщо ж позов подано прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач, його представник не з`являється у судові засідання, а суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України у вигляді залишення позову без розгляду.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо наявності правових підстав для залишення позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рішельє" про стягнення, розірвання договору та зобов`язання вчинити певні дії без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому колегія суддів зауважує, що залишення позовної заяви прокурора у цій справі без розгляду не позбавляє останнього у разі бездіяльності Одеської обласної ради та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації у спірних правовідносинах можливості звернутися до суду з відповідним позовом за умови дотримання вимог Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про прокуратуру", які регламентують умови та порядок такого звернення.

Таким чином, враховуючи те, що доводи скаржника стосовно порушення Господарським судом Одеської області норм права при постановленні оскаржуваної ухвали від 29.09.2020 у справі №916/1871/20 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.09.2020 у справі №916/1871/20 - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Одеську обласну прокуратуру.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 17.12.2020.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук